Рішення

від 20.05.2014 по справі 5016/2630/2011(1/154)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року Справа № 5016/2630/2011(1/154)

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Кітон",

вул. 12-а Поздовжня, 88, м. Миколаїв, 54028

Відповідач Публічне акціонерне товариство "Енергобанк",

вул. Пушкінська, 8, м. Миколаїв, 54030

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору, на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шамбала-плюс",

вул. Севастопольська, 1, кв. 1, м. Миколаїв, 54017

Суддя Т. М. Дубова

ПРИСУТНІ:

Від позивача - Мєшкова Є.П. довіреність від 15.04.2014 року

Від відповідача - Свічкарьов О.В. довіреність № 09/05-1 від 08.01.2014 року

Від третьої особи - не з'явився

СУТЬ СПОРУ визнання договору іпотеки від 13.07.2007 року недійсним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду та просив визнати недійсними: договір іпотеки від 13.07.07 р., укладеного між сторонами; додатковий договір від 31.07.07 р. до вказаного іпотечного договору; додатковий договір від 29.05.08 року до оспорюваного іпотечного договору; із зазначенням в рішенні суду про те, що воно є підставою для зняття нотаріусом заборони щодо відчуження нерухомого майна - виробничого цеху, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Поздовжня дванадцята, буд. 88, а саме: - літера № "Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла), загальна площа - 361, 9 кв. м.; № " 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожі.

Обґрунтовуючи позов, позивач визначив, що спірний іпотечний договір та додаткові договори до нього були укладені директором позивача з перевищенням повноважень, передбачених Статутом товариства, а також умови правочину не відповідають вимогам законодавства, тому на підставі ст.ст. 203, 207, 215, 237 ЦК України, ст. 65 ГК України, ст.ст. 6, 18 Закону України "Про іпотеку " просить визнати їх недійсними.

16.04.14 р. позивач звернувся до господарського суду з клопотанням про призначення будівельно-технічної експертизи для встановлення питання щодо цілісного майнового комплексу.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених в відзиві та додаткових поясненнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та надавши їм юридичної оцінки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, тому задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.09.2013 р. (колегія суддів у складі: головуючого - Алексєєва А.П., суддів: Бездоля Д.О. Семенчук Н.О.) у задоволені позову було відмовлено у повному обсязі. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.13 р. визначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.14 р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.11.2013 року та рішення господарського суду Миколаївської області від 26.09.2013 року скасовано, а справу № 5016/2630/2011(1/154) передано на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України зазначав про необхідність встановлення обсягу повноважень директора позивача - ОСОБА_5, а саме належного йому права самостійного визначення умов спірного договору з урахуванням його повноважень визначених статутом товариства та нормами чинного в Україні законодавства. Відповідно до п.п."б" п.11.2 Статуту позивача (у редакції 2004 року) до компетенції директора відноситься розпорядження майном та коштами товариства у порядку, визначеному зборами учасників. Крім того, відповідно до п.11.4 статуту директор організовує виконання рішень загальних зборів.

Разом з тим, суди не перевірили чи був уповноважений директор ОСОБА_5 укладати спірний договір іпотеки на умовах, які б визначалися ним самостійно, оскільки в іпотеку повинен був бути переданий цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: вул. Поздовжня дванадцята, буд. 88., а не виробничий цех та огорожа, як визначено у спірному договорі.

11.07.2007 року між відповідачем та третьою особою був укладений договір № 10, за умовами якого останньому було відкрито кредитну лінію з лімітом 2 800 000,00 грн. строком на три роки, з 11.07.2007 р. по 09.07.2010 р., з метою придбання корпоративних прав ТОВ «Кітон» та його ливарного виробництва, а також на поповнення обігових коштів товариства.

Майновим поручителем за цим кредитним договором виступив позивач, який 13 липня 2007 року в особі директора ОСОБА_5, діючого на підставі рішення загальних зборів учасників позивача № 15 від 24.05.2007 р. (а.с. 66, т.1), уклав з відповідачем договір, за умовами якого позивач передав в іпотеку виробничий цех, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Повздовжня дванадцята, будинок 88, який складається із: літ. "Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв.м; літера "№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожі. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 611.

Зазначена у договорі нерухомість загальною площею 361,9 кв.м належить позивачу на праві власності, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно (САА № 278581), виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 01.10.2004 р., що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4917351 від 01.10.2004 року, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 14346202 від 24.04.2007 року.(т.1 а.с.36,37,56) .

Технічний паспорт цеху по виробництву металовиробів в м. Миколаєві вул. 12 Повздовжня, будинок 88 містить експлікацію приміщень загальною площею 361,9 кв.м.

При цьому, згадані документи підтверджують ідентичність майна, що знаходилось на праві власності позивача тієї нерухомості, яка була предметом оспорюваного договору іпотеки.

Інших документів щодо наявності у нього нерухомого майна позивачем не надано. Згідно статей 4-3, 33 ГПК України, на сторони покладений обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Проте, позивачем не надано доказів того, що на час прийняття рішення зборами його учасників та на момент укладення спірного іпотечного договору у позивача перебувало на праві власності майно, яке визначене як "цілісний майновий комплекс".

За вказаною у рішенні зборів учасників ТОВ «Кітон» від 24.05.2007 р. адресою знаходиться виробничий цех, який складається із: літ. "Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв.м; літера "№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожі та належав позивачу на праві власності згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.10.2004 року серії САА №278581.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про господарські товариства " вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу( ст. ст. 97, 98 ЦК України).

Пунктом 10.4 Статуту позивача у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину, визначені питання виключної компетенції зборів учасників товариства, до яких віднесено, зокрема, прийняття рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства.

Відповідно до п.п."б" п.п.11.2, 11.4 Статуту позивача (т.1 а.с.24-35) до компетенції директора відноситься розпорядження майном та коштами товариства у порядку, визначеному зборами учасників. Директор підзвітний зборам учасників і організовує виконання рішень загальних зборів. Пунктом 11.5 Статуту визначено, що директор діє від імені товариства в межах, встановлених Статутом.

Згідно протоколу загальних зборів учасників позивача № 15 від 24.05.2007 р. було прийнято рішення: « 1. Виступити поручителем перед АБ «Енергобанк» за зобов'язаннями ТОВ «Шамбала-плюс» з наданням іпотеки цілісного майнового комплексу по вул. 12 Повздовжня, 88. Доручити ОСОБА_5 підписати договір іпотеки.»

Отже, на виконання рішення учасників позивача від 24.05.2007 р., прийнятого відповідно до п.п. 10.4, 11.2, 11.4, 11.5 Статуту позивача, директором ОСОБА_5 було укладено спірний договір від 13 липня 2007 року, він діяв виключно в межах повноважень, наданих йому рішенням, ухваленим на засіданні колегіального органу ТОВ «Кітон», уповноваженого вирішувати питання про розпорядження майном вказаного товариства.

Термін «цілісний майновий комплекс» в зазначеному протоколі застосовано в розумінні, що в заставу передавалось як нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 88, так і рухоме майно, яке знаходиться за цією ж адресою, та є власністю позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Закон України «Про іпотеку», який є спеціальним з питань регулювання іпотечних відносин, не містить в собі положень, що регулюють порядок передачі в іпотеку цілісного майнового комплексу підприємства.

Тому, 31.07.2007 р. між сторонами було укладено додатковий договір до іпотечного договору від 13.07.2007 р.(т. 1 а.с. 16), відповідно до якого заставну вартість нерухомого майна зменшено на вартість ливарного обладнання, а також договір застави ливарного обладнання, відповідно до якого в заставу передано ливарне обладнання у кількості 4-х одиниць, що розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 88.

Недійсність договору застави від 31.07.07 р. ливарного обладнання, що змонтовано у виробничому цеху цілісного майнового комплексу за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, 88 була предметом спору по справі № 5016/2913/2012(8/114).

Позов заявлено з тих же підстав, що і в даній справі. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.02.13 в позові було відмовлено. Постановою ОАГС від 11.04.13 це рішення залишено без змін.

Постановою ВГСУ від 20.06.13р. по справі № 5016/2913/2012(8/114) постанову ОАГС від 11.04.13 теж залишено без змін (т.4 а.с.6-16).

В розділі «Умови забезпечення кредиту» договору на відкриття кредитної лінії № 10 від 11.07.2007 р. з додатками, які підписані директором ТОВ «Шамбала-плюс» ОСОБА_6 термін «цілісний майновий комплекс» сторони ототожнили з виробничим цехом.

Відповідно до ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень» в редакції від 30.01.2006 р., яка діяла на час укладання договору, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно; речові права на чуже нерухоме майно.

Об'єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Тобто, на час укладання оскаржуваного договору державна реєстрація єдиного майнового комплексу як окремого виду нерухомості у відповідному реєстрі діючим на той час законодавством не передбачалась.

Отже, директор ОСОБА_5 не мав можливості передати в іпотеку інше нерухоме майно окрім того, яке зазначене в свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 01.10.2004 р. , витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.04.2007 р. та технічному паспорті.

В будь-якому разі, статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину(п. 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Відповідно до протоколу від 19.07.07 року загальними зборами учасників ТОВ «Кітон» було вирішено звільнити з посади директора ОСОБА_5 та призначити на посаду нового директора - ОСОБА_6, а також вирішено питання про вступ у ТОВ «Кітон» нових учасників: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та вихід з нього - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та вирішено питання щодо перерозподілу часток учасників товариства.

Додатковою угодою, посвідченою приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 31.07.2007 року та зареєстрованою в реєстрі за № 715, підписаною з боку ТОВ «Кітон» директором ОСОБА_5, сторони погодили внести зміни до договору іпотеки в частині визначення вартості предмета іпотеки, а в решті залишили умови оспорюваного договору без змін.

Між тим, довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 23, т.1) свідчить, що реєстрація змін відносно директора ОСОБА_5 здійснена 17.08.07 року, тобто вже після укладення додаткової угоди від 31.07.07 року до договору іпотеки.

Крім того, 19.03.2008 року новими учасниками позивача прийнято рішення щодо надання в іпотеку відповідачу цілісного майнового комплексу та ливарного обладнання, згідно з переліком, який належить позивачу.

19.05.2008 року, у зв'язку із необхідністю збільшення ліміту кредитної лінії в ПАТ «Енергобанк», рішенням загальних зборів учасників позивача узгоджене питання про надання в іпотеку цілісного майнового комплексу разом із ливарним обладнанням, який належить позивачу та доручити директору товариства ОСОБА_6 підписати такий договір.

Додатковим договором від 29.05.2008 р., підписаним з боку ТОВ «Кітон» новим директором - ОСОБА_6, сторонами внесені зміни в п. 1.1 іпотечного договору в частині збільшення суми отриманого третьою особою кредиту.

При цьому, за умовами кредитного договору № 10 від 11.07.2007 р. та спірного договору іпотеки, відповідач неодноразово здійснював перевірку наявності та збереження майна, переданого в іпотеку, що підтверджується відповідними актами від 26.03.2008 р., 29.07.2008 р., 29.01.2009 р., 28.07.2009 р., 22.01.2010 р., підписаними директором ОСОБА_6 без будь-яких зауважень (а.с. 143-147, т.1).

Отже, доказами наступного схвалення позивачем спірного договору іпотеки є те, що згідно з протоколами загальних зборів позивача № 1 від 19.03.08 р. та № 2 від 19.05.08 р. вирішено надати в іпотеку те ж саме майно, що згадане у рішенні зборів учасників ТОВ "Кітон" № 15 від 24.05.2007 р., та ливарне обладнання (згідно з переліком) для забезпечення кредиту третьої особи в ПАТ "Енергобанк", зобов'язано директора ТОВ "Кітон" ОСОБА_6 укласти договір іпотеки (а.с. 141-142, т.1), на виконання яких був укладений додатковий договір від 29.05.2008 р. до оспорюваного договору, підписаний з боку ТОВ "Кітон" директором товариства ОСОБА_6 Також, директором ТОВ "Кітон" ОСОБА_6 підписувались акти відповідача обстеження наявності майна, переданого в іпотеку (а.с. 143-148, т.1).

Посилання позивача на відсутність в оспорюваному договорі в порушення п.3 ч.1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" ідентифікації предмета іпотеки, не заслуговує на увагу виходячи з наступного.

Згідно ст.18 Закону України "Про іпотеку" в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного правочину, встановлено, що іпотечний договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Він повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку").

Усі зазначені вимоги сторонами дотримані при укладенні договору іпотеки від 13.07.2007 р. та його нотаріальному посвідченні, а опис предмета іпотеки зазначений згідно із даними свідоцтва про право власності ТОВ "Кітон" від 01.10.2004 р. на нерухоме майно, передане в іпотеку та договору оренди земельної ділянки, на якій знаходиться це майно від 23.12.2004 р., укладеного відповідачем із Миколаївською міською радою, яке є цілком достатнім для його ідентифікації.

Клопотання позивача про призначення будівельно-технічної експертизи, яке неодноразово заявлялось при розгляді справи, задоволенню не підлягає, тому що в випадку її проведення, висновки експерта ніяким чином не підтвердять чи спростують вище встановлені обставини справи.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, ст. 1 ГПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Натомість, позивачем жодним чином не доведено в чому полягає його порушене право, проте, мету передачі нерухомого майна в іпотеку ТОВ "Кітон" було досягнуто, як досягнуто її й ТОВ "Шамбала-плюс", яке, отримавши кредитні кошти, придбало корпоративні права ТОВ "Кітон", у зв'язку з чим позивач суто з формальних визначень й невідповідності лише термінології намагається уникнути виконання взятих за оспорюваним правочином договірних зобов'язань .

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частинами 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), або ж якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки, сторонами договору застави від 31.07.2007 року при укладені додержано загальних вимог, які є необхідними для чинності правочину, у зв'язку з чим підстави для визнання цього договору недійсним згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України відсутні.

Крім того, правила про позовну давність застосовуються тоді, коли буде доведено, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягали задоволенню у разі вчасного звернення з позовом, а у випадку заявлення необґрунтованих позовних вимог у позові слід відмовити не з причини пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання недійсним спірного договору саме з причин його необґрунтованості.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що позивачем не доведено позовні вимоги належними та допустимими доказами, в позові слід відмовити, судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене у 10-дений строк.

Рішення оформлено у відповідності зі ст. 84 ГПК України та підписано суддею 26.05.2014 р.

Суддя Т.М. Дубова