Постанова

від 02.02.2007 по справі 20-9/312

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-9/312

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

31 січня 2007 року  

Справа № 20-9/312

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Видашенко Т.С.,

                                                                                          Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: Веремєєва В.О., за довіреністю;

відповідача: Пасічник О.В. за довіреністю;

представник третьої особи: Бессараб О.В. за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Санта-Юг" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя    Рибіна С.А.) від 02 лютого 2006 року у справі № 20-9/312

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма "Мелодія" (вул. Пушкіна, 12-14,Севастополь,99011; вул. В. Морська, 25, місто Севастополь, 99011)

до           Управління з питань майна комунальної власності  Севастопольської міської державної адміністрації (вул. Леніна, 2, Севастополь,99011)

про визнання договору недійсним

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 02 лютого 2006 року у справі № 20-9/312 позов товариства  з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма "Мелодія", задоволено. Суд визнав недійсним договір оренди № 133-00 укладений 07 березня 2000 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича фірма "Мелодія" та Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, а також, стягнув з відповідача судові витрати.

При прийнятті рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору оренди № 133-00 від 07 березня 2000 року було порушено вимоги статей 62, 63 Цивільного кодексу УРСР стосовно наслідків укладення угоди особою, не уповноваженою на це або з перевищенням повноважень.

                    Не погодившись з цим судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "Санта-Юг" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати.           

Доводи заявника апеляційної скарги полягають в тому, що при вирішенні даного спору судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що виразилось у незастосуванні під час розгляду справи норм Кодексу адміністративного судочинства України.          

                    Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2006 року апеляційне провадження у даній справі зупинялось, у зв`язку із скеруванням даної справи до Верховного Суду України.

       Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 січня 2007 року апеляційне провадження у даній справі було поновлене, справу призначено до слухання.

                    Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

        Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу.

     Представник  відповідача надав пояснення та заперечення на апеляційну скаргу.

          Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          Повторно, у повному обсязі розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю „Санта-Юг” не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 16 січня 1997 року товариство покупців членів трудового колективу ДКП "Магазин № 6 "Мелодія" викупило у власність за договором № 262/40К "державне майно цілісного майнового комплексу ДКП "Магазин "Мелодія", що надало йому право на викуп Патенту № 28 на право торгівлі у будованому приміщенні по вулиці В.Морська, 25 в місті Севастополі строком на 10 років - до 26 грудня 2006 року.

19 квітня 1997 року товариством покупців членів трудового колективу ДКП "Магазин № 6 "Мелодія" було засновано Товариство з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича фірма „Мелодія", якому передало у власність майно за договором № 262/40К від 16 січня 1997 року та патент № 28 на право оренди приміщення, розташованого по вул. В.Морська, 25 в місті Севастополі.

03 липня 1997 між товариством з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича фірма „Мелодія" в особі директора - Шишкіна В. В. - орендар та Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації в особі - начальника Медвєдєва О. Р. - орендодавець був укладений договір № 2206 оренди приміщення, розташованого по вул. В. Морська, 25. Строк дії договору становив до 26 грудня 2006 року.

В подальшому, 07 березня 2000 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича фірма „Мелодія" в особі директора — Востокова Г.Г. (орендар) та Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації в особі - начальника Краєвої В.І. (орендодавець) був укладений інший договір оренди - № 133-00, предметом якого також з`явились приміщення по вул. В. Морська, 25. Строк дії договору становив до 26 грудня 2006 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України -   01.01.2004, у зв`язку з цим, при розгляді даного спору, застосуванню підлягають положення Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР, пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року (із змінами та доповненнями) „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", за правилами статті 48 Цивільного кодексу УРСР угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки закону, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції.

Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу УРСР, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Пунктом 3 розділу 8 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича фірма „Мелодія" встановлено, що для управління поточною діяльністю товариства загальними зборами засновників призначається директор, який діє від імені товариства.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича фірма „Мелодія" від 02 вересня 1998 року Востокова Г.Г. було звільнено, посаду генерального директора ліквідовано.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Рішень загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича фірма „Мелодія" від 02 жовтня 1998 року та від 20 квітня 1999 року, Шишкіна В.В. було поновлено на посаді директора, із укладенням з ним трудового контракту від 21.04.1999 року строком до 02.10.2000 року. Рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя яке набрало законної сили 30.05.2000 року Востокова Г.Г. було поновлено на посаді.

З урахуванням викладеного, господарським судом міста Севастополя зроблено вірний висновок про те, що Востоков Г.Г. не був директором товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича фірма „Мелодія" на час укладення ним договору оренди № 133-00 від 07.03.2000 року та не мав на це належних повноважень.

У зв`язку з цим, є правомірним застосування норми статті 63 Цивільного кодексу УРСР, згідно з якою угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Дослідивши обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сплата відповідачем орендних платежів не є доказом подальшого схвалення договору уповноваженою особою, оскільки,  а ні голова товариства Шишкіна Д.Б., а ні загальні збори засновників товариства, а ні відновлений директор товариства Шишкін В.В. не знали про існування договору оренди від 07.03.2000 року № 133-00. Орендна плата сплачувалась не самим товариством –орендарем, а за рахунок особистих коштів Востокової Ж.В. Даний факт підтверджується банківськими документами (а.с.75-84) та матеріалами справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича фірма „Мелодія", за якими Востокова Ж. В. визнана конкурсним кредитором саме на суму сплаченої орендної плати за приміщення магазину.

Таким чином, при укладенні договору оренди № 133-00 від 07 березня 2000 року, було порушені вимоги статей 62, 63 Цивільного кодексу УРСР стосовно наслідків укладення угоди особою, не уповноваженою на це або з перевищенням повноважень.

Крім того, відповідно до норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зміна орендаря в діючому договорі оренди можлива тільки у випадку зміни власника. Здача в оренду одного й того ж майна на підставі різних договорів не передбачається.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.

Однак, суду не надавалось доказів того, що при укладенні договору № 133-00 від 07 березня 2000 року було припинено дію договору № 2206 від 03 липня 1997 року.

На підставі викладеного, судова колегія погоджується з судом першої інстанції про те, що укладення договору оренди № 133-00 від 07 березня 2000 року під час дії раніше укладеного договору оренди № 2206 від 03 липня1997 року, є порушенням вимог Цивільного кодексу УРСР та норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

У зв`язку з цим, винесення судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог –є вірним.

Що стосується посилань заявника апеляційної скарги наявність порушень норм процесуального права, що виразилось у незастосуванні під час розгляду справи положень Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія вважає такі посилання безпідставними та виходить з наступного.          

Відповідно до Інформаційного Листу Верховного Суду України № 3.2.-2005 від 26 грудня 2005 року (додаток № 3), визначення поняття „справа адміністративної юрисдикції” наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

В силу частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;2)          про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства України; 4) про   обмеження   щодо   реалізації   права   на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

В силу перелічених пунктів названого кодексу та виходячи із предмету цього позову, відповідач не виступає в якості суб'єкта владних повноважень

Крім того, стаття 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає вичерпний перелік категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, а саме:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

              2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

              3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

              4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

              5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Поняття „суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не має встановлених нормами названого кодексу необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Якщо суб'єкти (в тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм Цивільного законодавства, під час укладання такого договору сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором, можуть відмовитись від його укладання, то такий договір може бути лише цивільним (господарським), але ніяк не адміністративним, оскільки в його змісті відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковими для адміністративного договору.

На підставі викладеного, судом першої інстанції вірно вирішено спір на підставі норм Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, товариством з обмеженою відповідальністю „Санта-Юг”, як зацікавленою особою, не надано суду доказів того, що при вирішенні спору про визнання недійсним договору оренди № 133-00 від 07 березня 2000 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича фірма „Мелодія" та Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації є обставини, які стосуються прав, обов'язків або інтересів товариства з обмеженою відповідальністю „Санта-Юг” та які підлягають захисту саме в рамках даної справи.

                    За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

                    Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,  

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Санта-Юг" залишити без задоволення.

2.  Рішення господарського суду міста Севастополя від 02 лютого 2006 у справі №20-9/312 залишити без змін.

Головуючий суддя                              підпис                    В.М. Плут

Судді                                                            підпис                    Т.С. Видашенко

                                                            підпис                    В.І. Гонтар