Постанова

від 13.05.2014 по справі 52/250-45/540-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2014 р. Справа№ 52/250-45/540-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Федорчука Р.В.

За участю представників сторін:

від Прокуратури м.Києва: Вакулюк Д.С. - старший прокурор відділу

від позивача-1: Лікарчук К.І. - представник за довіреністю

від позивача-2: Мовіле О.С. - представник за довіреністю

від відповідача-1: Бабич О.М. - представник за довіреністю

від відповідача-2: не з'явився

від відповідача-3: Котік О.С. - представник за довіреністю

від третьої особи: Багатченко Ю.В. - представник за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Глорія»

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 08.04.2013р.

у справі № 52/250-45/540-2012 (Головуючий суддя Балац С.В., судді Привалов А.І., Чинчин О.В.)

за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Глорія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест», Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-3: Федерація професійних спілок України

про визнання недійсним договору та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров'я України із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест" та до Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", найменування якого змінено на Приватне акціонерне товариство "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", які полягають у визнанні недійсним договору купівлі-продажу майнового комплексу від 25.05.2004 р. № 8000109/2004-20 з моменту його укладення у зв'язку з тим, що спірний договір не відповідає вимогам законодавства, оскільки майно, яке стало предметом спірного договору є державною власністю, а Приватне акціонерне товариство "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не було власником спірного майна, оскільки таке майно передавалося профспілкам у відання, а не у власність. Окрім зазначеної вимоги, прокурор просить суд витребувати спірне майно у державну власність з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія" та зобов'язати останнього передати зазначене майно Приватному акціонерному товариству "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

У подальшому Заступник прокурора міста Києва змінив позовні вимоги, просить суд визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, загальною площею 6.259,20 м2 та вартістю 6.350.000,00 грн.; визнати недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2004-240 купівлі-продажу майнового комплексу за адресою м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, укладений 25.05.2004 р. між Закритим акціонерним товариством "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест", а також витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія" майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9 загальною площею 6.259,20 м2 та вартістю 6.350.000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2011 у справі № 52/250 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2011 рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2011 у справі № 52/250 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.11.2012 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2011 скасовано, а справу № 52/250 направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2013 у справі № 52/250-45/540-2012 позов задоволено частково, визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, загальною площею 6.259,20 м2 та вартістю 6.350.000,00 грн. 00 коп., а саме: адмінгоспкорпус № 4 (літера "Д") загальною площею 147,90 м2, корпус № 1 (адмінкорпус) (літера "Е") загальною площею 74,00 м2, корпус № 6 (бібліотека) (літера "Ж") загальною площею 257,80 м2, санпропускник (літера "З") загальною площею 107,60 м2, склад з підвалом (літера "И") загальною площею 362,40 м2, робоча їдальня (літера "М") загальною площею 166,10 м2, спальний корпус № 1 (літера "Б") загальною площею 1446,70 м2, спальний корпус № 2 (літера "В") загальною площею 1.438,50 м2, клуб-їдальня (літера "Г") загальною площею 1.880,60 м2, котельня (літера "К") загальною площею 381,50 м2.

Рішенням суду визнано недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2004-20 купівлі-продажу майнового комплексу, за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, укладений 25.05.2004 між Закритим акціонерним товариством "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест".

Витребувано у власність держави в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія" майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9; загальною площею 6.259,20 м2 та вартістю 6.350.000,00 (шість мільйонів триста п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., а саме: адмінгоспкорпус № 4 (літера "Д") загальною площею 147,90 м2, корпус № 1 (адмінкорпус) (літера "Е") загальною площею 74,00 м2, корпус № 6 (бібліотека) (літера "Ж") загальною площею 257,80 м2, санпропускник (літера "З") загальною площею 107,60 м2, склад з підвалом (літера "И") загальною площею 362,40 м2, робоча їдальня (літера "М") загальною площею 166,10 м2, спальний корпус № 1 (літера "Б") загальною площею 1446,70 м2, спальний корпус № 2 (літера "В") загальною площею 1.438,50 м2, клуб-їдальня (літера "Г") загальною площею 1.880,60 м2, котельня (літера "К") загальною площею 381,50 м2.

В іншій частині позову відмовлено.

На підставі рішення суду з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" підягає стягненню в доход Державного бюджету України 8 528,33 грн. 33 коп. державного мита та 78,66 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест" підлягає стягненню в доход Державного бюджету України 8 528,33 грн. 33 коп. - державного мита та 78,66 грн. 66 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія" підлягає стягненню в доход Державного бюджету України 8 528,33 грн. 33 коп. - державного мита та 78,66 грн. 66 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Глорія» звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також у зв'язку з недоведеністю обставини, що мають значення для справи, які місцевим судом визнано встановленими.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, оскільки судом не було застосовано ч. 4 ст. 267 ЦК України про застосування якої було заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у позові.

Апелянт вважає, що місцевий суд не дослідив той факт, що прокурор взагалі не просив поновити строк позовної давності та не зазначив дату, з якої йому стало відомо про порушення прав держави. Однак, встановлення порушення інтересів держави є завданням прокуратури відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а Фонд державного майна України виступав активним учасником судового процесу про законність передання, в тому числі і спірного об'єкту, до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниці», який закінчився ще у 1997 році. Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 № 137/7 визнано статутні документи ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, а внесене до статутного фонду майно належним ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» на праві власності. Генеральною прокуратурою України було подано касаційне подання до Верховного Суду України на постанову ВАСУ від 17.06.1997 року по вказаній справі, у порушенні касаційного провадження, за яким було відмовлено. Апелянт зазначає, що зазначені обставини підтверджують той факт, що Генеральній прокуратурі України в особі її органів було відомо про те, що майно, яке на їх думку було державним, стало належати на праві власності ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції взагалі не взяв до уваги ту обставину, що апелянт є добросовісним набувачем майна, а придбане ним майно вже було перепродано декілька разів до моменту купівлі його апелянтом, що взагалі виключає можливість робити припущення щодо його обізнаності про можливу наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно.

Апелянт зазначає, що задовольняючи позов, місцевим судом не з'ясовано, а позивачем не доведено право держави на майно, яке в даній справі є предметом спору. Місцевим господарським судом не з'ясовано, а позивачем не надано жодного доказу, за рахунок яких грошових коштів було збудовано спірні об'єкти, чи здійснювалось фінансування будівництва зазначених об'єктів за рахунок саме державних коштів, або який відсоток фінансування будівництва було здійснено саме за рахунок державних коштів.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що поданий позов за своєю суттю є віндикаційним, і у разі його задоволення суд повинен був застосувати реституцію та вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесені ним витрати на придбання майна.

В судове засідання представник відповідача-2 не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, по причину неявки суд не повідомлено. Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представників сторін, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача-2, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов»язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія встановила наступне.

25 травня 2004 року між Закритим акціонерним товариством "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест" (покупець), що діє на підставі договору комісії № 26/04/2004 від 26 квітня 2004 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю „Капітальні інвестиції", було укладено договір купівлі-продажу № 8000109/2004-20, відповідно до умов якого продавець зобов'язався продати, а покупець, який діє на підставі договору комісії № 26/04/2004 від 26 квітня 2004 року, укладеного між покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Капітальні інвестиції", прийняти та оплатити об'єкт нерухомого майна, а саме: майновий комплекс-санаторій, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотський, буд. 9, загальною площею 6 263, 10 кв.м.

Відповідно до договору купівлі-продажу № 8000109/2004-20 Товариство з обмеженою відповідальністю „Кармен-Інвест", згідно з договором комісії № 26/04/2004 від 26 квітня 2004 року, надає Комітенту -Товариству з обмеженою відповідальністю „Капітальні інвестиції" посередницькі послуги з купівлі нерухомого майна, а саме: здійснює від власного імені, за дорученням та за рахунок Комітента за винагороду купівлю у третьої особи - Закритого акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", зазначеного в п.1 договору, об'єкту нерухомості. Зазначений об'єкт згідно з п.1.2 договору належить продавцеві на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, серія МК № 010008029, виданого 23 грудня 2003 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі наказу від 22 грудня 2003 року № 1475-В, зареєстрованого Київським міським бюро інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 01 квітня 2004р.

Спірний майновий комплекс, згідно з додатком до Свідоцтва серії МК № 010008029 від 23.12.2003 року про право власності на майновий комплекс, складається з адмінгоспкорпусу № 4 (літера Д) загальною площею 147, 90 кв.м.; корпусу № 1 (адмінкорпус) (літера Е) загальною площею 74, 00 кв.м.; корпусу № 6 (бібліотека) (літера Ж) загальною площею 257, 80 кв.м.; санпропускника (літера З) загальною площею 107, 60 кв.м., складу з підвалом (літера И) загальною площею 362, 40 кв.м.; робочої їдальні (літера М) загальною площею 166, 10 кв.м.; спального корпусу № 1 (літера Б) загальною площею 1446, 70 кв.м.; спального корпусу № 2 (літера В) загальною площею 1438, 50 кв.м.; клубу - їдальні (літера Г) загальною площею 1880, 60 кв.м.; котельні (літера К) загальною площею 381, 50 кв.м. Зазначені об'єкти нерухомого майна, які складають майновий комплекс-санаторій, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотська, буд. 9, було відчужено відповідачу 2 за договором від 25.05.2004 року (п. 1.1. договору купівлі-продажу).

29.08.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія" (покупець) укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна (майновий комплекс-санаторій, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотська, будинок 9, загальною площею 6 259, 20 кв.м.), згідно з п.1.3 якого інвентаризаційна вартість відчужуваного нерухомого майна згідно довідки-характеристики, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 1361560 від 27 серпня 2008 року, становить 5 231 653, 70 грн.

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров'я України до Закритого акціонерного товариства „Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця", Товариства з обмеженою відповідальністю „Кармен-Інвест", Товариства з обмеженою відповідальністю „Готельний комплекс „Глорія", з урахуванням заяви про зміни позовних вимог, просить визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, загальною площею 6259, 20 кв.м. та вартістю 6 350 000, 00 грн.; визнати недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2004-20 купівлі-продажу майнового комплексу за адресою м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, укладений 25.05.2004 року між Закритим акціонерним товариством "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест" та витребування у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю „Готельний комплекс „Глорія" майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, загальною площею 6259, 20кв.м., вартістю 6 350 000,00 грн.

Позовні вимоги заступника прокурора грунтуються на тому, що спірне майно є державною власністю, у власність відповідачу -1 не передавалось, у зв'язку з чим, відповідач -1 не мав права без згоди Фонду державного майна України відчужувати спірний майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотська, будинок 9, загальною площею 6259, 20 кв.м.

Оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду позовні вимоги заступника прокурора задоволено повністю.

Постановою Верховної Ради Української PCP "Про захист суверенних прав власності Української PCP" від 29.11.1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української PCP про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10.09.1991 року № 1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державної власністю України.

Згідно зі ст. 1 Тимчасового Положення "Про Фонд державного майна України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Проте, доказів щодо надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці суду не надано, а тому згідно ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність" (чинні на момент внесення майна до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці) відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим Укрпрофоздоровницею.

На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що передане до статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю.

Крім того, місцевий суд прийшов до висновку про те, що спірне майно є державною власністю, уповноваженим органом управління яким є - Фонд державного майна України, та яке вибуло з володіння держави поза її волею і з порушенням наведених норм законодавства, а Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця", не ставши власником майна, не мало права без згоди Фонду Державного майна України продавати майновий комплекс-санаторій, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотський, буд. 9, загальною площею 6.263,10 м2, відповідачеві-2 за оспорюваним Договором.

Також місцевий суд дійшов висновку про те, що до матеріалів справи не надано належних доказів того, що відповідач-1 знав про наявність перешкод до вчинення оспорюваного правочину, в тому числі й те, що відповідач-3 не мав права відчужувати майно. Але, встановлення зазначених фактів не мають суттєвого значення для правильного вирішення даного спору, оскільки спірне майно вибуло з володіння держави в особі Фонду державного майна України поза його волі, а тому підлягає поверненню у володіння законного власника.

Колегія Київського апеляційного господарського суду не може погодитись з таким висновком місцевого суду виходячи з наступних підстав.

Постановою Ради Міністрів Української РСР № 433 від 17.04.1956 р. було зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР прийняти від профспілкових організацій та інших міністерств, відомств перелічене в додатку майно.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", з метою дальшого поліпшення організації відпочинку та санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок у цій важливій справі, Українській республіканській Раді профспілок передано безоплатно у відання всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, пансіонати, курортні поліклініки, які знаходились у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління; також, профспілкам передавались Головне республіканське і територіальні управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку з усіма підприємствами і організаціями, що знаходяться у їх віданні, штати управлінського апарату республіканського і територіальних курортних управлінь, обладнання, транспорт, земельні ділянки, жилі будинки, парки, асигнування на їх управління, плани з праці, капіталовкладення, фонди на всі види матеріалів і ліміти на проектування та інші кошти.

В додатку № 1 до Постанови Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" від 23.04.1960 р. № 606, а саме - Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, в тому числі значиться майновий комплекс-санаторій "Санаторій ім. Першого Травня", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9.

ХV з»їзд профспілок України, що відбувся жовтні 1990р. і за рішенням делегатів був претворений у І Установчий з»їзд незалежних профспілок України, прийняв Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України (далі ФНПУ) та проголосив незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР, відмову від діяльності відповідно до Статуту профспілок СРСР. З»їзд також прийняв Положення про Федерацію незалежних профспілок України та затвердив рішенням з»їзду від 16.10.1990р., яким визначено її правовий статус, організаційну структуру, права та обов'язки, у тому числі і майнові. Зазначеним Положенням, зокрема, передбачено, що Рада ФНПУ є правонаступником Укрпрофради, а основні фонди, майно, які належали Укрпрофраді і необхідне для виконання цілей та завдань ФНПУ становлять її власність і охороняються законом.

Крім майна, що належало профспілкам та їх об'єднанням, на території України знаходилось майно, що було у власності Всесоюзної центральної ради професійних спілок ( далі ВЦРПС). Президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР 18.11.1990 року прийняла постанову «Про затвердження Договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном», якою затверджено Договір про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном, згідно з яким Федерації незалежних профспілок України були передані права по володінню, користуванню і розпорядженню майном, що належало ВЦРПС та її правонаступнику - Загальній конфедерації праці (далі - ЗКП) на території України.

22.11.1991 р. постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України № II-II-I вирішено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Відповідно до постанови № II-II-I від 22.11.1991 р. Федерація незалежних профспілок України передала, а Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийняло майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно додатку (в т.ч. спірний санаторій).

04.12.1991 року Федерація незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація професійних спілок України) та фонд соціального страхування України уклали установчий договір про створення Акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», внеском Федерації професійних спілок України стали майнові комплекси санаторно-курортних закладів.

Рішенням Ленінського райвиконкому м. Києва від 23.12.1991 р. № 971 було зареєстровано Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця", яке створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350,00 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Майновий комплекс «Санаторій ім. Першого Травня» переданий Акціонерному товариству «Укрпрофоздоровниця» при його створенні на підставі постанови Президії ради Федерації Незалежних Профспілок України (ФНПУ) №11-1-1 від 22.11.91р. «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Факт передачі майнового комплексу підтверджується актом прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 24.01.1992р.

Відповідно до п. 3.1 Статуту Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (в редакції 1991 року) «для обеспечения деятельности АО создается Уставный фонд в размере 1 089 384 тыс. руб., путем передачи в собственность АО Советом Федерации независимых профсоюзов Украины капитала в размере стоимости основных фондов и оборотных средств санаторно - курортных учреждений, предприятий и организаций профсоюзов 1 033 584 тыс. руб. и паевого взноса Фонда социального страхования Украины в сумме 55800 тыс. руб. Зазначена норма Статуту кореспондується з нормою ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якої товариство є власником майна «даного йому у власність засновниками.

29.11.1990 року Верховною радою Української PCP прийнято Постанову № 506, якою постановлено, що до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна: встановити мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.

Стаття 1 Закону України «Про підприємства, установи, та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991 року № 1540-ХІІ встановлює, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

10.04.1992 року Верховною радою України прийнято Постанову «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, що розташовані на території України», якою передбачено тимчасову, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій, передачу Фонду державного майна України майна та фінансових ресурсів, розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

04.02.1994 Верховною радою України прийнято постанову «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР», відповідно до якої майно загальносоюзних організацій колишнього СРСР, розташованих на території України тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності, є загальнодержавною власністю.

Статтею 10 Конституції (Основний Закон) України 1978 року в Україні було закріплено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Згідно статті 87 Цивільного кодексу УРСР 1963 року соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; власність колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, власність профспілкових та інших громадських організацій.

Таким чином, вбачається, що державна та соціалістична власність не є тотожними формами власності, а до складу соціалістичної власності було віднесено і майно профспілкових та інших громадських організацій.

У Цивільному кодексі УРСР містилася окрема Глава 9 "Власність профспілкових та інших громадських організацій", де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності.

За статтею 97 Цивільного кодексу УРСР (у відповідній редакції), профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Статтею 98 Цивільного кодексу УРСР (у відповідній редакції) було встановлено, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності" від 10.12.1990 р. № 1818-1, профспілки та їхні органи відповідно до законодавства є юридичними особами.

Стаття 3 зазначеного Закону встановлювала, що профспілки є незалежними у своїй діяльності від органів державного управління, господарських органів, політичних та інших громадських організацій, вони їм не підзвітні і не підконтрольні. Забороняється будь-яке втручання, спроможне обмежити права профспілок або перешкодити їх здійсненню, якщо інше не передбачено законом.

Оскільки приватної власності не існувало, а була лише особиста власність фізичних осіб, майно, яке надавалося державою громадським організаціям, а саме профспілкам, що мали статус юридичної особи, могло надаватися лише у відання, але не на праві оперативного правління, що передбачалось виключно для державних підприємств, а на праві повного господарського відання з врахуванням того, що профспілка не є державним підприємством, а має правовий статус громадської організації, тобто з правовими підставами володіння, користування та розпорядження даним майном в рамках статутних завдань профспілок. Тому і до права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

07.02.1991 р. був прийнятий спеціальний закон, що визначав відносини власності - Закон УРСР "Про власність". Відповідно до статті 20 цього Закону професійні спілки були визнані суб'єктами права колективної власності.

Статтею 28 Закону УРСР "Про власність" визначалося, що об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями) на праві колективної власності.

Також законодавець зазначав, що громадські об'єднання можуть мати у власності підприємства відповідно до цілей, зазначених в їх статутах, і в порядку, передбаченому законодавчими актами України. Відповідно до статті 30 Закону колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать.

З набранням чинності новим Цивільним кодексом України, було введено наступні форми власності: власність народу України, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності.

Таким чином, відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України, власність всіх юридичних осіб приватного права (в тому числі профспілок) була визнана приватною.

Враховуючи положення вищевикладених нормативних актів, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та беручи до уваги правомірність набуття Федерацією профспілок України майна в порядку правонаступництва від колишньої Ради профспілок України та Загальної Конфедерації Профспілок СРСР, в тому числі майна, набутого за рахунок власних коштів, відрахувань внесків членськими організаціями, пожертвувань громадян та на інших не заборонених законом підставах, вбачається, що спірний майновий комплекс належав до профспілкового майна, яке до державної власності не відносилось, та був внесений до статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" на законних підставах, а враховуючи зміни, які відбулись в законодавстві України, є підстави вважати, що в силу цих змін право власності на спірне нерухоме майно майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, загальною площею 6 259,20 м2 було визнано за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" за наявності достатніх правових підстав.

У постанові ВГС України від 27.05.2010р. по справі № 2/89 в частині щодо правонаступництва, встановлено, що право власності за Федерацією незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація професійних спілок України) на майно, передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» було закріплено відповідно до договору "О закреплении прав по владению, пользованию и распоряжению профсоюзным имуществом" від 18.11.90р.

Постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.92 № 2164-ХІІ було зобов'язано Кабінет Міністрів України до 15.03.92р. визначити перелік об'єднань, підприємств, установ та організацій, які уклали майнові договори, пов'язані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, встановленого Постановою Верховної Ради Української PCP від 29.11.90р. «Про захист суверенних прав власності Української PCP», та вжити заходів щодо приведення зазначених договорів у відповідність із цим Законом.

Як вбачається із матеріалів даної справи, що Федерація незалежних профспілок України, ні ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» до переліку об'єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов'язані зі зміною і власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.97р. у справі № 137/7 від 06.03.01р. та рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.08р. у справі № 2-20/191 (яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського від 20.11.08р. та постановою Вищого господарського суду України від 19.03.09р.) встановлено, що майно ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»та його дочірніх підприємств, яке є предметом спору, у віданні Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок чи будь-якої іншої загальносоюзної громадської організації колишнього Союзу PCP не перебувало та з моменту його передачі профспілкам України у встановленому порядку державою не вилучалося.

Крім того, 20 січня 1997 року Вищим Арбітражним Судом України було винесено рішення по справі № 137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соцстраху України та AT "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсним установчих документів AT "Укрпрофоздоровниця", яким в позові було відмовлено на підставі того, що майно, яке передано акціонерному товариству не могло передаватись без згоди Фонду державного майна України.

Як вбачається з матеріалів справи, Установчі документи АТ «Укрпрофоздоровниця» недійсними не визнано, а рішення № 137/7 було переглянуто колегією по перегляду рішень, ухвал, постанов, Вищого арбітражного суду України 17.06.1997р. № 041/18А-137/7-7/30 та залишено без змін.

Рішенням Вищого арбітражного суду України встановлено, що Установчий договір і статут (AT "Укрпрофоздоровниця") відповідають вимогам ст.ст. 1-4, 24-40 Закону України «Про господарські товариства» та Закону України «Про підприємство» (в редакції і чинності на той час). Постанова Верховної Ради України від 10.04.92 «Про майнові комплекси і фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташованих на території України», передбачала до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно і фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ, об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, а Постановою від 04.02.94 «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP» передбачено, що тимчасово до законодавчого визначення суб'єктів права власності зазначеного майна воно є загальнодержавною власністю. Склад такого майна на час вирішення даного спору позивачем не встановлений.

Вищий арбітражний суд України зазначив, що вказане майно з моменту його передачі профспілкам у встановленому порядку державою не вилучалося. Право профспілок на володіння, користування і розпорядження цим майном не оспорене, а тому відповідно до ст.ст. 28, 48, 49 Закону України «Про власність» є правомірним. Крім того, згідно зі ст. 92 п. 7 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України. Спеціальний закон, який регулює правовий режим майна загальносоюзних громадянських організацій колишнього Союзу PCP, не прийнятий до даного часу. Законні обмеження для створення відповідачами на базі санаторного майна акціонерного товариства відсутні.

Ухвалою Верховного Суду України від 22.11.1997р. відмовлено у порушенні касаційного провадження за касаційним поданням Генерального прокурора України з перегляду постанови Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997 у справі № 041/18А-137/7-7/30.

Аналогічні висновки містяться у рішенні Господарського суду м. Києві від 09.09.2008р. у справі № 48/202-20/191, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2008р. та постановою Вищого Господарського гуду України від 19.03.2009р.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські) за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Статтею 10 Конституції (Основний Закон) України 1978 року в Україні було закріплено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Згідно статті 87 Цивільного кодексу УРСР 1963 року соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; власність колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, власність профспілкових та інших громадських організацій.

Таким чином, вбачається, що державна та соціалістична власність не є тотожними формами власності, а до складу соціалістичної власності було віднесено і майно профспілкових та інших громадських організацій.

У Цивільному кодексі УРСР містилася окрема Глава 9 "Власність профспілкових та інших громадських організацій", де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності.

За статтею 97 Цивільного кодексу УРСР (у відповідній редакції), профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Статтею 98 Цивільного кодексу УРСР (у відповідній редакції) було встановлено, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності" від 10.12.1990 р. № 1818-1, профспілки та їхні органи відповідно до законодавства є юридичними особами.

Крім того, стаття 97 Цивільного Кодексу УРСР (1963 р.) встановлювала, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що в Української республіканської ради профспілок не могло виникнути право власності на передане їй майно, а спірний об 'єкт належить до державної власності.

Стаття 3 зазначеного Закону встановлювала, що профспілки є незалежними у своїй діяльності від органів державного управління, господарських органів, політичних та інших громадських організацій, вони їм не підзвітні і не підконтрольні. Забороняється будь-яке втручання, спроможне обмежити права профспілок або перешкодити їх здійсненню, якщо інше не передбачено законом.

Оскільки приватної власності не існувало, а була лише особиста власність фізичних осіб, майно, яке надавалося державою громадським організаціям, а саме профспілкам, що мали статус юридичної особи, могло надаватися лише у відання, але не на праві оперативного правління, що передбачалось виключно для державних підприємств, а на праві повного господарського відання з врахуванням того, що профспілка не є державним підприємством, а має правовий статус громадської організації, тобто з правовими підставами володіння, користування та розпорядження даним майном в рамках статутних завдань профспілок. Тому і до права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

07.02.1991 р. був прийнятий спеціальний закон, що визначав відносини власності - Закон УРСР "Про власність". Відповідно до статті 20 цього Закону професійні спілки були визнані суб'єктами права колективної власності.

Статтею 28 Закону УРСР "Про власність" визначалося, що об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями) на праві колективної власності.

Також законодавець зазначав, що громадські об'єднання можуть мати у власності підприємства відповідно до цілей, зазначених в їх статутах, і в порядку, передбаченому законодавчими актами України. Відповідно до статті 30 Закону колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать.

З набранням чинності новим Цивільним кодексом України, було введено наступні форми власності: власність народу України, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності.

Таким чином, відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України, власність всіх юридичних осіб приватного права (в тому числі профспілок) була визнана приватною.

Враховуючи положення вищевикладених нормативних актів, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та беручи до уваги правомірність набуття Федерацією профспілок України майна в порядку правонаступництва від колишньої Ради профспілок України та Загальної Конфедерації Профспілок СРСР, в тому числі майна, набутого за рахунок власних коштів, відрахувань внесків членськими організаціями, пожертвувань громадян та на інших не заборонених законом підставах, вбачається, що спірний майновий комплекс належав до профспілкового майна, яке до державної власності не відносилось, та був внесений до статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" на законних підставах, а враховуючи зміни, які відбулись в законодавстві України, є підстави вважати, що в силу цих змін право власності на спірне нерухоме майно було визнано за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" за наявності достатніх правових підстав.

Поряд з цим, слід зазначити, що положення Постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 р. № 506, Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 р. №1540-XI, Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ, Закону України "Про власність, на підставі яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що саме Фонд державного майна України, який тимчасово був уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України, мав розпоряджатись спірним нерухомим майном як загальнодержавним, не поширювались на профспілкові організації Федерації профспілок України, оскільки вони, як було зазначено вище, ще у жовтні 1990 року вийшли зі складу загальносоюзної громадської організації - Всесоюзної центральної ради професійних спілок та не являлись органами державної влади та управління.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками.

Згідно ч.1 ст. 26 Закону України «Про власність» ( в редакції, чинній на момент створення ЗАТ «Укрпрофоздоровниця») об»єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Крім того, як вбачається з листа Київського МБТІ від 15.06.2011р. № 28992 (И-2011) право власності на спірний майновий комплекс було зареєстровано за ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», про що видано свідоцтво про право власності серія МК № 010008029 від 23.12.2003р., видане на підставі наказу «Про оформлення права власності на об»єкт нерухомого майна» від 22.12.2003р. № 1475-В.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 4, 49 Закону України «Про власність» (чинній на момент укладення договору) передбачено, що власник на свій розсуд володіє, користується, розпоряджається належним йому майном в має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння, користування, а також в довірчу власність іншим особам.

Відповідно до п.1.7 та 1.12 Статуту Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" ( в редакції чинній на момент укладення договору) передбачено, що Товариство здійснює згідно із законодавством володіння, користування, розпорядження своїм майном, має право укладати будь-які договори, угоди, контракти, у тому числі купівлі-продажу.

Рішенням загальних зборів Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 17.09.2003 р. № 1/1 (протокол № 1) про відчуження майна ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" вирішено дозволити продаж основних фондів Дочірнього підприємства "Санаторій ім. Першого Травня" розташованого, зокрема, за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, та укласти договори купівлі-продажу зазначеного майна.

На виконання зазначеного рішення загальних зборів 25.05.2004 р. між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі відповідач-3) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кармен-Інвест" (далі відповідач-2), що діє на підставі договору комісії № 26/04/2004 від 26 квітня 2004 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції", було укладено договір купівлі-продажу № 8000109/2004-20 (далі - оспорюваний Договір), відповідно до умов якого відповідач-3 зобов'язався продати, а відповідач-2 прийняти та оплатити об'єкт нерухомого майна, а саме: майновий комплекс-санаторій, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотський, буд. 9, загальною площею 6 263,10 м2 (далі - спірне майно).

Згідно з преамбулою оспорюваного Договору відповідач-2, згідно договору комісії № 26/04/2004 від 26.04.2004 року, надає Комітенту Товариству з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції" (далі - комітент) посередницькі послуги з купівлі нерухомого майна, а саме: здійснює від власного імені, за дорученням та за рахунок комітента за винагороду купівлю у третьої особи відповідача-3, зазначеного в п. 1 договору об'єкту нерухомості.

Відповідно до п. 1.2. оспорюваного правочину зазначений об'єкт належить відповідачеві-3 на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, серія МК № 010008029, виданого 23.12.2003 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі наказу від 22.12.2003 р. № 1475-В, зареєстрованого Київським міським бюро інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 01.04.2004 р.

Відповідно до додатку до Свідоцтва серії МК № 010008029 від 23.12.2003 р. про право власності на майновий комплекс, спірний майновий комплекс складається з адмінгоспкорпусу № 4 (літера "Д") загальною площею 147, 90 м2, корпусу № 1 (адмінкорпус) (літера "Е") загальною площею 74,00 м2, корпусу № 6 (бібліотека) (літера "Ж") загальною площею 257,80 м2, санпропускника (літера "З") загальною площею 107,60 м2, складу з підвалом (літера "И") загальною площею 362,40 м2, робочої їдальні (літера "М") загальною площею 166,10 м2, спального корпусу № 1 (літера "Б") загальною площею 1446,70 м2, спального корпусу № 2 (літера "В") загальною площею 1438,50 м2, клубу-їдальні (літера "Г") загальною площею 1880,60 м2, котельні (літера "К") загальною площею 381,50 м2.

Саме вищезазначені об'єкти нерухомого майна, які складають майновий комплекс-санаторій, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотська, буд. 9, було відчужено Товариством з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест» за оспорюваним Договором (п. 1.1 оспорюваного Договору).

Частина 1 ст. 328 Цивільного кодексу України встановлює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника поза його волі.

Як вбачається з матеріалів справи, договір № 8000109/2004-20 був укладений між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», як власником майна, право власності на яке підтверджується Свідоцтвом про право власності на майновий комплекс, серія МК № 010008029, виданого 23.12.2003 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі наказу від 22.12.2003 р. № 1475-В, зареєстрованого Київським міським бюро інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 01.04.2004 р. Зазначений договір був посвідчений 25.05.2004р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстрований в реєстрі за № 1590. Крім того, відповідно до умов договору покупцем було сплачено повністю вартість майна у розмірі 45 991 529 грн.

Позивачем не надано суду доказів скасування Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, серія МК № 010008029, виданого 23.12.2003 р., також не надано доказів безоплатного передання майна.

На підставі вищевикладеного колегія не вбачає підстав для визнання договору купівлі-продажу № 8000109/2004-20 від 25.04.2004р. недійсним.

Крім того, постановою Вищого господарського суду України № 52/250 від 21.11.2012р. рішення Господарського суду м. Києва у справі № 52/250 від 30.11.2011р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Скасовуючи рішення Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9). Проте, в порушенням вказаних вимог закону, судами попередніх інстанцій не досліджувалися обставини про те, чи знав відповідач-3 чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину щодо відчуження спірного майна.

Крім того, Вищий господарський суд України зазначив, що однією з особливостей віндикаційного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, тоді як між сторонами має місце спір з приводу права власності на нерухоме майно. При цьому, можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним, і від того, чи придбане майно набувачем відплатно або безвідплатно.

Крім того, судами не взято до уваги, що відповідно до листа Верховного Суду України від 24.11.2008 "Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

У разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна. Такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов»язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Однак, місцевим судом під час нового розгляду справи № 52/250 не було враховано вказівки Вищого господарського суду України.

Колегією встановлено, що 29.08.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія" (далі відповідач-1) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого передав, а відповідач-1 прийняв у власність спірне майно.

Зазначений договір посвідчений 29.08.2008р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстрований в реєстрі за № 6296.

Крім того, 29.08.08р. між ТОВ «Комерційна компанія» та ТОВ «Готельний комплекс «Глорія» було укладено договір № 1 про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна, яким внесено зміни до п.2.1 договору щодо ціни договору.

Відповідно до акту приймання-передачі за Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 29.08.2008р. продавець передав у власність покупцю у власність нерухоме майно, яким є майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою м.Київ, вул.. Червонофлотська, 9, загальною площею 6 259, 20 грн. Продавець підтвердив, що він отримав від покупця повну суму вартості нерухомого майна, а саме: грошові кошти в розмірі 5 150 000, 00 грн. у тому числі ПДВ 20% 858 333, 33 грн.; простий вексель Серія АА 2058038 від 03.09.2009р. на суму 1 200 000, 00 грн. зі строком платежу 03.09.2011р.

Відповідно до частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9).

Однак, місцевий суд не звернув увагу на ту обставину, що ТОВ «Готельний комплекс «Глорія» не знав та не міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину щодо відчуження спірного майна, що випливає з наступного.

В судовому засіданні представники відпвоідачів надали суду докази, які підтверджують оплатність спірного договору.

Аналізуючи наведене, колегія вважає, що ТОВ «Готельний комплекс «Глорія» є добросовісним набувачем.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Таким чином, право власності ТОВ «Готельний комплекс «Глорія» виникло на законних підставах, зокрема з Договору купівлі-продажу. Таким чином, у Господарського суду міста Києва були відсутні підстави для витребування у ТОВ «Готельний комплекс «Глорія» спірного майнового комплексу як безпідставно набутого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову в повній мірі не врахував норми матеріального права і, належним чином не встановив всі обставини справи, дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання право власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, загальною площею 6 259,20 м2 та вартістю 6.350.000,00 грн. 00 коп.; визнання недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2004-20 купівлі-продажу майнового комплексу, за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, укладений 25.05.2004 між Закритим акціонерним товариством «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест» та витребування у власність держави в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Глорія» майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9; загальною площею 6 259,20 м2 та вартістю 6 350 000,00 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищевикладені обставини, колегія приходить до висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Глорія» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.04.2013р. у справі № 52/250-45/540-2012 задовольнити.

Рішення Господарського суду м.Києва від 08.04.2013р. у справі № 52/250-45/540-2012 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Стягнути з Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Глорія» (04075, м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, код ЄДРПОУ 35963139) 17 778, 50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Міністерства охорони здоров'я України (01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Глорія» (04075, м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, код ЄДРПОУ 35963139) 17 778, 50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати накази.

Видачу наказів доручити Господарському суду м.Києва.

Матеріали справи № 52/250-45/540-2012 повернути до Господарського суду м.Києва.

Відповідно до ст. 105 ГПК України постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Р.В. Федорчук