Ухвала

від 03.12.2015 по справі 826/9235/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2015 року м. Київ К/800/60707/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014

у справі № 826/9235/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллар»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Іллар» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Іллар») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2013 №0005532270 та №0005522270.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2014 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Іллар» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з TOB «ПМК 555», TOB «Мінераліс», ПП «Зернь» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 04.04.2013 №1931/22-70-34866966.

Згідно акту перевірки позивачем допущено порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за весь період на загальну суму 499316,00 грн., а також порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за весь період на загальну суму 432192,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що між позивачем та ТОВ «ПМК 555» укладено договір оренди транспортних засобів №7011 від 07.11.2011, проте, згідно висновків іншої перевірки податкового органу від 22.08.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПМК 555» №568/3-22-70-34933632, місце знаходження контрагента не встановлено, основні фонди та майно у контрагента відсутнє. Відносно директора ТОВ «ПМК 555» порушено кримінальну справу.

Щодо взаємовідносин між позивачем та ПП «Зернь» в акті перевірки відповідачем зазначено, між вказаними суб'єктами був укладений договір №19/01 від 19.01.2012 про виконання робіт демонтажу та укладення залізобетонних плит. Проте, перевіряючи послалися на інший акт перевірки від 23.11.2012 №370/22-50/36391868 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Зернь» з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2010 по 30.06.2012», згідно якого не підтверджено реальність проведення ПП «Зернь» господарських операцій з реалізації товарів, робіт, послуг, попереднього придбаних у підприємств-постачальників у вказаних період.

Щодо взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Мінераліс» відповідач в акті перевірки зазначив, що згідно податкової звітності ТОВ «Мінераліс» у нього відсутні складські приміщення, автомобільний транспорт, устаткування, тощо, тобто відсутні необхідні засоби для здійснення фінансово-господарської діяльності.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.05.2013: №0005522270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем - 432192,00 грн., за штрафними санкціями - 97308,00 грн.; №0005532270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок прибуток за основним платежем - 499316,00 грн., за штрафними санкціями - 50992,00 грн.

Отже, відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про відсутність реального характеру господарських операцій, зазначивши, що операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які є економічно необхідними для виконання такого роду постачання або здійснення діяльності.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що наявність у замовника (позивача) первинних документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та віднесення до валових витрат, зокрема, укладених договорів, податкових накладних, не є безумовною підставою для віднесення до валових витрат та включення до податкового кредиту витрат на придбання послуг (товарів), оскільки податковий орган довів, що наведені в таких документах відомості не відповідають дійсності.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні умови формування податкового кредиту визначені і у Податковому кодексі України (далі по тексту - ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті Закону.

Абзацом 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (у тому числі податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N996-XIV від 16.07.1999 (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення N168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності, передані за видатковими накладними, відповідає вимогам пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом вірно зазначено, що перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту по операціям з контрагентами, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме - договором оренди транспортних засобів від 07.11.2011 №0711, виписками по особовому рахунку ТОВ «Іллар», податковими накладними та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та картка рахунку, договором від 19.01.2012 №19/01, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), картка рахунку, кошторисом на виконання ремонтно-будівельних робіт, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), картка рахунку.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення угод.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за договорами, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Отже, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров