Ухвала

від 19.06.2014 по справі 2а-12928/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-12928/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

19 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Мурзіна Олександра Андрійовича в інтересах Українського міжнародного комерційного центру та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Українського міжнародного комерційного центру до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, третя особа: ОСОБА_4 про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2010 року Український міжнародний комерційний центр звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, третя особа: ОСОБА_4 про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що на його думку, жодним законодавчим актом не надано право відповідачу проводити невиїзну документальну перевірку з питань правових відносин відносно суб'єкта підприємництва з приватною особою; чинним законодавством не надано дозволу відповідачу організовувати та одночасно здійснювати невиїзну документальну перевірку з двох окремих видів податків, про які зазначено в акті 05 жовтня 2007 року за № 4013/23-12/03053451 з різним терміном їх подання: податок на прибуток за декларацією від 17 січня 2007 року; податок на додану вартість за декларацією від 20 листопада 2006 року; дії відповідача при організації та здійсненні невиїзної документальної перевірки декларації на податок на додану вартість після 10 (десяти) місяців після остаточного терміну перевірки є незаконним. За таких обставин позивач стверджує, що оскільки невиїзна документальна перевірка з питань правових відносин з фізичною особою за період 01 жовтня 2006 року по 30 жовтня 2006 року організована та проведена незаконно всупереч чинного законодавства, то і акт від 05 жовтня 2007 року за № 4013/23-12/03053451 не може вважатися підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 19 жовтня 2007 року за № 0007912312/0 та № 0007922312/0 про сплату у десятиденний термін зазначених сум.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Мурзін Олександр Андрійович в інтересах Українського міжнародного комерційного центру подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При цьому, вказаними особами подано до суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наявні в справі докази, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції не пропущено.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Український міжнародний комерційний центр (ідентифікаційний код 03053451) зареєстрований як юридична особа, організаційно-правова форма господарювання - колективне підприємство.

Згідно свідоцтва № 38429309 позивач на момент виникнення спірних правовідносин був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 1.2. Статуту Українського міжнародного комерційного центру (ідентифікаційний код 03053451) Центр є колективним підприємством, яке засновано фізичними та юридичними особами, шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Пунктом 2.2. цього Статуту основним видом діяльності Центра є: здійснення торгової, виробничої, науково-виробничої, брокерської, маклерської, маркетингової, представницької, дилерської, аудиторської, комісійної, агентської, посередницької, орендної, лізингової, благодійної та іншої діяльності, а також надання послуг українським та іноземним юридичним та фізичним особам.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 26 вересня 2007 року по 05 жовтня 2007 року на підставі пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» головним державним ревізором інспектором ВВПО УАЮО ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ОСОБА_5 проведена невиїзна документальна перевірка Українського міжнародного комерційного центру (код ЄДРПОУ 03053451) з питань правових відносин з гр. ОСОБА_5 за період з 01 жовтня 2006 року по 30 жовтня 2006 року.

За результатами даної перевірки складено акт від 05 жовтня 2007 року № 4013/23-12/03053451, за змістом якого податковим органом встановлено наступні порушення позивачем:

- підпункту 4.1.1. пункту 4.1. статті 4 та підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за 2006 рік на суму 905 608, 00 грн.;

- підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 та пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2006 року на суму 725 246, 00 грн.

Не погоджуючись із такими висновками податкового органу, позивачем подані заперечення на акт від 15 листопада 2007 року № 93, при цьому, в матеріалах адміністративної справи відсутній результат їх розгляду податковим органом.

На підставі висновків вказаного вище акта відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення.

Згідно податкового повідомлення - рішення від 12 жовтня 2007 року № 0007912312/0, на підставі висновків акту перевірки від 05 жовтня 2007 року № 4013/23-12/03053451 за порушення підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 та пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 450 492, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - на суму 725 246, 00 грн., за штрафними санкціями - на суму 725 246, 00 грн.

Згідно податкового повідомлення - рішення від 12 жовтня 2007 року № 0007922312/0, на підставі висновків акту перевірки від 05 жовтня 2007 року № 4013/23-12/03053451 за порушення підпункту 4.1.1. пункту 4.1. статті 4 та підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 811 216, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - на 905 608,00 грн., за штрафними санкціями - на 905 608, 00 грн.

Не погоджуючись з зазначеними висновками акту перевірки та податковими повідомленнями-рішеннями від 12 жовтня 2007 року № 0007912312/0 та № 0007922312/0 відповідача, а також вважаючи неправомірними дії відповідача по призначенню, проведенню зазначеної вище перевірки, оформленні акту, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

У зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01 січня 2011 року), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, тобто з урахуванням приписів Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин), звичайна ціна - ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності.

У разі коли ціни підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.

У разі коли продаж (відчуження) товарів (валютних цінностей) здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, фактично отримана при такому продажі.

Якщо податкові органи за результатами документальних перевірок мають підстави для висновків щодо правомірності визначення рівня звичайних цін платником податку, ці органи мають право звернутися із запитом, а платник податку зобов'язаний за таким запитом надати обґрунтування рівня таких цін.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин), доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Пунктом 1.26. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин), пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

За змістом акта перевірки та наявних в справі доказів, а також доказів, що залучені суддею першої інстанції Костенко Д.А. до матеріалів справи № 2а-16373/09/2670 в порядку ст. 79 КАС України та засвідчені штампом "З оригіналом згідно" та з резолюцією судді "До матеріалів справи" (а.с. 54-55, 121-142, 149-163, Т. 1), 17 жовтня 2006 року між Українським міжнародним комерційним центром (ідентифікаційний код 03053451) (Продавець) в особі виконавчого директора ОСОБА_6 та гр. ОСОБА_4 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень II поверху групи приміщень № 3 (з приміщення № 1 по приміщенню № 10), загальною площею 181,5 кв.м., що складає 15/100 частин від нежилого будинку, площею 1179,00 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1.

Згідно пункту 3 цього Договору продаж вчинено за ціною 22800,00 грн.

Згідно пункту 9 Договору купівлі - продажу від 17 жовтня 2006 року право власності на нежитлові приміщення переходять до покупця після нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього Договору.

Договір купівлі - продажу від 17 жовтня 2006 року посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 5150.

В свою чергу, Київським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна право приватної власності на нежитлові приміщення загальною площею 181,5 кв.м., що складає 15/100 частин від нежилого будинку площею 1179,0 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_4 (реєстраційне посвідчення в„– 027859 від 01 листопада 2006 року).

В акті зазначено, що згідно довідки-характеристики від 13 червня 2006 року № 1197436, виданої Київським бюро технічної інвентаризації та реєстрації на права власності на об'єкти нерухомого майна: за заявою власника відчужується нежитлові приміщення II-го поверху: з приміщення № 1 по приміщення № 10 (групи приміщень № 3) загальною площею 181,5 кв.м., вартістю 22800,00 грн.

Вартість нежитлових приміщень групи № АДРЕСА_1 станом на 01 жовтня 2006 року становить 22800,00 грн. (довідка № 20, надана позивачем на адресу Київського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, за підписом директора Мурзіна О.А. та головного бухгалтера ОСОБА_8.).

Згідно пункту 1 та пункту 2 установчого Договору КП «Український міжнародний комерційний центр» (ідентифікаційний код 03053451) зареєстровано Радянською районною державною адміністрацією м. Києва 05 травня 1997 року за № 09636 засновниками, які беруть участь у створенні статутного фонду, є наступні особи: Український фонд милосердя і здоров'я - 5%, ОСОБА_4 - 40%, ОСОБА_9 - 10%, ОСОБА_10 - 20%, Мурзін О.А. - 10%, ОСОБА_8 - 5%, ОСОБА_11 - 5% (а.с. 19 Т.ІІ).

При цьому, декларації з податку на додану вартість за жовтень 2006 року та з податку на прибуток за 2006 рік підписані виконавчим директором Мурзіним О.А. та головним бухгалтером ОСОБА_8

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців керівником юридичної особи - Український міжнародний комерційний центр (ідентифікаційний код 03053451) з 2012 року є ОСОБА_4(а.с. 2-3, Т.2).

На думку податкового органу, з якою погоджується і колегія суддів, ОСОБА_4 є пов'язаною з КП «Український міжнародний комерційний центр» (ідентифікаційний код 03053451) особою, тому дохід, отриманий від операції з продажу нежитлових приміщень загальною площею 181,5 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 по Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17 жовтня 2006 року, повинен бути визначений виходячи із звичайних цін, що діяли на дату такого продажу, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 1.18 статі 1 Закону України «Про податок на додану вартість», звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин), у відповідності до приписів якого, якщо не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватись.

Підпунктом 1.20.2. п. 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин), встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до підпункту 1.20.8. пункту 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин), обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1. цього пункту.

Отже, при визначенні рівня звичайних цін слід враховувати висновки установ, організацій, що спеціалізуються у відповідній сфері діяльності, щодо рівня звичайних, ринкових цін на вказані ідентичні послуги у відповідний період та інформацію про укладені на момент надання послуг договори з ідентичними послугами у співставних умовах.

За змістом звіту про оцінку майна Авізо-Київ випуск 78/1326 від 13 жовтня 2006 року та № 79/1327 від 17 жовтня 2006 року вартість кв.м. приміщень, що розташовані поблизу АДРЕСА_1 становить від 2790,70 дол. США до 5500,00 дол. США.

Згідно звіту про оцінку майна, проведеної ТОВ «Міськецекеспорт» (код ЄДРПОУ 33741633, Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 4510/05, виданого Фондом державного майна України 28 грудня 2005 року), величина вартості нежитлових приміщень загальною площею 181,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що отримана в результаті оцінки, становить 3 645 230, 00 грн. (20083,91 грн. за 1 кв.м., що по курсу НБУ 5,05 грн. за 1 дол. США станом на 17.11.2006 року, становить 3977,00 дол. США за 1 кв.м.).

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що під час розгляду адміністративної справи представниками позивача та третьою особою не наведено обґрунтувань рівня такої ціни, що вказана в Договорі купівлі - продажу від 17 жовтня 2006 року, не надано жодного матеріального підтвердження обґрунтованості продажу нежитлових приміщень II поверху групи приміщень № 3 (з приміщення № 1 по приміщенню № 10), загальною площею 181,5 кв.м. за ціною 22800, 00 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що в порушення вимог підпункту 4.1.1. пункту 4.1. статті 4 та підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем при здійсненні операції з продажу нежитлових приміщень по Договору від 17 жовтня 2006 року валовий дохід визначений без урахування рівня звичайних цін, тому висновок податкового органу про заниження валового доходу від операції з продажу нежитлових приміщень в сумі 22800,00 грн. згідно вимог підпункту 8.4.3. пункту 8.4. статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 905 607, 50 грн. відображеного в декларації з податку на прибуток на 2006 рік.

Також колегія суддів погоджується із висновком податкового органу в частині нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість з огляду на наступне.

Згідно підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю) (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин).

Згідно даних декларації з податку на додану вартість за жовтень 2006 року, що залучені суддею першої інстанції Костенко Д.А. до матеріалів справи № 2а-16373/09/2670 в порядку ст. 79 КАС України та з резолюцією судді "До матеріалів справи" (а.с. 54-55), поданої суду позивачем, а також матеріалів справи, що розглядається, Український міжнародний комерційний центр (ідентифікаційний код 03053451) від операції з продажу зазначеного вище нежитлового приміщення загальною площею 181,5 кв.м., податкове зобов'язання з ПДВ визначено в сумі 3800,00 грн. (ПДВ визначений у складі договірної вартості 22800,00 грн.).

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обгрунтованість дій податкового органу в частині встановлення порушення позивачем підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач при здійсненні операції з продажу нежитлових приміщень по Договору від 17.10.2006 року та невірного визначення бази оподаткування податком на додану вартість, без урахування рівня звичайних цін та занижено об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Щодо посилань позивача на порушення податковим органом методики нарахування податкових зобов'язань по процедурі нарахування штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.1.3. пункту 7.1. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин) у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин) встановлено, що у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

Приміткою до статті 212 Кримінального кодексу України передбачено, що під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин, при оподаткуванні замість поняття неоподатковуваний мінімум було введено поняття податкова соціальна пільга, яка розповсюджується лише на доходи громадян у формі заробітної плати і обмежена у використанні (використовується граничний показник доходу, для якого податкова соціальна пільга застосовується). Величина податкової соціальної пільги у 2007 році становила 200 грн. згідно Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно розрахунку штрафних санкцій по акту перевірки, податковим органом в порядку підпункту 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» (в редакції, що діяла станом на момент виникнення правовідносин) застосовано штрафні санкції у розмірі 50%+50% від суми недоплати з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень та про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби у призначенні та проведенні визначеної як «невиїзна документальна Українського міжнародного комерційного центру» з правових відносин з громадянкою ОСОБА_4 за період з 01 жовтня 2006 року по 30 жовтня 2006 року, про що зазначено в акті від 05 жовтня 2007 року № 4013/23-12/03053451, яка не відповідає нормам законодавства України та не відноситься до складу невиїзної документальної перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що листом Прокуратури Шевченківського району міста Києва від 06 серпня 2007 року № 60-2223 повідомлено Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби, що в провадженні прокуратури Шевченківського району м. Києва знаходиться кримінальна справа № 60-2223, порушена за фактом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою та зловживання владою або службовим становищем, службовими особами КП «Міжнародний комерційний центр» (код ЄДРПОУ 03053451) за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 364 КК України (а.с. 54, Т. 1).

16 липня 2007 року прокуратурою Шевченківського району винесено постанову про проведення перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України КП Міжнародний комерційний центр» (ЄДРПОУ 03053451), у зв'язку з чим постанову про проведення перевірки направлено на адресу відповідача з метою проведення перевірки.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі вищевикладеного листа та постанови про призначення документальної перевірки від 16 липня 2007 року, яким органом прокуратури призначено по кримінальній справі 60-2223 перевірку з питань дотримання вимог законодавства України Колективним підприємством «Міжнародний комерційний центр» (код ЄДРПОУ 03053451) при здійсненні операцій пов'язаних з відчуженням нерухомого майна в період з 01 липня 2006 року по 01 січня 2007 року, відповідачем призначено спірну перевірку, яку проведено з 26 вересня 2007 року по 05 жовтня 2007 року, за результатами складено акт, другій примірник якого направлено позивачу.

Правові підстави і порядок проведення планових перевірок, повноваження податкових органів на проведення таких перевірок, визначаються Законом України «Про державну податкову службу в України».

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).

Пунктом 1.2. цього Порядку визначено, що невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

За результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача на неправомірні дії відповідача щодо призначення та проведення невиїзної документальної перевірки є необґрунтованими, оскільки чинним на момент винесення спірних правовідносин законодавством України передбачалось проведення невиїзних документальних перевірок платників податків, при цьому обов'язок проведення таких перевірок покладався на органи податкової служби.

До того, ж пунктом 1.8. Порядку встановлено, що акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен бути складений на паперовому носії і в електронному вигляді державною мовою і мати наскрізну нумерацію сторінок.

Титульний аркуш акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок друкується на номерному бланку органу державної податкової служби для складання актів документальних перевірок.

У разі необхідності використання у змісті акта скорочених назв і загальноприйнятих абревіатур при першому вживанні відповідне словосполучення наводиться повністю з одночасною вказівкою в дужках його скороченої назви або абревіатури, які будуть використовуватись далі в тексті.

В акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок, розрахунках та інших матеріалах не допускаються різного роду виправлення цифрових показників, дат та інших даних.

Зокрема, розділ 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства визначає зміст акт невиїзної документальної перевірки, зокрема: акт невиїзної документальної перевірки складається з чотирьох частин: вступної, загальних положень, описової частини та висновку.

За результатом дослідження спірного акту з урахуванням приписів розділу 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства судом першої інстанції не було встановлено порушень форми та змісту акту перевірки від 05 жовтня 2007 року № 4013/23-12/030534510, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовна вимога щодо визнання протиправними дій посадової особи Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби ОСОБА_5 в оформленні акту від 05 жовтня 2007 року № 4013/23-12/03053451, який за змістом та формою не відповідає актам невиїзних документальних перевірок і складений в порушення наказу Державної податкової адміністрації України від 17 липня 2006 року № 416 «Про затвердження форми акту про результати камеральних перевірок щодо окремих державних і місцевих податків і зборів», п.п. 7.3 п. 7 наказу Державної податкової адміністрації України від15 червня 2005 року № 213, Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, наказу ДПА України від 11 грудня 2006 року № 766, є необгрунтованою та не підлягає задоволенню.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем на підставі пункту 4 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на адресу Українського міжнародного комерційного центру (код ЄДРПОУ 03053451) направлено лист від 05 вересня 2007 року за № 14182/10/23-1207 (копія листа міститься в матеріалах справи) з проханням надати пояснення та їх документальне підтвердження, щодо взаємовідносин з гр. ОСОБА_4 при виконанні договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2006 року.

На вищезазначений лист податкового органу, позивачем листом від 10 жовтня 2007 року № 51/10 (вже після проведення перевірки та складання акту перевірки) надані пояснення щодо взаємовідносин з гр. ОСОБА_4 при виконанні договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2006 року.

В свою чергу, відповідачем направлено на адресу Українського міжнародного комерційного центру (код ЄДРПОУ 03053451) лист від 26 вересня 2007 року із запрошенням з'явитися до податкового органу 05 жовтня 2007 року для ознайомлення із результатами перевірки та відповідно складено акт неявки та відмови від підпису акту невиїзної документальної перевірки № 123 від 05 жовтня 2007 року.

Колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції посилання позивача на неправомірність дій відповідача при організації та здійсненні невиїзної документальної перевірки декларації з податку на додану вартість після 10 (десяти) місяців після остаточного терміну перевірки, оскільки спірну перевірку призначено на підставі листа прокуратури Шевченківського району міста Києва від 16 липня 2007 року, якою вирішено провести перевірку з питань дотримання вимог законодавства України Колективним підприємством «Міжнародний комерційний центр» (код ЄДРПОУ 03053451) при здійсненні операцій пов'язаних з відчуженням нерухомого майна в період з 01 липня 2006 року по 01 січня 2007 року.

Колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством України передбачено право податкового органу, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

При цьому, обмежень, щодо проведення перевірки одночасно із двох окремих загальнодержавних видів податків, зокрема, з податку на додану вартість та податку на прибуток, чинним законодавством України не встановлено, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби у донарахуванні податкових зобов'язань з двох окремих загальнодержавних податків за непрямим методом, про що зазначено у акті від 05 жовтня 2000 року № 4013/23-12/03053451 в порушення норм чинного законодавства, а саме: п.п. 4.3.3., 4.3.4., 4.3.5. п. 4.3. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» не за місцем знаходження УМКЦ (код ЄДРПОУ 03053451) та у відсутності затвердженої законом методики визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами колегія суддів не вбачає.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби у повторній невиїзній перевірці податкової декларації з податку на додану вартість від 20 листопада 2006 року № 254914 в порушення наказів Державної податкової адміністрації України від 17 липня 2006 року № 416 і № 213 від 15 червня 2005 року та вимог пункту 7.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, яка (перевірка) у встановлений законом граничний строк до 20 грудня 2006 року була передана із зазначенням відсутності порушень у нарахованих податку на додану вартість особистим підписом відповідача та визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби у донарахуванні податкових зобов'язань з двох окремих загальнодержавних податків за непрямим методом, про що зазначено у акті від 05 жовтня 2000 року № 4013/23-12/03053451 в порушення норм чинного законодавства, а саме п.п. 4.3.3., 4.3.4., 4.3.5. п. 4.3. статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» не за місцем знаходження УМКЦ (код ЄДРПОУ 03053451) та у відсутності затвердженої законом методики визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами взагалі не підтверджено матеріалами адміністративної справи, оскільки ані позивачем, ані відповідачем документів на підтвердження проведення повторних перевірок щодо правильності нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток суду не надано.

Також колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції посилання позивача на проведення податковим органом перевірки неіснуючого підприємства КП «Український міжнародний комерційний центр» (код ЄДРПОУ 03053451), оскільки позивач за організаційно-правовою формою є колективним підприємством, а в акті перевірки зазначено код ЄДРПОУ позивача - 03053451.

Також колегія суддів зауважує, що на неодноразові судові запиту суду апеляційної інстанції надано документи приватним нотаріусом ОСОБА_7 (а.с. 136-137 Т. 3) , ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (а.с. 144 Т. 3), Окружним адміністративним судом м. Києва надіслано матеріали справи № 2а-16373/09/2670, документи в якій залучені суддею першої інстанції Костенко Д.А. до матеріалів справи № 2а-16373/09/2670 в порядку ст. 79 КАС України та засвідчені штампом "З оригіналом згідно" та з резолюцією судді "До матеріалів справи" (а.с. 54-55, 121-142, 149-163, Т. 1), відомості яких підтверджують встановлені судом першої інстанції обставини та, на думку колегії суддів, свідчать про правомірність спірних дій відповідача та податкового повідомлення-рішення.

Крім цього, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

При цьому, внесення змін до виданого дозволу, як спонукання до вчинення дій щодо виправлення наслідків бездіяльності відповідача, без оскарження такої бездіяльності, чинним законодавством не передбачено.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства України, повноваження відповідача щодо призначення, проведення перевірки платників податків та оформлення результатів перевірок щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу, в даному випадку - Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби.

За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду -тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) рішень суб'єкта владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем в даному випадку доведено правомірність спірного податкового повідомлення-рішення та відсутність у діях відповідача порушень статті 19 Конституції України.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Відтак, доводи апеляційних скарг спростовуються наведеним, а тому підстав для їх задоволення немає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Мурзіна Олександра Андрійовича в інтересах Українського міжнародного комерційного центру та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.