ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 травня 2014 року м. Київ К/9991/17899/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі - ДПІ)
на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 12.07.2011
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012
у справі № 2а-7125/11/2670
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Статус-Плюс" (далі - Товариство)
до ДПІ
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.07.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.09.2010 № 0000692303/0 з посиланням на недоведеність податковим органом обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що платник податку - покупець не вправі віднести до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, за якими платник податку - постачальник не задекларував податкові зобов'язання.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Кедр-Л»(далі - ТОВ «Кедр-Л») за травень 2010 року.
За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 30.08.2010 № 3773/23-322-24226128 та прийнято податкове повідомлення-рішення 24.09.2010 № 0000692303/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 793 053 грн. (у тому числі 528 702 грн. за основним платежем та 264 351 грн. за штрафними санкціями).
Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям в рамках господарських правовідносин з названим контрагентом. При цьому ДПІ посилається на те, що за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ТОВ «Кедр-Л» не задекларувало податкові зобов'язання з ПДВ за травень 2010 року по взаємовідносинам з Товариством в сумі 528 701,95 грн.
Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.
Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
При цьому слід зазначити, що зазначені норми податкового законодавства не пов'язують право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.
Сам по собі факт порушення постачальником податкової дисципліни не може слугувати свідченням фіктивності господарської операції, та відповідно, обставиною, що виключає право покупця на формування податкового кредиту.
А тому доводи податкового органу про недекларування названим контрагентом у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом виконання поставок в адресу позивача, не можуть розглядатися як доказ недобросовісності позивача як платника податків, позаяк стосуються виключно правопорушень, допущених цим контрагентом, тобто третьою особою. Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.
До того ж, судами було встановлено факт подання спірним контрагентом Товариства податкової декларації до податкового органу за розглядуваний звітний період (за травень 2010 року) із печаткою податкового органу про прийняття цієї декларації; з розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту до вказаної декларації вбачається факт відображення ТОВ «Кедр-Л» кореспондуючої суми податкового зобов'язання з ПДВ (528 701,96 грн.).
А відтак попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит, яке виникло за наслідками здійснення господарських операцій з ТОВ «Кедр-Л», та правомірно задовольнили позов.
Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію ДПІ по справі, ці доводи були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводам було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва відхилити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012 у справі № 2а-7125/11/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 14.05.2014 |
Оприлюднено | 27.05.2014 |
Номер документу | 38878702 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Костенко М.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні