Постанова

від 16.09.2014 по справі 5016/2630/2011(1/154)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 року Справа № 5016/2630/2011(1/154)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітон"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 липня 2014 року

та на рішення господарського суду Миколаївської області від 20 травня 2014 року

у справі № 5016/2630/2011(1/154)

господарського суду Миколаївської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітон"

до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Шамбала - плюс"

про визнання договору іпотеки недійсним.

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідача - Колянчук А.І.

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

05 серпня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кітон" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", яке є правонаступником акціонерного товариства "Енергобанк" про визнання недійсними: договору іпотеки від 13 липня 2007 року, додаткового договору від 31 липня 2007 року до зазначеного іпотечного договору; додаткового договору від 29 травня 2008 року, до названого іпотечного договору; із зазначенням в рішенні суду про те, що воно є підставою для зняття нотаріусом заборони щодо відчуження нерухомого майна - виробничого цеху, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Поздовжня дванадцята, буд. 88, а саме: літера № „Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла), загальною площею - 361, 9 кв. м.; та № „19,45-47" за планом земельної ділянки - огорожа.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20 травня 2014 року (суддя Дубова Т.М.) залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10 липня 2014 року (судді Шевченко В.В., Мирошниченко М.А., Головей В.М.) у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітон" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області від 20 травня 2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 липня 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій на норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 травня 2007 року на загальних зборах учасників ТОВ, що оформлене протоколом № 15 від 24 травня 2007 року, прийнято рішення щодо виступу майновим поручителем перед ПАТ по зобов'язанням Товариства з наданням в іпотеку цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Повздовжня дванадцята, будинок 88 та доручити п. ОСОБА_6 підписати договір іпотеки.

11 липня 2007 року між ПАТ і Товариством був укладений договір кредиту № 10, за умовами якого останньому було відкрито кредитну лінію з лімітом 2.800.000 грн. строком на три роки, з 11 липня 2007 року по 09 липня 2010 року, з метою придбання корпоративних прав ТОВ та його ливарного виробництва, а також на поповнення обігових коштів товариства.

13 липня 2007 року між позивачем в особі директора п. ОСОБА_6 укладено з відповідачем договір іпотеки № 633, за умовами якого позивач передав в іпотеку виробничий цех, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Повздовжня дванадцята, будинок 88, який складається із: літ. „Ъ" за планом земельної ділянки виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера „№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа, що належать ТОВ на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (САА № 278581), видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 01 жовтня 2004 року Вищезазначений договір посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 611.

Додатковим договором від 31 липня 2007 року до договору іпотеки сторони внесли зміни до договору іпотеки в частині визначення вартості предмета іпотеки, а в решті залишили умови спірного договору без змін. Додаткова угода посвідчена приватним нотаріусом 31 липня 2007 року та зареєстрована в реєстрі за № 715.

Додатковим договором від 29 травня 2008 року до договору іпотеки сторони внесли зміни до п. 1.1 іпотечного договору в частині зазначення про збільшення суми отриманого Товариством кредиту. Зазначена додаткова угода посвідчена приватним нотаріусом 29 травня 2008 року та зареєстрована в реєстрі за № 4013.

Предметом спору у даній справі є вимоги ТОВ про визнання недійсними вищезазначеного договору іпотеки від 13 липня 2007 року та додаткових договорів до нього з тих підстав, що директор товариства п. ОСОБА_6 не мав достатнього обсягу повноважень на підписання спірного іпотечного договору щодо передання в іпотеку виробничого цеху та огорожі, оскільки загальними зборами учасників ТОВ директор був уповноважений на укладання договору іпотеки на цілісний майновий комплекс позивача.

Суди попередніх інстанцій правомірно не погодились з такими доводами позивача виходячи з наступного.

Предметом договору іпотеки є виробничий цех, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Повздовжня дванадцята, будинок 88, який складається із: літ. „Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера „№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно (САА № 278581), виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 01 жовтня 2004 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4917351 від 01 жовтня 2004 року, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 14346202 від 24 квітня 2007 року (т.1 а.с.36,37,56) вищезазначене майно загальною площею 361,9 кв. м. належить позивачеві на праві власності.

Технічний паспорт цеху по виробництву металовиробів в м. Миколаєві вул. 12 Повздовжня, будинок 88 містить експлікацію приміщень теж загальною площею 361,9 кв. м.

Таким чином, вищезазначені документи підтверджують ідентичність майна, що знаходилось на праві власності позивача тієї нерухомості, яка була предметом оспорюваного договору іпотеки.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про наявність на праві власності у ТОВ іншого нерухомого майна, що розташоване за адресою м. Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, будинок 88, яке визначене як „цілісний майновий комплекс", як на час прийняття рішення зборами його учасників, так і на момент укладення спірного договору іпотеки в матеріалах справи не міститься та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, позивачем суду не надано.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що, незважаючи на визначення майна ТОВ у рішенні загальних зборів його учасників, що оформлене протоколом № 15 від 24 травня 2007 року як „цілісний майновий комплекс", що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Повздовжня дванадцята, будинок 88, волевиявлення позивача було спрямоване саме на передачу в іпотеку того майна, що знаходилось по вул. Повздовжня дванадцята, буд. 88 у м. Миколаєві, а саме, виробничого цеху, який складається із: літ. „Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера „№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа, який належав позивачеві на праві власності згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.10.2004 р. серії САА №278581, оскільки будь-які докази того, що позивач, крім майна зазначеного у свідоцтві про право власності, є власником ще й іншого нерухомого майна у вигляді „цілісного майнового комплексу", розташованого за тією же адресою - відсутні.

Відповідно до ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень" в редакції від 30 січня 2006 року, яка діяла на час укладання договору, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно; речові права на чуже нерухоме майно.

Об'єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці будівля, споруда тощо, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Закон України "Про іпотеку", який є спеціальним з питань регулювання іпотечних відносин, не містить в собі положень, що регулюють порядок передачі в іпотеку цілісного майнового комплексу підприємств.

Таким чином, на час укладання оскаржуваного договору державна реєстрація єдиного майнового комплексу як окремого виду нерухомості у відповідному реєстрі діючим на той час законодавством не передбачалась.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що директор ТОВ п. ОСОБА_6 не мав можливості передати в іпотеку інше нерухоме майно окрім того, яке зазначене в свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2004 року, витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 квітня 2007 року та технічному паспорті.

Крім того, з розділу "Умови забезпечення кредиту" договору на відкриття кредитної лінії № 10 від 11 липня 2007 року з додатками, які підписані директором Товариства п. Штогріним Ю.П. термін „цілісний майновий комплекс" сторони ототожнили з виробничим цехом, у зв'язку з чим директор ТОВ п. ОСОБА_6 не визначав самостійно умови договору іпотеки щодо визначення предмета іпотеки та діяв у межах повноважень, наданих йому рішенням зборів учасників ТОВ, що оформлене протоколом № 15 від 24 травня 2007 року.

Суд апеляційної інстанції дослідив наявний в матеріалах справи договір оренди землі від 23 грудня 2004 року, укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ, та дійшов висновку, що останній є також належним доказом того, що директор ТОВ п. ОСОБА_6 не визначав самостійно умови договору іпотеки щодо визначення предмета іпотеки та діяв у межах повноважень, наданих йому рішенням зборів учасників ТОВ, що оформлене протоколом № 15 від 24 травня 2007 року, оскільки, зі змісту вищезазначеного договору оренди землі безумовно вбачається, що Миколаївська міська рада на підставі рішення від 27 жовтня 2004 року за № 24/15 надала, а ТОВ прийняло в оренду земельну ділянку для реконструкції будівлі з подальшим обслуговуванням цеху по виробництву металовиробів, розташованого по вул. 12 Поздовжня, буд. 88 (Ленінський район). В оренду передана земельна ділянка площею 762 кв. м. На земельній ділянці знаходяться будівлі, що належать ТОВ. Будь-яких інших будівель (нерухомого майна) ніж виробничий цех під літ. „Ъ", загальною площею 361,9 кв. м та огорожі під літ. „№ 19, 45-47" на зазначеній земельній ділянці немає.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про господарські товариства " вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.

У п. 10.4 Статуту позивача у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину (а.с.21-35 т.1), визначені питання виключної компетенції зборів учасників товариства, до яких віднесено, зокрема, прийняття рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства.

Відповідно до п.11.2 Статуту ТОВ виконавчим органом позивача є директор, який призначається зборами учасників товариства. До компетенції директора товариства відноситься, зокрема, розпорядження майном та коштами товариства, у порядку визначеному зборами учасників; укладення та підписання без довіреності будь-яких договорів, угод від імені товариства.

Згідно п. 11.4 Статуту директор підзвітний зборам учасників і організовує виконання рішень загальних зборів.

24 травня 2007 року загальні збори учасників ТОВ прийняли рішення, що оформлене протоколом № 15 щодо виступу поручителем перед ПАТ за зобов'язаннями Товариства з наданням у іпотеку цілісного майнового комплексу (тобто, як вже зазначалось вище саме виробничого цеху, який складається із: літ. „Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера "№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа), розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, буд. 88 та доручити п. ОСОБА_6 підписати договір іпотеки.

На виконання вищезазначеного рішення учасників ТОВ, що оформлене протоколом № 15 від 24 травня 2007 року та п. п. 10.4, 11.2, 11.4, 11.5 Статуту ТОВ, директором п. ОСОБА_6 й було укладено спірний договір іпотеки від 13.07.2007 р. з наданням в іпотеку виробничого цеху, який складається із: літ. „Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера „№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа), розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, буд. 88.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що директор ТОВ п. ОСОБА_6 діяв виключно в межах повноважень, наданих йому рішенням, ухваленим на засіданні колегіального органу ТОВ, уповноваженого вирішувати питання про розпорядження майном зазначеного товариства, внаслідок чого твердження скаржника про те, що директор ТОВ п. ОСОБА_6 уклав договір іпотеки на умовах, які визначив самостійно повністю спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, особа, яка від імені позивача уклала та підписала договір іпотеки від 13 липня 2007 року, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, як цього вимагає п. 2 ст. 203 ЦК України .

Згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно п. 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

31 липня 2007 року між сторонами у справі укладено договір застави, за умовами якого ТОВ в заставу передав ливарне обладнання у кількості 4-х одиниць, що розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 88, тобто у виробничому цеху загальною площею 361,9 кв. м., так як інші об'єкти нерухомості на цій земельній ділянці - відсутні.

Вищезазначене зайвий раз свідчить про те, що термін „цілісний майновий комплекс" в вищезазначеному протоколі загальних зборів № 15 від 24 травня 2007 року застосовано у розумінні того, що в іпотеку передавалось нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Поздовжня, 88 літ. („Ъ" за планом земельної ділянки - виробничий цех (цегла) загальною площею 361,9 кв. м; літера „№ 19, 45-47" за планом земельної ділянки - огорожа), а в заставу - рухоме майно, яке знаходиться за цією ж адресою, та є власністю позивача (ливарне обладнання у кількості 4-х одиниць).

Недійсність договору застави від 31 липня 2007 року ливарного обладнання, що змонтовано у виробничому цеху загальною площею 361,9 кв. м. за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, 88 була предметом спору у господарській справі № 5016/2913/2012(8/114).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12 лютого 2013 року у справі № 5016/2913/2012(8/114), яке залишено без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2013 року та Вищого господарського суду України від 20 червня 2013 року, позовні вимоги ТОВ щодо визнання недійсним договору застави від 31 липня 2007 року, укладеного між ТОВ, ПАТ і Товариством залишені без задоволення.

Додатковою угодою, посвідченою приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 31 липня 2007 року та зареєстрованою в реєстрі за № 715, підписаною з боку ТОВ директором п. ОСОБА_6, сторони погодили внести зміни до договору іпотеки в частині заставної вартості нерухомого майна та остання була зменшена на вартість ливарного обладнання, а в решті залишили умови оспорюваного договору без змін.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що загальними зборами учасників ТОВ, що оформлене протоколом б/н від 19 липня 2007 року прийнято рішення про звільнення з посади директора ТОВ п. ОСОБА_6 та про призначення на посаду нового директора - п. Штогріна Ю.П., а також вирішено питання про вступ у ТОВ нових учасників: п. Штогріна Ю.П. та п. Кабанюк В.В. та вихід з нього п. Лопухіної З.А. та п. Соловйова В.С., а також вирішено питання щодо перерозподілу часток учасників товариства.

Реєстрація змін відносно директора ТОВ п. ОСОБА_6 здійснена 17 серпня 2007 року, тобто вже після укладення додаткової угоди від 31 липня 2007 року до договору іпотеки, внаслідок чого підстави для визнання додаткової угоди від 31 липня 2007 року недійсною - відсутні.

19 березня 2008 року новими учасниками ТОВ на загальних зборах прийнято рішення, що оформлене протоколом № 1 від 19 березня 2008 року про надання в іпотеку відповідачу „цілісного майнового комплексу" та ливарного обладнання, відповідно до переліку, який належить позивачу.

19 травня 2008 року, у зв'язку із необхідністю збільшення ліміту кредитної лінії в ПАТ, рішенням загальних зборів учасників ТОВ, що оформлене протоколом № 2 від 19 травня 2008 року, узгоджене питання про надання в іпотеку цілісного майнового комплексу разом із ливарним обладнанням, який належить позивачеві та доручити директору ТОВ п. Штогріну Ю.П. підписати такий договір.

Додатковим договором від 29 травня 2008 року, підписаним з боку ТОВ новим директором - п. Штогріним Ю.П., сторонами внесені зміни в п. 1.1 іпотечного договору в частині збільшення суми отриманого третьою особою кредиту.

Таким чином, директор ТОВ п. Штогрін Ю. П. був наділений повноваженнями щодо підпису оспорюваного додаткового договору від 29 травня 2008 року до договору іпотеки та діяв в межах, наданих йому загальними зборами повноважень, та відповідно до п. 10.4, 11.2, 11.5 Статуту.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що доказами наступного схвалення позивачем спірного договору іпотеки є те, що згідно з протоколами загальних зборів позивача № 1 від 19 березня 2008 року та № 2 від 19 травня 2008 року вирішено надати в іпотеку те ж саме майно, що визначене у рішенні зборів учасників ТОВ, оформленого протоколом № 15 від 24 травня 2007 року, та ливарне обладнання (згідно з переліком) для забезпечення кредиту Товариства в ПАТ, зобов'язано директора ТОВ п. Штогріна Ю.П. укласти договір іпотеки, на виконання яких був укладений додатковий договір від 29.05.2008 р. до оспорюваного договору, підписаний з боку ТОВ новим директором товариства п. Штогріним Ю.П.

Крім того, як вбачається з умов кредитного договору № 10 від 11 липня 2007 року та спірного договору іпотеки, ПАТ неодноразово здійснював перевірку наявності та збереження майна, переданого в іпотеку, що підтверджується відповідними актами від 26 березня 2008 року, 29 липня 2008 року, 29 січня 2009 року, 28 липня 2009 року, 22 січня 2010 року, підписаними директором п. Штогріним Ю.П. без будь-яких зауважень, що підтверджує схвалення позивачем спірного договору іпотеки.

Позивач звертаючись з позовом до суду, як на підставу для визнання спірного договору та додаткових договорів до нього недійсними посилається на відсутність ідентифікації предмету іпотеки у спірному договорі та порушення при укладанні договору іпотеки приписів ч. 1 ст. 6 Закону України "Про іпотеку".

Але, з такими доводами позивача правомірно не погодились суди попередніх інстанції, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Положення ч. 1 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" щодо надання згоди на передачу майна в іпотеку регулюють правовідносини між особами, у яких майно перебуває в управлінні та власниками майна чи уповноваженими на його розпорядження органами та не застосовуються до внутрішньогосподарських відносин, тобто не стосується правовідносин, що виникають в межах товариства між директором, загальними зборами чи іншими органами управління, оскільки власником майна є товариство, а не учасники чи загальні збори.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Він повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, стосовно того що спірний договір іпотеки та додаткові договори до нього укладено з дотриманням усіх вище зазначених вимог Закону, а саме, укладено в письмовій формі та нотаріально посвідчено, містять усі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, зокрема, в преамбулі іпотечного договору зазначено найменування, місцезнаходження та ідентифікаційні коди юридичних осіб (сторін

правочину), в договорі також міститься посилання на зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання, а також посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання (п. 1.1 договору іпотеки), опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації (п. 1.2 договору іпотеки), посилання на відсутність заставної (п. 1.6 договору іпотеки), у зв'язку з чим сторонами дотримано всіх вищезазначених істотних умов, у тому числі й описі предмету іпотеки, який відповідає витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 14346202 від 24 квітня 2007 року та договору оренди земельної ділянки, на якій знаходиться це майно, від 23 грудня 2004 року, укладеного ТОВ та Миколаївською міською радою, а тому ці дані є достатніми для ідентифікації нерухомого майна, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не приймаються до уваги.

Посилання скаржника на те, що у рішенні загальних зборів ТОВ не міститься посилань на склад нерухомого майна по вул. 12 Поздовжня, 88 та не визначена його площа, а тому директор не мав права на укладання договору іпотеки були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та є необґрунтованими, оскільки діючим законодавством та Статутом ТОВ не встановлено обов'язковості зазначення у рішенні загальних зборів, крім місцезнаходження об'єкта, також і технічних характеристик нерухомого майна, що передається в іпотеку.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на викладене, судова колегія, дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітон" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 липня 2014 року зі справи № 5016/2630/2011(1/154) залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н.І. Мележик

С. С. Самусенко