Постанова

від 10.03.2015 по справі 910/23175/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р. Справа№ 910/23175/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

за участю представників:

від позивача: Деяк Я.В. - дов. №32/296 від 15.01.2015

від відповідача: Волянська О.Ю. - дов. б/н від 12.11.2014

Спєров Д.К. - дов. б/н від 12.11.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства „Антонов"

на рішення господарського суду міста Києва

від 15.12.2014 (суддя Чебикіна С.О.)

у справі №910/23175/14

за позовом Державного підприємства „Антонов"

до Дочірнього підприємства „Укрспецекспорт" Державного підприємства „Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма „Прогрес"

про стягнення заборгованості

У судовому засіданні 03.03.2015 оголошувалась перерва до 10.03.2015, у зв'язку із чим постанова приймається вказаною датою.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Державного підприємства „Антонов" (надалі - ДП „Антонов", позивач) про стягнення з Дочірнього підприємства „Укрспецекспорт" Державного підприємства „Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма „Прогрес" (надалі - відповідач) безпідставно утриманих коштів за договором комісії №084/890/09-804-Д-103-02/2009/П від 25.08.2009 основного боргу у розмірі 543214,14 доларів США; суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 39062,52 грн.; три відсотки річних в сумі 135202,72 грн.; 434028,09 грн. збитків за прострочення платежу та 69900,00 доларів США збитків за користування кредитними коштами (з урахуванням заяви від 09.04.2014 року).

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.04.2014 року позов задоволено частково, а саме стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії „Укрспецекспорт" Державне підприємство „Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма „Прогрес" на користь Державного підприємства „Антонов" основний борг у розмірі 75811,70 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17.04.2014 становить 863958,47 грн.; три проценти річних у розмірі 2360,78 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17.04.2014 становить 26903,71 грн.; договірну санкцію у розмірі 7581,17 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17.04.2014 становить 86395,85 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 12208,38 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року рішення господарського суду м. Києва від 17.04.2014 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.09.2014 рішення господарського суду м. Києва від 17.04.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року скасовано в частині відмови в позові, а справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва. В іншій частині рішення господарського суду м. Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду у справі №910/23175/13 залишено без змін.

У ході розгляду справи судом першої інстанції позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив про стягнення 462884,37 доларів США, що еквівалентно 7242751,28 грн. основного боргу; суму 46288,44 доларів США, що еквівалентно 724275,17 грн. договірної санкції (збитків) за прострочення платежу; 28762,24 доларів США, що еквівалентно 450042,74 грн. три відсотки річних та 69900,00 доларів США, що еквівалентно 1093725,23 грн. збитків за користування кредитними коштами, яка прийнята судом до розгляду.

За результатами нового розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі №910/23175/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі №910/23175/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було неповно з'ясовано обставини справи та не надано їм належної правової оцінки, що призвело до помилкового встановлення права відповідача на відшкодування витрат за рахунок апелянта. Скаржник вважає, що умовами договору комісії не було передбачено відшкодування позивачем витрат відповідача, які здійснювались ним при виконанні п. 6.1 вказаного договору, оскільки забезпечення проживання, харчування, безпеки та транспортування представників замовника покладалося на відповідача як комісіонера. Скаржник зазначає, що надані відповідачем документи на підтвердження понесення ним витрат на виконання договору комісії не є належними доказами понесення витрат саме в інтересах ДП „Антонов" при виконанні умов договору комісії, оскільки частина з них містить невизначений або суперечливий характер наданих послуг. За таких обставин, апелянт зазначає, що відповідачем не було надано належних доказів та не доведено необхідності здійснення відступу від умов договору, а також інтерес комітента, який такого відступу вимагав, як це передбачено положеннями ст. 1017 Цивільного кодексу України. Скаржник також стверджує, що відповідачем не було погоджено з позивачем збільшеного кількісного складу представників замовника, а листи відповідача №28/3497 від 18.10.2010, №USE-18.1-14516 від 26.09.2011, №USE-18.1-13894 від 14.09.2011 не є належними доказами такого погодження. Позивач також зазначає, що виконання зобов'язань відповідача, зокрема листування з комітентом, здійснювалось ДК „Укрспецекспорт", яка не є стороною договору комісії. При цьому відповідач є самостійною юридичною особою, яка самостійно несе права та обов'язки.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

25.08.2009 Державним підприємством „Київський авіаційний завод „Авіант", правонаступником якого є позивач, як комітентом, та Дочірнім підприємством Державної компанії „Укрспецекспорт" Державне підприємство „Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма „Прогрес", як комісіонером, укладено договір комісії №084/890/09-804-Д-103-02/2009/П (надалі - договір), відповідно до положень п. 1.1 якого комісіонер зобов'язується від свого імені за комісійну винагороду, в інтересах та за дорученням комітента, за рахунок комітента укласти з замовником - нерезидентом України, далі - „замовник", зовнішньоекономічний контракт, далі за текстом „контракт", на виконання позивачем продажу та постачання:

1) 6 (шість) літаків АН-32Б, кожний з комплектом експлуатаційно-технічної документації (відповідно до додатку № 1-Б), разом та окремо іменовані надалі "літаки/літак", які виготовлено позивачем відповідно до додатку № 1 до даного договору, "Технічних умов на контроль, приймання та поставку літаків АН-32Б, частина І" та "Погоджувального протоколу № 1-06/32Б", кожний з одиночним комплектом запасних частин до покупних комплектуючих виробів (ПКВ) і засобів наземного обслуговування спеціального застосування (відповідно до додатку № 2 до даного договору), кожний з одиночним комплектом запасних частин до літака, інструменту та засобів наземного обслуговування (відповідно до додатку № 3 до даного договору), кожний зі встановленим пілотажно-навігаційним обладнанням (відповідно до переліку у додатку № 1А до даного договору), доопрацьований під встановлення та з відповідно встановленим додатковим обладнанням (відповідно до додатку № 4 до даного договору).

Одиночні комплекти запасних частин до покупних комплектуючих виробів (ПКВ) і засобів наземного обслуговування спеціального застосування (відповідно до додатку № 2 до даного договору) та запасних частин до літака, інструменту та засобів наземного обслуговування (відповідно до додатку № 3 до даного договору), далі за текстом іменуються „авіамайно";

2) засобів наземного обслуговування, інструменту до літака та запасних частин до літака в комплектації 1:5 (для експлуатації 6 (шість) літаків) відповідно до додатку № 5 до даного договору, далі за текстом іменовані "майно".

Відповідно до п. 1.2 договору, відповідач зобов'язується від свого імені в інтересах та за дорученням позивача, за рахунок позивача укласти з нерезидентом контракт на виконання й надання за межами митної території країни юридичних, економічних, консультаційних, інформаційних послуг і послуг з організації публічних зв'язків для позивача з метою просування (продажу) товарів, робіт і послуг позивача та території замовника, й сплатити вартість цих послуг.

Положеннями пункту 2.1 договору визначено, що вартість одного літака з комплектом технічної документації та авіамайна до нього згідно з додатком № 1 до даного договору, складає 15707252,00 доларів США на умовах СІР - Багдадський Міжнародний Аеропорт („ВІАР"), м. Багдад, Ірак (редакція "Інкотермс" 2000 р.).

Згідно п. 2.2 договору, вартість майна, яке поставляється за даним договором, відповідно до додатку №5 до даного договору, складає 2623956,00 доларів США на умовах СІР - Багдадський Міжнародний Аеропорт („ВІАР"), м. Багдад, Ірак (редакція „Інкотермс" 2000 р.).

Пунктом 2.3 договору встановлено, що загальна сума договору, згідно з п. 2.1 та п. 2.2 даного договору становить 96867468,00 доларів США.

Положеннями пункту 3.4 договору визначено порядок здійснення комісіонеру платежів з акредитиву згідно п. 3.3 цього договору.

Відповідно до п. 3.5 договору платежі комітенту за літаки, авіамайно та майно здійснюватиметься комісіонером протягом 5 (п'ять) банківських днів з дати надходження коштів від замовника на розподільчий рахунок комісіонера від замовника за контрактом.

За виконання передбачених цим договором доручень комітента комісіонер має право на отримання комісійної плати в розмірі 2,5% загальної суми договору, що складає гривневий еквівалент 2241686,70 доларів США (в тому числі ПДВ по ставці 20%) за курсом, який складається на міжбанківському валютному ринку України на день утримання комісійної плати. Комітент доручає комісіонеру продати за посередництвом уповноваженої фінансової установи на міжбанківському валютному ринку України відповідну частину належної позивачу валютної виручки, яка надійде від замовника за контрактом, та з належних позивачу грошових коштів у національній валюті України, отриманих від продажу валютної виручки, утримати комісійну плату та кошти, необхідні для відшкодування витрат комісіонера, зроблених у зв'язку з виконанням цього договору. Право власності на грошові кошти у національній валюті України переходить від комітента до комісіонера виключно після продажу частини належної комітенту валютної виручки на міжбанківському валютному ринку України (п. 3.8 договору)

Пунктом 3.10 договору передбачено, що перерахування коштів за послуги за контрактом з нерезидентом, зазначені у п. 1.2 цього договору, здійснюється комісіонером з усіх сум, що надійшли на його валютний рахунок від замовника за контрактом, пропорційно сумам грошових коштів, що надішли протягом 10 (десять) днів з дати підписання відповідного акту вартості наданих послуг. Загальна сума платежів складає 14,5% загальної суми договору, що складає 14045782,86 доларів США. Зазначені кошти утримуються комісіонером пропорційно з кожного платежу, який отримано комісіонером на розрахунковий рахунок від замовника на дату перерахування грошових коштів на рахунок комітента.

Згідно п. 3.9. договору комісійна плата утримується комісіонером пропорційно з кожного платежу, який отримано комісіонером від замовника на дату перерахування грошових коштів на рахунок комітента.

Відповідно до п. 3.12. договору, всі банківські витрати з перерахування коштів від замовника комісіонеру сплачуються за рахунок комісіонера, всі банківські витрати з перерахування коштів від комісіонера комітенту сплачуються за рахунок комітента.

Положеннями пункту п. 6.1. договору визначено, що технічна інспекція та приймання літака/літаків, авіамайна до нього/них та майна здійснює приймальна комісія, у склад якої входять: уповноважені представники комітента, уповноважені представники замовника (до шести чоловік) за участю уповноважених представників комісіонера, далі за текстом іменовані „комісія", на базі комітента, Україна, м. Київ, аеродром „Святошин" відповідно до встановленої програми комітента із здачі-приймання літака. Проживання, харчування, забезпечення безпеки та транспортування представників замовника під час їх знаходження на території України забезпечує комісіонер.

Пунктами 4.1.5, 4.1.6 та 4.1.10 договору передбачено, що комісіонер зобов'язаний: здійснити розрахунки з комітентом за літак/літаки, авіамайно до них та майно відповідно до розділу 3 даного договору; виконати зобов'язання, які покладено на нього даним договором; здійснити декларування і митне оформлення перевезень вантажів за даним договором (митні збори сплачуються позивачем). Належним чином оформити вантажну митну декларацію, надалі ВМД, в графах 9 і 44 якої повинна бути вказана інформація про комітента (власник/експортер), код ЄДРПОУ, реквізити цього договору і зовнішньоекономічного контракту. Після вчинення митним органом, який здійснив оформлення ВМД під час митного оформлення експорту комітента, запису на оригіналі основного примірника ВМД ("примірник для відправника/експортера") форми МД-2 (МД-6) про фактичний вивіз літака/літаків, авіамайна та майна, що експортується за межі митної території України надати комітенту оригінал основного примірника ВМД, засвідчений підписом відповідної посадової особи та гербовою печаткою цього митного органу.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до звіту комісіонера №16 від 10.07.2012 відповідачем, зокрема, утримані кошти для компенсації витрат, здійснених в ході виконання договору комісії в розмірі 3214,05 дол. США, які були зумовлені оформленням ВМД та страхуванням майнових інтересів.

Відповідно до звіту комісіонера №20 від 15.11.2012 відповідачем 08.11.2012 утримані кошти для компенсації витрат, здійснених в ході виконання договору комісії в розмірі 540000,00 дол. США.

Направляючи звіт вищевказаний звіт відповідач додав до нього супровідний лист №28/859 від 16.11.2012, в якому звернув увагу позивача на те, що з 10%-го платежу за п'ятий літак було утримано кошти у сумі 540000,00 дол. США як компенсацію витрат відповідача (прийом делегації тощо), які було понесено відповідачем при виконанні договору комісії.

Місцевим господарським судом встановлено, що не погоджуючись з розміром утриманих відповідачем грошових коштів, позивач направив на адресу відповідача листи №084-492 від 31.07.2012 року та №084/734 від 05.12.2012 року, в яких вказав, що відшкодування витрат відповідача на прийом делегації, а також витрат, пов'язаних з оформленням ВМД та страхових полісів, не передбачено умовами договору комісії, та вимагав перерахувати вказані кошти позивачу.

За таких обставин, вважаючи, що відповідач безпідставно утримав з грошових коштів, що належать позивачу суму 543214,14 дол. США, ДП „Антонов" звернулося до суду з даним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, рішеннями судів попередніх інстанцій у даній справі стягнуто з відповідача суму основного боргу в розмірі 75811,70 дол. США (543213,88 - 4517,81 - 81989,97 - 380894,40 = 75811,70), тобто відмовлено у стягненні суми основного боргу 467402,18 доларів США, яка складається з сум: 4517,81 доларів США - витрати з оплати комісії банку, 81989,97 доларів США - витрати пов'язані з перевезенням представників замовника за маршрутом Київ-Багдад, 380894,40 доларів США - витрати пов'язані з проживанням, харчуванням, забезпеченням безпеки та транспортуванням представників замовника під час їх знаходження на території України.

У ході повторного розгляду справи судом першої інстанції позивачем в заяві від 15.12.2014 року про збільшення позовних вимог було здійснено уточнення розміру основного боргу, яка складає 462884,37 доларів США, без урахування позовних вимог, задоволених рішенням господарського суду міста Києва від 17.04.2014 року (75 811,70 доларів США) та суми в розмірі 4517,81 доларів США - витрати з оплати комісії банку, утримання відповідачем яких ВГСУ в постанові від 11.09.2014 року визнано обґрунтованим.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про стягнення основного боргу у розмірі 462884,37 доларів США (який складається з сум: 81989,97 доларів США - витрати пов'язані з перевезенням представників замовника за маршрутом Київ-Багдад та 380894,40 доларів США - витрати пов'язані з проживанням, харчуванням, забезпеченням безпеки та транспортуванням представників замовника під час їх знаходження на території України); 46288,44 доларів США договірної санкції (збитків) за прострочення платежу, 28762,24 доларів США три відсотки річних та 69900,00 доларів США збитків за користування кредитними коштами.

З матеріалів справи вбачається, що Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 11.09.2014 вказав, що судами не було встановлено, чи є суми 380894,40 доларів США та 81989,97 доларів США витратами, зробленими комісіонером у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії у розумінні статті 1024 Цивільного кодексу України та з урахуванням положень договору комісії.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частиною 1 ст. 1014 Цивільного кодексу України визначено, що комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом першої інстанції на виконання умов договору комісії, 25.09.2009 відповідачем було укладено з Міністерством оборони Іраку (далі - Замовник) контракт № С-18-02/2009/Рr на постачання літаків АН-32Б.

Місцевим господарським судом також встановлено, що умови вищевказаного контракту були виконані у повному обсязі, відповідачем було в інтересах позивача досягнуто мети договору комісії та поставлено замовнику 6 літаків АН-32Б зав. №№36-05, 36-06, 36-07, 37-02, 37-03 та 37-04. Вказана обставина не заперечується представниками сторін.

У ході виконання договору комісії відповідачем були здійснені витрати, зокрема у розмірі 380894,40 доларів США та 81989,97 доларів США, які останній утримав із сум, що надійшли від замовника за отримані ним літаки.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач стверджував, що зазначені витрати не мають зв'язку із виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором комісії, та здійснені останнім в порушенням умов договору комісії. Так позивач вважає, що відповідач не довів, яким чином здійснені відповідачем витрати забезпечують дотримання інтересів комітента під час виконання договору комісії, вважає, що відшкодування таких витрат не передбачено договором, а крім того, п.6.1. договору комісії встановлено обмеження щодо кількісного складу комісії представників замовника за контрактом, забезпечення проживання, харчування, транспортування та безпеки яких передбачено цим пунктом договору.

Вказані доводи позивача також знайшли своє відображення і у апеляційній скарзі ДП „Антонов".

Однак, вказана позиція апелянта обґрунтовано була спростована місцевим господарським судом, виходячи із наступного.

Так, з положень договору комісії вбачається, що основною метою укладання сторонами зазначеного договору був продаж шести літаків АН-32Б на користь замовника та отримання позивачем грошових коштів за поставлені ним літаки.

Досягнення мети договору комісії підтверджується зокрема укладеним між відповідачем та замовником контрактом, сертифікатами інспекції та приймання шести літаків АН-32Б, копії яких наявні в матеріалах справи. Вказані обставини свідчать, що відповідачем належним чином та в інтересах позивача виконувалися договірні зобов'язання відповідно до договору комісії.

Згідно положень статті 1024 Цивільного кодексу України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що вказана стаття не обмежує розмір витрат комісіонера, які підлягають відшкодуванню, однак встановлює, що такі витрати мають бути зроблені комісіонером у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії.

Наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме актами здачі-прийняття робіт та актами наданих послуг за період з 14.09.2011 по 15.07.2012, платіжними дорученнями підтверджується факт понесення відповідачем витрат, пов'язаних із забезпеченням проживання, харчування, безпеки та транспортування представників замовника. Зазначені документи також підтверджують факт здійснення відповідачем витрат у зв'язку із організацією екскурсійних подорожей, придбання сувенірної продукції та забезпеченням транспортування представників замовника - членів технічної інспекції, яка здійснювала приймання літаків на території України з України до Іраку.

Вказані документи, які підтверджують понесення відповідачем витрат у розмірі 81989,97 доларів США (витрати пов'язані з перевезенням представників замовника за маршрутом Київ-Багдад) та 380894,40 доларів США (витрати пов'язані з проживанням, харчуванням, забезпеченням безпеки та транспортуванням представників замовника під час їх знаходження на території України) досліджені апеляційним господарським судом з урахуванням доводів апеляційної скарги про наявність у них інформації щодо невизначеного або суперечливого характеру наданих послуг.

Так, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не наведено належних доказів, на підтвердження його тверджень, що зазначені документи містять розбіжності або неправдиву інформацію.

Місцевий господарський суд також правомірно відхилив доводи позивача про те, що п. 6.1. договору комісії встановлює вичерпний перелік послуг для представників замовника, які підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Так, сторони не встановили в договорі комісії будь-яких обмежень щодо переліку та/або граничних сум відшкодування витрат комісіонера, які були понесені ним у зв'язку із виконанням договору комісії.

Натомість пунктом 6.1. договору комісії визначено порядок приймання літаків технічною інспекцією, склад приймальної комісії, та необхідність забезпечення проживання, харчування, безпеки та транспортування представників замовника під час їх знаходження на території України комісіонером.

Таким чином, витрати комісіонера, які були понесені ним у зв'язку із виконанням договору комісії підлягають відшкодуванню позивачем із урахуванням пункту 1.1. договору комісії та статті 1011 ЦК України, оскільки відповідач, виконуючи зобов'язання за договором комісії, діє в інтересах, за дорученням та за рахунок позивача.

При цьому позивач, посилаючись на п. 6.1. договору комісії, погоджувався, що відповідно до умов договору комісії та вимог законодавства він зобов'язаний відшкодувати комісіонеру витрати, пов'язані із забезпеченням проживання, харчування, безпеки та транспортування представників замовника, але лише у кількості до шести осіб.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем понесені витрати на забезпечення проживання, харчування, забезпечення безпеки, транспортування тощо, представників замовника у складі більшому, ніж визначено договором комісії.

Відповідно до ст. 1017 Цивільного кодексу України комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про допущені відступи від його вказівок як тільки це стане можливим.

Як встановлено судом першої інстанції, листуванням між сторонами підтверджується, що в процесі проведення технічної інспекції першого літака зав. №36-04 замовником була виявлена невідповідність комплектуючих деталей зазначеного літака умовам контракту та договору комісії, про що відповідач повідомив позивача листами №28/3202 від 28.09.2010, №28/3276 від 30.09.2010, №28/3277 від 30.09.2010 року.

Визнання позивачем факту наявності недоліків першого літака підтверджується листом №084-648 від 04.10.2010 про усунення наявних недоліків. Однак, в результаті повторної інспекції замовником було прийнято рішення, що навіть після усунення недоліків літак не відповідає умовам контракту, про що відповідач повідомив позивача листом №28/3817 від 17.11.2010 року.

За вказаних обставин, перший літак в межах контракту (заводський номер 36-06), було прийнято замовником на один рік пізніше, ніж це було передбачено договором комісії та контрактом, а саме 14.09.2011, що підтверджується сертифікатом інспекції та приймання літака АН-32Б заводський номер 36-06 від 14.09.2011 року.

При цьому, прийняття літака АН-32Б заводський номер 36-06 здійснювалось технічною інспекцією у збільшеному складі представників замовника для забезпечення більш ретельної інспекції а також виявлення можливих недоліків та дефектів літака.

Таким чином, необхідність залучення збільшеного складу представників замовника, які здійснювали приймання літаків, та більш тривалого перебування представників замовника на території України, що, відповідно, вплинуло на збільшення витрат, понесених відповідачем для забезпечення потреб представників замовника, було необхідним для забезпечення виконання доручення комітента та виконання п.1.1. договору комісії.

Суд першої інстанції зазначав, що про персональний склад делегації замовника відповідач письмово інформував позивача, що підтверджується листами відповідача №28/3497 від 18.10.2010, №USE-18.1-14516 від 26.09.2011, які були направлені позивачу засобами факсимільного зв'язку.

Додатково про інформованість та обізнаність позивача щодо збільшеного складу делегації представників замовника свідчить проведення тестового польоту для представників замовника, порядок проведення якого узгоджувався між позивачем та відповідачем та підтверджується листом ДК „Укрспецекспорт" №USE-18.1-13894 від 14.09.2011, в якому зазначено кількість та персональний склад представників змовника.

Доводи апеляційної скарги про те, що зазначені листи не є належними доказами погодження збільшеного кількісного складу представників замовника, спростовуються наявністю у них інформації щодо кількісного та персонального складу делегації замовника. Безпідставними також є доводи апелянта про те, що лист ДК „Укрспецекспорт" №USE-18.1-13894 від 14.09.2011 не стосується предмету договору комісії, оскільки він містить інформацію про досягнення домовленості між ДП „Антонов" та Міністерством оборони Республіки Ірак щодо проведення тестового польоту на літаках типу АН-148/158, тоді як предметом договору комісії є виконання продажу та постачання літаків АН-32Б. Так, позивачем не надано доказів того, що вказаний лист не стосується виконання відповідачем зобов'язань за договором комісії. Зокрема, матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем, відповідачем та Міністерством оборони Республіки Ірак інших договірних відносин, ніж ті, що випливають із договору комісії та укладеного на його виконання контракту з постачання літаків.

Крім того, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що позивач своїми діями фактично погодив збільшення кількісного складу делегації представників замовника, оскільки оформлював перепустки на представників замовника, які перебували на території позивача, де здійснювалась інспекція та приймання літаків.

Таким чином, відповідачем доведено правомірність відступлення ним від вказівок комітента в частині забезпечення проживання, харчування, безпеки та транспортування представників замовника у складі більш ніж 6 чоловік, та відсутності факту порушення умов договору комісії комісіонером.

Доводи апеляційної скарги про те, що інформування стосовно збільшеного складу комісії здійснювалось не відповідачем, а неналежною собою, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що засновником відповідача є держава в особі Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення „Укрспецекспорт". В період з 27.07.2011 по 17.01.2014 відповідач знаходився в стані припинення, що підтверджується наказом ДК „Укрспецекспорт" №84 від 27.07.2011 та наказом Державного концерну „Укроборонпром" №15 від 17.01.2014 року. На підставі наказів ДК „Укрспецекспорт" №125 від 07.12.2010, №23 від 14.02.2011 та №136 від 14.11.2011, діяльність із супроводження та подальшого виконання контракту перейшло до ДК „Укрспецекспорт", у зв'язку із чим з 07.12.2010 саме ДК „Укрспецекспорт" здійснювало листування з позивачем щодо виконання умов контракту та договору комісії.

Місцевим господарським судом також обґрунтовано відхилено доводи позивача стосовно того, що здійснення екскурсійного обслуговування замовника та придбання сувенірної продукції, проживання замовника в містах інших, ніж м. Київ, та організація транспортування представників замовника авіарейсом Київ-Багдад виходять за межі правовідносин сторін за договором.

Так, договором комісії не встановлено жодних обмежень щодо відшкодування витрат комісіонера, які були понесені ним у зв'язку із виконанням договору комісії, в тому числі і за територією понесення таких витрат.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач не мав жодних інших, в тому числі договірних, правовідносин із замовником та представниками замовника, окрім як правовідносин за договором комісії. Відтак здійснення ним будь-яких витрат на користь представників замовника інакше, як із метою дотримання інтересів комітента та забезпечення виконання договору комісії виключається, іншого позивачем не доведено.

Крім того, як було встановлено судом першої інстанції, виконання контракту було здійснено у більш тривалі строки, через неналежний технічний стан першого літака. Як пояснив відповідач, саме через зазначені недоліки у виконанні контракту позивачем, технічні спеціалісти замовника вважали за необхідне для ознайомитися із державними стандартами та правилами у галузі авіабудування України. Відтак представникам замовника було надано екскурсійне обслуговування для відвідування ними основних підприємств авіаремонтної та авіабудівної галузі в різних містах України, а понесені витрати безпосередньо пов'язані із виконанням договірних зобов'язань комісіонера за договором комісії.

Також договором комісії не встановлено жодних обмежень стосовно можливості забезпечення транспортування представників замовника з метою їх повернення у країну постійного проживання - Ірак.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що всі документально підтверджені витрати комісіонера понесені ним у зв'язку із виконанням договору комісії, в т.ч. витрати на проживання, харчування, забезпечення безпеки, транспортування, екскурсійне обслуговування та вручення представникам замовника сувенірної продукції на суму 380894,40 доларів США та організація перельоту для представників замовника рейсом Київ-Багдад на суму 81989,97 доларів США були обумовлені необхідністю комісіонера забезпечити найкращі умови для представників замовника як під час приймання літаків на території України, так і під час забезпечення повернення їх до Іраку. Враховуючи, що перелічені заходи вчинялись відповідачем в інтересах комітента, такі дії відповідача відповідають приписам статті 1011 ЦК України, а тому відповідач має право на відшкодування зазначених витрат за рахунок комітента згідно із ст. 1024 ЦК України.

Апеляційний господарський суд також приймає до уваги доводи відповідача стосовно того, що у зв'язку із незадовільною якістю першого літака, існувала можливість відмови замовника від контракту, що б спричинило понесення збитків як відповідачем, так і позивачем. Відтак, частина витрат відповідача (пов'язаних з перевезенням представників замовника за маршрутом Київ-Багдад та з організацією проживанням, харчуванням, забезпеченням безпеки, вручення сувенірної продукції та транспортуванням представників замовника під час їх знаходження на території України) була здійснена ним з відступленням від умов договору комісії, однак про таке відступлення було відомо позивачеві, який не заперечував проти нього, а відтак своїми діями фактично погодив таке відступлення, а тому дії відповідача відповідають приписам ст. 1017 ЦК України.

Відповідно до ст. 1020 Цивільного кодексу України комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові.

Аналогічне положення містить і пункт 3.8. договору комісії

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає місцевий господарський суд на виконання вказівок суду касаційної інстанції, які викладені у постанові Вищого господарського суду України від 11.09.2014, встановив, що витрати в розмірі 380894,40 доларів США та 81989,97 доларів США здійснені відповідачем під час виконання обов'язків комісіонера виключно в інтересах комітента та з метою належного виконання договору комісії та контракту, з дотриманням ст. 1011, 1017 ЦК України, що відповідає положенням ст. 1024 ЦК України та пунктів 1.1, 3.8 договору комісії, щодо права комісіонера на відшкодування понесених ним витрат у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, та не суперечить п. 1.2 цього договору.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно утримано грошові кошти в розмірі 380894,40 доларів США та 81989,97 доларів США, розрахунок яких перевірено судом апеляційної інстанції.

Таким чином, позовні вимоги Державного підприємствам „Антонов" в частині стягнення основної суми заборгованості правомірно залишені судом першої інстанції без задоволення.

Крім того, оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення основної заборгованості, то, відповідно, також правомірно не задоволено і позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкції за договором комісії, втрат від інфляції, та збитків, понесених позивачем.

З таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ДП „Антонов" у повному обсязі, з підстав їх необґрунтованості.

Стосовно клопотання про застосування позовної давності, яке було заявлене відповідачем 04.03.2014, в контексті позовних вимог, що є предметом повторного розгляду даної справи, колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказана правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Державного підприємства „Антонов" задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі №910/23175/13 має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Антонов" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі №910/23175/13 залишити без змін.

Матеріали справи №910/23175/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк