Постанова

від 19.06.2014 по справі 910/23175/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2014 р. Справа№ 910/23175/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - Коваленко В.О.

від відповідача - Радванська Н.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Антонов» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2014 року (суддя Удалова О.Г. )

за позовом Державного підприємства «Антонов»

до Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес»

про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ДП «Антонов» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ДПДК «Укрспецекспорт» державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2014 року позов був задоволений частково. Стягнуто з дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогресс» на користь державного підприємства «Антонов» основний борг у розмірі 75 811,70 доларів США, три проценти річних у розмірі 2 360,78 доларів США.; договірну санкцію у розмірі 7 581,17 доларів США.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 30.05.2014 року прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено до розгляду на 19.06.2014 року.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивача та представник відповідача в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

25.08.2009 року між державним підприємством «Київський авіаційний завод «Авіант» та дочірнім підприємством державної компанії «Укрспецекспорт» державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» був укладений договір комісії № 084/890/09-804-Д-103-02/2009/П.

Наказом Міністерства промислової політики України «Про припинення шляхом реорганізації ДП «Київський авіаційний завод «Авіант» № 476 від 10.07.2009 року було прийнято рішення припинити юридичну особу - державне підприємство «Київський авіаційний завод «Авіант» шляхом реорганізації - приєднання його до державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова».

Наказом Міністерства промислової політики України «Про затвердження передавального акту Державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант», було прийнято рішення затвердити передавальний акт щодо передачі-приймання майнових прав та обов'язків державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант» державному підприємству «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова».

Отже, державне підприємство «Антонов» є правонаступником державного підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант» та державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова».

Відповідно до п. 1.1 договору, відповідач зобов'язується від свого імені за комісійну винагороду, в інтересах та за дорученням позивача, за рахунок позивача укласти з замовником - нерезидентом України, зовнішньоекономічний контракт, на виконання позивачем продажу та постачання 6 (шість) літаків АН-32Б, кожний з комплектом експлуатаційно-технічної документації (відповідно до додатку № 1-Б), які виготовлено позивачем відповідно до додатку № 1 до даного договору, «Технічних умов на контроль, приймання та поставку літаків АН-32Б, частина І» та «Погоджувального протоколу № 1-06/32Б», кожний з одиночним комплектом запасних частин до покупних комплектуючих виробів (ПКВ) і засобів наземного обслуговування спеціального застосування (відповідно до додатку № 2 до даного договору), кожний з одиночним комплектом запасних частин до літака, інструменту та засобів наземного обслуговування (відповідно до додатку № 3 до даного договору), кожний зі встановленим пілотажно-навігаційним обладнанням (відповідно до переліку у додатку № 1А до даного договору), доопрацьований під встановлення та з відповідно встановленим додатковим обладнанням (відповідно до додатку № 4 до даного договору).

Одиночні комплекти запасних частин до покупних комплектуючих виробів (ПКВ) і засобів наземного обслуговування спеціального застосування (відповідно до додатку № 2 до даного договору) та запасних частин до літака, інструменту та засобів наземного обслуговування (відповідно до додатку № 3 до даного договору); та засобів наземного обслуговування, інструменту до літака та запасних частин до літака в комплектації 1:5 (для експлуатації 6 (шість) літаків) відповідно до додатку № 5 до даного договору.

Згідно з п. 1.2 договору, відповідач зобов'язується від свого імені в інтересах та за дорученням позивача, за рахунок позивача укласти з нерезидентом контракт на виконання й надання за межами митної території країни юридичних, економічних, консультаційних, інформаційних послуг і послуг з організації публічних зв'язків для позивача з метою просування (продажу) товарів, робіт і послуг позивача та території замовника, й сплатити вартість цих послуг.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що вартість одного літака з комплектом технічної документації та авіамайна до нього згідно з додатком № 1 до даного договору, складає 15 707 252,00 доларів США.

Відповідно до п. 2.3 договору, загальна сума договору, згідно з п. 2.1 та п. 2.2 даного договору становить 96 867 468 доларів США.

Відповідно до п. 3.5 договору передбачено, що платежі позивачу за літаки, авіамайно та майно здійснюватиметься відповідачем протягом 5 банківських днів з дати надходження коштів від замовника на розподільчий рахунок відповідача від замовника за контрактом.

Згідно з п. 3.8 договору, за виконання передбачених цим договором доручень позивача відповідач має право на отримання комісійної плати в розмірі 2,5% загальної суми Договору, що складає гривневий еквівалент USD 2 241 686,70 доларів США, за курсом, який складається на міжбанківському валютному ринку України на день утримання комісійної плати.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з ч. 1 ст. 1014 Цивільного кодексу України, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові (ст. 1020 Цивільного кодексу України).

Статтею 1024 Цивільного кодексу України встановлено, що комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Позивач, звертаючись із позовом до суду, обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач безпідставно утримав з грошових коштів, що належать позивачу, 543 214,14 дол. США, у зв'язку з чим позивачем була направлена на адресу відповідача претензія № 409-06/74 від 25.06.2013 року з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 543 214,14 дол. США до 20.07.2013 року, яку відповідач отримав 01.07.2013 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дана претензія відповідачем залишилась без відповіді.

Відповідно до звіту комісіонера № 16 від 10.07.2012 року вбачається, що відповідачем, зокрема, утримані кошти для компенсації витрат, здійснених в ході виконання договору комісії в розмірі 3 214,05 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 25 674,00 грн. Вказані витрати були зумовлені оформленням ВМД та страхуванням майнових інтересів.

Зі звіту комісіонера № 20 від 15.11.2012 року вбачається, що відповідачем 08.11.2012 року утримані кошти для компенсації витрат, здійснених в ході виконання договору комісії в розмірі 540 000,00 дол. США.

Таким чином, основний борг складається з грошових коштів, утриманих відповідачем у зв'язку зі здійсненням витрат на прийом делегації у розмірі 540 000,00 дол. США та витрат на оформлення ВМД та страхуванням майнових інтересів у сумі 3 214,05 дол. США.

Не погоджуючись з розміром утриманих відповідачем грошових коштів, позивач направив на адресу відповідача листи № 084-492 від 31.07.2012 року та № 084/734 від 05.12.2012 року, в яких вказав, що відшкодування витрат відповідача на прийом делегації, а також витрат, пов'язаних з оформленням ВМД та страхових полісів, не передбачено умовами договору комісії, та вимагав перерахувати вказані кошти позивачу.

Відповідно до претензії № 409-06/74 та умов договору, вартість одного літака складає 15 707 252,00 дол. США, загальний розмір комісійної винагороди згідно з п. 3.8 та п. 3.10 договору становить 17%, тому розмір комісійної винагороди відповідача від вартості одного літака становить 2 670 232,84 дол. США. Так, за один літак відповідач повинен перерахувати позивачу грошові кошти у розмірі 13 037 019,16 дол. США.

У претензії № 409-06/74 вказано, що відповідач перерахував позивачу 27.01.2010 року грошові кошти у розмірі 2 607 404,00 дол. США, 27.06.2012 року грошові кошти у розмірі 9 122 699,36 дол. США та 09.11.2012 року грошові кошти у розмірі 763 701,92 дол. США, а всього 12 493 805,28 дол. США.

Викладене також підтверджується листом Державного експортно-імпортного Банку України № 153-1/2-1308 від 13.08.2013 року, в якому відображені переведення відповідачем платежів в іноземній валюті на користь позивача та меморіальним валютним ордером № 27 від 26.01.2010 рокуу, меморіальними ордерами № 18в від 27.06.2012 року і № 15в від 09.11.2012 року.

Судом першої інстанції був здійснений перерахунок суми основного боргу, відповідно до якого відповідачем не перераховано позивачу грошові кошти за п'ятий літак у розмірі 543 213,88 дол. США.

Перевіривши наявні матеріали справи з урахуванням умов договору комісії, колегія суддів погоджується з таким розрахунком суду першої інстанції.

Згідно з умовами п. 4.1.10 договору відповідач взяв на себе зобов'язання належним чином оформити вантажну митну декларацію (ВМД). Позивач, у свою чергу, зобов'язувався відшкодувати відповідачу лише митні збори.

Проте, з актів приймання-передачі наданих послуг № А802-12 від 06.04.2012 року та № А813-12 від 24.04.2012 р., складених на виконання договору про надання послуг № Д-57-06/2007/П від 27.06.2007 року, укладеного між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Імпексервіс», вбачається, що оформлення ВМД було здійснено ТОВ «Імпексервіс».

Таким чином, відповідач передав частину своїх зобов'язань за договором третій особі - ТОВ «Імпексервіс», у зв'язку з чим саме у відповідача виник перед ТОВ «Імпексервіс» обов'язок оплатити надані йому послуги.

Крім того, як вбачається зі страхових сертифікатів № С 086/1/НВ/12, № С 086/2/НВ/12 та № С 086/3/НВ/12 від 11.05.2012 року, предметом страхування були майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з життям, здоров'ям та працездатністю застрахованих осіб - громадян Республіки Ірак, членів делегації замовника.

Як вбачається з тексту договору, сторони не передбачили обов'язку відповідача придбати страхові поліси для членів делегації замовника за рахунок позивача та, відповідно, відшкодування позивачем витрат відповідача на страхування майнових інтересів представників замовника.

Таким чином, грошові кошти в розмірі 3 213,88 дол. США, не є витратами, здійсненими відповідачем в межах виконання договору комісії, у зв'язку з чим утримані відповідачем законно та не підлягають відшкодуванню позивачем.

Відповідно до п. 6.1 договору комісії відповідач зобов`язаний здійснювати забезпечення проживання, харчування, безпеки та транспортування представників замовника під час їх перебування на території України.

Оскільки комісіонер (відповідач) виконує доручення комітента (позивача) за рахунок останнього, відповідач вважав, що витрати, здійснені ним на прийом делегації представників замовника, у розмірі 4 422 264,75 грн. підлягали відшкодуванню позивачем.

Протягом розгляду позову, відповідачем була подана суду першої інстанції заява, відповідно до якої сума 4 422 264,75 грн. була вказана відповідачем помилково, витрати ж відповідача, на підтвердження яких він може надати відповідні документи, становлять 3 930 139,96 грн.

У матеріалах справи містяться копії актів здачі прийняття-робіт та актів надання послуг за період з 14.09.2011 року до 15.07.2012 року, які підтверджують витрати відповідача, пов'язані з проживанням, харчуванням, забезпеченням безпеки та транспортуванням представників замовника під час їх знаходження на території України на загальну суму 3 044 488,91 грн.

Па підставі п. 6.1 договору, позивач зобов'язаний відшкодувати відповідачу витрати, пов'язані з проживанням, харчуванням, забезпеченням безпеки та транспортуванням представників замовника під час їх знаходження на території України в розмірі 3 044 488,91 грн., що за курсом НБУ на 08.11.2012 року становить 380 894,40 дол. США, а отже вказані кошти утримані відповідачем не безпідставно та з дотриманням умов договору.

Крім того, 16.05.2012 року відповідачем та JBParkG.m.b.H був складений акт до контракту № 02-0512 від 10.05.2012 року. Відповідно до зазначеного акту, перевізник забезпечив перевезення 15.05.2012 року представників замовника, а саме делегації Республіки Ірак, за маршрутом Київ-Багдад на загальну суму 63 864,17 Євро.

Враховуючи вказані вище умови договору комісії, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку стосовно того, що грошові кошти в розмірі 655 345,82 грн., утримані відповідачем не безпідставно.

Як вбачається зі звіту комісіонера № 26 від 30.07.2013 року, до утриманих грошових коштів у розмірі 540 000,00 дол. США відповідач включив комісію за внесення змін до акредитиву за контрактом № С-18-02/2009/Рr від 25.09.2009 року, укладеним на постачання літаків між відповідачем та Міністерством оборони Іраку, у розмірі 41 116,29 дол. США, а також комісію банку за перерахування валютних коштів від відповідача позивачу в сумі 38 508,75 грн.

Разом з тим, на момент утримання грошових коштів (08.11.2012 року) відповідачем була сплачена комісія банку за перерахування валютних коштів від відповідача позивачу лише в сумі 36 110,85 грн.

Зазначені витрати підтверджуються листом Державного експортно-імпортного Банку України № 153-1/2-1308 від 13.08.2013 року, у якому відображені переведення відповідачем платежів в іноземній валюті на користь позивача та суми утриманої комісії.

Відтак, на підставі п. 3.12 договору, позивач зобов'язаний відшкодувати відповідачу витрати з оплати комісії банку за перерахування валютних коштів від відповідача позивачу в розмірі 36 110,85 грн., що за курсом НБУ на 08.11.2012 року становить 4 517,81 дол. США, кошти утримані відповідачем правомірно.

Щодо комісії за внесення змін до акредитиву за контрактом № С-18-02/2009/Рr від 25.09.2009 року у розмірі 41 116,29 дол. США відповідачем документів, які підтверджують внесення вказаних змін та сплату комісії, не надано ані суду першої інстанції ані апеляційної.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України закріплено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, Господарський суд міста Києва вірно дійшов висновку про те, що розмір основного боргу становить 75 811,70 дол. США (543 213,88 - 4 517,81 - 81989,97 - 380 894,40 = 75 811,70), а вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в цій частині є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 39 062,52 грн., три проценти річних у розмірі 135 202,72 грн., 434 028,09 грн. збитків за прострочення платежу та 69 900,00 дол. США збитків за користування кредитними коштами за договором № 21ВД від 21.09.2011 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні

Відповідно до п.10 інформаційного листа Вищого господарського суду україни «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 року вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних зі знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

З огляду на те, що основний борг визначений позивачем в іноземній валюті, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 39 062,52 грн. задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п. 3.5 договору, платежі позивачу за літаки, авіамайно та майно здійснюватимуться відповідачем протягом 5 (п'ять) банківських днів з дати надходження коштів від замовника на розподільчий рахунок відповідача від замовника за контрактом.

Позовна вимога про стягнення трьох процентів річних визначена позивачем у національній валюті та становить 135 202,72 грн.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних здійснений судом першої інстанції знаходить його обґрунтованим, арифметично вірним та правомірним.

Щодо збитків за прострочення платежу, визначених позивачем в розмірі 434 028,09 грн., варто зазначити наступне.

Пунктом 13.3 договору передбачено, що у разі, якщо відповідач не забезпечить переказ грошових коштів у терміни, що обумовлені у п. 3.4 та п. 3.5 даного договору, він (відповідач) сплачує позивачу заздалегідь оцінені збитки у сумі, рівній 1% на місяць, з періодом відстрочки оплати у 30 (тридцять) днів, від суми простроченого платежу/платежів, але ця ставка не повинна перевищувати 10% від суми простроченого платежу/платежів.

Відповідно до ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Так, вказаною нормою закону учасникам господарських відносин надано право встановлювати інші ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Офіційний курс, встановлений Національним банком України на день подання позову (29.11.2013 р.), становив 7,993 грн. за 1 дол. США, а розмір договірної санкції, визначений позивачем, за вказаним курсом становить 54 301,02 дол. США.

Розмір договірної санкції становить:75811,70*1%*11/100% = 8 339,29 = дол. США,

У той же час, у п. 13.3 договору вказано, що розмір цієї штрафної санкції не може перевищувати 10% від суми заборгованості, тому договірна санкція підлягає стягненню у розмірі 10% від суми основного боргу, тобто у розмірі 7 581,17 дол. США.

Також позивач просив суд стягнути з відповідач 69 900,00 дол. США збитків за користування кредитними коштами за договором № 21ВД від 21.09.2011 року.

Вказана позовна вимога обґрунтована тим, що 21.09.2011 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та позивачем був укладений кредитний договір (договір про закупівлю послуг з надання кредиту за державні кошти) № 21ВД.

Вказану суму позивач обґрунтовує тим, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором комісії щодо розрахунку за літаки, позивач був змушений укласти кредитний договір про відкриття кредитної лінії з лімітом 30 000 000,00 доларів США для належного виконання своїх зобов'язань за договором комісії.

За період з 2012 року по 2014 рік позивачем було отримано 29 900 000,00 дол. США та сплачено відсотки за користування кредитом в розмірі 4 000 000,00 доларів США.

Своєчасне виконання відповідачем умов договору, за твердженнями позивача, дало б можливість зменшити суму отриманих кредитних коштів на 540 000,00 дол. США та відповідну суму за користування кредитними коштами в розмірі 69 900,00 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 697 700,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 цієї статті).

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору № 21ВД від 21.09.2011 року, цільове використання кредиту: фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю позивача.

Позивач документів, які б підтвердили, що належне виконання відповідачем зобов'язань, взятих на себе згідно з умовами договору, зменшило б розмір коштів, позичених для забезпечення поточної діяльності підприємства - позивача, суду не надав.

Відтак, позивач не довів наявність збитків, що виникли внаслідок протиправної поведінки відповідача, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 69 900,00 дол. США збитків за користування кредитними коштами за договором № 21ВД від 21.09.2011 р. є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в процесі розгляду позову до суду першої інстанції подавалася заява про застосування позовної давності до вимог позивача.

Колегія суддів, перевіривши надані докази на обґрунтування зазначеного, вивчивши матеріали справи погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що в даному випадку підстави для застосування позовної давності відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Державного підприємства «Антонов», а тому апеляційна скарга Державного підприємства «Антонов» не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Антонов» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2014 року у справі № 910/23175/13- без змін.

2. Матеріали справи № 910/23175/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов