Рішення

від 16.05.2014 по справі 369/11106/13-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16.05.2014

Справа № 369/11106/13-ц

Провадження № 2/369/311/14

РІШЕННЯ

Іменем України

12.05.2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчко А.Я.,

за участю секретаря Ткачук Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона з відповідачем ОСОБА_2 з 07.03.2000 року перебуває у зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу вони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

29.07.2010 року в період шлюбу вони з відповідачем ОСОБА_2 придбали 25/100 частин житлового будинку (таунхаус) та земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_1 та являються їх спільним сумісним майном.

26.04.2013 року відповідач ОСОБА_2 без її на те згоди продав вказане майно відповідачу ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом ОСОБА_4

Як стверджує позивач, зазначені договори суттєво порушують її майнові права, тому що відповідач ОСОБА_2 продав їх спільне сумісне майно без її згоди, а нотаріус посвідчив ці правочини, не маючи її нотаріально посвідченої письмової згоди на продаж нерухомого майна, у зв'язку з чим ці договори мають бути визнані недійсними.

Посилаючись на викладене вище та норми закону, позивач просила суд: визнати недійсними договори купівлі-продажу 25/100 частин житлового будинку (таунхаусу) та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_4 26.04.2013 року.

У судове засідання позивач направила свого представника, який позов підтримав, просив задовольнити його в повному обсязі.

Відповідачі, їх представник та третя особа у справі в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені.

Вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07.03.2000 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували у ВРАГС Подільського РУЮ у м. Києві шлюб за актовим записом № 94, що підтверджується свідоцтвом про одруження Серії НОМЕР_1 від 07.03.2000 року.

13.10.2000 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_5, що вбачається зі свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 від 17.11.2000 року.

З огляду на відмітки у закордонному паспорті позивача вона з 20.04.2008 року по 10.05.2008 року перебувала за межами України.

29.04.2008 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 338 було посвідчено на спеціальному бланку нотаріальних документів серії ВКЕ № 011130 заяву ОСОБА_1 про надання згоди її чоловіку ОСОБА_2 на купівлю та продаж будь-якого нерухомого майна, яке знаходиться на території України, протягом 10 років (в період з 29.04.2008 року по 29.04.2018 року) та на укладання договорів купівлі-продажу будь-якого нерухомого майна (як у якості покупця, так і у якості продавця), яке знаходиться на території України, за ціну та на умовах на його власний розсуд.

26.04.2013 року відповідач ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої згоди своєї дружини ОСОБА_1 уклав з відповідачем ОСОБА_3 договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за якими відчужив ОСОБА_3 набуті на підставі договорів купівлі-продажу під час шлюбу з позивачем ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0215 га, кадастровий номер 3222484403:05:001:0010, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд, та 25/100 ідеальних часток від домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

З урахуванням наданої суду Житомирським обласним державним нотаріальним архівом копії з реєстру для реєстрації вчинення нотаріальних дій № 1 приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстраційним № 338 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 було посвідчено 14.04.2008 року вірність 16 копій доручення.

Відповідно до Повного витягу з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів № 80577307 від 29.04.2014 року спеціальний бланк нотаріальних документів серії ВКЕ № 011130 був витрачений 29.04.2008 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Статтею 203 ЦК України (в редакції на час укладання спірних договорів) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З огляду на ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У ч.ч. 1, 2 ст. 209 ЦК України визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

З огляду на ч. 1 ст. 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

У статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

У відповідності до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

З врахуванням вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту п.п. 12-16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Мін'юсту України № 20/5 03.03.2004 року (в редакції чинній на час складання спірної згоди ОСОБА_1), нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також у передбачених законом випадках після сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб, у день подачі нотаріусу всіх необхідних документів. Учинення нотаріальної дії може бути відкладене в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або направлення документів на експертизу, а також якщо відповідно до закону нотаріус повинен упевнитись у відсутності в зацікавлених осіб заперечень проти вчинення цієї дії. Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії у цих випадках, не може перевищувати одного місяця. При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення водія, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, та ін.). Посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення цивільно-правових правочинів. Про спосіб установлення особи нотаріусом робиться відповідний запис у реєстрі нотаріальних дій. При посвідченні правочинів з'ясовується обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах. При посвідченні правочинів і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством України (наприклад, при засвідченні справжності підпису на документі), нотаріус перевіряє справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса.

У відповідності до п. 25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Мін'юсту України № 20/5 03.03.2004 року (в редакції чинній на час складання спірної згоди ОСОБА_1), усі нотаріальні дії, учинені нотаріусами, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій. Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням проаналізованих правових норм в розрізі встановлених обставин у справі суд приходить до наступних висновків.

Відчужувані відповідачем ОСОБА_2 земельна ділянка та 25/100 ідеальних часток домоволодіння являлись на момент укладання спірних договорів купівлі-продажу спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а тому з огляду на те, що такого роду правочини в силу вимог ст.ст. 209, 657 ЦК України повинні бути нотаріально посвідчені, на таку дію ОСОБА_2 обов'язково повинен був отримати від ОСОБА_1 її письмову нотаріально посвідчену згоду, як це передбачено ст. 369 ЦК України.

Під час посвідчення оспорюваних договорів відповідач ОСОБА_2 пред'явив приватному нотаріусу ОСОБА_4 нотаріально посвідчену згоду своєї дружини ОСОБА_1, у зв'язку з чим у нотаріуса не було причин відмовити йому у вчиненні нотаріальних дій.

Щодо законності нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1, наданої ОСОБА_2 на відчуження їх спільного сумісного майна, то суд зважає, що вона посвідчена на дійсному спеціальному бланку нотаріальних документів приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 відповідно до п.п. 13-16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час посвідчення згоди), про що свідчать відмітки на самій заяві ОСОБА_1 щодо надання згоди на відчуження спільного майна.

Той факт, що позивач була відсутня на території України в момент вчинення нотаріального посвідчення її заяви, з огляду на зміст п. 12 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яким передбачено можливість відкладення нотаріальної дії, не вказує на те, що приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 не могло бути вчинено дій, передбачених п.п. 13-16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки позивач ще до свого від'їзду за кордон могла в приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, поставити свій підпис на заяві, викладеній на бланку, нотаріус міг встановити її особу, перевірити її дієздатність та справжність підпису, а внести відомості про вчинену нотаріальну дію до реєстру 29.04.2008 року.

Відсутність у реєстрі нотаріальних дій приватного нотаріуса ОСОБА_6 за № 338, датованим 14.04.2008 року, записів щодо посвідчення заяви ОСОБА_1 не може підтверджувати відсутність її згоди на відчуження спірного майна, непосвідчення нотаріусом ОСОБА_6 її заяви та невнесення ним відомостей про посвідчення згоди до реєстру, а може лише свідчити про порушення з боку нотаріуса ОСОБА_6 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, що, в свою чергу, не може бути підставою недійсності згоди ОСОБА_1, а отже, і недійсності оспорюваних правочинів.

З огляду на принцип змагальності цивільного процесу суд обмежений у праві з власної ініціативи витребовувати докази, а може лише сприяти такому праву сторін, що і було вчинено в ході розгляду справи шляхом задоволення відповідних клопотань. Проте, в кінцевому результаті прямих належних та допустимих доказів того, що позивач не надавала відповідачу ОСОБА_2 згоду на відчуження їх спільного сумісного майна, в тому числі і спірного, суду в ході розгляду справи надано не було, а в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У зв'язку з викладеним у суду відсутні підстави вважати, що оспорювані правочини були вчинені відповідачем ОСОБА_2 всупереч волі ОСОБА_1 та без її згоди, а отже, позов слід залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 154 суд вважає за необхідне скасувати вжиті заходи забезпечення позову на підставі ухвали суду від 08.04.2014 року.

Зважаючи на вищенаведене, беручи до уваги рекомендації Верховного суду України, викладені у Постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 3, 15, 16, 202-204, 209, 210, 215, 216, 219, 236, 321, 368, 369, 657 ЦК України, ст. 60 СК України, п.п. 12-16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Мін'юсту України № 20/5 03.03.2004 року, ст.ст. 4, 10, 11, 15, 60, 154, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними - відмовити.

Скасувати вжиті заходу забезпечення позову на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2014 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

СУДДЯ А.Я.Волчко