Постанова

від 21.10.2014 по справі 826/9235/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9235/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю., секретар судового засідання: Самсонова М.М., за участю сторін: представник позивача Марченко Р.В., представник відповідача Анголенко Ольга-Марія В`ячеславівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллар» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2014 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллар» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Іллар» (надалі ТОВ «Іллар») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (надалі ДПІ у Голосіївському районі м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005532270, №0005522270 від 24.05.2013, які прийняті відповідачем за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами спростовуються первинними документами податкової звітності та бухгалтерського обліку, які були надані позивачем на підтвердження доводів позовної заяви.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2014 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що наявність у замовника (позивача) первинних документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та віднесення до валових витрат, зокрема, укладених договорів, податкових накладних, не є безумовною підставою для віднесення до валових витрат та включення до податкового кредиту витрат на придбання послуг (товарів), оскільки податковий орган довів, що наведені в таких документах відомості не відповідають дійсності.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду від 02.07.2014 р., як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Іллар» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з TOB «ПМК 555», TOB «Мінераліс», ПП «Зернь» за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки складено акт від 04.04.2013 № 1931/22-70-34866966, в якому зазначено про порушення позивачем:

1) п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями, та п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 2.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого платником занижено податок на прибуток, на загальну суму 499 316 грн.;

2) пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість на загальну суму 432192 грн.

В акті перевірки зазначено, що між позивачем та ТОВ «ПМК 555» укладено договір оренди транспортних засобів № 7011 від 07.11.2011р., проте, згідно висновків іншої перевірки податкового органу від 22.08.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПМК 555» № 568/3-22-70-34933632, місце знаходження контрагента не встановлено, основні фонди та майно у контрагента відсутнє. Відносно директора ТОВ «ПМК 555» ОСОБА_4 порушено кримінальну справу.

Щодо взаємовідносин між позивачем та ПП «Зернь» в акті перевірки відповідачем зазначено, між вказаними суб'єктами був укладений договір № 19/01 від 19.01.2012р. про виконання робіт демонтажу та укладення залізобетонних плит. Проте, перевіряючи послалися на інший акт перевірки від 23.11.2012р. № 370/22-50/36391868 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Зернь» з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2010р. по 30.06.2012р.», згідно якого не підтверджено реальність проведення ПП «Зернь» господарських операцій з реалізації товарів, робіт, послуг, попереднього придбаних у підприємств-постачальників у вказаних період.

Щодо взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Мінераліс» відповідач в акті перевірки зазначив, що згідно податкової звітності ТОВ «Мінераліс» у нього відсутні складські приміщення, автомобільний транспорт, устаткування, тощо, тобто відсутні необхідні засоби для здійснення фінансово-господарської діяльності.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято: податкове повідомлення-рішення від 24.05.2013р. № 0005522270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем - 432192,00грн., за штрафними санкціями - 97308,00грн.; податкове повідомлення-рішення від 24.05.2013р. № 0005532270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок прибуток за основним платежем - 499316,00 грн., за штрафними санкціями - 50992,00 грн.

Отже, відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про відсутність реального характеру господарських операцій, зазначивши, що операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які є економічно необхідними для виконання такого роду постачання або здійснення діяльності.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що правовідносини з приводу формування позивачем спірних сум податкових вигод, регулювалися у зазначені вище періоди приписами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», а також приписами Податкового кодексу України.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного період) у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті Закону.

Абзацом 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено відносити до складу валових витрат будь - які втрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. за №168/97-ВР (який був чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особами, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податковий кодекс України (який набув чинності з 01.01.2011р.) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач довів, що наведені в первинних документах відомості не відповідають дійсності.

Проте, колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Іллар» та ТОВ «ПМК 555» укладено договір оренди транспортних засобів № 7011 від 07.11.2011р., зокрема: А/кран КАМАЗ КТА 16т./21,7 м.; бульдозеру ДТ-75, бульдозеру Т-100, екскаватору Борекс, екскаватору Атлас.

На підтвердження здійснення господарської операції позивач надав наступні документи: договір оренди транспортних засобів від 07.11.2011 р. № 0711 (а.с.153 т.1), виписки по особовому рахунку ТОВ «Іллар» (а.с.157-187 т.1 ст.1-19 т.2), податкові накладні та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг)(а.с. 54-74т.1, а.с. 98-121 т.3) та картку рахунку (а.с.33-38 т.2).

Крім того, позивач надав документи: копію довідки з органів статистики про реєстрацію ТОВ «ПМК 555», копію свідоцтва про реєстрацію контрагента та взяття його на облік як платника податків, та документи про реєстрацію спецтехніки, яка передавалась в оренду.

Посилання відповідача на висновки іншого акту перевірки від 22.08.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПМК 555» № 568/3-22-70-34933632, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зі змісту зазначеного акту вбачається, що перевіркою встановлено лише неможливість проведення зустрічної звірки, а не можливість здійснення контрагентом фінансово-господарської діяльності.

Щодо взаємовідносин між позивачем та ПП «Зернь» встановлено, що між суб'єктами господарювання укладено договір № 19/01 від 19.01.2012р. про виконання робіт демонтажу та укладення залізобетонних плит.

На підтвердження здійснення господарської операції позивач надав наступні документи: договір від 19.01.2012 р. № 19/01 (а.с. 151 т.1) податкові накладні (а.с.19-23, 52-53 т.1), акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 142-155 т.3), картку рахунку (ст. 39-40 т.2)

Відсутність товаро-транспорних накладних обумовлено тим, що позивач укладав договір про виконання робіт, отже, позивачем не відносились валові затрати на перевезення і не відображалися у податковому обліку.

Щодо взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Мінераліс» встановлено, що 21.10.2011р. ТОВ «Іллар» і ТОВ «Мінераліс» уклали договір надання послуг та поставка товарів. (а.с.154 т.1)

На виконання умов зазначеного договору надані наступні документи: кошторис на виконання ремонтно-будівельних робіт (а.с. 155 т.1), податкові накладні (а.с.24-51 т.1), акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.75-102 т.1), картку рахунку (а.с.20-32 т.2)

Таким чином, позивач надав належним чином оформлені первинні документи та інші документи на підтвердження реальності здійснення господарської операції.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апелянта щодо підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентами заслуговують уваги, оскільки в матеріалах справи у наявності первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції.

Суду не надано доказів, яким може бути тільки вирок суду, набравший законної сили, у кримінальній справі, щодо вчинення посадовими особами контрагентів злочину, передбаченого за ст.205 КК України - фіктивне підприємництво.

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, отже мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні. Податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечувалось відповідачем.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

На підставі вказаного, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005532270, №0005522270 від 24.05.2013, оскільки висновки податкового органу про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами спростовуються первинними документами податкової звітності та бухгалтерського обліку, які були надані позивачем на підтвердження доводів позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що є підставою для її скасування, та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.94 КАС України судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача.

Повний текс постанови виготовлено 27.10.2014 року.

Керуючись статтями 94, 195, 196, 198, 202, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллар» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2014 року, задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2014 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллар» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллар» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві №0005532270, №0005522270 від 24.05.2013.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллар» (код ЄДРПОУ 34866966) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

В.О. Аліменко

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.