Ухвала

від 08.07.2014 по справі 2а-9878/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2014 року м. Київ К/800/18013/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 р.

у справі № 2а-9878/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УзДЕУ-Україна»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «УзДЕУ-Україна» (далі - позивач, ТОВ «УзДЕУ-Україна») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2013 р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2012 року № 0000442220, № 0000452220.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Подільському районі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «УзДЕУ-Україна», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Подільському районі проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «УзДЕУ-Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р., за результатами якої складено акт від 02.03.2012р. № 4/22-205-33348610.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем норм пп. 14.1.27 і пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 і п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижений податок на прибуток підприємств на загальну суму 355 813, 00 грн., в т.ч. за ІV квартал 2010 року - 39 000, 00 грн., за ІІ квартал 2011 року в сумі 236 402, 00 грн., за ІІ - ІII квартал 2011 року в сумі 316 813, 00 грн., а також порушення норм п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 293 978, 00 грн., в т.ч. за травень 2011 року в сумі 121 597, 91 грн., за червень 2011 року в сумі 102 456, 90 грн., за вересень 2011 року в сумі 69 923, 00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.032012 р. № 000452220, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства в розмірі 385 667, 00 грн., в т.ч. 355 813, 00 грн. - основний платіж, 29 854, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та податкове повідомлення-рішення від 28.032012 р. № 0000442220, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 305 033, 00 грн., в т.ч. 287 381, 00 грн. - основний платіж, 17 652, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2011 року між позивачем (Замовник/Покупець) та контрагентами - ПП «Ардея-ТЕХ», ПП «А.В.П. Тріада», ТОВ «Компанія «Дефанс» та ТОВ «Укртрейдком» були укладені письмові договори на виконання робіт та поставку товару, а саме: 11 квітня 2011 року позивачем (Замовник) був укладений договір за № 11/04-УД з ПП «Ардея-ТЕХ» (Підрядник), згідно якого Підрядник зобов'язується за завданнями Замовника та у відповідності до додатків до цього договору, із використанням своїх матеріалів, виконати роботи з підготовки і нанесенню матеріалу для антикорозійної обробки днища та порожнин, а Замовник в свою чергу зобов'язується прийняти виконані роботи та сплатити їх вартість; 20 травня 2011 року між позивачем (Покупцем) та ТОВ «Компанія «Дефанс» (Постачальник) був укладений письмовий договір поставки автозапчастин за № 20/05, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця запчастини, комплектуючі та супутні матеріали до автомобілів (далі - товар), а Покупець - приймати та оплачувати на умовах цього договору такий товар; 14 вересня 2011 року між позивачем (Покупцем) та ПП «А.В.П. ТРІАДА» (Постачальник) був укладений письмовий договір поставки автозапчастин за № 14/09, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця запчастини, комплектуючі та супутні матеріали до автомобілів (далі - товар), а Покупець - приймати та оплачувати на умовах цього договору такий товар.

Виконання зазначених договорів підтверджено належним чином складеними первинними документами: видатковими накладними, податковими накладними, актами прийому-передачі, товарно-транспортними накладними. Оплату придбаних товарів та послуг підтверджено платіжними дорученнями.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з контрагентами, що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та нарахування податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2.Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов