Рішення

від 23.05.2014 по справі 5008/551/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.05.2014 Справа № 5008/551/2012

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого судді Ушак І.Г. у відкритому судовому засіданні розглянув справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Максавто», м. Ужгород (далі - товариство ) до Ужгородської міської ради, м. Ужгород (далі - рада, відповідач-1) та Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород (далі - департамент, відповідач-2) про стягнення суми 1961352,69 грн., в тому числі: 61148,00 грн. - кошти сплачені за договором купівлі-продажу № 374 від 15.08.01, що судом визнаний недійсним; 92185,45 грн. - збитки у вигляді інфляційних втрат коштів сплачених за зазначеним договором купівлі-продажу за період з 15.08.01 по 31.03.14; 1389480,39 грн. - збитки у вигляді вартості втраченого майна; 418538,85 грн. - збитки у вигляді додаткових витрат на оренду приміщень у період з 15.07.11 по 31.03.14 (з урахуванням заяви позивача від 05.05.14)

за участю представників

позивача - Добош П.І., директор, Сковородько І.Ф., представник за довіреністю;

відповідачів - Пекар В.І., представник за довіреністю

Позивач звернувся до суду із наведеними вимогами з урахуванням заяви від 05.05.14, представники його у ході судового розгляду наполягають на їх задоволенні, посилаючись на їх обгрунтування долученими до матеріалів справи документами. Підставою пред'явлення позову товариство зазначає обставини, пов'язані з визнанням судом недійсним договору купівлі-продажу № 374 від 15.08.01, на підставі якого ТОВ «Торг транс-плюс», правонаступником якого є товариство, купило від Фонду приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради приміщення по вул. Електрозаводській, 5 у м. Ужгороді під літ. «А», «Б», «В», «Е» (далі - договір № 374 ). Рішенням господарського суду Закарпатської області від 3.09.10 у справі № 2/4, яке набрало законної сили з прийняттям постанови Вищого господарського суду України від 30.03.11 (далі - рішення суду у справі № 2/4 ), визнано недійсними усі правовстановлюючі документи щодо права власності на об'єкти нерухомого майна за зазначеною адресою у м. Ужгороді видані відповідачем-1 на ім'я товариства та юридичних осіб, правонаступником яких воно є; визнано недійсними та скасовані рішення Ужгородської міської ради, договори оренди будівель та земельної ділянки укладені радою та товариством, у тому числі, договір № 374; товариство зобов'язано звільнити приміщення.

Рішення суду у справі № 2/4 позивач виконав, звільнив земельну ділянку по вул. Електрозаводській, 5 у м. Ужгороді та нерухоме майно, яке знаходилося на ній, про що органом державної виконавчої служби складено акт від 15.07.11. При цьому, стверджує, посилаючись на зазначений акт органу ДВС та інвентаризаційну справу № 2370 станом на 2010р., про те, що, крім будівель придбаних за договором № 374, на звільненій ним земельній ділянці знаходилися будівлі та споруди зведені товариством за час його господарської діяльності на власній земельній ділянці: навіс площею 73,2 кв. м (літ. «Є»), гараж площею 20,4 кв.м (літ. «Ж»), вбиральня площею 1,8 кв.м (літ. «З») та огорожа під літ. « 1-5».

Позивач вважає рішення суду у справі № 2/4 преюдиційним для вирішення даного спору в частині встановлення вини відповідача-1, оскільки судом встановлено недійсність правочинів внаслідок неправомірних дій Ужгородської міської ради з прийняття незаконних рішень, та в частині визначення складу та обсягу майна (придбаного за договором № 374 та новоствореного), що станом на 2010 рік знаходилося на земельній ділянці по вул.. Електрозаводській, 5 у м. Ужгороді.

Даний позов пред'явлений до відповідача-1 як до сторони недійсного правочину у порядку ст. 216 ЦК України, оскільки суд при винесенні рішення у справі № 2/4 про визнання недійсним договору № 374, не застосував реституцію як правовий наслідок недійсності цього правочину, товариству ж завдано значних збитків внаслідок визнання недійсним договору, повернення на виконання рішення суду нерухомого майна викупленого від Ужгородської міської ради за договором № 374 та новоствореного в процесі господарської діяльності.

Предметом позовних вимог є стягнення коштів сплачених за договором № 374 у сумі 61148,00 грн., інфляційних втрат цих коштів за період з 15.08.01 по 31.03.14 на суму 92185,45 грн., вартості втраченого майна у сумі 1389480,39 грн., яку позивач обґрунтовує, виходячи з ринкової вартості зазначеного майна, що згідно з висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи станом на час розгляду справи судом становить 1542813,84 грн. за виключенням вищенаведених сум коштів сплачених за договором № 374 та інфляційних втрат цих коштів , а також вимоги про відшкодування збитків у вигляді додаткових витрат товариства по сплаті орендної плати у період з 15.07.11 по 31.03.14 на суму 418538,85 грн., які останнє обґрунтовує необхідністю оренди приміщень для здійснення господарської діяльності, оскільки у товариства немає інших приміщень, крім придбаних за договором № 374.

Відповідачі-1, 2 письмовими відзивами та їх представник усними поясненнями у ході судового розгляду справи, не заперечуючи фактичних обставин справи, що послугували підставою пред'явлення позову, щодо визнання недійсним договору № 374, та вважаючи, за текстом відзиву від 14.05.14, що до задоволення у даній справі підлягають вимоги позивача в частині стягнення коштів сплачених за договором на суму 61148,00 грн. та інфляційні втрати на суму 92185,45 грн., разом з тим просять у позові відмовити повністю. Заперечують висновок експерта, вважаючи, що він не дає можливості встановити реальну вартість нерухомого майна на час його знищення. Заперечують щодо позовних вимог в іншій частині - про відшкодування вартості втраченого майна та збитків у вигляді додаткових витрат на оренду майна, - вважаючи, що у спірних відносинах належить застосовувати лише реституцію. Посилаються також на те, що правила реституції не можуть застосовуватися до майна, яке не було предметом договору № 374.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у ході судового розгляду, керуючись законом, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому суд виходив з наступного.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується ніким з учасників процесу у ході судового розгляду, що підставою даного позову з вимогами в порядку реституції та стягнення завданих збитків є визнанням судом недійсним договору купівлі-продажу № 374 від 15.08.01, за змістом якого фонд приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради продав, а TOB «Торгтранс-Плюс», правонаступником якого є позивач у справі, купило приміщення по вул. Електрозаводській, 5 в м. Ужгороді літ. «А», «Б», «В»та «Е» загальною площею 157,1 м кв. за ціною 61148,00 грн. , та не застосування наслідків недійсності договорів за приписами ст. 216 Цивільного кодексу України

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 03.09.10 у справі № 2/4, що набрало законної сили з прийняттям постанови Вищого господарського суду України від 30.03.11, яким визнано недійсним зазначений договір, також витребувано з чужого незаконного володіння приміщення в м. Ужгороді по вул. Електрозаводській, 35, літ.літ. », «Т», «Ф», «У» (вони же літ. літ. «А», «Б», «В», «Е» по вул. Електрозаводській, 5), що належать TOB ЗФ по оптовій і роздрібній торгівлі «Укрторгбудматеріали» та усунуто перешкоди у користуванні товариством своєю власністю, зобов'язавши TOB «Максавто» звільнити зазначені приміщення.

Зазначене судове рішення мотивовано, зокрема, тим, що право власності на спірні приміщення Ужгородською міською радою в особі Фонду, а відтак і TOB «Торгтранс-Плюс», яке придбало їх за договором № 374, та TOB «Максавто» як правонаступника останнього, набуто незаконно, оскільки на момент видачі міським головою м. Ужгорода розпорядження № 75 від 26.02.1998 року про реєстрацію за Ужгородською міською радою в особі Фонду права власності на нежилі приміщення під літ. «А», «Б», «В», «Г», «Е» по вул. Електрозаводській, 5, отримання реєстраційного посвідчення та свідоцтва про право власності від 31.07.2001 року, зазначені приміщення вже були зареєстровані у встановленому порядку за TOB «Укрторгбудматеріали». З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що Ужгородська міська рада приймаючи зазначене розпорядження, реєструючи за собою право власності, порушила право власності TOB «Укрторгбудматеріали», всупереч його волі здійснила розпорядження зазначеним майном, тому розпорядження міського голови №75 від 26.02.1998 року є незаконним, таким, що прийняте в порушення прав власника нерухомого майна, а тому підлягає визнанню недійсним. Відтак, дійшов висновку, що всі наступні дії Фонду із розпорядженням нерухомим майном, набутим на підставі незаконного розпорядження міського голови, включаючи укладення договору № 374, не можуть бути визнані правомірними та такими, що тягнуть за собою певні юридичні наслідки.

Приписами ст. 216 ЦК України, якими, зокрема, обґрунтовуються вимоги позивача у даній справі, та які з огляду на предмет спору належить застосовувати при вирішенні спірних відносин, встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Частиною другою даної статті ЦК України встановлено, якщо у зв"язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Отже, приписами наведеної норми встановлено правовими наслідками недійсності правочину реституцію та відшкодування збитків та моральної шкоди, застосування яких і є предметом позовних вимог у даній справі, а саме: стягнення коштів сплачених за договором № 374 у сумі 61148,00 грн. як реституційні вимоги та відшкодування збитків у вигляді інфляційних втрат цих коштів за період з 15.08.01 по 31.03.14 на суму 92185,45 грн., у вигляді вартості втраченого майна на суму 1389480,39 грн., у вигляді додаткових витрат товариства по сплаті орендної плати у період з 15.07.11 по 31.03.14 на суму 418538,85 грн.

Наведеним спростовуються заперечення відповідачів у справі про безпідставність інших вимог позивача, крім реституційних, заявлених до стягнення на підставі ст. 216 ЦК України як правові наслідки недійсності договору № 374.

За фактичних обставин справи та з огляду на приписи ч. 1 ст. 216 ЦК України правомірними та такими, що підлягають задоволенню судом, є вимоги позивача про стягнення суми 61148,00 грн. сплаченої за визнаним недійсним договором № 374.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування збитків, які також є наслідком недійсності договору відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України, то суд, вирішуючи питання їх стягнення, керується загальними правилами встановленими приписами цивільного та господарського законодавства (ст. 22 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України) про право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування.

Збитками за ст. 22 ЦК України є втрати, яких особа зазнала у зв"язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі; під збитками розуміється грошове вираження майнової шкоди, завданої порушенням майновому благу.

За приписами ст. 1166 ЦКУ загальними правовими підставами відповідальності за завдану майнову шкоду є наявність складу цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) особи, шкідливий результат такої поведінки (шкода), причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою та вина особи, яка заподіяла шкоду.

При вирішенні спору в цій частині вимог суд приймає до уваги, що питання неправомірності та незаконності дій Ужгородської міської ради, що були підставою визнання недійсним договору № 374, як елементи складу цивільного правопорушення встановлено рішенням господарського суду Закарпатської області від 03.09.10 у справі № 2/4, яке за змістом ст. 35 ГПК України має преюдиційне значення для даної справи.

З огляду на наведені приписи законодавства та фактичні обставини справи суд вважає правомірними та такими, що підлягають задоволенню судом, вимоги позивача про відшкодування збитків у вигляді інфляції на суму 92185,45 грн. за весь період (з 15.08.01 по 31.03.14) неправомірного використання відповідачем суми сплаченої за договором - 61148,00 грн.

Документально та нормативно обґрунтованими у справі, а отже, такими, що підлягають задоволенню, є також вимоги про відшкодування збитків у вигляді вартості втраченого майна на суму 1389480,39 грн. При цьому, суд оцінює досліджені у судовому засіданні докази на підтвердження наявності та стану нерухомого майна, зокрема, рішення виконкому Ужгородської міської ради за 2002р. про надання ТОВ «Торгтранс-плюс» дозволу на проведення реконструкцій та добудов будівель по вул. Електрозаводській, 5 у м. Ужгороді після укладення договору № 374; дозвіл товариству «Максавто» на виконання будівельних робіт з реконструкції власних будівель та акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію зазначених робіт в 2008р.; технічні паспорти складені КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» та видані товариству «Максавто» як власнику 4.08.08 та 11.01.10 щодо нерухомого майна, розташованого по вул. Електрозаводській, 5 у м. Ужгороді; висновок експертного будівельно-технічного дослідження № 10-02 виконаний 21.10.10 на замовлення товариства; висновок судової будівельно-технічної експертизи від 2.04.14 № 4014, з визначення ринкової вартості нерухомого майна літ. «А», «Б», «В», «Г», «Е» по вул. Електрозаводській, 5 у м. Ужгороді придбаного позивачем за договором № 374, покращень вказаного майна здійснених позивачем та їх вартості, а також ринкової вартості нерухомого майна за цією ж адресою під літ. «Є», «Ж», «З» як новоствореного позивачем після укладення договору № 374 у процесі правомірної господарської діяльності на базі придбаного майна. У силу наведеного не приймаються заперечення відповідача щодо новоствореного майна.

Позовні вимоги про відшкодування збитків у вигляді додаткових витрат товариства по сплаті орендної плати у період з 15.07.11 по 31.03.14 також є правомірними з огляду на те, що позивач внаслідок визнання недійсним договору № 374 був позбавлений нерухомого майна, що використовувалося ним у господарській діяльності, та змушений орендувати для цієї мети приміщення. Разом з тим, дані вимоги підлягають до задоволення частково, оскільки площа втраченого позивачем внаслідок визнання недійсним договору нерухомого майна з урахуванням новоствореного становила 252,5 кв.м, а позовні вимоги про відшкодування орендної плати заявлені з посиланням на орендне користування приміщеннями загальною площею 342,5 кв.м. згідно долучених до матеріалів справи договорів оренди з ВАТ «Геліос» та ТОВ «ЕНО Меблі Лтд». За таких обставин позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення на суму 308557,84 грн., виходячи із сплаченої позивачем орендної плати за зазначений період за договорами оренди на суму 418538,85 грн. та пропорційно до площі втраченого майна. В іншій частині цих вимог належить відмовити за безпідставністю.

Таким чином, всього до стягнення на користь позивача у даній справі належить сума 1851371,68 грн.

Позов підлягає до задоволення у зазначеній сумі до відповідача-1 з огляду на те, що рішенням суду у справі № 2/4 встановлено неправомірність та незаконність його дій, що були підставою визнання недійсним договору № 374, що має за змістом ст. 35 ГПК України преюдиційне значення для даної справи.

За змістом ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (судовий збір на загальну суму 39227,06 грн. та витрати на правову допомогу адвоката на суму 2500,00 грн.) сплачені позивачем за розгляд справи належить відшкодувати за рахунок відповідача пропорційно до присуджених сум.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 44-49, 75, п. 1.1 ст. 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,

суд вирішив:

1. Позов задоволити частково.

Стягнути з Ужгородської міської ради (88000 м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 333868924) на користь товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Максавто» (88000 м. Ужгород, вул. Шумна, 25, код ЄДРПОУ 20466315) суму 1851371,68 грн. (один мільйон вісімсот п'ятдесят одну тисячу тристо сімдесят одну грн. 68 коп), включаючи 61148,00 грн. - кошти сплачені за договором купівлі-продажу № 374 від 15.08.01, що судом визнаний недійсним; 92185,45 грн. - збитки у вигляді інфляційних втрат коштів сплачених за зазначеним договором купівлі-продажу за період з 15.08.01 по 31.03.14; 1389480,39 грн. - збитки у вигляді вартості втраченого майна; 308557,84 грн. - збитки у вигляді додаткових витрат на оренду приміщень у період з 15.07.11 по 31.03.14, та у відшкодування судових витрат - 39387,25 грн. (тридцять дев'ять тисяч тристо вісімдесят сім грн. 25 коп.).

2. В іншій частині позову - відмовити, поклавши на позивача судові витрати в цій частині.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку передбаченому цим же кодексом.

23.05.14

Суддя Ушак І.Г.