Рішення

від 19.06.2009 по справі 7/45-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/45-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

19 червня 2009 р.                                                                                                 Справа 7/45-09

за позовом: Приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000", м. Київ.   

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайф-Інвест", с.Кожухів, Літинський район, Вінницька область.  

про стягнення 65 437,60 грн.

Головуючий суддя          

Cекретар судового засідання  

Представники

позивача: Подух Л.В. - представник, довіреність № 4/20  від 20.05.2009 року.

відповідача: Полутін О.М. - представник, довіреність № 27 від 10.04.2009 року.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з ТОВ "Лайф-Інвест" на користь ПП "Хімагромаркетинг 2000" 65437,60 грн. у тому рахунку 30458,27 грн. основного боргу, 7671,09 грн. пені, 15916,24 грн. штрафу, 4794,43 грн. 15 % річних та 6597,57 грн. інфляційних втрат в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209.

Ухвалою суду від 27.02.2009 року порушено провадження у справі № 7/45-09 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.03.2009 року.

Відповідач в судове засідання 17.03.2009 року не з'явився, не надав витребуваних ухвалою суду від 27.02.2009 року доказів, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвалу від 27.02.2009 року він отримав 10.03.2009 року, що підтверджується поштовим повідомленням № 75340 наявним в матеріалах справи (а.с.44, т.1).

Враховуючи неявку відповідача та ненадання сторонами витребуваних доказів в обсязі визначеному ухвалою від 27.02.2009 року суд відклав розгляд справи до 13.04.2009 року.

13.04.2009 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог в якій посилаючись на підписання сторонами угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі поставленого відповідачем цукру-піску на суму 30450,00 грн., а також допущеними при подачі позовної заяви помилками при обрахунку пені та 3 % річних (як вказує позивач ним не враховано, що в 2008 році 366 днів) просить стягнути з відповідача 8,27 грн. основного боргу, 7650,13 грн. пені, 15916,24 грн. штрафу, 4781,33 грн. 15 % річних та 6597,57 грн. інфляційних втрат, всього 35725,92 грн. (а.с.60, т.1).

Розглянувши вказану заяву про уточнення позовних вимог, яка розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про її прийняття як такої, що не суперечить ч.4 ст.22 ГПК України, яка надає право позивачу до прийняття рішення у справі, крім іншого, зменшити розмір позовних вимог.

13.04.2009 року відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату мотивуючи вказане можливістю укладення між сторонами мирової угоди.

В судовому засіданні 13.04.2009 року представник позивача заперечував проти поданого відповідачем клопотання посилаючись на те, що йому невідомо про проведення переговорів між сторонами спрямованих на укладення мирової угоди.

В свою чергу представник відповідача зазначив про неправомірність та безпідставність заявлених позивачем вимог щодо стягнення штрафних санкцій.

Враховуючи ненадання сторонами витребуваних доказів в повному обсязі, а також надання сторонам можливості врегулювання спору шляхом укладення мирової  угоди суд відклав розгляд справи до 05.05.2009 року.

Відкладаючи розгляд справи на 05.05.2009 року суд врахував подану сторонами письмову заяву в якій вони не заперечували проти розгляду справи за межами строку встановленого ч.1 ст.69 ГПК України.

В судовому засіданні 05.05.2009 року відповідач подав відзив на позовну заяву в якому останній позов визнає частково, а саме в частині основного боргу в розмірі 8,27 грн.. При цьому відповідач підтверджує факт отримання товару від позивача згідно договору поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 на загальну суму 106108,27 грн.. Разом з тим, відповідач зазначає про проведення ним розрахунків за отриманий товар шляхом поставки позивачу цукру на суму 25650,00 грн. (угода від 26.12.2008 року) та на суму 30450,00 грн. (угода від 17.03.2009 року). Також відповідач вказує на перерахування 24.02.2009 року в рахунок погашення заборгованості грошових коштів в розмірі 50000,00 грн..

Вимоги щодо стягнення пені, 15 % річних та штрафу відповідачем не визнаються, оскільки на його думку нарахування вказаних фінансових санкцій є безпідставне та не відповідає умовам укладеного між сторонами договору. За посиланням відповідача про вказане свідчить той факт, що у додаткових угодах, які укладались між сторонами в доповнення до договору поставки від 06.05.2009 року № Х2-02-0209 не було визначено розміру та виду відповідальності за порушення строків оплати.

У зв'язку з невиконанням вимог суду щодо надання необхідних доказів та необхідністю у витребуванні нових доказів, а також надання позивачу можливості  підготувати обґрунтовані заперечення на  відзив відповідача розгляд справи було відкладено до 26.05.2009 року.

22.05.2009 року до суду надійшли заперечення позивача на відзив на позовну заяву  (лист від 22.05.2009 року № 1-22/059-П) в якому посилаючись на ст.ст.208, 213, 628, ч.1 ст.653, ст.654 ЦК України, ст.ст.180, 189 ГК України та умови договору поставки від 06.05.2009 року № Х2-02-0209 і додаткових угод до нього останнім зроблено висновок про правомірність нарахування штрафних санкцій відповідачу у заявлених розмірах із врахуванням додаткових угод.

В судовому засіданні 26.05.2009 року оголошувалась перерва до 04.06.2009 року.

В зв'язку з тим, що відповідач заперечував на проголошенні вступної та резолютивної частини рішення в судовому засіданні для підготовки повного тексту рішення оголошено перерву до 19.06.2009 року.

За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

06.05.2008 року ПП "Хімагромаркетинг 2000" (Продавець) та ТОВ "Лайф-Інвест" (Покупець) було укладено договір поставки № Х2-02-0209, згідно п.1.1 якого  Продавець зобов'язувався передавати у власність Покупцеві засоби захисту рослин, а Покупець прийняти й оплатити наступні засоби захисту рослин: М-Ефект у кількості 13 кг. на суму 13000,00 грн. та Супер ПАІВ у кількості 120 л. на суму 3333,60 грн. до 08.05.2008 року, Нюстар у кількості 10 л. на суму 1262,50 грн. та 2,4-D-Актив у кількості 150 л. на суму 4924,50 грн. до 12.05.2008 року.

Відповідно до п. 1.2 Договору загальна вартість Товару (ціна договору) складає 22520,60 грн..

В п. 1.4 Договору сторони передбачили, що кількість та асортимент  Товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до п. 1.1 договору. За бажанням покупця кількість та асортимент товару може бути збільшені, що оформляється додатковою угодою, в якій зазначається  кількість та асортимент Товару.

В п.2.1 Договору сторони погодили, що Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю вартість Товару, зазначену в п.1.2 даного договору з врахуванням положень п.1.3 Договору в наступні строки:

- не пізніше 15.06.2008 року - 4504,12 грн.;

- не пізніше 01.10.2008 року - 18016,48 грн..

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209, в тому рахунку додаткову угоду                               № Х2-02-0209ДС1 від 20.05.2008 року на суму 20943,36 грн., додаткову угоду                               № Х2-02-0209ДС2 від 29.05.2008 року на суму 14249,40 грн., додаткову угоду                               № Х2-02-0209ДС3 від 05.06.2008 року на суму 11972,91 грн., додаткову угоду                               № Х2-02-0209ДС4 від 06.06.2008 року на суму 6274,70 грн., додаткову угоду                               № Х2-02-0209ДС5 від 17.06.2008 року на суму 7362,90 грн., додаткову угоду                               № Х2-02-0209ДС6 від 18.06.2008 року на суму 5399,55 грн., додаткову угоду                               № Х2-02-0209ДС7 від 24.06.2008 року на суму 3124,75 грн., додаткову угоду                               №  Х2-02-0209ДС8 від 26.06.2008 року на суму 14885,05 грн. (а.с.15-22, т.1). Відповідно до укладених  додаткових угод сторони доповнювали договір поставки № Х2-02-0209 від 06.05.2008 року додатковими переліками засобів захисту рослин та визначали в них кількість, асортимент, ціну, строки поставки та оплати Товару.

На виконання договору поставки від 06.05.2008 року  № Х2-02-0209 та додаткових угод до нього позивач за період з 07.05.2008 року по 01.07.2008 року поставив ТОВ "Лайф-Інвест" товар на загальну суму 106108,27 грн.. На підтвердження вказаного суду надано видаткові накладні та  довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, оригінали яких оглядались в судовому засіданні 13.04.2009 року:  № Х2-02-0346 від 07.05.2008 року на суму 22520,60 грн. (довіреність серія ЯОЮ № 194516), № Х2-02-0455 від 22.05.2008 року на суму 20943,36 грн. (довіреність серія ЯОЮ № 194520), № Х2-02-0554 від 05.06.2008 року на суму 14249,40 грн., № Х2-02-0558 від 07.06.2008 року на суму 11972,91 грн., № Х2-02-0573 від 09.06.2008 року на суму 3124,75 грн. (довіреність серія ЯОЮ № 194529), № Х2-02-0597 від 17.06.2008 року на суму 2525,00 грн., № Х2-02-0602 від 17.06.2008 року на суму 7362,90 грн., № Х2-02-0620 від 18.06.2008 року на суму 5399,55 грн. (довіреність серія ЯОЮ                № 194532), № Х2-02-0662 від 26.06.2008 року на суму 3124,75 грн. та № Х2-02-0669 від 01.07.2008 року на суму 14885,05 грн. (довіреність серія ЯОЮ № 194534) (а.с.23-35, т.1).

Дослідивши вказані первинні документи судом встановлено, що у видаткових накладних міститься посилання на договір поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 та додаткові угоди до нього, що дає підстави стверджувати про поставку Товару за умовами зазначеного договору.

Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї документів, відповідач за отриманий товар на момент подачі позовної заяви розрахувався не повністю, на суму 75650,00 грн..

Так, відповідачем було здійснено частковий розрахунок поставленим позивачу цукром-піском на суму 25650,00 грн., що підтверджується видатковими накладними            № ЛІ-00000032 від 11.06.2008 року та № ЛІ-00000033 від 11.06.2008 року (а.с.36, т.1).

26.12.2008 року між сторонами було підписано  угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог згідно якої зобов'язання ТОВ "Лайф-Інвест" за договором поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209  було припинено на загальну суму 25650,00 грн. (п.1.1). Відповідно п.3 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог з моменту набрання чинності цією угодою ТОВ "Лайф-Інвест" є зобов'язаною перед ПП "Хімагромаркетинг 2000" за договором від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 в сумі 80458,27 грн. (а.с.37, т.1).

Також відповідач здійснив оплату отриманого товару грошовими коштами у сумі 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 36 від 24.02.2009 року та банківською випискою від 24.02.2009 року (а.с.38, 81, т.1).

З врахуванням викладеного сума боргу відповідача станом на час подання позовної заяви до суду (27.02.2009 року) складала 30458,27 грн.:

((22520,60+20943,36+14249,40+11972,91+3124,75+2525,00+7362,90+5399,55+3124,75+14885,05=106108,27) - (25650,00+50000,00=75650,00)).

За посиланням позивача в зв'язку з несплатою боргу відповідачем 25.02.2009 року останньому було надіслано лист-вимогу № 3-24/029-Г  про сплату заборгованості в розмірі 65437,60 грн. з урахуванням штрафу, встановленого індексу інфляції, річних відсотків та пені за весь період прострочення виконання грошового зобов'язання (а.с.41, т.1).

Судом встановлено, що після порушення провадження у справі між сторонами було укладено договір поставки № Х2-02-8ц від 12.03.2009 року, відповідно до умов якого відповідач поставив позивачу цукор-пісок та мішки на суму 30450,00 грн., в підтвердження чого суду надано накладні № ЛІ-00000005 та № ЛІ-00000006 від 11.03.2009 року та довіреність серія ЯПЖ № 313955 (а.с.62, 82, 83, т.1).

Дослідивши надані сторонами первинні документи суд дійшов висновку, що поставка цукру з огляду на повне співпадіння кількості, ціни, загальної вартості товару вказаної у п.1.1 Договору від 12.03.2009 року № Х2-02-08ц та у накладних від 11.03.2009 року № ЛІ-00000005, № ЛІ-00000006 є поставкою саме за цим Договором.

При цьому суд враховує, що ні позивач, ні відповідач не заперечують поставки цукру-піску інакше ніж за умовами договору поставки від 12.03.2009 року № Х2-02-08ц.

До того ж дана поставка була зарахована в рахунок погашення боргу по договору  поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209, що зафіксовано в договорі про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.03.2009 року (а.с.61, т.1).

Таким чином, підсумовуючи встановлені обставини, сума боргу відповідача перед позивачем на момент винесення рішення у справі складає 8,27 грн. (30458,27-30450,00).

На час проведення судового засідання 04.06.2009 року відповідач свого зобов'язання щодо проведення розрахунку по основному боргу в розмірі 8,27 грн. не виконав.

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 8,27 грн. основного боргу з відповідача враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначених вище накладних відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором поставки.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Слід зазначити, що як у договорі поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209,  так і додаткових угодах до нього сторони погодили строки проведення відповідачем оплати за отриманий товар. Як вбачається із укладених договорів відповідач зобов'язувався провести розрахунок за отриманий товар в повному обсязі не пізніше 01.10.2008 року.

До того ж, як зазначалось вище, 25.02.2009 року позивачем надіслано відповідачу лист-вимогу № 3-24/029-Г  про сплату заборгованості.

Частина 1 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 8,27 грн. основного боргу підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 7650,13 грн. пені та  4781,33 грн. 15 % річних за період з 02.10.2008 року по 23.02.2009 року, 6597,57 грн. інфляційних втрат та 15916,24 грн. штрафу в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними  санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п.п.5.2, 5.4 Договору поставки від 06.05.2009 року № Х2-02-0209 сторони погодили відповідальність відповідача за прострочення виконання зобов'язань у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та штрафу у розмірі 15 % від ціни договору. Також сторони у вказаному Договорі дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України і встановили її у розмірі 15% (п.5.5 Договору).

Крім того суд враховує, що нарахування пені та заявлення до стягнення штрафу проведено в межах строку позовної давності встановленої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України та ч.6 ст.232 ГК України. До того ж в п. 5.3 Договору сторони обумовили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинно було бути виконане.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені, штрафу, 15 % річних, інфляційних втрат є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.

Крім того суд враховує, що нарахування пені та заявлення до стягнення штрафу проведено в межах строку позовної давності встановленої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України та ч.6 ст.232 ГК України. До того ж в п. 5.3 Договору сторони обумовили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинно було бути виконане.

Разом з тим суд приймає до уваги твердження відповідача наведені у його відзиві стосовно відсутності відповідальності Покупця у вигляді пені та штрафу за порушення строків оплати за отриманий Товар згідно додаткових угод беручи до уваги наступне.

Так, в п.5.2 Договору поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 сторони встановили, що Покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення п.2.1 Договору) відповідно до законодавства України й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування. Начислення пені здійснюється з дня прострочення, але Продавець має право застосувати штрафну санкцію лиш у випадку прострочення оплати Покупцем понад 30 днів.

Пунктом 5.4 Договору поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 передбачено, що у випадку прострочення зобов'язань, передбачених пунктами 2.1 даного договору більше ніж на 30 днів Покупець додатково сплачує Продавцеві штраф у розмірі 15 % від ціни договору.

Як вказувалось вище, в п.2.1 Договору сторони погодили, що Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю вартість Товару, зазначену в п.1.2 даного договору з врахуванням положень п.1.3 Договору в наступні строки:

- не пізніше 15.06.2008 року - 4504,12 грн.;

- не пізніше 01.10.2008 року - 18016,48 грн..

Відповідно до п. 1.2 Договору загальна вартість Товару (ціна договору) складає 22520,60 грн..

Співставивши вказані положення договору поставки від 06.05.2008 року                     № Х2-02-0209 із положеннями додаткових угод суд прийшов до висновку про те, що п.п.5.2, 5.4 Договору від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 прямо і чітко встановлено відповідальність Покупця за порушення останнім умов п.2.1 Договору, який визначає  дату оплати Товару загальною вартістю 22520,60 грн. не пізніше 01.10.2008 року. При цьому згідно п.1.2 Договору його загальна вартість (ціна договору) становить 22520,60 грн..

Натомість аналіз положень додаткових угод із врахуванням змісту договору поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 не дає підстав вважати, що за порушення строків оплати встановлених в додаткових угодах Покупець несе відповідальність передбачену п.п.5.2, 5.4 основного Договору.

Виходячи із змісту додаткових угод можна зробити висновок про те, що згідно них  сторони доповнювали договір поставки № Х2-02-0209 від 06.05.2008 року додатковими переліками засобів захисту рослин та визначали в них кількість, асортимент, ціну, строки поставки та оплати Товару. При цьому у додаткових угодах зазначалось про те, що вони є невід'ємною частиною договору поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209. Крім того в п.7.5 Договору від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 зазначено, що всі зміни й доповнення до даного договору дійсні, якщо вони зроблені в письмовій формі, підписані уповноваженими на це особами й завірені відбитками мастичних печаток сторін.

Як вбачається із досліджених документів ні в договорі від 06.05.2008 року                   № Х2-02-0209, ні в додаткових угодах не встановлено та не зроблено застереження про те, що в разі укладення додаткових угод п.п.1.2, 2.1 Договору в частині ціни договору та загальної вартості Товару підлягають коригуванню чи відповідають вартості Товару отриманого відповідачем як за основним Договором так і за додатковими угодами до нього.

Заперечення відповідача стосовно відсутності у нього зобов'язання по сплаті інфляційних втрат та 15 % річних за прострочення оплати Товару отриманого за додатковими угодами не приймаються судом виходячи з наступного.

Відповідно до п.5.5 Договору поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 сторони прийшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України і встановили її в розмірі 15 %. Слід зауважити, що у цьому ж пункті зазначено, що з дня закінчення строків сплати, передбачених п.2.1 Договору, вважається, що Продавцем пред'явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та відсотків річних.

Як встановлено судом, в договорі поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 та додаткових угодах до нього кінцевою датою оплати Товару визначено - не пізніше 01.10.2008 року. Крім того, аналіз даного пункту Договору приводить до висновку, що у ньому (на відміну від п.п.5.2, 5.4 Договору) сторонами не обумовлювалось сума оплати чи загальна вартість Товару з відсиланням  до п.2.1 Договору, а визначалось лише те, що Покупець буде нести передбачену даним пунктом (п.5.5) відповідальність за порушення строків оплати у вигляді інфляційних втрат та 15 % річних.

Також судом розглянуто заперечення відповідача викладені його представником в усному порядку в судовому засіданні стосовно того, що ТОВ "Лайф-Інвест" виконало належним чином зобов'язання передбачені п.2.1 Договору поставивши ПП "Хімагромаркетинг 2000" цукор-пісок згідно видаткових накладних № ЛІ-00000032 від 11.06.2008 року та № ЛІ-00000033 від 11.06.2008 року на суму 25650,00 грн.. Відповідач вказує, що з дати передачі цукру-піску позивачу (11.06.2008 року) у нього припинилось зобов'язання по сплаті 22520,60 грн. встановлене п.2.1 Договору поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209.

Однак суд не погоджується із вказаним твердженням відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається із умов Договору поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 сторонами в ньому встановлено, що валютою платежу є національна грошова одиниця України - гривня (п.2.3), оплата вартості товару здійснюється на пізніше кінцевого строку визначеного в п.2.1 Договору (п.2.4), датою виконання зобов'язань по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок Продавця (п.2.5), за письмовою згодою сторін оплата за Товар може здійснюватися у вексельній формі (п.2.7).

З огляду на зазначені умови Договору, суд приходить до висновку про те, що сторони встановили, що оплата за отриманий товар здійснюється у грошовій формі, або за письмовою згодою у вексельній.

Разом з тим, згідно ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Як вбачається із п.1.1 угоди від 26.12.2008 року зобов'язання за договорами поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 в сумі 106108,27 грн. (ПП "Хімагромаркетинг 2000" - кредитор, ТОВ "Лайф-Інвест" - боржник) та в сумі 25650,00 грн. за договором б/н від 03.06.2008 року (видаткові накладні № ЛІ-00000032 від 11.06.2008 року та № ЛІ-00000033 від 11.06.2008 року) (ПП "Хімагромаркетинг 2000" - боржник, ТОВ "Лайф-Інвест" - кредитор) припиняються лише в сумі 25650,00 грн..

Згідно п.п. 2, 3 угоди від 26.12.2008 року з моменту набрання чинності цією угодою ПП "Хімагромаркетинг 2000" не є зобов'язаною перед ТОВ "Лайф-Інвест" за договором б/н від 03.06.2008 року, а ТОВ "Лайф-Інвест" є зобов'язаним перед ПП "Хімагромаркетинг 2000" за договором від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 на суму 80458,27 грн..

Відповідно до п.6 даної угоди вона набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками сторін.

З огляду на викладене суд вважає, що зобов'язання ТОВ "Лайф-Інвест" перед ПП "Хімагромаркетинг 2000" на суму переданого 11.06.2008 року цукру-піску припинились з моменту підписання угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме з 26.12.2008 року.

Слід зауважити, що в угоді від 26.12.2008 року сторони передбачили, що припинення зобов'язань відбувається з моменту набрання чинності цієї угоди, що дає можливість стверджувати про безпідставність посилання відповідача про припинення зобов'язання з дати передачі цукру-піску (11.06.2008 року).

Також суд звертає увагу на те, що на його неодноразові вимоги (ухвали від 27.02.2009 року, від 17.03.2009 року, від 13.04.2009 року, від 05.05.2009 року) сторони не надали договір б/н від 03.06.2008 року.

Так, позивач в листі від 30.04.2009 року № 3-30/049-Г повідомив про відсутність договору б/н від 03.06.2009 року на підприємстві.

Заперечення позивача на відзив на позовну заяву викладені в листі від 22.05.2009 року № 1-22/059-П оцінюються судом критично, оскільки не спростовують наведених вище висновків та наданої оцінки умовам договору від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 та додаткових угод до нього.   

З врахуванням викладених вище висновків судом зроблено перерахунок штрафних санкцій виходячи із вимог викладених в заяві про зменшення розміру позовних вимог в результаті чого отримано наступні значення.

Так, проведено розрахунок пені з урахуванням того, що кінцевою датою оплати товару в розмірі 22520,60 грн. згідно п. 2.1 основного договору є 01.10.2008 року. Як встановлено судом, зобов'язання Покупця щодо розрахунку за отриманий Товар у вказаному вище розмірі було припинено 26.12.2008 року відповідно до умов укладеної між сторонами угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Таким чином, суд вважає, що періодом за який слід нараховувати пеню є період з 02.10.2008 року до 26.12.2008 року, а розмір боргу на який проводиться її нарахування становить 22520,60 грн.. Провівши перерахунок судом отримано 1270,01 грн. пені (24/366*86*22520,60/100).

Враховуючи те, що позивачем заявлено до стягнення 7650,13 грн. пені, в стягненні 6380,12 грн. останньої суд відмовляє.

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача на підставі п.5.4 Договору поставки від 06.05.2008 року № Х2-02-0209 штрафу у розмірі 15% від ціни договору, яка заявлена останнім в розмірі 15916,24 грн. виходячи із того, що ціна договору складає 106108,27 грн., тобто сукупну вартість отриманого Товару, як за основним Договором, так і за додатковими угодами до нього.

Суд не погоджується із вказаним розрахунком із мотивів викладених вище і в результаті проведеного перерахунку отримав штраф у розмірі 3378,09 грн., виходячи із того, що ціна Договору становить 22520,60 грн. і вона не змінювалась додатковими угодами, а відповідальність у вигляді штрафу встановлена саме за порушення виконання зобов'язань передбачених п.2.1 Договору (п.п.1.2, 2.1) (22520,60*15/100=3378,09).

З огляду на викладене суд відмовляє в стягненні 12538,15 грн. штрафу.

При перевірці правильності обрахунку 15 % річних в розмірі 4781,33 грн., які заявлені за період з 02.10.2008 року по 23.02.2009 року і обраховувались на суму заборгованості в розмірі 80458,27 грн. судом виявлено помилку допущену позивачем, яка полягає в тому, що останній проводив обрахунок без врахування того, що в 2009 році кількість днів становить 365. В той час в розрахунку зазначено в обраховуваному періоді 366 днів.

Проведений судом перерахунок привів до отримання 15 % річних в сумі 4786,20 грн. (15/366*91(02.10.2008-31.12.2008)*80458,27/100+15/365*54(01.01.2009-23.02.2009) *80458,27/100 =4786,20), однак суд задовольняє заявлену позивачем до стягнення суму (4781,33 грн.) в межах вимог позивача, оскільки вона є меншою від тієї суми, яку отримав суд в результаті перевірки правильності її обрахунку.

Перевіркою правильності обрахунку інфляційних втрат в розмірі 6597,57 грн., які заявлені позивачем за період жовтень 2008 року-січень 2009 року включно та обраховувались на суму заборгованості в розмірі 80458,27 грн. судом виявлено арифметичну помилку в обрахунку.

Так, судом за січень 2009 року отримано 2333,28 грн. інфляційних втрат, в той час як позивачем заявлено до стягнення 2333,29 грн. (80458,27*102,9/100-80458,27=2333,28), з огляду на що у стягненні 0,01 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про  часткове задоволення позову, з урахуванням викладених вище мотивів щодо часткової відмови в задоволені пені,  штрафу та інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 49 ГПК України виходячи із суми яка підлягала б стягненню з відповідача з врахуванням того, що останній здійснив часткове погашення боргу після порушення провадження у справі та відмову в частині позовних вимог.

Виходячи з цього, суд покладає на відповідача 464,85 грн. державного мита (08,27+1270,01+4781,33+6597,56+3378,09+30450,00=46485,26*1/100) та 83,82 грн. витрат на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (08,27+1270,01+4781,33+6597,56+3378,09+30450,00=46485,26*118/65437,60).

Крім того суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року                   № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6  інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.  В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 1842,70 грн.  державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 29.12.2008 року № 1870. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 65437,60 грн.. Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 654,37 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.ч.1, 2 ст. 530, ч.1 ст.546, ст.549, ч.1 ст.550,  ст.ст. 598, 599, 601, 610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч. 1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст. 217, ст. 230 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайф-Інвест", вул. Шляхова, 32, с. Кожухів, Літинський район, Вінницька область, 22313 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 34142967, р/р - 2600048010785 в ВАТ КБ "Хрещатик" м. Вінниця, МФО - 302786) на користь Приватного підприємства "Хімагромаркетинг 2000", пр-т Возз'єднання, 15, м. Київ, 02160 - (інформація про реквізити - р/р - 26008233 в філії ЗАТ "ПУМБ" м. Севастополь, МФО-308092, ідентифікаційний код - 30369454) - 08 грн. 27 коп. основного боргу, 1270 грн. 01 коп. пені, 4781 грн. 33 коп. 15 % річних, 6597 грн. 56 коп. інфляційних втрат, 3378 грн. 09 коп. штрафу, 464 грн. 85 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 83 грн. 82 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити  в стягнені 6380,12 грн. пені, 12538,15 грн. штрафу та 0,01 грн. інфляційних нарахувань.

5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 1188 грн. 33 коп. Приватному підприємству "Хімагромаркетинг 2000", пр-т Возз'єднання, 15, м. Київ, 02160 - (інформація про реквізити - р/р - 26008233 в філії ЗАТ "ПУМБ" м. Севастополь, МФО-308092, ідентифікаційний код - 30369454) сплаченого за платіжним дорученням від 29.12.2008 року № 1870 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/45-09.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.  

Суддя                                              

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  19 червня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - ПП "Хімагромаркетинг 2000", пр-т. Возз'єднання, 15, м. Київ, 02160.

3 - відповідачу  - вул. Шляхова, 32, с. Кожухів, Літинський район, Вінницька область, 22313.