Ухвала

від 15.05.2014 по справі 826/9235/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2014 р. м. Київ К/800/8758/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллар»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014

у справі №826/9235/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллар»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби України

треті особи Приватне підприємство «Зернь»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінераліс»

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПМК 555»

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Іллар» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Іллар») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС України) визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2013 №0005532270 та №0005522270.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно акту перевірки встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 , пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток за весь період на загальну суму 499316,00 грн., а також порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. п. 198.3 , 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість за весь період на загальну суму 432192,00 грн.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні умови формування податкового кредиту визначені і у Податковому кодексі України (далі по тексту - ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті Закону.

Абзацом 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (у тому числі податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999 (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення N168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності, передані за видатковими накладними, відповідає вимогам пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, при розгляді справи для перевірки законності формування платником податкового кредиту, судам необхідно з'ясовувати реальність виконання операцій з поставки покупцеві (позивачу у справі) товарів та послуг у рамках господарських правовідносин з контрагентом.

Для цього судам необхідно з'ясувати характер та зміст спірних операцій з поставки товарів, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємств-контрагентів основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з поставки, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, що судами попередніх інстанцій в повній мірі зроблено не було.

Крім того, судами попередніх інстанцій в повній мірі не досліджено можливості використання у власній господарській діяльності позивача придбаного у такого контрагенту товару, наявності фактичної сплати позивачем податку на додану вартість контрагентом в ціні придбаних товарів; чи наявні недоліки при оформленні податкових накладних.

Встановлення даних обставин має важливе значення для правильного вирішення даного спору.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України .

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222 , 223 , 227 , 230 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллар» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров