Ухвала

від 10.04.2014 по справі 2а-4486/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

10 квітня 2014 року м. Київ В/800/1534/14

10 квітня 2014 року № В/800/1534/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Кошіля В.В., Шипуліної Т.М., Федорова М.О., перевіривши заяву Малого приватного підприємства «СІС»

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.12.2013

у справі № 2а-4486/10/1670 (№ К/9991/34715/11 - номер справи у Вищому адміністративному суді України)

за позовом Малого приватного підприємства «СІС»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Мале приватне підприємство «СІС» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.12.2013 у названій справі.

Відповідно до статті 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239 2 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Згідно статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.12.2013 заявник посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637.

В обґрунтування своїх вимог заявник додає копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 у справі № 3/66 (№ К-10361/09 - номер справи у Вищому адміністративному суді України), у якій, на його думку, згадана норма матеріального права застосована інакше, ніж у даній справі.

Приписи статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України визначають виключними мотивами подання заяви про перегляд судових рішень неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції саме одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Між тим, як вбачається зі змісту заяви Малого приватного підприємства «СІС», доданих до неї додатків, фактичні обставини справи, що розглядаються, відмінні від тих, на які посилається заявник як на обґрунтування наявності підстав для перегляду справи.

Зокрема, у рішенні касаційного суду, яке заявник просить переглянути, судом першої інстанції було встановлено, що під час перевірки податковим органом було виявлено факт несвоєчасного оприбуткування готівки у касі Підприємства у загальній сумі 20 368,40 грн., що стало підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 101 842,00 грн. згідно з оскаржуваним рішенням.

Наведений висновок податкової інспекції мотивований тим, що сума готівкових коштів, яка вилучалася з каси РРО на підставі фіскальних звітних чеків, перевищувала суму готівки, яка цього ж дня оприбутковувалася до каси Підприємства за прибутковими касовими ордерами.

В силу вимог пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), уся готівка, що надходить до кас підприємств, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися в їх касах.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Аналіз змісту приписів пунктів 3.1, 3.2, 3.4, 4.2 названого Положення дає підстави для висновку про те, що зазначений нормативний акт розрізняє касу як місце проведення розрахунків з використанням РРО (магазин чи іншу торгову точку) та касу підприємства, визначаючи окремий порядок оприбуткування готівки до каси РРО і оприбуткування готівки до каси підприємства.

Так, надходження готівки від покупця з фіксуванням її через РРО, видачею чека та здійсненням запису у КОРО є оприбуткуванням готівки в касу, а здача виторгу, зафіксованого РРО, до каси підприємства є оприбуткуванням готівки в касі підприємства. Виручка, зафіксована через РРО, може бути вилучена з РРО за операцією «службова видача» при одночасному оприбуткуванні цієї суми готівкових коштів в касу підприємства (що оформляється прибутковим касовим ордером із здійсненням відповідного запису в касовій книзі).

Таким чином, сума, вилучена з РРО, має відповідати сумі, оприбуткованій цього ж дня за прибутковим касовим ордером.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суду України погодився з судом першої інстанції, який правильно кваліфікував як несвоєчасно оприбутковану виручку різницю між сумою готівки, вилученої з РРО, та оприбуткованою до каси Підприємства сумою готівкових коштів за прибутковим касовим ордером, складеним цього ж дня.

У той же час, суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності відповідної розбіжності, покладений в основу прийняття рішення про задоволення позову. Так, зокрема, згідно з даними Z-звіту за 04.12.2009, з каси РРО позивачем було вилучено готівку в сумі 4340 грн., а за прибутковим касовим ордером від 04.12.2009 № 165 було оприбутковано торгову виручку лише в сумі 1974,95 грн. (як і було фактично встановлено судом першої інстанції). Аналогічні порушення встановлені судом першої інстанції й за інші дати за наслідками дослідження наявних у справі касових документів.

У рішенні ж Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 у справі № 3/66 (№ К-10361/09 - номер справи у Вищому адміністративному суді України), на яке посилається заявник, як приклад різного застосування норм матеріального права, зазначено, що судом апеляційної інстанції встановлено, що перевіркою виявлено факт неоприбуткування готівкових коштів у сумі 5 259,45 грн., отриманих 12.05.2007 за реалізовані товари (надані послуги), на підставі фіскального звітного чеку РРО від 12.05.2007 року № 1194. Облік зазначених готівкових коштів, у повній сумі їх фактичного надходження, в книзі обліку розрахункових операцій № 2665001636 р/б та касовій книзі підприємства на момент перевірки не здійснено.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем 12.05.2007 не було забезпечено оприбуткування готівкових коштів, що надійшли до каси підприємства.

Згідно фіскального звітного чеку РРО від 12.05.2007 року № 1194, в якому зафіксований обіг готівки за день в розмірі 1 919,41 грн.; службове внесення 3 340,04 грн.; службове повернення 5 259,45 грн.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визначаючи суму неоприбуткованої готівки у розмірі 5 259,45 грн., контролюючий орган не врахував, що сума 3 340,04 грн. є виручкою попереднього дня, яка до цього була оприбуткована у касі підприємства на підставі фіскального звітного чеку № 1193, про що зроблено відповідний запис у КОРО за 11.05.2007.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що у викладених випадках відсутня подібність правовідносин, оскільки обставини кожної конкретної справи різні, а саме: в оскаржуваному рішенні ідеться про несвоєчасно оприбутковану виручку у вигляді різниці між сумою готівки, вилученої з РРО, та оприбуткованою до каси Підприємства сумою готівкових коштів за прибутковим касовим ордером, складеним цього ж дня, а в доданому рішенні, як приклад різного застосування однієї і тієї ж норми в подібних правовідносинах, спір стосувався неврахування податковим органом виручки попереднього дня, яка до цього була оприбуткована у касі підприємства, при обрахунку оприбуткованої готівки на конкретну дату.

Приписи статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України визначають виключними мотивами подання заяви про перегляд судових рішень неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції саме одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зважаючи на викладене, підстав для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі немає.

Керуючись ст.ст. 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Відмовити Малому приватному підприємству «СІС» у допуску справи № 2а-4486/10/1670 (№ К/9991/34715/11 - номер справи у Вищому адміністративному суді України) до провадження для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.12.2013.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис)В.В. Кошіль (підпис)Т.М. Шипуліна (підпис)М.О. Федоров