Постанова

від 04.06.2009 по справі 12/36-09

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/36-09

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "04" червня 2009 р.                                                           Справа № 12/36-09

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  

суддів:                                                                        

при секретарі                                                             ,

представники сторін в судове засідання не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Воля-В", с.Молотківці Козятинського району Вінницької області

на рішення господарського суду Вінницької області

від "19" березня 2009 р. у справі № 12/36-09 (суддя Кожухар М.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Воля-В", с.Молотківці Козятинського району Вінницької області

про стягнення 336074,44 грн.,  

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області позов ТОВ "Тридента-Агро" (м.Київ) до ТОВ "Агрофірма "Воля-В" (с.Молотківці Козятинського району Вінницької області) про стягнення 336074,44грн., серед яких: 250200,00грн. - борг, що виник внаслідок невиконання договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу, 12667,66грн. - пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 1580,04грн. - 3% річних, 9086,74грн. - інфляційні нарахування, 50040,00грн. - штраф та 12500,00грн. - збитки, задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 120200,00грн. боргу, 12648,78грн. пені, 1580,04грн. 3% річних, 9076,01грн. інфляційних нарахувань, 50040,00грн. штрафу. Провадження у справі в частині вимог про стягнення 130000,00грн. боргу припинене на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, а в решті позову відмовлено.

Покладено на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу 3235,45грн. витрат по оплаті державного мита та 113,60грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вважаючи, що рішення місцевого господарського суду прийняте  з неповним з'ясуванням обставин справи та порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення.

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:

- при прийнятті рішення про задоволення позову суд першої інстанції не врахував ту обставину, що при виконанні укладеного між сторонами у справі договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №27-08-2008 виникли форс-мажорні обставини, які призвели до неможливості належного виконання відповідачем умов договору: зокрема, відповідач, для належного здійснення своїх зобов'язань за договором уклав з іноземною фірмою договір позики, але у зв'язку з світовою фінансовою кризою кошти за договором позики не надійшли, про що було повідомлено позивача, який запевнив відповідача, що поставить йому товар, за який можна буде розрахуватись після його отримання відповідачем, а не на умовах передоплати;

- відповідач був позбавлений можливості надати суду докази того, що частина поставленого позивачем товару-насіння не відповідала заявленій якості, оскільки судом було відмовлено у цьому клопотанні відповідача, а розгляд справи відбувся всього за 15 хвилин;

-  в порушення норм Господарського процесуального кодексу України, в ході судового засідання 19.03.2009р., після якого місцевим судом було прийняте рішення у справі, позивачем були надані, а судом долучені до справи додаткові матеріали щодо предмету спору і розміру позовних вимог, які не були надані для ознайомлення відповідачу;

- суд відмовив в клопотанні відповідача про залучення до матеріалів справи доказів, які могли б суттєво вплинути на прийняття рішення, а також щодо відстрочення виконання рішення до збору нового врожаю. Зокрема, представником відповідача було заявлено про обставини, які виключають застосування неустойки (штрафу, пені) або створюють умови для віднесення їх до виняткових випадків і надають тим самим суду право у відповідності до п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, а саме: відповідач зазначав, що відповідач має статус сільськогосподарського виробника, є фактично збитковим, грошові кошти у нього відсутні (банки відмовляли і відмовляють у наданні кредитів), а падіння ринкових цін на сільськогосподарську продукцію та залежність від термінів звичайного сівообороту унеможливлюють сплачувати позивачеві непомірно великий розмір неустойки (штрафу, пені), річних;

- суд задовольнив позов на загальну суму 193544,83грн., й, відповідно до рішення суду, стягненню з відповідача підлягало 3235,45грн. державного мита, однак, відповідно до ст.49 ГПК України та Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" з відповідача мало бути стягнуто 1935,45грн. державного мита.

Позивач проти апеляційної скарги заперечив, зазначивши у письмовому відзиві №517 від 01.06.2009р. на апеляційну скаргу, що рішення господарського суду Вінницької області у даній справі є законним та обґрунтованим, та надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень.

Представники сторін в судове засідання не з'явились.

Позивач у письмовому відзиві №517 від 01.06.2009р. на апеляційну скаргу просив розглядати останню без участі його представника.

Про причини нез'явлення в судове засідання представника відповідача суд апеляційної інстанції не повідомлено.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги шляхом надсилання копій судової ухвали від 22.04.2009р., якою розгляд скарги було призначено на 04.06.2009р., рекомендованою кореспонденцією згідно реєстру відправки за 28.04.2009р., а відповідачу копію цієї ухвали було надіслано на адресу, вказану ним в апеляційній скарзі – с.Молотківці Козятинського району Вінницької області, й копія цієї ухвали, що була надіслана відповідачу, на адресу суду не поверталася, що свідчить про її отримання відповідачем, який не скористався своїм правом на участь у засіданні суду представника, колегія суддів, беручи до уваги приписи ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.08.2008р. між ТОВ "Тридента Агро"  та ТОВ "Агрофірма "Воля-В" було укладено договір №27-08-2008 купівлі-продажу товару (насіння) на умовах відстрочення платежу (а.с.17), предметом якого є товар, який належить продавцю (ТОВ "Тридента Агро") на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються в додатках та/або накладних документах на відпуск товару, що є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару, в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна.  Всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною.

Пунктом 5.3 договору сторони передбачили, що оплата товару проводиться шляхом оплати 100% вартості товару в строк до 20.11.2008р. без виставлення рахунку-фактури.

Крім того, 21.08.2008р. сторони підписали додаток №1 до договору купівлі-продажу (а.с.18), в якому визначили предмет продажу - насіння ріпаку загальною вартістю 250200грн. (з ПДВ).

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і                  ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як визначено ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено: у разі порушення зобов'язання, що включає його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або  у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 ЦК України).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як передбачено пунктом п.8.2 договору купівлі-продажу від 21.08.2008р., за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Згідно з п.8.4 договору покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до пункту 8.5 договору купівлі-продажу товару №27-08-2008 Покупець зобов'язаний відшкодувати Продавцю в повному обсязі всі збитки, що можуть бути понесені Продавцем при невиконанні чи неналежному виконанні Покупцем умов даного договору.

Приписами статей 6 та 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Згідно із п.1 ч.1 ст.208 та                                     ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, сторони у письмовій  формі   погоджують  умови   договору.

В даному випадку, договір купівлі-продажу товару від 21.08.2008р. №27-08-2008 підписано сторонами, а тому його умови є обов'язковими для виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов договору купівлі-продажу представник ТОВ "Агрофірма "Воля-В", діючий за довіреністю  ЯПК серії №768670 від 26.08.2008р., отримав від ТОВ "Тридента Агро" згідно видаткової накладної №РН-ЖИ00064 від 26.08.2008р. товар – насіння ріпаку озимого на загальну суму 250200грн. (а.с.19,20).

09.02.2009р. ТОВ "Тридента Агро", посилаючись на невиконання                          ТОВ "Агрофірма "Воля-В" своїх зобов'язань щодо оплати товару звернулось в господарський суд Вінницької області з позовом про стягнення на свою користь з              ТОВ "Агрофірма "Воля-В" 336074,44грн., з яких 250200,00грн. - борг, 12267,66грн. - пеня, нарахована на підставі п.8.2 договору купівлі-продажу від 21.08.2008р. за період прострочення платежу з 20.11.2008р. по 04.02.2009р., 9086,74грн. – інфляційні нарахування, 1580,04грн. – 3% річних за цей же період прострочення, 50040,00грн. – штраф, нарахований на підставі п.8.4 договору (20% від вартості неоплаченого товару), а також 12500,00грн. збитків згідно договору №10/01/09 від 23.01.2009р. про надання юридичних послуг (а.с.21-24).   

Судовою колегією враховується наступне.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).

27.02.2009р., після порушення провадження у справі (ухвала господарського суду Вінницької області від 17.02.2009р.), відповідач перерахував позивачеві 130000,00грн.,  про що свідчить копія банківської виписки з рахунку ТОВ "Тридента Агро" (а.с.34).

В даній виписці вказано, що кошти від ТОВ "Агрофірма "Воля-В" надійшли за отримані ядохімікати згідно договору б/н від 27.08.2009р., однак, сторони не спростовують того, що кошти перераховані відповідачем за отримане ним від позивача насіння ріпаку.

У зв'язку з цим, заявою №242 від 19.03.2009р. (а.с.33) позивач просив припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 130000,00грн. В решті позову, а саме, в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних, штрафу та збитків свої вимоги підтримав в повному обсязі.

Всупереч, правилу ст.33 Господарського процесуального кодексу України, відповідач доказів на підтвердження оплати решти отриманого від позивача товару  у строк, визначений договором, не надав.

Перевіривши розрахунки позивача, здійснивши власні перерахунки, оцінивши доводи позовної заяви в сукупності з наданими позивачем доказами та аналізом норм чинного законодавства, що регулює зобов'язальні відносини, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 120200,00грн. боргу, 12648,78грн. пені за період прострочення з 20.11.2008р. по 04.02.2009р., 9076,01грн. інфляційних втрат та 1580,04грн. 3% річних, та необхідність задоволення цих вимог.

В частині стягнення 18,88грн. пені та 10грн. інфляційних нарахувань суд першої інстанції відмовив у зв'язку з неправильно проведеним розрахунком.

Провадження у справі в частині стягнення 13000,00грн. боргу місцевий господарський суд припинив на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору, з чим також погоджується суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає також правильним висновок суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення 12500грн. збитків, які, за твердженням позивача, виникли внаслідок укладення та виконання договору №10/01/09 від 23.01.2009р. про надання юридичних послуг.

Зокрема, господарський суд Вінницької області достатньо обґрунтовано, з посиланням на відповідні норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України (ст.ст.224,225 ГК України, ст.22 ЦК України), а також на практику розгляду справ Вищим господарським судом України, зазначив, що витрати на оплату юридичних послуг, понесені для захисту  порушених прав, не є збитками в розумінні вищенаведених норм ГК та ЦК України, понесеними внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу товару, не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності  та  розмір  не  знаходяться  у  необхідному  зв'язку  зі спірними правовідносинами, що виникли між сторонами, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу товару.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що  12500,00грн., сплачені позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Незалежна юридична компанія" за юридичні роботи і послуги згідно з договором №10/01/09 від 23.01.2009 р. про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт (а.с.21-27), не можуть бути відшкодовані позивачеві й на підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем не доведено факту надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником, тоді як в контексті норми ст.44 ГПК України судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Твердження відповідача про те, що він був позбавлений можливості надати суду докази того, що частина поставленого позивачем товару-насіння не відповідала заявленій якості, як і про те, що судом безпідставно відмовлено у клопотанні представника відповідача про врахування обставин, які виключають застосування неустойки (штрафу, пені) або створюють умови для віднесення їх до виняткових випадків і надають тим самим суду право у відповідності до п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, є непереконливими.

Як свідчать матеріали справи, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.31), копію ухвали суду першої інстанції про порушення провадження у справі й призначення її розгляду на 19.03.2009р. відповідач отримав 02.03.2009р.

Пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названої статті свідчить, що вона не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до пункту 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Разом з тим, відповідач не звертався з відповідною письмовою заявою про зменшення розміру штрафних санкцій з додаванням доказів, які б дали змогу суду скористатись своїм правом не зменшення штрафних санкцій, хоча з моменту отримання судової ухвали про порушення провадження у справі й до судового засідання 19.03.2009р., в якому брав участь його представник, мав на це достатньо часу.

Не доведено відповідачем й винятковості таких обставин.

Безпідставними є й доводи відповідача про те, що місцевим господарським судом неправильно обчислено розмір судових витрат, які, на думку відповідача мали бути стягнуті пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з врахуванням сплати відповідачем боргу в сумі 130000,00грн.

Господарський суд, як зазначалося вище, задовольнив позов  частково, на загальну суму 193544,83грн., однак, у зв'язку з тим, що борг в сумі 130000,00грн. було сплачено відповідачем лише після порушення провадження у справі, й спір виник з вини відповідача, суд правильно обчислював державне мито й витрати на інформаційно-технічне-забезпечення судового процесу, виходячи з суми 323544,83грн., яка включала в себе 130000,00грн. боргу.  

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та не є підставою для скасування оскарженого рішення.

Колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Вінницької області прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, належною оцінкою доказів та з'ясуванням обставин спору, а тому передбачені законом підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.  101,103,105  Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

                                      ПОСТАНОВИВ:

1.  Рішення господарського суду Вінницької області від 19 березня 2009 року у справі №12/36-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Воля-В", с.Молотківці Козятинського району Вінницької області - без задоволення.

2. Справу №12/36-09 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя                                                                  

судді:

Віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2,3 - сторонам

4 - в наряд