Ухвала

від 02.07.2014 по справі 2а-3273/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2014 р. м. Київ К/9991/53371/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Вербицької О.В.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Валоріт» на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.07.2011 по справі №2а-3273/11/1270 за позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валоріт» про стягнення податкового боргу.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2011, у задоволенні позовних вимог Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валоріт» про стягнення податкового боргу відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.07.2011 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2011 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Валоріт» 17.08.2011 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 01.09.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просив скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.07.2011 та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2011.

В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Валоріт» посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21, статті 59 Податкового кодексу України, статті 58 Конституції України, статей 190, 191 та 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту планової виїзної перевірки від 23.11.2009 №1032/23-32586346 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у місті Луганську винесено податкове повідомлення-рішення від 04.12.2009 №0001922310/0, яким відповідачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1437420,00грн., у тому числі за основним платежем - 718710,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 718710,00грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене відповідачем у судовому порядку. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 у справі №2а-28746/09/1270 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Валоріт» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.12.2009 № 0001922310/0 відмовлено.

На виконання вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з метою погашення податкового боргу Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у місті Луганську на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Валоріт» було направлено першу податкову вимогу від 06.12.2010 №1/2739 на суму 1437395,00грн., яка була отримана відповідачем 10.12.2010.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не дотримано порядку направлення податкових вимог, передбаченого Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а тому він мав направити вимогу згідно порядку, встановленого Податковим кодексом України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Податковим кодексом України не передбачено ані права ані обов'язку податкового органу щодо направлення другої податкової вимоги платнику податків.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкові вимоги надсилаються:

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків. обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Згідно з абзацом другим підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.

Судами встановлено, що друга податкова вимога згідно Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковим органом не надсилалася, оскільки вона повинна була бути надісланою на адресу відповідача не раніше 10.01.2011.

Разом з тим, з 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, Глава 9 Розділу ІІ якого визначає новий порядок погашення податкового боргу платників податків.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, норма статті 59 Податкового кодексу України про направлення лише однієї податкової вимоги не може бути поширена на правовідносини щодо направлення податкових вимог відповідачеві, оскільки вони виникли до набрання ним чинності.

Натомість, на момент звернення позивача до суду із позовом про стягнення податкового боргу діяв Податковий кодекс України, згідно з пунктом 95.2 статті 95 якого стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

При цьому, Податковий кодекс України не містить положень про те, що формування та направлення платнику податків до 01.01.2011 лише першої податкової вимоги відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є достатньою підставою для стягнення податкового боргу.

Таким чином, оскільки позивачем не було дотримано порядок направлення податкових вимог, визначений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», він мав направити податкову вимогу за правилами, визначеними Податковим кодексом України.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що податковим органом не надсилалася Товариству з обмеженою відповідальністю «Валоріт» податкова вимога згідно вимог Податкового кодексу України, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухваленої у справі постанови апеляційного суду та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 222, 223, 226, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Валоріт» задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.07.2011 по справі №2а-3273/11/1270 скасувати, залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2011.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

О.В. Вербицька