Рішення

від 30.01.2007 по справі 38/1

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

38/1

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

30.01.07 р.                                                                               Справа № 38/1                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Радіонової О.О.  

при секретарі судового засідання Тулаінової І.А.

за позовом: Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк     

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “АлМар-Пласт” м.Донецьк

про стягнення 11 014грн.60коп.

за участю

представників сторін:

від позивача: Проценко О.І. пров. спец. за дов. № 01-03/11 від 09.01.2007р.

від відповідача: Сівакова Л.В.  гол. бухгалтер за дов. № 8 від 30.01.2007р

                       Суть справи:

Позивач,  Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк звернувся до  господарського суду з позовом до  Товариства з обмеженою відповідальністю “АлМар-Пласт” м.Донецьк про стягнення штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005р.  у сумі 10 213грн.89коп. та суми нарахованої пені у розмірі 800грн.71коп., а всього 11 014грн.60коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ст.ст.19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, копію державної статистичної звітності ф.10-ПІ та на те, що відповідачем не створено 1 робоче місце у 2005р. для працевлаштування інвалідів відповідно до вимог п. 3 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314.  

Крім цього, позивач посилається на те, що ухвалою господарського суду по справі               № 21/231 від 07.12.2006р. було закрито провадження у справі за адміністративним позовом позивача до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “АлМар-Пласт” м.Донецьк про стягнення штрафних санкцій за нестворення у 2005р. робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 10 609грн.46коп. за п.1 ч.1 ст. 157 КАС України.

Ухвала суду про закриття провадження у справі не скасована. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається згідно приписів ч.3 ст. 157 КАС України.

В той же час суд вважає, що відділення Фонду є органом державної влади, який у правовідносинах з підприємством реалізує владні управлінські функції, а право Відділення Фонду на звернення до суду у спірних правовідносинах визначено у законодавчому порядку. Така правова позиція визначена Верховним судом України у постановах від 24.01.2006р. у справах  № 11/268,  № 6/140, № 23/178, № 11/261.

Справа розглядалася судом за нормами Господарського процесуального кодексу України.

29.01.2007р. на адресу суду позивач надіслав письмові пояснення по справі від 27.01.2007р. № 03-01/347, які судом розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи.

В своїх пояснення позивач посилається на наступне:

- відповідно до п.п.5,14 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  № 314 від 03.05.1995р., підприємства зобов'язані розробляти заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, включати їх у колективний договір, інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення про створення таких місць;

- аналіз нормативно-правових актів щодо повноважень відповідних органів, зазначених у п. 10 Положення про робоче  місце інваліда і про порядок  працевлаштування інвалідів, доводить про те, що суб'єкти, зазначені в п. 10 даного Положення лише сприяють у працевлаштуванні інвалідів, а безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюється суб'єктами господарювання. Результатом працевлаштування є укладання трудового договору між працівником, в даному випадку, інвалідом та Товариством з обмеженою відповідальністю “АлМар-Пласт” м.Донецьк, бо безпосереднє працевлаштування  здійснюється власником або уповноваженим ним органом підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності та господарювання ;

- законом передбачено, що у випадку не забезпечення нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, підприємства несуть відповідальність у вигляді штрафних санкцій. Стаття 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не ставить обов'язок підприємства відраховувати штрафні санкції за невиконання нормативу в залежність від будь-яких причин, з яких цей норматив не виконано.

30.01.2007р. відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву від 30.01.2007р. № 6, в якому  зазначив, що підприємством відповідача на протязі 2005р. були проведені наступні заходи:  

- створено два робочих місця для працевлаштування інвалідів, про що було повідомлено управління праці та соціального захисту населення, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів та Донецький міський центр зайнятості;

- на підприємстві було розроблено Положення про створення та введення в дію робочих місць для інвалідів;

- в продовж 2005 р. відповідачем до Донецького обласного центру зайнятості надавалась звітність форми 3- ПН, але жоден раз центр зайнятості не  направляв  на підприємство відповідача інваліда для його подальшого працевлаштування.

Відзив на позов судом розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи.

Слухання справи відкладалося у зв'язку з необхідністю представлення сторонами витребуваних судом документів.

Перед початком розгляду справи представники сторін були ознайомлені з правами та обов'язками відповідно до вимог ст. 22 ГПК України.

Представники сторін  надали суду клопотання про  відмову від фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом розглянуто та задоволено.

Відповідно до вимог ст. 81-1 ГПК України судом складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі та вислухавши уповноважених представників сторін, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до показників статистичної звітності форми 10-ПІ за 2005р., середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача у 2005р. становила 36 осіб. З урахуванням вказаних даних та вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив робочих місць для інвалідів становить 1 робоче місце.

На підставі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та даних статистичної звітності Ф10-ПІ позивачем нарахована сума штрафних санкцій за нестворене 1 робоче місце, яка складає 10213грн.89коп.  

Відповідач зазначену суму штрафних санкцій позивачу  не перерахував і тому позивач звернувся до суду  про стягнення з відповідача   штрафних санкцій  у розмірі 10213грн.89коп.    

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, яка складає 800 грн.71коп, а всього 11014грн.60коп..

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на державну статистичну звітність Ф №10-ПІ за 2005р., розрахунок сплати штрафних санкцій,  пояснення від 27.01.2007р.№ 03-01/347, ухвалу від 07.12.2006р. № 21/231 правоустановчі документи тощо.

Відповідач посилається на відзив на позовну заяву від 30.01.2007р. № 6, колективний договір з додатком, листи від 06.09.2005р. № 85-АП,  № 86-АП,   положення про створення та введення в дію робочих місць для інвалідів, звітність форми 3- ПН з а2005р., фінансовий звіт  підприємства за 2005р., правоустановчі документи тощо.

Відповідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За приписами ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( далі – Закон) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.

Відповідно до ст.20 Закону підприємства, установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом в редакції Закону України від 05.07.2001р. № 2606-Ш, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із ст.18  Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місяцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Крім того, відповідно до п.10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості органами Міністерства соціального захисту, місцевими радами, суспільними організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідач по справі направляв листи до позивача та до Управління праці та соціального захисту  населення з інформацією про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів, що підтверджується матеріалами справи. В той же час у матеріалах справи відсутні докази щодо направлення до відповідача відповідними органами інвалідів для працевлаштування та відсутні докази про  відмову у працевлаштуванні, тому можна зробити висновок щодо неможливості покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків органами, зазначеними у ст.18 Закону .

Посилання позивача на нестворення відповідачем робочого місця для інваліда судом до уваги не приймаються, оскільки відповідно до п.2 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів,  затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995р. “Робочим місцем інваліда може бути:

-    звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних

можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;

-          спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда”.

Тобто, інвалід може бути працевлаштований як на спеціалізоване робоче місце так і звичайне робоче місце.  

Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.  Пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до п.2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244: звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; ... у графі 4 проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст. 5 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про зайнятість населення” для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

З матеріалів справи вбачається, що  відповідач інформував центр зайнятості про потребу в інваліді, що підтверджено звітністю форми 3-ПН за 2005р. Крім цього, відповідачем розроблене положення про створення та введення в дію робочих місць для інвалідів, що підтверджується представленими доказами по справі.

Згідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання ( ч.1 ст. 218 ГК України).

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України (далі – ГК) встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.  

Згідно ст. 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф – це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Частина 2 тієї ж статті передбачає, що перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Суд вважає, що вини підприємства у невиконанні нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів не має, а тому відсутні правові підстави для застосування штрафних санкцій та пені, оскільки відповідно вимог ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до листа головного управління статистики у Донецькій області від 10.01.2007р. № 22-2/55 Товариство з обмеженою відповідальністю  „АлМАР-Пласт”                          (ідентифікаційний код 31649665)  значиться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України як юридична особа.

На підставі наведеного, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005р. у розмірі 10213грн.89коп. та пені у розмірі 800 грн.71коп, а всього 11014грн.60коп. не підлягають задоволенню.

Суд вважає, що господарські  витрати слід віднести на позивача згідно вимог ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У позовних вимогах Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю “АлМар-Пласт” м.Донецьк про стягнення штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005р.  у сумі 10 213грн.89коп. та суми нарахованої пені у розмірі 800грн.71коп., а всього 11 014грн.60коп., відмовити у зв'язку з безпідставністю.

Рішення оголошено у судовому засіданні 30.01.2007р.

Рішення набирає законної сили по закінченні десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                         Радіонова О.О.                               

Надруковано 3 примірника:

1 – до справи

2 – сторонам у справі