Постанова

від 23.06.2014 по справі 909/1069/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2014 року Справа № 909/1069/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О. суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача:Сохан В.Є. - за дов. від 10.04.2014р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 17.03.2014р. у справі№ 909/1069/13 господарського суду Івано-Франківської області за позовомБогородчанського районного споживчого товариства доПідприємства споживчої кооперації "Бистриця" провизнання недійсним статуту підприємства.

ВСТАНОВИВ:

Богородчанське районне споживче товариство звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" про визнання недійсним статуту останнього в редакції від 03.09.2007р.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2013р. (суддя Михайлишин В.В.) у позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду обґрунтовано приписами статей 2, 11, 15 Закону України "Про кооперацію", статей 4, 58 Закону України "Про господарські товариства", статті 7 Закону України "Про споживчу кооперацію", статей 79, 93 Господарського кодексу України, статей 113, 261 Цивільного кодексу України, з огляду на наявність підстав для визнання спірного статуту недійсним, який не відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому судом було відмовлено в позові у зв'язку із застосуванням позовної давності до вимог позивача.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2014р. (головуючий суддя Якімець Г.Г., судді Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2013р. скасовано з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що у даному випадку позивач звернувся до суду в межах позовної давності, а тому висновок місцевого суду про відмову в позові у зв'язку з її спливом є безпідставним.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України, статей 113, 261 Цивільного кодексу України, статей 79, 80, 111 Господарського кодексу України, наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004р. № 97. При цьому скаржник наголошує на безпідставності відхилення судом апеляційної інстанції заяви про застосування позовної даності до вимог позивача. Окрім цього скаржник зазначив, що згідно з Державним класифікатором "Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004" підприємства споживчої кооперації віднесені до групи "Підприємства", а не до груп "Господарські товариства" та "Кооперативи", а спірний статут підприємства відповідає Примірному статуту підприємства споживчої кооперації, що є додатком № 3 до постанови Ради центральної спілки споживчих товариств України від 25.01.2006р.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 22.12.2006р. правлінням Богородчанського райспоживтовариства було прийнято постанову про створення підприємства споживчої кооперації та входження до складу його засновників.

22.12.2006р. відбулися збори засновників підприємства споживчої кооперації Богородчанського РайСТ, на яких були прийняті рішення, які оформлені протоколом від 22.12.2006р., про створення Підприємства споживчої кооперації "Бистриця", затвердження його статуту, розміру статутного фонду (капіталу) та призначення директора підприємства.

Державну реєстрацію юридичної особи - Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" було проведено 29.01.2007р.

27.03.2007р. відбулася державна реєстрація змін до установчих документів відповідача, а саме: статуту підприємства в новій редакції, яка була затверджена на зборах засновників 14.03.2007р.

03.09.2007р. було проведено державну реєстрацію змін до установчих документів відповідача, а саме: статуту підприємства в новій редакції, яка була затверджена зборами засновників 22.08.2007р.

Згідно зі статутом ПСК "Бистриця", затвердженим рішенням загальних зборів засновників (протокол від 22.08.2007р.), зареєстрованим 03.09.2007р., підприємство споживчої кооперації "Бистриця" є кооперативним підприємством, створеним відповідно до рішення зборів засновників від 22.08.2007р. (пункт 1.1); підприємство є юридичною особою, керується в своїй діяльності Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про споживчу кооперацію", Законом України "Про кооперацію", іншими законодавчими актами України, рішеннями з'їздів, конференцій споживчої кооперації України, зборів Ради Укоопспілки, Правління Укоопспілки, зборів засновників підприємства, цим Статутом (пункту 1.2); засновниками підприємства є Богородчанське районне споживче товариство та Споживче товариство "Вулкан" (пункт 1.5 статуту); метою діяльності підприємства є задоволення потреб у товарах, роботах, послугах членів споживчих товариств, інших громадян, підприємств, організацій споживчої кооперації України та позасистемних споживачів на основі ефективного використання в процесі господарювання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів (пункт 2.1); розмір статутного фонду (капіталу) підприємства формується за рахунок майнових та грошових внесків засновників: Богородчанське районне споживче товариство - 196 056 грн. (40 %); Споживче товариство "Вулкан" - 294 084 грн. (60 %) (пункт 4.2); засновники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді (капіталі) підприємства (пункт 4.3); вищим органом управління і контролю підприємства є збори засновників підприємства, які скликаються не рідше одного разу на рік та є правомочними, якщо в їх роботі беруть участь засновники, що володіють у сукупності більше як 60 відсотками голосів у статутному фонді (капіталі) підприємства (пункти 6.1, 6.2, 6.3); рішення зборів засновників приймаються кваліфікованою більшістю голосів, тобто є правомірними, якщо за нього проголосували засновники, які взяли участь в роботі зборів засновників і володіють в сукупності більше як 50 відсотками голосів у статутному фонді (капіталі) підприємства (пункт 6.4); розподіл і використання прибутку, порядок яких визначається зборами засновників згідно з законодавством України та нормативними актами Укоопспілки, чистий прибуток за рік спрямовується на: виробничий і соціальний розвиток підприємства; створення резервного (страхового) фонду; кооперативні виплати засновникам та виконання інших статутних завдань (пункти 10.1, 10.2); при виході засновника йому повертається частка у статутному фонді (капіталі) підприємства та частина прибутку, яка одержана підприємством у звітному році по день виплати внеску, пропорційно частці засновника у статутному фонді (капіталі) підприємства (пункт 11.3); частка у статутному фонді (капіталі) підприємства та частина прибутку виплачується вибулому засновнику грошима після сплати податків до бюджетів, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством України та нормативними актами Укоопспілки, протягом одного року від дати прийняття рішення зборами засновників підприємства про виведення особи зі складу його засновників (пункт 11.5).

Предмет спору у даній справі становить вимога про визнання недійсним статуту Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" у редакції від 03.09.2007р.

Згідно з правовою позицією, викладеною в пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 Господарського кодексу України є актом, який визначає її правовий статус. Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

За приписами частини 7 статті 111 Господарського кодексу України споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб'єкти господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України "Про споживчу кооперацію" споживчі товариства та їх спілки виходячи з статутних вимог мають право, зокрема, створювати (реорганізовувати, ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри, страхові товариства та інші об'єкти, діяльність яких не суперечить законам України, вступати як засновники або учасники до господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій та інших об'єднань для розв'язання господарських і соціальних завдань.

У частині 8 статті 111 Господарського кодексу України визначено, що підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

При цьому слід зазначити, що нормами чинного законодавства чітко не встановлено порядок утворення підприємств споживчої кооперації, а тому необхідно враховувати загальні засади утворення юридичних осіб та суб'єктів господарювання, які встановлені Цивільним та Господарським кодексами України.

Так за приписами статті 80, частини 1 статті 87 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, для створення якої її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Згідно з частиною 1 статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом .

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання, зокрема, є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Згідно зі статтею 56 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання - господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу,

поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Статтею 62 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє, зокрема, на основі статуту. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Згідно зі статтею 63 Господарського кодексу залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Отже, нормами Господарського кодексу України, який у даному випадку є спеціальним до спірних правовідносин, визначено таку окрему організаційно-правову форму суб'єкта господарювання як підприємство споживчої кооперації, яке у свою чергу може бути унітарним або корпоративним підприємством, утвореним споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

При цьому підприємство споживчої кооперації, як одна з організаційних форм підприємств, не відноситься до категорії господарських товариств, споживчих товариств та кооперативів, що також підтверджується положеннями Державного класифікатора України "Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004р. № 97.

Суди першої та апеляційної інстанцій до вимог щодо установчих документів підприємства споживчої кооперації застосували норми Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про споживчу кооперацію", Закону України "Про кооперацію" й відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України, які регламентують порядок утворення господарських товариств, споживчих товариств та кооперативів.

У статті 57 Господарського кодексу України встановлені загальні вимоги до установчих документів суб'єктів господарювання, до яких відноситься і підприємство споживчої кооперації.

Так відповідно до вимог вказаної статті в установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Окрім цього слід зазначити, що постановою третіх зборів Ради Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки) дев'ятнадцятого скликання від 25.01.2006р. "Про нормативні акти Укоопспілки" було затверджено примірний статут підприємства споживчої кооперації (додаток 3 до цієї постанови), який було погоджено з президією ЦК Профспілки працівників споживчої кооперації України (постанова від 24.01.2006р. № П-1/1).

У свою чергу судами попередніх інстанцій не було враховано під час розгляду справи наведені нормативні приписи та у зв'язку з чим не досліджено, чи відповідає спірний статут відповідача у редакції від 03.09.2007р. вимогам, які встановлені нормами статті 57 Господарського кодексу України, та примірному статуту підприємства споживчої кооперації, затвердженому постановою Ради Укоопспілки від 25.01.2006р.

Вказане свідчить про те, що суди попередніх інстанцій в порушення статей 4 7 , 43 Господарського кодексу України не дослідили всі обставини справи в їх сукупності та дійшли передчасного висновку стосовно невідповідності спірного статуту вимогам чинного законодавства.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у відзиві на позовну заяву від 29.10.2013р. (а.с. 112) було заявлено про застосування позовної давності у даному спорі.

У свою чергу позивач у письмових поясненнях від 11.11.2013р. (а.с. 119-122) заперечив проти доводів відповідача про сплив позовної давності у даному випадку, оскільки він дізнався про порушення свого права у 2012 році після ознайомлення з рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 13.03.2012р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2013р. у справі № 5010/166/2012-К-23/8.

З вказаними доводами позивача погодився і суд апеляційної інстанції, відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог про визнання недійсним спірного статуту. Проте вказані висновки апеляційного суду касаційна інстанція вважає передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.05.2014р. № 6-7цс14, від 27.05.2014р. № 3-23гс14.

Апеляційним судом під час розгляду справи не було достеменно визначено початкового моменту перебігу позовної давності, враховуючи не тільки безпосередню обізнаність позивача про факти порушення його прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

В оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій посилаються в якості преюдиційних на факти, встановлені в судових рішеннях, прийнятих у справі № 5010/166/2012-К-23/8. Проте вказані посилання є безпідставними, оскільки у даному випадку судами в порушення статті 35 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) в якості преюдиційних фактів була визнана здійснена іншими судами правова оцінка встановлених обставин і фактів.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, а тому дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 111 7 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Підприємства споживчої кооперації "Бистриця" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2013р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2014р. у справі № 909/1069/13 скасувати.

Справу № 909/1069/13 передати на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова