Постанова

від 16.06.2014 по справі 910/21809/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 року Справа № 910/21809/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Шевчук С.Р., суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В. - доповідач, розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.04.2014р. та рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2014р. у справі№910/21809/13 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дельта " доТовариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" простягнення 100 941,15 грн.

за участю представників

позивача: Вересової О.В., дов.б/н від 06.11.2013р.

відповідача: Зелінського С.А., дов.б/н від 12.05.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" про стягнення 100941,15 грн., з яких 89600 грн. основного боргу, 6738,41 грн. пені, 4602,74 грн. 3 % річних, а також 5000 грн. - витрат на послуги адвоката та 2018,83 грн. судового збору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2014р. (суддя Курдельчук І.Д.) у справі №910/21809/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014р. (колегія суддів у складі головуючого судді Коршун Н.М., суддів: Калатай Н.Ф., Пашкіної С.А.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта" задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" 89600 грн. основного боргу, 6738,41 грн. пені, 4602,74 грн. 3 % річних, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014р. скасувати, а справу №910/21809/13 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта" зазначає про безпідставність вимог касаційної скарги та просить відмовити у її задоволенні, натомість, залишити в силі обґрунтовану постанову суду попередньої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.07.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" (замовник) було укладено Договір №140711, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити замовнику гідравлічні гільйотинні ножиці мод. GV-1630-Pasifico та комплект підтримок для гідравлічної чотирьохвалкової згинальної машини мод.МН322 D, загальною вартістю 2048000 грн., а замовник - прийняти вказане обладнання та оплатити його вартість та роботи у відповідності з вимогами визначеними п.2.4. Договору.

У п. 2.4. Договору (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 22.07.2011р.) сторони погодили, що оплата за Договором здійснюється замовником шляхом банківського переказу грошових коштів за вказаними в Договорі реквізитами, на підставі виставлених постачальником рахунків у наступному порядку: а)перший платіж у розмірі 483480 грн.; б) другий платіж у розмірі 483480 грн.; в) третій платіж у розмірі 495720 грн.; г) четвертий платіж у розмірі 495720 грн.; д) п'ятий платіж у розмірі вартості шеф-монтажних та пусконалагоджувальних робіт - 89600 грн.

Судами також встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на виконання вищезазначених умов Договору, відповідачем протягом 2011 року було здійснено передоплату за обладнання у загальному розмірі 1958400 грн. Позивач здійснив поставку обладнання за видатковими накладними: №108 від 06.12.2011р. та №1 від 16.01.2012р.

Разом з тим, судами зазначено, що на виконання пунктів 1.1. та 6.1 - 6.7. Договору позивачем були проведені шеф-монтажні та пусконалагоджувальні роботи поставленого обладнання, за результатами яких було підписано акт виконаних робіт від 15.02.2012 р. Проте відповідач належним чином не виконав умови Договору щодо оплати п'ятого платежу за шеф-монтажні та пусконалагоджувальні роботи у розмірі 89600 грн., а відтак, суди дійшли висновку про задоволення позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Енергомаш" 89600 грн. заборгованості за договором №140711 від 21.07.2011р.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що здійсненні внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Положеннями частини 1 ст.627 Цивільного кодексу України, які кореспондуються зі ст.6 цього ж кодексу визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ст.712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості здійснених шеф-монтажних та пусконалагоджувальних робіт поставленого обладнання згідно договору №140711.

Відповідно до ч.1-2 ст.673 Цивільного кодексу України на продавця покладається обов'язок з передачі товару покупцеві, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

У п.3.4. Договору №140711 від 21.07.2011р. сторони погодили, що кінцевий прийом обладнання по якості здійснюється замовником (відповідачем) згідно паспорту виробника, після кінцевого виконання пусконалагоджувальних робіт згідно договору.

Згідно п.4.1. цього ж договору якість обладнання повинна відповідати технічним вимогам (стандартам) заводу-виробника обладнання та умовам Договору. Якість обладнання повинна підтверджуватись відповідним паспортом (електричні, гідравлічні та механічні схеми) з копією російською мовою.

У п.6.2. зазначеного договору сторони погодили, що якість виконуваних сторонами робіт підтверджується рішенням Комісії (склад - по одному компетентному представнику сторін договору) про готовність договірного обладнання до експлуатації. Таке рішення приймається після вдалого проведення усіх відповідних тестів і оформлюється відповідним актом. Натомість, прийом обладнання до експлуатації здійснюється замовником по закінченню робіт та підписання сторонами Акту виконаних робіт.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 15.02.2012р. сторонами підписано акт виконаних робіт за договором №140711 від 21.07.2011р. Водночас, зі змісту даного акту вбачається, що позивачем повинно було бути передано відповідачу паспорт на введене в експлуатацію обладнання, а якість виконаних сторонами робіт підтверджена рішенням Комісії про готовність обладнання до експлуатації.

Проте у матеріалах справи зазначені документи відсутні, а дане питання не досліджувалось судами під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Частиною 1 ст.687 Цивільного кодексу України визначено, що перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Проте, як вірно зазначає заявник касаційної скарги, задовольняючи позов про стягнення з відповідача 89600 грн., суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про необхідність їх стягнення без з'ясування у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, якості здійснення спірних робіт та без належного урахування вимог Розділу 5 Господарського процесуального кодексу України щодо встановлення цих обставин, у тому числі, ст. 41 цього кодексу.

Крім того, передчасним є також висновок судів про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Енергомаш" 4602,74 грн. - 3% річних та пені у розмірі 6738,41 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.7.2 договору за порушення замовником строку, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення.

Разом з тим, у п.2.5 договору №140711 від 21.07.2011р. у редакції Додаткової угоди №1 від 22.07.2011р. сторони погодили, що Замовник (відповідач) здійснює оплату за даним договором на підставі виставлених рахунків постачальника (позивача), які виписуються у відповідності з п.2.4. Договору, з можливістю дострокової оплати. При цьому, суди погодились з доводами позивача стосовно того, що враховуючи п.п."д" п.2.4. Договору №140711 у редакції зазначеної вище додаткової угоди, відповідач вважається таким, що прострочив виконання взятих на себе зобов'язань з оплати вартості здійснених позивачем робіт з 23.02.2012р. Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок судів передчасним, оскільки судами попередніх інстанцій, під час здійснення обрахунку розмірів пені та 3% річних, не досліджено наявний у матеріалах справи рахунок позивача №150 від 19.03.2012р. на оплату вартості спірних робіт. Рахунку, який був би виставлений позивачем раніше зазначеної дати матеріали справи не містять. Відтак, судам слід дослідити момент виникнення у відповідача обов'язку з оплати вартості спірних робіт та відповідно до встановлених обставин, перевірити здійснений Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта" розрахунок нарахування пені та 3% річних у відповідності до вимог чинного в Україні законодавства.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленою господарським судом.

В силу вищенаведених порушень судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають, оскільки суди не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та стали наслідком порушення норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають правове значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.

Згідно ст. 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" задовольнити. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014р. та рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2014р. у справі №910/21809/13 скасувати. Справу №910/21809/13 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя:С. Шевчук Судді: Н. Акулова С. Владимиренко