Ухвала

від 24.06.2014 по справі 826/6903/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2014 р. м. Київ К/800/55779/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Перепелюк О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 року у справі№ 826/6903/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Юргаінвестсервіс» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2013 року у справі № 826/6903/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ У Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 22.11.2012 року № 0005462260.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Юргаінвестсервіс» з питань достовірності та повноти відображення даних податкової накладної в декларації з ПДВ за січень 2012 року складено акт від 07.11.2012 року № 527/22-604/35509598, яким зафіксовано порушення п. 198.6 ст.198, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки 22.11.2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005462260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в розмірі 24 540, 00 грн., в тому числі з основного платежу - 19 632, 00 грн. та штрафних(фінансових) санкцій - 4 908, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наказ від 25.10.2012 року № 1401 про проведення перевірки позивача визнано протиправним та скасовано в судовому порядку, а тому у податкового органу відсутні правові підстави для перевірки позивача та прийняття податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення не відповідають вказаним вимогам.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Згідно із п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги визначені ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України для ухвали суду апеляційної інстанції.

Проте, суди першої та апеляційної інстанції, вирішуючи спір, обмежились доводами стосовно скасування наказу про проведення перевірки, не дослідивши питання порушення податкового законодавства, які зазначені в акті перевірки в якості підстав визначення податкового законодавства.

Висновки судів про задоволення позову виключно з мотивів скасування наказу про проведення перевірки, за наслідками якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими, оскільки процедурні порушення порядку проведення перевірки не можуть бути підставою для зменшення донарахованих за наслідками перевірки податкових зобов'язань платника податків за умови порушення платником вимог податкового законодавства. Крім того, позивач допустив посадових осіб до проведення виїзної перевірки, не скориставшись правом, наданим п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, встановити обставини, викладені в акті перевірки в якості податкового правопорушення, яке стало підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 року у справі № 826/6903/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак