Постанова

від 10.07.2014 по справі 5016/2630/2011(1/154)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2014 р.Справа № 5016/2630/2011(1/154) Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Шевченко В.В.

Суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від ТОВ «Кітон»: Мєшкова Є.П. - за дорученням

від ПАТ «Енергобанк»: Свічкарьов О.В. - за дорученням

від ТОВ «Шамбала-Плюс»: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітон"

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 20 травня 2014 року

у справі № 5016/2630/2011(1/154)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітон"

до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Шамбала-плюс"

про визнання договору іпотеки недійсним

ВСТАНОВИЛА:

05.08.2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кітон", (далі позивач, ТОВ) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", яке є правонаступником акціонерного товариства «Енергобанк» (далі відповідач, ПАТ) про визнання недійсними: договору іпотеки від 13.07.07 р., додаткового договору від 31.07.07 р. до вказаного іпотечного договору; додаткового договору від 29.05.08 р, до названого іпотечного договору; із зазначенням в рішенні суду про те, що воно є підставою для зняття нотаріусом заборони щодо відчуження нерухомого майна - виробничого цеху, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Поздовжня дванадцята, буд. 88, а саме: літера № „Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла), загальною площею - 361, 9 кв. м.; та № „19,45-47" за планом земельної ділянки - огорожа.

Позов мотивований тим, що директор ТОВ - п. ОСОБА_3 при підписанні спірного договору та додаткових договорів до нього, перевищив надані йому Статутом повноваження та одноосібно, без розгляду цього питання правлінням товариства передав в іпотеку виробничий цех та огорожу, тоді як п. ОСОБА_3 наділений був повноваження щодо передачі в іпотеку цілісного майнового комплексу, а тому зазначений договір іпотеки та додаткові договори до нього суперечать вимогам ст. ст. 92, 161, 241, 626, ЦК України та ст. ст. 22, 54, 55 ГК України, внаслідок чого є недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги ТОВ вважав необґрунтованими, посилаючись на те, що директор останнього діяв у відповідності та в межах своїх повноважень, визначених статутом та рішенням зборів засновників, оскільки відповідно до Свідоцтва про права власності на нерухоме майно від 01.10.2004 р., зареєстрованого Миколаївським МБТІ 01.10.2004 р. за №1803 за ТОВ зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, у вигляді виробничого цеху загальною площею забудівлі 361, 90 кв. м., розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 88, а тому предмет іпотеки та об'єкт власності, вказаний в рішенні загальних зборів засновників від 24.05.2007 р. співпадають, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні. (а.с.51-54 т.1). Одночасно відповідачем подана заява про застосування до правовідносин сторін наслідків спливу строків позовної давності.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.10.2011 р., що залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2012 р. у задоволені позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 р. вищевказані судові рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до місцевого суду. (а.с. 81-84 т.2).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.01.2013 р., що залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 р. у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2013 р. вищевказані судові рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до місцевого суду. (а.с. 202-205 т.3).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 17.09.2013 р. до участі в розгляді справи в якості третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Шамбала-плюс" (далі 3-я особа, Товариство).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.09.2013 р., що залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.11.2013 р. у задоволенні позову - відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2014 р. вищевказані судові рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до місцевого суду, з мотиву того, що суди не перевірили чи був уповноважений директор ОСОБА_3 укладати спірний договір іпотеки на умовах, які б визначалися ним самостійно, оскільки в іпотеку повинен був бути переданий цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: вул. Поздовжня дванадцята, буд. 88, а не виробничий цех та огорожа, як визначено у спірному договорі. Крім того, суди не звернули увагу, що в матеріалах справи міститься технічна документація щодо виробничого цеху та інших споруд за адресою по вул. 12-й Повздовжній, 88 у м. Миколаєві, договір оренді земельної ділянки, а також докази наявності ливарного обладнання. (а.с. 26-29 т.5)

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.05.2014 р.(головуючий суддя Дубова Т.М.), у задоволенні позову - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що директор ТОВ діяв у відповідності та в межах своїх повноважень, визначених статутом та рішенням зборів засновників, оскільки відповідно до Свідоцтва про права власності на нерухоме майно від 01.10.2004 р., зареєстрованого Миколаївським МБТІ 01.10.2004 р. за №1803 за ТОВ зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, у вигляді виробничого цеху загальною площею забудівлі 361, 90 кв. м., розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 88, а тому предмет іпотеки та об'єкт власності, вказаний в рішенні загальних зборів засновників від 24.05.2007 р. співпадають, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

Відмовляючи у застосуванні наслідків спливу строків позовної давності місцевий суд виходив з того, що правила про позовну давність застосовуються тоді, коли буде доведено, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягали задоволенню у разі вчасного звернення з позовом, а у випадку пред'явлення необґрунтованих позовних вимог у позові слід відмовити не з причини пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

В апеляційній скарзі ТОВ просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Скарга мотивована тим, що, по-перше, оскільки укладенням спірного договору відбулося порушення майнових прав позивача щодо розпорядження майном, яке належить ТОВ, у зв'язку з тим, що директор позивача при підписанні договору іпотеки діяв без відповідних повноважень, його було уповноважено на передачу в іпотеку цілісного майнового комплексу по вул. 12-й Повздожній, 88 у м. Миколаєві, а не того майна, що зазначено в спірному договорі, а тому місцевий суд так і не з'ясував чи мав директор повноваження самостійно визначати умови спірного договору, якщо вони не визначені відповідно до п. 11.2 статуту позивача та ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку». По-друге, визначення предмету іпотеки не відповідає ст. 18 названого Закону, оскільки не міститься опису предмету іпотеки, достатнього для його ідентифікації та/або реєстраційні дані. В договір внесені недійсні дані щодо складу майна, яке передається в іпотеку, внаслідок чого при посвідчені спірного договору іпотеки, всупереч ст. 18 Закону України «Про іпотеку», не встановлений склад майна, яке є предметом іпотеки, оскільки площа предмету іпотеки, що зазначена у договорі іпотеки не відповідає даним технічної інвентаризації об'єкту, а тому не можна вважати опис предмета іпотеки достатнім для його ідентифікації, по-третє, місцевим судом не правомірно відмовлено у задоволені клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи для встановлення питання щодо цілісного майнового комплексу.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник відповідача доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.

Товариство було своєчасно та належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду справи, але не скористалось своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 24.05.2007 р. на загальних зборів учасників ТОВ, що оформлене протоколом № 15 від 24.05.2007 р., прийнято рішення щодо виступу майновим поручителем перед ПАТ по зобов'язанням Товариства з наданням в іпотеку цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Повздовжня дванадцята, будинок 88 та доручити п. ОСОБА_3 підписати договір іпотеки (а.с. 66 т.1).

11.07.2007 р. між ПАТ і Товариством був укладений договір кредиту № 10, за умовами якого останньому було відкрито кредитну лінію з лімітом 2.800.000 грн. строком на три роки, з 11.07.2007 р. по 09.07.2010 р., з метою придбання корпоративних прав ТОВ та його ливарного виробництва, а також на поповнення обігових коштів товариства.

13.07.2007 р. між позивачем в особі директора п. ОСОБА_3 укладено з відповідачем договір іпотеки № 633, за умовами якого позивач передав в іпотеку виробничий цех, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Повздовжня дванадцята, будинок 88, який складається із: літ. „Ъ" за планом земельної ділянки виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера „№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа, що належать ТОВ на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (САА № 278581), видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 01.10.2004 р. Вищезазначений договір посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 611.

Додатковим договором від 31.07.2007 р. до договору іпотеки сторони внесли зміни до договору іпотеки в частині визначення вартості предмета іпотеки, а в решті залишили умови спірного договору без змін. Додаткова угода посвідчена приватним нотаріусом 31.07.2007 р. та зареєстрована в реєстрі за № 715.

Додатковим договором від 29.05.2008 р. до договору іпотеки сторони внесли зміни до п. 1.1 іпотечного договору в частині зазначення про збільшення суми отриманого Товариством кредиту. Зазначена додаткова угода посвідчена приватним нотаріусом 29.05.2008 р. та зареєстрована в реєстрі за № 4013.

Предметом спору у даній справі є вимоги ТОВ про визнання недійсними вищезазначеного договору іпотеки від 13.07.2007 р. та додаткових договорів до нього з тих підстав, що директор товариства п. ОСОБА_3 не мав достатнього обсягу повноважень на підписання спірного іпотечного договору щодо передання в іпотеку виробничого цеху та огорожі, оскільки загальними зборами учасників ТОВ директор був уповноважений на укладання договору іпотеки на цілісний майновий комплекс позивача.

Однак, з такими доводами позивача підставне не погодився суд першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи предметом договору іпотеки є виробничий цех, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Повздовжня дванадцята, будинок 88, який складається із: літ. „Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера „№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно (САА № 278581), виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 01.10.2004 р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4917351 від 01.10.2004 р., витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 14346202 від 24.04.2007 р. (т.1 а.с.36,37,56) вищезазначене майно загальною площею 361,9 кв. м. належить позивачеві на праві власності.

Технічний паспорт цеху по виробництву металовиробів в м. Миколаєві вул. 12 Повздовжня, будинок 88 містить експлікацію приміщень теж загальною площею 361,9 кв. м.

Таким чином, вищезазначені документи беззаперечно підтверджують ідентичність майна, що знаходилось на праві власності позивача тієї нерухомості, яка була предметом оспорюваного договору іпотеки.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про наявність на праві власності у ТОВ іншого нерухомого майна, що розташоване за адресою м. Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, будинок 88, яке визначене як „цілісний майновий комплекс", як на час прийняття рішення зборами його учасників, так і на момент укладення спірного договору іпотеки в матеріалах справи не міститься та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, позивачем суду не надано.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що, незважаючи на визначення майна ТОВ у рішенні загальних зборів його учасників, що оформлене протоколом № 15 від 24.05.2007 р. як „цілісний майновий комплекс", що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Повздовжня дванадцята, будинок 88, волевиявлення позивача було спрямоване саме на передачу в іпотеку того майна, що знаходилось по вул. Повздовжня дванадцята, буд. 88 у м. Миколаєві, а саме, виробничого цеху, який складається із: літ. „Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера „№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа, який належав позивачеві на праві власності згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.10.2004 р. серії САА №278581, оскільки будь-які докази того, що позивач, крім майна зазначеного у свідоцтві про право власності, є власником ще й іншого нерухомого майна у вигляді „цілісного майнового комплексу", розташованого за тією же адресою - відсутні.

Відповідно до ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень" в редакції від 30.01.2006 р., яка діяла на час укладання договору, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно; речові права на чуже нерухоме майно.

Об'єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці будівля, споруда тощо, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Закон України "Про іпотеку", який є спеціальним з питань регулювання іпотечних відносин, не містить в собі положень, що регулюють порядок передачі в іпотеку цілісного майнового комплексу підприємств.

Таким чином, на час укладання оскаржуваного договору державна реєстрація єдиного майнового комплексу як окремого виду нерухомості у відповідному реєстрі діючим на той час законодавством не передбачалась.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що директор ТОВ п. ОСОБА_3 не мав можливості передати в іпотеку інше нерухоме майно окрім того, яке зазначене в свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 01.10.2004 р., витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.04.2007 р. та технічному паспорті.

Крім того, з розділу "Умови забезпечення кредиту" договору на відкриття кредитної лінії № 10 від 11.07.2007 р. з додатками, які підписані директором Товариства п. ОСОБА_5 термін „цілісний майновий комплекс" сторони ототожнили з виробничим цехом, у зв'язку з чим директор ТОВ п. ОСОБА_3 не визначав самостійно умови договору іпотеки щодо визначення предмета іпотеки та діяв у межах повноважень, наданих йому рішенням зборів учасників ТОВ, що оформлене протоколом № 15 від 24.05.2007 р.

Дослідивши наявний в матеріалах справи договір оренди землі від 23.12.2004 р. (а.с.44-48 т.1), укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ, колегія суддів вважає, що останній є також належним доказом того, що директор ТОВ п. ОСОБА_3 не визначав самостійно умови договору іпотеки щодо визначення предмета іпотеки та діяв у межах повноважень, наданих йому рішенням зборів учасників ТОВ, що оформлене протоколом № 15 від 24.05.2007 р., оскільки, зі змісту вищезазначеного договору оренди землі безумовно вбачається, що Миколаївська міська рада на підставі рішення від 27.10.2004 р. за № 24/15 надала, а ТОВ прийняло в оренду земельну ділянку для реконструкції будівлі з подальшим обслуговуванням цеху по виробництву металовиробів, розташованого по вул. 12 Поздовжня, буд. 88 (Ленінський район). В оренду передана земельна ділянка площею 762 кв. м. На земельній ділянці знаходяться будівлі, що належать ТОВ. Будь-яких інших будівель (нерухомого майна) ніж виробничий цех під літ. „Ъ", загальною площею 361,9 кв. м та огорожі під літ. „№ 19, 45-47" на вказаній земельній ділянці немає, що вбачається з матеріалів справи та пояснень представника скаржника в судовому засіданні при розгляді справи апеляційним судом.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про господарські товариства " вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.

У п. 10.4 Статуту позивача у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину (а.с.21-35 т.1), визначені питання виключної компетенції зборів учасників товариства, до яких віднесено, зокрема, прийняття рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства.

Відповідно до п.11.2 Статуту ТОВ виконавчим органом позивача є директор, який призначається зборами учасників товариства. До компетенції директора товариства відноситься, зокрема, розпорядження майном та коштами товариства, у порядку визначеному зборами учасників; укладення та підписання без довіреності будь-яких договорів, угод від імені товариства.

Згідно п. 11.4 Статуту директор підзвітний зборам учасників і організовує виконання рішень загальних зборів.

Як вбачається з матеріалів справи 24.05.2007 р. загальні збори учасників ТОВ прийняли рішення, що оформлене протоколом № 15 щодо виступу поручителем перед ПАТ за зобов'язаннями Товариства з наданням у іпотеку цілісного майнового комплексу (тобто, як вже зазначалось вище саме виробничого цеху, який складається із: літ. „Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера "№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа), розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, буд. 88 та доручити п. ОСОБА_3 підписати договір іпотеки.

На виконання вищезазначеного рішення учасників ТОВ, що оформлене протоколом № 15 від 24.05.2007 р. та п. п. 10.4, 11.2, 11.4, 11.5 Статуту ТОВ, директором п. ОСОБА_3 й було укладено спірний договір іпотеки від 13.07.2007 р. з наданням в іпотеку виробничого цеху, який складається із: літ. „Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера „№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа), розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, буд. 88.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що директор ТОВ п. ОСОБА_3 діяв виключно в межах повноважень, наданих йому рішенням, ухваленим на засіданні колегіального органу ТОВ, уповноваженого вирішувати питання про розпорядження майном вказаного товариства, внаслідок чого твердження скаржника про те, що директор ТОВ п. ОСОБА_3 уклав договір іпотеки на умовах, які визначив самостійно є голослівними та повністю спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, особа, яка від імені позивача уклала та підписала договір іпотеки від 13.07.2007 року, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, як цього вимагає п. 2 ст. 203 ЦК України .

Згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно п. 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи 31.07.2007 р. між сторонами у справі укладено трьох сторонній договір застави, за умовами якого ТОВ в заставу передав ливарне обладнання у кількості 4-х одиниць, що розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 88, тобто у виробничому цеху загальною площею 361,9 кв. м., так як інші об'єкти нерухомості на цій земельній ділянці - відсутні.

Вищезазначене зайвий раз свідчить про те, що термін „цілісний майновий комплекс" в вищевказаному протоколі загальних зборів № 15 від 24.05.2007 р. застосовано у розумінні того, що в іпотеку передавалось нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 88 літ. („Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера „№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа), а в заставу - рухоме майно, яке знаходиться за цією ж адресою, та є власністю позивача (ливарне обладнання у кількості 4-х одиниць).

Недійсність договору застави від 31.07.2007 р. ливарного обладнання, що змонтовано у виробничому цеху загальною площею 361,9 кв. м. за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, 88 була предметом спору у господарській справі № 5016/2913/2012(8/114).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.02.2013 р. у справі № 5016/2913/2012(8/114), яке залишено без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 р. та Вищого господарського суду України від 20.06.2013 р. (т.4 а.с.6-16), позовні вимоги ТОВ щодо визнання недійсним договору застави від 31.07.2007 р., укладеного між ТОВ, ПАТ і Товариством залишені без задоволення.

Додатковою угодою, посвідченою приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 31.07.2007 р. та зареєстрованою в реєстрі за № 715, підписаною з боку ТОВ директором п. ОСОБА_3, сторони погодили внести зміни до договору іпотеки в частині заставної вартості нерухомого майна та остання була зменшена на вартість ливарного обладнання, а в решті залишили умови оспорюваного договору без змін. (т. 1 а. с. 16).

Як вбачається з матеріалів справи, загальними зборами учасників ТОВ, що оформлене протоколом б/н від 19.07.2007 р. прийнято рішення про звільнення з посади директора ТОВ п. ОСОБА_3 та призначити на посаду нового директора - п. ОСОБА_5, а також вирішено питання про вступ у ТОВ нових учасників: п. ОСОБА_5 та п. ОСОБА_6 та вихід з нього п. ОСОБА_7 та п. ОСОБА_8, а також вирішено питання щодо перерозподілу часток учасників товариства.

Водночас, з довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 23, т.1) видно, що реєстрація змін відносно директора ТОВ п. ОСОБА_3 здійснена 17.08.2007 р., тобто вже після укладення додаткової угоди від 31.07.2007 р. до договору іпотеки, внаслідок чого підстави для визнання додаткової угоди від 31.07.2007 р. недійсною - відсутні.

19.03.2008 р. новими учасниками ТОВ на загальних зборах прийнято рішення, що оформлене протоколом № 1 від 19.03.2008 р. про надання в іпотеку відповідачеві „цілісного майнового комплексу" та ливарного обладнання, згідно з переліком, який належить позивачу.

19.05.2008 р., у зв'язку із необхідністю збільшення ліміту кредитної лінії в ПАТ, рішенням загальних зборів учасників ТОВ, що оформлене протоколом № 2 від 19.05.2008 р., узгоджене питання про надання в іпотеку цілісного майнового комплексу разом із ливарним обладнанням, який належить позивачеві та доручити директору ТОВ п. ОСОБА_5 підписати такий договір.

Додатковим договором від 29.05.2008 р., підписаним з боку ТОВ новим директором - п. ОСОБА_5, сторонами внесені зміни в п. 1.1 іпотечного договору в частині збільшення суми отриманого третьою особою кредиту.

Таким чином, директор ТОВ п. ОСОБА_5 був наділений повноваженнями щодо підпису оспорюваного додаткового договору від 29.05.2008 р. до договору іпотеки та діяв в межах, наданих йому загальними зборами повноважень, та відповідно до п. 10.4, 11.2, 11.5 Статуту.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доказами наступного схвалення позивачем спірного договору іпотеки є те, що згідно з протоколами загальних зборів позивача № 1 від 19.03.2008 р. та № 2 від 19.05.2008 р. вирішено надати в іпотеку те ж саме майно, що згадане у рішенні зборів учасників ТОВ, оформленого протоколом № 15 від 24.05.2007 р., та ливарне обладнання (згідно з переліком) для забезпечення кредиту Товариства в ПАТ, зобов'язано директора ТОВ п. ОСОБА_5 укласти договір іпотеки (а. с. 141-142, т.1), на виконання яких був укладений додатковий договір від 29.05.2008 р. до оспорюваного договору, підписаний з боку ТОВ новим директором товариства п. ОСОБА_5

Крім того, як вбачається з умов кредитного договору № 10 від 11.07.2007 р. та спірного договору іпотеки, ПАТ неодноразово здійснював перевірку наявності та збереження майна, переданого в іпотеку, що підтверджується відповідними актами від 26.03.2008 р., 29.07.2008 р., 29.01.2009 р., 28.07.2009 р., 22.01.2010 р., підписаними директором п. ОСОБА_5 без будь-яких зауважень (а.с. 143-147, т.1), що підтверджує схвалення позивачем спірного договору іпотеки.

Позивач звертаючись з позовом до суду на підставу для визнання спірного договору та додаткових договорів до нього недійсними посилається на відсутність ідентифікації предмету іпотеки у спірному договорі та порушення при укладанні договору іпотеки приписів ч. 1 ст. 6 Закону України «Про іпотеку».

Але, з такими доводами позивача підставне не погодився суд першої інстанції, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Положення ч. 1 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" щодо надання згоди на передачу майна в іпотеку регулюють правовідносини між особами, у яких майно перебуває в управлінні та власниками майна чи уповноваженими на його розпорядження органами та не застосовуються до внутрішньогосподарських відносин, тобто не стосується правовідносин, що виникають в межах товариства між директором, загальними зборами чи іншими органами управління, оскільки власником майна є товариство, а не учасники чи загальні збори. Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанова від 15.05.2012 р. у справі № 41/90).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Він повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Місцевий суд ретельно дослідивши матеріали справи дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що спірний договір іпотеки та додаткові договори до нього укладено з дотриманням усіх вище зазначених вимог Закону, а саме, укладено в письмовій формі та нотаріально посвідчено, містять усі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, зокрема, в преамбулі іпотечного договору зазначено найменування, місцезнаходження та ідентифікаційні коди юридичних осіб (сторін правочину), в договорі також міститься посилання на зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання, а також посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання (п. 1.1 договору іпотеки), опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації (п. 1.2 договору іпотеки), посилання на відсутність заставної (п. 1.6 договору іпотеки), у зв'язку з чим сторонами дотримано всіх вищезазначених істотних умов, у тому числі й описі предмету іпотеки, який відповідає витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 14346202 від 24.04.2007 р. та договору оренди земельної ділянки, на якій знаходиться це майно, від 23.12.2004 р., укладеного ТОВ та Миколаївською міською радою, а тому ці дані є достатніми для ідентифікації нерухомого майна, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Посилання скаржника на експлікацію технічного паспорту до уваги прийнятими бути не можуть, так як ця експлікація взагалі не має відношення до предмету іпотеки, оскільки в ній зазначено, що вона стосується приміщень до плану поверхів громадського будинку літер "А" в районі житлового будинку № 10 по вул. Колодязна 10, м. Миколаїв, а з наявного в матеріалах справи технічного паспорту на об'єкт є План будинку № 88 під літ. „Ъ" по вул. 12 Поздовжня, у м. Миколаїв та в якому зазначено порядковий номер та площа кожного приміщення (том 1, а. с. 39).

Дослідивши та порівнявши площі, зазначені в Плані будинку та Експлікації (том 1, а. с. 40), колегія суддів вважає, що вказані приміщення є ідентичними та відповідають загальній площі об'єкта (виробничого цеху), а тому протилежні твердження скаржника про те, що предмет іпотечного договору не відповідає вищевказаній документації є необґрунтованими та повністю спростовуються матеріалами справи.

Крім того, скаржником, всупереч ст. 33 ГПК України, не надано ані місцевому, ані апеляційному суду доказів того, що за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня буд. 88 знаходиться будь-яке інше нерухоме майно, що належить йому на праві власності. Нерухоме майно, вказане в протоколі загальних зборів від 24.05.2007 року (том 1, а. с.66, 106-107) та в договорі іпотеки від 13.07.2007 р. є одним й теж самим майном, що вказане в Свідоцтві про право власності від 01.10.2004 р. (том 1, а. с.36) та зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно 01.10.2004 р. за номером 77001839 (том 1, а. с. 37), у зв'язку з чим протилежні твердження скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Посилання скаржника на те, що у рішенні загальних зборів ТОВ не міститься посилань на склад нерухомого майна по вул. 12 Поздовжня, 88 та не визначена його площа, а тому директор не мав права на укладання договору іпотеки є необґрунтованими, оскільки діючим законодавством та Статутом ТОВ не встановлено обов'язковості зазначення у рішенні загальних зборів, крім місцезнаходження об'єкта, також і технічних характеристик нерухомого майна, що передається в іпотеку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо відповідності ідентифікації предмету іпотеки в спірному іпотечному договорі від 13.07.2007 р. вимогам ст. 18 Закону України "Про іпотеку".

Твердження скаржника про те, що загальними зборами ТОВ ніколи не надавалась згода на передачу ливарного обладнання в заставу, що додатково свідчить, про те, що п. ОСОБА_3 діяв самостійно, без належних повноважень, наданих загальними зборами є необґрунтованими, оскільки питання наявності/відсутності повноважень директора ТОВ на укладення договору застави ливарного обладнання було вже предметом спору у справі № 5016/2913/2012(8/114) за позовом ТОВ до ПАТ про визнання недійсним договору застави ливарного обладнання та рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.02.2013 р. по справі № 5016/2913/2012(8/114), яке залишено без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 р. та Вищого господарського суду України від 20.06.2013 р. (т.4 а.с.6-16), позовні вимоги ТОВ залишено без задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення позову - відсутні.

Оскільки, позовні вимоги щодо зазначення в рішенні, що воно є підставою для зняття нотаріусом заборони щодо відчуження нерухомого майна - виробничого цеху, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Поздовжня дванадцята, буд. 88 є похідними від основних позовних вимог, які задоволенню не підлягають, то підстави для задоволення похідних вимог також відсутні.

Так як, правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права, то у разі відсутності такого суб'єктивного права або коли воно ніким не порушено, в позові повинно бути відмовлено не з причини пропуску строку позовної давності, а внаслідок необґрунтованості самої позовної вимоги, то колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо відмови у задоволені заяви відповідача щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності, так як позовні вимоги ТОВ не підлягають задоволенню саме внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності, а не внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності.

Такими, що не заслуговують на увагу колегія суддів вважає і доводи скаржника про те, що місцевим судом безпідставне не була призначена у справі судова будівельно-технічна експертиза, оскільки для правильного вирішення спору не потрібні спеціальні пізнання в галузі будівництва та техніка, так як питання що впливають на правильне вирішення спору відносяться до виключної компетенції суду, а ніяким чином ні до компетенції судових експертів.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 20.05.2014 р. у справі № 5016/2630/2011(1/154) - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітон" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.07.2014 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.