Постанова

від 24.11.2006 по справі 14/170-пд-06

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/170-пд-06

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24.11.06                                                                                       Справа №14/170-пд-06

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Шевченко Т. М. судді  Шевченко Т. М.    , Мойсеєнко Т. В.  , Юхименко О.В.

секретар судового засідання – Акімова Т.В.

за участю представників:

позивача:                                    не з'явився;  

відповідача-1: :                          Дунаєв М.І, довіреність б/н від 26.04.2006р.;

відповідача-2:                            не з'явився;  

третьої особи:                            не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливень», м. Херсон

на рішення господарського суду Херсонської області від 14.07.2006р. у справі №14/170-пд-06

за позовом: Комунального підприємства «Міське дорожне управління», м.Херсон

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливень, м. Херсон

до відповідача-2: Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради, м.Херсон

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -  Херсонська міська рада, м. Херсон

про визнання договору недійсним

                                       СУТЬ СПОРУ:

         Комунальне підприємство «Міське дорожнє управління» міста Херсону звернулось  до господарського суду Херсонської області з позовом до відповідачів - ТОВ «Ливень» та Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради про визнання недійсним договору оренди №32 цілісного майнового комплексу від 28 березня.2005 року, укладеного між відповідачами у справі. Посилаючись на приписи ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 23, 25, 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» позивач  вказує  в позовній заяві, що при укладенні договору оренди сторонами порушені приписи Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а саме,  ст.4,  10 Закону - не визначена така істотна умова договору, як об'єкт оренди, також порушені приписи законодавства України  щодо нотаріального посвідчення договору оренди, так як  предметом оренди є, поряд з іншими, об'єкти нерухомості, тому, на думку позивача, спірний договір є нікчемним. Вважає, що Управління комунальної власності не мало права укладати спірний договір оренди, так як на момент укладення договору всі повноваження власника майна банкрута припинились у зв'язку з відкриттям ліквідаційної процедури та включення   майна за спірним договором оренди в ліквідаційну масу.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.07.2006року  (суддя – Гридасов Ю.В.) відмовлено в задоволенні позовну  з наступних підстав. Господарський суд вважає, те, що спірний договір оренди є одночасно і нікчемним і неукладеним, тому не потребує визнання його недійсним. Рішення мотивовано ст. 638, ч. 2 ст. 793, ч. 1 ст. 219 ЦК України, ст. 93 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Отже, відмовляючи в задоволенні   позовних вимог про визнання  договору оренди недійсним, господарський суд, разом з тим,  в мотивувальній частині рішення  зазначив, що спірний договір  є і нікчемним, і неукладеним, посилаючись на ті самі обставини, які визначив позивач як підставу визнання договору недійсним.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, відповідач-1 (ТОВ «Ливень») звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.08.06р. апеляційна скарга прийнята до розгляду, судове засідання призначене на 12.10.06р.

Розпорядженням в.о. голови Запорізького апеляційного господарського суду №2860 від 11.10.06р. справа передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого – Шевченко Т.М. (доповідач), судді – Кричмаржевський В. А., Хуторной В.М.

        Вказаною колегією справу прийнято до розгляду.

        У зв'язку з витребуванням додаткових документів розгляд справи було відкладено на 15.11.2006 року.

        15.11.2006 року   представником позивача заявлено відвід судді Шевченко Т.М.. Для розгляду і  вирішення  питання щодо заявленого відводу слухання справи відкладено на 22.11.2006 року.

        В задоволенні клопотання про відвід судді Шевченко Т.М. відмовлено, про що зазначено в ухвалі за підписом заступника Голови Запорізького апеляційного господарського суду.

        За розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №3326 від 21.11.2006 року  справу передано для розгляду колегії суддів : головуючий суддя – Шевченко Т.М., судді Юхименко О.В., Мойсеєнко Т.В.

        В судовому засіданні  22.11.2006 року були досліджені всі обставини справи, колегія суддів порадившись, готова була  оголосити вступну та резолютивну частини постанови, але представник  позивача заявив усне клопотання про оголошення  постанови  у повному обсязі, у зв'язку з чим  об'явлено перерву до 24.11.2006 року для виготовлення повного тексту постанови.

        В судове засідання 24.11.2006р., представник позивача, відповідача-2 та третьої особи не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

        За клопотанням представника відповідача-1, колегія суддів оголосила вступну та резолютивну частини постанови.

        Судові засідання проводились  із застосуванням аудіозапису судового процесу.

Заявник апеляційної скарги ( відповідач 1 – ТОВ «Ливень»)  вважає, що правильна за своєю суттю відмова у задоволенні позову ґрунтується на висновках, які не відповідають матеріалам справи, саме рішення винесено з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, судом першої інстанції порушені та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 796, 793 ЦК України, тому оскаржуване рішення підлягає зміні  в мотивувальної частини. Вважає, що  спірний договір укладено на підставі рішення Херсонської міської ради №745 від 21.01.2005 року, яке не визнано нечинним, не скасовано в встановленому законом порядку. Вказує, що спірний договір оренди не порушує права позивача.

Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради, відповідач-2 у справі,  у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вказує, що позов  заявлено безпідставно, що управління комунальної власності, підписуючи спірний договір оренди, діяло  відповідно до рішення Херсонської міської ради. Просить позов залишити без розгляду.

Позивач  - КП «Міське дорожнє управління»  у відзиві заперечило проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, стверджує, що  спірний договір є нікчемним та неукладеним, тому  погоджується з висновком господарського суду щодо відсутності підстав для визнання такого договору недійсним.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору – Херсонська міська рада  відзив на апеляційну скаргу не надала, в судові засідання свого представника не направила.

В судових  засіданнях  представники заявника апеляційної скарги , відповідача-2  та позивача по справі, кожний, підтримали свої доводи, викладені  в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.

       Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

      Відповідно до  приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами  повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

    Перевіряючи  законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, Запорізький апеляційний суд  зазначає наступне:

     Відповідно до Статуту,  ТОВ «Ливень» було створено за рішенням від 24.10.2001 року  зборів засновників, відповідно до Законів України «Про господарські товариства», «Про оренду державного та комунального майна» з метою оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу КП «Міське дорожнє управління».Засновниками  Товариства є громадяни України, які складають трудовий колектив підприємства – КП «Міське дорожнє управління».  

    Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, правовідносини між відповідачами у справі з приводу оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу  комунального підприємства «Міське дорожнє управління»  виникли в 2002 році   на  підставі рішення  виконавчого комітету Херсонської міської ради №463 від 20.11.2001 року  «Про передачу в оренду цілісного майнового комплексу структурного підрозділу комунального підприємства «Міське дорожнє управління»»  товариству з обмеженою відповідальністю «Ливень, створенного членами трудового коллективу структурного підрозділу КП «Міське дорожнє управління», для виконання робіт відповідно  до статуту ТОВ «Ливень»,  шляхом укладення  01.01.2002 року договору оренди №18  та  передачі майна цілісного майнового комплексу за Актом  прийому – передачі.

      На підставі  рішення  № 745, прийнятого  21.01.2005 року на ХХ сесії IV скликання Херсонської міської ради  «Про продовження строку дії договору оренди майна цілісного майнового комплексу структурного підрозділу КП «Міське дорожнє управління» від 01.01.02 №18, укладеного з ТОВ «Ливень»,   28 березня 2005 року між Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Ливень"  були продовжені орендні правовідносини  шляхом укладення договору  оренди  №32   майна цілісного майнового комплексу структурного підрозділу комунального підприємства «Міське дорожнє управління». Відповідно до п.1.1 зазначеного договору Управління комунальної власності (орендодавець) передало, а ТОВ "Ливень" ( орендар) прийняв в платне строкове користування  цілісний майновий комплекс (надалі за текстом - ЦМК) структурного підрозділу комунального підприємства "Міське дорожнє управління», що знаходиться за адресою:  м. Херсон,  вул. Бурзі,15, склад і вартість якого визначено відповідно до акту оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального (розподільчого) балансу, складеного станом на 28.02.2005 року ( надалі –Договір оренди)  У розділі 3 Договору оренди сторони визначили розмір орендної плати  та порядок її перерахування. Відповідно до розділу 10 Договору оренди, строк його дії – з 28 березня 2005 року по 28 березня 2008 року. До Договору оренди додані розрахунок  плати за базовий місяць оренди ЦМК, розрахунок орендної плати, Акт прийняття-передачі орендованого майна, затверджений  Акт оцінки вартості майна, що передається в оренду (а.с.40-46).

Господарський суд  в рішенні  зазначає, що  спірний Договір оренди є неукладеним, так як сторони  не досягли в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, відповідно до приписів ст.. 638 ЦК України, а саме, згоди щодо об'єкту оренди . Разом з тим, як вказує господарський  суд в рішенні, спірний Договір оренди  є нікчемним, так як нотаріально не посвідчений,  тому не потребує визнання його недійсним в встановленому законом порядку.

   Проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального  і процесуального права при  винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів  дійшла висновку , що відсутні правові підстави для визнання спірного Договору оренди недійсним, тому господарський суд правильно зазначив в резолютивній частині рішення про відмову в задоволенні позову про визнання договору оренди недійсним.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується  з обґрунтуванням  підстав відмови в задоволенні  позову, що викладені у мотивувальній частині  рішення  господарського суду, а саме, не погоджується  з висновком господарського суду  щодо недосягнення сторонами за Договором  оренди згоди відносно об'єкту оренди , висновків щодо нікчемності спірного договору  з наступних причин.

Норми господарського, цивільного кодексів України визначають загальні правила укладання  договорів, в тому числі і господарських, яким є спірний договір.

 Відповідно до приписів ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань. Господарський договір вважається укладеним, якщо  між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналогічні приписи містяться у ст.638 ЦК України, яка закріплює: договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що об'єктом оренди за Договором №32 ( спірним договором) є комунальне майно, тому в даному випадку до правовідносин сторін щодо визначення істотних умов договору при його укладенні, форми договору слід застосовувати положення  Закону України «Про оренду державного та комунального майна», як спеціальної норми (далі – Закон).

Цей закон регулює відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних та комунальних підприємств і організацій,  тобто, є спеціальним  законом, що застосовується до правовідносин з приводу оренди державного та комунального майна.

 У статті 10 Закону визначені істотні умови договору оренди державного та комунального майна, які повинні узгодити стороні при укладенні договору. До істотних умов Закон відносить, поряд з іншими,  об'єкт   оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації).

 Відповідно до ст.4 Закону, об'єктами оренди за цим законом є цілісні майнові комплекси підприємств , їх структурних підрозділів.

 У пункті 1.1 Договору оренди сторони  визначили об'єкт оренди – цілісний майновий комплекс структурного підрозділу комунального підприємства «Міське дорожнє управління», що знаходиться за адресою м. Херсон, вул..Бурзі,15, склад і вартість якого визначені відповідно до акту оцінки, протоколу про результати інвентаризації та розподільчого балансу, складеного за станом на 28.02.2005 року, вартість якого становить 519285,85 грн., у тому числі основні фонди за залишковою вартістю 519285,85 грн. для здійснення діяльності відповідно до статуту ТОВ «Ливень», згідно з рішенням Херсонської міської ради від 21.01.2005 року №745.

Тобто, сторони  узгодили  таку істотну умову договору оренди, як  об'єкт оренди.

Отже, твердження позивача про недосягнення  сторонами при укладенні Договору оренди  згоди щодо істотної умови договору - об'єкту оренди, є безпідставним,  спростоване  вищенаведеним.

  Що стосується земельної ділянки, на якій розташований цілісний майновий комплекс,  то відповідно до приписів  Земельного законодавства, право на земельну ділянку переходить  на підставі  окремих цивільно-правових угод, в тому числі договору оренди землі  і не може бути  предметом  договору оренди майна.

Колегія суддів також зауважує, що поняття  цілісного майнового комплексу, надане  у ст. 4 Закону   і  поняття об'єкта оренди ( склад і вартість майна),  про який йдеться у ст. 10 Закону,   не є тотожними.

  Як свідчать вивчені матеріали справи,  предметом спору є Договір оренди майна цілісного майнового комплексу. Відносини з приводу оренди комунального майна, що являє собою цілісний майновий комплекс, врегульовані  Законом України «Про оренду державного та комунального майна», положеннями господарського кодексу України.

   Згідно зі ст.. 4 названого Закону, об'єктами оренди за цим Законом є:

- цілісні майнові комплекси;

- нерухоме майно ( будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємства;

- майно, що не увійшло до статутних фондів товариств, створених в процесі приватизації.

Отже, названий Закон  відокремлює    оренду цілісного майнового комплексу і оренду нерухомого майна ( будівель, споруд, приміщень) як  два види оренди комунального майна.

   Відповідно до ст. 287 ГК України,  організаційні та майнові відносини, пов'язані з передачею в оренду цілісних майнових комплексів, що є комунальною власністю, регулюються законодавством відповідно до цього Кодексу.

У ст.283 ГК України зазначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

 Аналіз зазначених норм права свідчить про те, цілісний майновий комплекс є окремим об'єктом оренди.

 Ні Господарський кодекс України, ні Закон України «Про оренду державного та комунального майна» не містять застережень (вимог)  щодо нотаріального посвідчення договору оренди комунального майна цілісного майнового комплексу.

 Ст. 793 ЦК України,  на яку посилається позивач в позовній заяві  і господарський суд в рішенні,  не містить вимог щодо нотаріального посвідчення договору оренди комунального майна. цілісного майнового комплексу.

 Що стосується доводів позивача, викладених у позовній заяві щодо відсутності у Управління комунальної власності  виконавчого комітету Херсонської міської ради права   укладати спірний Договір, колегія суддів  вважає за необхідне зазначити наступне:

 Спірний Договір оренди сторонами укладено на виконання рішення  Херсонської міської ради №745, яке не скасовано, не визнано нечинним. Згідно зі  ст. 144 Конституції України,  органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідної території.

  Крім того, як вбачається за матеріалів справи та пояснень  представників сторін в судовому засіданні, які зазначили, що майно після закінчення терміну договору оренди №18 з володіння  та користування ТОВ  «Ливень» не вибувало,  фактично Договір оренди №32 майна цілісного майнового комплексу  засвідчив  факт продовження  орендних правовідносин між відповідачами у справі,  які виникли  на підставі договору № 18 від 01.01.2002 року, що не суперечить приписам ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо продовження договору оренди на новий термін.

Виходячи зі змісту зазначеної статті Закону, орендні правовідносини можуть бути продовжені  як за умовчанням  сторін про їх припинення після закінчення терміну договору, так і шляхом укладення договору оренди на новий термін.

  Також, аналізуючи докази, що містяться в матеріалах справи  відносно порядку створення  господарського товариства «Ливень»,  видів його статутної діяльності, колегія суддів зауважує, що спірний Договір оренди є окремим видом оренди комунального майна, укладеного в контексті приписів ст.ст. 7, 8 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»,  як оренда цілісного майнового комплексу  господарським товариством, створеним за рішенням трудового колективу структурного підрозділу  КП «Міське дорожнє управління» с метою отримання в оренду цілісного майнового комплексу для здійснення господарської діяльності.

  Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови від 28.04.1978 року № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

  В процесі розгляду справи не було встановлено таких обставин.

   Доводи в обґрунтування недійсності договору, що викладені в позовній заяві, спростовані вищенаведеним,  тому господарський суд правомірно відмовив в позові.

   Разом з тим,  колегія суддів вважає безпідставними  висновки господарського суду щодо нікчемності та  неукладеності спірного Договору оренди.

   На підставі  аналізу норм чинного законодавства, дослідження умов Договору оренди колегія суддів дійшла висновку, що  Договір оренди цілісного  майнового комплексу укладено з дотримання норм чинного законодавства. Саме з підстав необґрунтованості   позовні вимоги  не підлягають задоволенню.

  Таким чином, колегія суддів погоджується з рішенням господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання Договору недійсним, однак  змінює підстави відмови, з урахуванням доводів, викладених у мотивувальний частини постанови апеляційної  інстанції.

 Враховуючи, що  зміна мотивувальної частини рішення не є зміною або скасуванням рішення по суті, відповідно до положень ст. 103 ГПК України, апеляційний суд залишає рішення господарського суду без змін, але  змінює його мотивувальну частину,  і таким чином,  задовольняє апеляційну скаргу   щодо зміни мотивувальної частини рішення.

       Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України,  судові витрати покладаються на  позивача  у справі.           

       На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,  Запорізький апеляційний  господарський  суд

ПОСТАНОВИВ :

       Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливень», м. Херсон  щодо  зміни мотивувальної частини рішення господарського суду Херсонської області від 14.07.2006р. у справі №14/170-пд-06  задовольнити.

      Рішення господарського суду Херсонської області від 14.07.2006р. у справі №14/170 -пд-06  залишити без змін.

Постанова оформлена відповідно до ст.84 ГПК України  27.11.2006р.

Головуючий суддя Шевченко Т. М.

 судді  Шевченко Т. М.  

 Мойсеєнко Т. В.  Юхименко О.В.