33/89
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ 33/89
07.04.09
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом відкритого акціонерного товариства «Південний транспорт»
до акціонерного комерційного банку «Національний кредит»
про стягнення 275 773,36 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Пальчевська М.О. –представник за довіреністю б/н від 27.03.2009 року;
від відповідача: Деменко А.В. –представник за довіреністю № 141 від 26.12.2008 року.
встановив :
Відкрите акціонерне товариство «Південний транспорт»звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до акціонерного комерційного банку «Національний кредит»про стягнення 275 773,36 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06.05.2005 року між відкритим акціонерним товариством «Південний транспорт»(позивачем) і акціонерним комерційним банком «Національний кредит»в особі керуючого філією АКБ «Національний кредит»(відповідачем) в укладений договір банківського рахунку відповідно до якого на умовах та в порядку, передбачених цим договором, банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26003301440161 (далі –рахунок) та надає йому послуги пов'язані з прийманням і зарахуванням грошових коштів на рахунок, передбачені додатками до цього договору, (надалі –послуги), а клієнт (позивач) здійснює оплату наданих банком послуг у розмірі, строки та в порядку, передбаченому цим договором та додатками до нього.
Відповідно до п. 2.3. договору виконує операції по рахунку на підставі розрахункових документів, у безготівковій та готівковій формах у порядку, строки та на умовах, передбачених інструкцією, чинним законодавством України та цим договором.
Згідно з п. 3.4.1. договору клієнт (позивач) має право самостійно розпоряджатися коштами на рахунку з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством.
Порушуючи умови договору відповідач в односторонньому порядку з 16.10.2008 року припинив проводити операції по перерахуванню грошових коштів по платіжним доручення позивача на суму 99 667,21 грн.
Відповідно до п. 3.4.3. договору, клієнт має право вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг, але не виходячи з терміну, встановленого чинним законодавством.
31.10.2008 року позивач направив відповідачу претензію № 174 з вимогою виконати умови договору, яка залишилась без відповіді та без задоволення.
Відповідно до п. 2.2. договору рахунок клієнта закривається на підставі заяви клієнта.
Керуючись умовами договору 26.11.2008 року позивач направив відповідачу заяву за вих. № 223 про закриття рахунку та проханням залишок коштів перерахувати на інший рахунок позивача. Отримання відповідачем заяви підтверджується відміткою відповідача від 26.11.2008 року за вх. № 3021.
У відповідь на заяву за вих. № 223 від 26.11.2008 року відповідач листом від 11.12.2008 року за вих. № 707 повідомив про неможливість закрити рахунок та переказати кошти на інший рахунок.
У зв'язку з невиконанням умов договору відповідачем, а саме: невчасним перерахуванням податку на додану вартість, позивачу заподіяний збиток на суму 594,20 грн. у вигляді штрафних санкцій, сплачених відповідно до акту Державної податкової інспекції від 04.11.2008 року.
П. 5.2. договору передбачено, що у випадку несвоєчасного списання з вини банку коштів з рахунку, а також несвоєчасного зарахування сум, що належать власнику рахунку, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,1 % від не зарахованої/списаної суми за кожний день прострочки.
Позивач нарахував відповідачеві пеню у сумі 6 179,54 грн. від невчасно списаної суми у розмірі 99 667,21 грн.
Також, для захисту своїх прав та інтересів позивач звертався за правовою допомогою і вартість таких послуг становила 1 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 53 від 19.12.2008 року про переказ коштів у сумі 1500 грн. відповідно до рахунку № 4 від 16.12.2008 року за підготовку матеріалів и складання позовної заяви в господарський суд. Отримувач платежу –Ялтинська юридична консультація.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.01.2009 року порушено провадження у справі № 33/89, розгляд справи призначено на 16.03.2009 року.
У судове засідання 16.03.2009 року представники сторін не з'явились, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 29.01.2009 року не виконали, проте від позивача через загальний відділ діловодства надійшла заява про направлення ухвали про порушення провадження у справі.
Відповідно до ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи неявку представників сторін у судове засідання, суд відклав розгляд справи на 31.03.2009 року.
У судове засідання 31.03.2009 року з'явилися представники сторін та подали документи на вимогу ухвали суду про порушення провадження у справі від 29.01.2009 року та заяву про продовження строку розгляду справи.
Суд задовольнив клопотання представників сторін про продовження строку розгляду справи.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошена перерва для надання додаткових доказів по справі до 07.04.2009 року.
У судове засідання 07.04.2009 року з'явились представники сторін. Представник позивача надав пояснення по справі у яких підтримав свої позовні вимоги, просив позов задовольнити та стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 267 499,62 грн., матеріальний збиток у сумі 594,20 грн., пеню у сумі 6 179,54 грн., витрати на юридичне обслуговування у сумі 1 500,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 2 758,91 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.
Представник відповідача подав суду відзив на позов, який підтримав та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
06.05.2005 року між відкритим акціонерним товариством «Південний транспорт»(позивачем) і акціонерним комерційним банком «Національний кредит»в особі керуючого філією АКБ «Національний кредит»(відповідачем) в укладений договір банківського рахунку відповідно до якого на умовах та в порядку, передбачених цим договором, банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26003301440161 (далі –рахунок) та надає йому послуги пов'язані з прийманням і зарахуванням грошових коштів на рахунок, передбачені додатками до цього договору, (надалі –послуги), а клієнт (позивач) здійснює оплату наданих банком послуг у розмірі, строки та в порядку, передбаченому цим договором та додатками до нього.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Ч. 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 статті 1066 ЦК України За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до п. 2.3. договору виконує операції по рахунку на підставі розрахункових документів, у безготівковій та готівковій формах у порядку, строки та на умовах, передбачених інструкцією, чинним законодавством України та цим договором.
Згідно з ч. 1 статті 1068 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Ч. 3 статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Згідно з п. 3.4.1. договору клієнт (позивач) має право самостійно розпоряджатися коштами на рахунку з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством.
Порушуючи умови договору відповідач з 16.10.2008 року припинив проводити операції по перерахуванню грошових коштів по платіжним доручення позивача на суму 99 667,21 грн., в обумовлені договором та чинним законодавством терміни, що підтверджується банківськими виписками, які знаходяться в матеріалах справи.
Статтею 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Відповідно до п. 3.4.3. договору, клієнт має право вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг, але не виходячи з терміну, встановленого чинним законодавством.
31.10.2008 року позивач направив відповідачу претензію № 174 з вимогою виконати умови договору і перевести кошти в сумі 99 667,21 грн. відповідно до платіжних доручень, яка залишилась без відповіді та без задоволення.
Згідно з ч. 1 статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Відповідно до п. 20.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1211.2003 року за N 492, поточні рахунки клієнтів банків закриваються на підставі заяви клієнта.
Відповідно до п. 2.2.2. договору рахунок клієнта закривається на підставі заяви клієнта.
Відповідно до п. 8.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту закриття рахунку згідно з п. 2.2.2., або до моменту настання випадків, передбачених п.п. 8.2. та 3.3.6. даного договору.
Керуючись умовами договору 26.11.2008 року позивач направив відповідачу заяву за вих. № 223 про закриття рахунку та проханням залишок коштів у сумі 267 499,62 грн. перерахувати на поточний рахунок позивача № 260033013578 в філії Ялтинського відділення № 4549 «Ощадбанку». Отримання відповідачем заяви підтверджується відміткою відповідача від 26.11.2008 року за вх. № 3021.
Відповідно до ч. 3. статті 1075 ЦК України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.
Відповідно до п. 8.4 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
У відповідь на заяву за вих. № 223 від 26.11.2008 року відповідач листом від 11.12.2008 року за вих. № 707 повідомив про неможливість перерахування залишку коштів з поточного рахунку на рахунок позивача в філії Ялтинського відділення № 4549 «Ощадбанку» та закрити рахунок оскільки на коррахунку АКБ «Національний кредит»відсутні кошти.
Цим же листом відповідач повідомив, що доручення позивача враховуються на окремому позабалансовому рахунку до настання можливості їх виконання.
Згідно з п. 20.6. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах банк за наявності коштів на поточному рахунку, який закривається на підставі заяви клієнта, здійснює завершальні операції за рахунком [з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно з дорученням клієнта тощо].
Датою закриття поточного рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день. Якщо на поточному рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття поточного рахунку є день отримання банком цієї заяви.
Відповідно до п. 1.12. Інструкціі про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: "Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку" (додаток 23); ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності.
Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.
Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.
Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Беручи до уваги те, що відповідачем порушено умови укладеного з позивачем договору банківського рахунку від 06.05.2005 року чим порушено права та інтереси позивача, та те, що позивачем виконані всі необхідні умови для закриття банківського рахунку, а банком рахунок не закритий, чим порушено вимоги договорів та чинного законодавства, а також повідомлення відповідача про те, що кошти позивача враховуються на окремому позабалансовому рахунку суд вважає факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 267 499,62 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
П.32.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»передбачає спеціальні норми щодо відповідальності банків при здійсненні переказу, а саме: у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
П. 5.2. договору передбачено, що у випадку несвоєчасного списання з вини банку коштів з рахунку, а також несвоєчасного зарахування сум, що належать власнику рахунку, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,1 % від не зарахованої/списаної суми за кожний день прострочки.
Враховуючи, що постановою Правління Національного банку України НБУ № 439 від 19.12.2008 року «Про призначення тимчасової адміністрації Акціонерному комерційному банку «Національний кредит» у відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 19.12.2008року, пеня повинна нараховується до 19.12.2008 року.
Розрахунок пені:
99 667,21 *0,1% = 99,67 грн.
99,67 * 53 дні = 5 282,51 грн.
Загальна сума пені за перерахунком суду становить 5 838,14 грн. та підлягає стягненню.
За твердженням позивача, у зв'язку з невчасним перерахуванням відповідачем податку на додану вартість нанесений збиток на суму 594,20 грн. у вигляді штрафних санкцій, сплачених відповідно до акту Державної податкової інспекції від 04.11.2008 року.
Відповідно до ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести факт порушення зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених збитків, а також причинний зв'язок між правопорушенням і збитками
Судом встановлено, що відповідно до акту невиїзної документальної перевірки з питання невчасної оплати узгодженої суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість відкрите акціонерне товариство «Південний транспорт»від 04.11.2008 року за № 2435/15-2/03/17487 перевіркою встановлено, що відкритим акціонерним товариством «Південний транспорт»затриманий термін подачі платіжного документа на оплату ПДВ в банк на 1 день. Таким чином, вини відповідача у нарахуванні штрафу позивачеві немає, тому вимога позивача про стягнення з відповідача збитку у сумі 594,20 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню
Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Також, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача суму витрат на юридичне обслуговування в розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 53 від 19.12.2008 року про переказ коштів у сумі 1500 грн. відповідно до рахунку № 4 від 16.12.2008 року за підготовку матеріалів и складання позовної заяви в господарський суд. Отримувач платежу –Ялтинська юридична консультація.
Оскільки, позивачем не надано доказів оплати послуг адвоката та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, тому суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на юридичне обслуговування в розмірі 1 500,00 грн.
Частина 1 статті 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі статтею 34 ГПК Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При розгляді спору по суті судом враховано, що згідно з постановою Правління Національного банку України НБУ № 439 від 19.12.2008 року «Про призначення тимчасової адміністрації Акціонерному комерційному банку «Національний кредит»у відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 19.12.2008 року та з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 19.12.2008 року до 18.06.2009 року.
Відповідно до ч.2 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.
Згідно з статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»мораторій - зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Частиною 2 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.
Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання банком своїх зобов'язань за договором.
Конституцією України закріплений обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).
Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.
Так, п.5 ч.2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Аналогічне положення міститься і у ч.2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.
Судом також враховано, що частиною 3, пунктом 1 частини 4 статті 80 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку, зокрема, тимчасовий адміністратор має право продовжувати або припиняти будь-які операції банку.
Відповідно до п.1 ч.3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»потягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України.
Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом стягнення з відповідача нарахованої до введення мораторію пені у сумі зазначеній вище.
При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обов'язку виконувати зазначені зобов'язання.
Аналіз положень частини 2 статті 58, пункту 2 частини 3 та частини 5 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»дає підстави для висновку про те, що банк звільняється від відповідальності, яка виникає саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.
Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов'язань, зокрема, перед клієнтами цих банків на час дії мораторію, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб'єктів –клієнтів банку шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів.
Отже, примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на підставі виконавчих документів можливе лише після закінчення строку дії або зняття введеного у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
- при задоволенні позову - на відповідача;
- при відмові в позові - на позивача;
- при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати по сплаті державного мита покладаються:
на позивача в сумі 25,53 грн., на відповідача –2 733,38 грн.
Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються:
на позивача в розмірі 1,10 грн., на відповідача –116,90 грн.
На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.33, ст. 44, ч.5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з акціонерного комерційного банку «Національний кредит»( 04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58; код ЄДРПОУ 20057663) з будь-якого окремого позабалансового рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь відкритого акціонерного товариства «Південний транспорт» (98607, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Об'їзна дорога, 6; р/р 260033013578 філії Ялтинського відділення 4549 Ощадбанку, МФО 384038, код ЄДРПОУ 03117487) суму основного боргу в розмірі 267 499 (двісті шістдесят сім гривень чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 62 коп., пеню у сумі 5 838 (п'ять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 14 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 2 733 (дві тисячі сімсот тридцять три) грн. 38 коп. та 116 (сто шістнадцять) грн. 90 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині стягнення збитків у сумі 594 (п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 20 коп. та витрат на юридичне обслуговування в розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп. відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя С.М.Мудрий
Дата підписання: 02.06.2009 року.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 07.04.2009 |
Оприлюднено | 22.06.2009 |
Номер документу | 3876115 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні