Ухвала

від 14.07.2014 по справі 369/11106/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11106/13-ц Головуючий у І інстанції Волчко А.Я. Провадження № 22-ц/780/4035/14 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Категорія 18 14.07.2014

УХВАЛА

Іменем України

14 липня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

при секретарі Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, посилаючись на те, що вона з 07 березня 2000 року перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, під час якого 29 липня 2010 року ними за спільні кошти було придбано 25/100 частин житлового будинку (таунхаус), який розташований в АДРЕСА_1, та земельну ділянку за тією ж адресою.

26 квітня 2013 року ОСОБА_2 продав вищевказані будинок та земельну ділянку ОСОБА_3, чим порушив права ОСОБА_1, оскільки згідно ст. 65 СК України для відчуження майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, необхідна письмова згода подружжя.

Оскільки ОСОБА_1 письмової згоди на відчуження майна не надавала, договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, укладені 26 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, підлягають визнанню недійсними.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 березня 2000 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували у ВРАГС Подільського РУЮ у м. Києві шлюб за актовим записом № 94, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 07.03.2000 року (а.с.5).

Під час шлюбу, 29 липня 2010 року, сторонами за спільні кошти було придбано 25/100 частин житлового будинку (таунхаус), який розташований в АДРЕСА_1, та земельну ділянку за тією ж адресою.

26 квітня 2013 року відповідач ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої згоди своєї дружини ОСОБА_1 від 29 квітня 2008 року уклав з відповідачем ОСОБА_3 договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за якими відчужив ОСОБА_3 набуті на підставі договорів купівлі-продажу під час шлюбу з позивачем ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0215 га, кадастровий номер 3222484403:05:001:0010, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд, та 25/100 часток від домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.69-72).

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.

З матеріалів справи вбачається, що 29 квітня 2008 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 338 було посвідчено на спеціальному бланку нотаріальних документів серії ВКЕ № 011130 заяву ОСОБА_1 (а.с.77) про надання згоди її чоловіку ОСОБА_2 на купівлю та продаж будь-якого нерухомого майна, яке знаходиться на території України, протягом 10 років (в період з 29.04.2008 року по 29.04.2018 року) та на укладання договорів купівлі-продажу будь-якого нерухомого майна (як у якості покупця, так і у якості продавця), яке знаходиться на території України, за ціну та на умовах на його власний розсуд.

З наданої Житомирським обласним державним нотаріальним архівом копії з реєстру для реєстрації вчинення нотаріальних дій № 1 приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 вбачається, що за реєстраційним № 338 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було посвідчено 14.04.2008 року вірність 16 копій доручення (а.с.107-108).

Відповідно до Повного витягу з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів № 80577307 від 29.04.2014 року спеціальний бланк нотаріальних документів серії ВКЕ № 011130 був витрачений 29.04.2008 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за кодом 8 - для заяви (а.с.119-120).

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що підстав, передбачених законом, для визнання недійсними правочинів, укладених 26 квітня 2013 року між відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3, на час їхнього укладення не існувало, оскільки всупереч доводів позивача ОСОБА_1, приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, який посвідчував оспорювані договори, на виконання вимог ст.65 СК України ОСОБА_2 була надана нотаріально посвідчена письмова згода його дружини ОСОБА_1 (а.с.77), в зв»язку з чим підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії щодо посвідчення оспорюваних правочинів у нотаріуса не було.

При цьому обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що порушення, допущені приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 при посвідченні 29 квітня 2008 року заяви ОСОБА_1, на що остання посилається в своєму позові, самі по собі достовірність заяви не спростовують, оскільки на зміст заяви та на факт посвідчення нотаріусом справжності її підпису жодним чином не впливають.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що на момент підписання заяви, 29 квітня 2008 року, її не було на території України, в зв»язку з чим заява є недійсною, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що вона не підписувала документ, викладений на спеціальному бланку для вчинення нотаріальних дій, однак встановити це можна лише із залученням спеціальних знань, тобто даний факт може бути встановлений лише на підставі почеркознавчої експертизи підпису, виконаного на спірній заяві, на предмет того, чи вчинений даний підпис від імені особи, яка зазначена в документі, нею особисто, чи іншою особою з наслідуванням підпису. При цьому позивачем клопотання про проведення експертизи заявлено не було, не зважаючи на роз»яснення судом першої інстанції її права на призначення експертизи.

Таким чином, зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів, які б спростовували справжність підпису ОСОБА_1 в заяві від 29 квітня 2008 року, її доводи про відсутність на території України на час посвідчення заяви є недостатніми для задоволення позову та визнання недійсними оспорюваних правочинів, укладених в порядку, встановленому діючим законодавством.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга позивача не містить.

Враховуючи викладене, з»ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, як таке, що ухвалене на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, підтверджених доказами, перевіреними судом.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :