Ухвала

від 25.06.2014 по справі 2а-9762/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" червня 2014 р. м. Київ К/9991/69841/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012

у справі № 2а-9267/11/2670

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Австрія Капітал" (далі - Товариство)

про надання дозволу на погашення податкового боргу.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року ДПІ звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просила надати дозвіл на погашення податкового боргу відповідача в сумі 698 736,73 грн. за рахунок його майна, що перебуває в податковій заставі.

Постановою названого суду від 10.07.2012 позов задоволено з тих мотивів, що відсутність на рахунку платника грошових коштів, достатніх для погашення податкового боргу, є підставою для погашення цього боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено належними засобами доказування відсутність коштів на рахунку платника, достатніх для погашення його податкового боргу.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва у справі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що у зв'язку з несплатою у законодавчо встановлений строк узгоджених сум податкових зобов'язань (як самостійно задекларованих, так і донарахованих податковим органом) у Товариства утворився податковий борг із земельного податку в загальній сумі 698 736,73 грн.

Власне факт наявності цієї податкової заборгованості відповідачем не оспорюється та підтверджується постановами окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2011 у справі № 2а-5579/11/2670 та від 31.08.2010 у справі № 2а-2618/10/2670.

ДПІ було сформовано та надіслано відповідачеві першу податкову вимогу від 01.06.2010 № 1/303 та другу податкову вимогу від 18.10.2010 № 2/2313, які було вручено представникові Товариства в установленому порядку.

Відповідачем було проведено опис майна платника, оформлене актом опису активів, на які поширюється право податкової застави, від 05.08.2010 № 465 та зареєстровано податкову заставу в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Згідно з пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до підпункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення органу державної податкової служби підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою органу державної податкової служби. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.3 статті 95 Податкового кодексу України).

Зі змісту наведених норм випливає, що обов'язковою умовою для звернення до суду, за яких можливе надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, - є відсутність на розрахункових рахунках такого платника грошових коштів.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли різних висновків відносно цієї обставини. Так, суд першої інстанції визнав доказом відсутності на рахунку платника коштів подані платником інкасові доручення, які не були виконані уповноваженими банками. У той же час апеляційний суд зазначив, що подані податковим органом копії інкасових доручень не можуть бути доказом відсутності коштів на рахунку платника.

Однак у даному разі висновки зазначених судів є передчасними.

Так, відповідно до пункту 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), інкасове доручення (розпорядження) - це розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача (органу державної податкової служби) до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

В силу вимог пункту 1.10 зазначеної Інструкції платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків платників / інкасові доручення (розпорядження) банки приймають незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконують їх у межах залишку коштів згідно з главами 2 та 12 цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 12.6 цієї Інструкції банк платника приймає до виконання інкасове доручення (розпорядження) стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника.

Пунктом 12.7 Інструкції передбачено, якщо інкасові доручення (розпорядження) надійшли до банку протягом операційного часу, але на час надходження на рахунку платника немає коштів або їх недостатньо, то банк виконує ці інкасові доручення (розпорядження) з урахуванням сум, що надійдуть на рахунок платника протягом операційного часу (поточні надходження). Якщо для виконання цих інкасових доручень (розпоряджень) недостатньо коштів (з урахуванням поточних надходжень), то вони виконуються частково відповідно до пункту 12.9 цієї глави.

Якщо на рахунку платника коштів немає і протягом операційного часу кошти на його рахунок не надходили, то після закінчення операційного часу ці інкасові доручення (розпорядження) повертаються без виконання згідно з пунктом 12.11 цієї глави.

Відповідно до пункту 12.11 вказаної Інструкції банк платника в разі відмови виконати інкасове доручення (розпорядження), оформлене стягувачем, у день його надходження має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої інкасове доручення (розпорядження) не може бути виконано, та/або главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено), зазначити дату повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку) і не пізніше наступного робочого дня надіслати (рекомендованим або цінним листом) / передати це інкасове доручення (розпорядження) стягувачу, від якого воно надійшло.

Втім наявні у матеріалах справи копії інкасових доручень про стягнення з відповідача оспорюваної суми податкового боргу не містять відміток про їх невиконання, а також причин такого невиконання, як того вимагають наведені законодавчі вимоги. А відтак розглядувані платіжні документи не можуть виступати доказом відсутності коштів на рахунку Товариства, достатніх для погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкрито в частинах четвертій та п'ятій статті 11 КАС, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Дотримання цього принципу судом в судовому процесі забезпечує прийняття законного і обґрунтованого судового рішення за результатами розгляду адміністративної справи, як того вимагає статті 159 КАС.

А відтак для правильного вирішення цього спору судам слід було вичерпно з'ясувати обставини щодо невиконання банком інкасових доручень про стягнення з відповідача оспорюваної суми податного боргу та причин такого невиконання. Лише за наслідками перевірки цих обставин суди могли б дійти об'єктивного висновку про наявність або відсутність правових підстав для задоволення розглядуваних позовних вимог.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій зазначених норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим та відповідно до частини другої статті 227 КАС ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідній частині.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити обставини справи, що входять до предмета доказування у спорі, та в залежності від встановлених обставин і у відповідності до норм матеріального права вирішити спір.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 у справі № 2а-9267/11/2670 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько