Рішення

від 07.07.2014 по справі 910/2470/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2470/13 07.07.14

За позовом Першого заступника прокурора Деснянського району в місті Києві в інтересах держави

до 1) Київської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімател"

про визнання недійсним та скасування пунктів рішення Київської міської ради, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та визнання відсутнім права користування земельними ділянками

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Онуфрієнко А.О.

від відповідача 1: не з'явились

від відповідача 2: Заліщук І.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Деснянського району в місті Києві звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімател" про визнання недійсним та скасування п. 56, 57 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею"; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 21.05.2004 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прімател", площею 0, 8344 кв. м., розташованої в парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва", який зареєстровано за № 62-6-00165 від 23.07.2004 р. (кадастровий номер 8000000000:62:206:0010), вартість якої станом на 2013 рік становить 7 767 479, 18 грн.; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 21.05.2004 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прімател", площею 1, 31 га, розташованої в парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва", який зареєстровано за № 62-6-00166 від 23.07.2004 р. (кадастровий номер 8000000000:62:206:0009), вартість якої станом на 2013 рік становить 12 194 867, 84 грн.; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 01.09.2004 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прімател", площею 5 228 кв.м., розташованої в парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва", який зареєстровано за № 62-6-00172 від 14.10.2004 р. (кадастровий номер 8000000000:62:206:0008), вартість якої станом на 2013 рік становить 4 211 633, 31 грн.; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 01.09.2004 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прімател", площею 4 626 кв. м., розташованої в парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва", який зареєстровано за № 62-6-00173 від 14.10.2004 р. (кадастровий номер 8000000000:62:206:0011), вартість якої станом на 2013 рік становить - 3 892 296, 76 грн.; визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімател", права користування земельними ділянками, що розташовані у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва: площею 0, 8344 кв. м., кадастровий номер 8000000000:62:206:0010, вартістю 7 767 479, 18 грн.; площею 1, 31 га, кадастровий номер 8000000000:62:206:0009, вартістю 12 194 867, 84 грн.; площею 5 228 кв. м, кадастровий помер 8000000000:62:206:0008. вартістю 4 211 633, 31 грн.; площею 4 626 кв. м., кадастровий номер 8000000000:62:206:0011, вартістю З 892 296, 76 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом прокурор просив вжити заходів до забезпечення позову, шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" та будь-яким іншим особам вчиняти дії по підготовці до будівництва, будівництву будівель та споруд на земельних ділянках, що розташовані у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий Деснянського району міста Києва, а саме: площею 0, 8344 кв. м. кадастровий номер 8000000000:62:206:0010; площею 1, 31 га., кадастровий номер 8000000000:62:206:0009; площею 5 228 кв.м, кадастровий номер 8000000000:62:206:0008; площею 4 626 кв.м., кадастровий номер 8000000000:62:206:0011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2013 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 26.02.2013 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2013 р. у справі № 910/2470/13 позов задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 р. рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2013 р. у справі № 910/2470/13 скасовано; у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2013 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2013 р. у справі № 910/2470/13 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2013 р. суддею Пригуновою А.Б. справу № 910/2470/13 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 27.01.2014 р. за участю представників сторін та прокуратури.

У процесі провадження у справі прокурор подав письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що оспорюваним рішенням затверджено проект відведення земельних ділянок в межах прибережних захисних смуг та частини водної акваторії р. Дніпро, що є водним об'єктом загальнодержавного значення та розпорядження якими належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Також прокурор відзначає про відсутність правових підстав для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2, 41 га в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва, оскілки Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" було надано дозвіл на відведення земельної ділянки площею 0, 99 га та 1 га.

Крім того, прокурор стверджує, що нормами чинного законодавства України встановлено обмеження щодо господарської діяльності на землях прибережних захисних смуг, що проігноровано Київською міською радою при прийнятті оспорюваного рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прімател" подало відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що передані рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905 земельні ділянки, цільове призначення повністю відповідає обмеженому режиму використання прибережних захисних смуг, встановленому Земельним кодексом України та Водним кодексом України.

При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прімател" відзначає, що оспорюване рішення прийнято Київською міською радою у відповідності до чинного законодавства України та в межах визначеної законом компетенції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2014 р. призначено колегіальний розгляд даної справи.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 19.05.2014 р. визначено колегіальний склад суду у даній справі - Пригунова А.Б. (головуюча), Гулевець О.В. та Баранов Д.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2014 р. розгляд даної справи призначено у судовому засіданні на 11.06.2014р.

Склад суду у даній справі змінювався.

Розпорядженням Виконуючого обов'язки Голови Господарського суду міста Києва від 11.06.2014 р. колегіальний склад суду у даній справі змінено наступним чином - Пригунова А.Б. (головуюча), Любченко М.О. та Гулевець О.В.

У даному судовому засіданні прокурор підтримав заявлені ним позовні вимоги.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімател" заперечив проти позову з підстав, наведених у відзиві на позов.

Представник Київської міської ради на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши заяву прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вищевказаної заяви, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

За приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Згідно з п 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачено, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Разом з тим, прокурором не надано суду доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, суд приходить до висновку, що у відомостях, які містяться у поданих прокурором матеріалах, відсутні достатні підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі, а відтак - підстави для вжиття заходів до забезпечення позову відсутні.

На підставі вищенаведеного, суд відмовляє позивачу у задоволені заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження у справі, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 07.07.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення прав користування земельними ділянками", серед іншого, затверджено проект відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва; вилучено з користування Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" частину земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 05.06.1972 р. № 907 "Про відведення земельної ділянки Виробничому управлінню підприємств зеленого господарства міськвиконкому під спорудження парку "Дружби народів" в урочищі "Чорторий", від 12.11.1973 р. № 1791 "Про відведення додаткової земельної ділянки виробничому управлінню підприємств зеленого господарства міськвиконкому під спорудження парку "Дружби народів" в урочищі "Чорторий" Подільського району" та від 15.12.1975 р. № 1263/4 "Про хід виконання рішень виконкому міськради "Про впорядкування місць масового відпочинку трудящих на території Дніпровських островів і берегів Дніпра" та відведення додаткової земельної ділянки управлінню "Київзеленбуд", площею 0,99 га (лист-згода від 13.08.2003 р. № 1097); передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател", за умови виконання п. 56.1 цього рішення, земельні ділянки загальною площею 0, 99 га для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва за рахунок земель, вилучених відповідно до п. 56 цього рішення, в тому числі: ділянку № 1 площею 0, 47 га, в межах прибережних захисних смуг - в довгострокову оренду на 10 років; ділянку № 2 площею 0, 52 га - в довгострокову оренду на 25 років; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Прімател" використовувати земельну ділянку в межах прибережних захисних смуг без права капітальної забудови з обмеженнями відповідно до вимог ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України.

Відповідно до п. 57 рішення Київської міської ради "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення прав користування земельними ділянками" від 25.09.2003 р. № 31/905 припинено Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 05.06.1972 р. № 907 "Про відведення земельної ділянки Виробничому управлінню підприємств зеленого господарства міськвиконкому під спорудження парку "Дружби народів" в урочищі "Чорторий", від 12.11.1973 р. № 1791 "Про відведення додаткової земельної ділянки виробничому управлінню підприємств зеленого господарства міськвиконкому під спорудження парку "Дружби народів" в урочищі "Чорторий" Подільського району" та від 15.12.1975 р. № 1263/4 "Про хід виконання рішень виконкому міськради "Про впорядкування місць масового відпочинку трудящих на території Дніпровських островів і берегів Дніпра" та відведення додаткової земельної ділянки управлінню "Київзеленбуд", площею 2,14 га (лист-згода від 13.08.2003 р. № 1098) і віднести зазначену земельну ділянку до земель запасу рекреаційного призначення; затверджено проект відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва; передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател", за умови виконання п. 57.1 цього рішення, земельні ділянки загальною площею 2,14 га для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва за рахунок земель запасу рекреаційного призначення, в тому числі: ділянку № 1 площею 1, 31 га, в межах прибережних захисних смуг - в довгострокову оренду на 10 років; ділянку № 2 площею 0, 83 га - в довгострокову оренду на 25 років; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Прімател" використовувати земельну ділянку в межах прибережних захисних смуг без права капітальної забудови з обмеженнями відповідно до вимог ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України.

На виконання п.п. 56, 57 рішення Київської міської ради "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення прав користування земельними ділянками" від 25.09.2003 р. № 31/905 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прімател" укладено наступні договори:

- договір оренди земельної ділянки на 25 років (строкове платне користування) у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий Деснянського району міста Києва, розміром 0, 8344 кв.м., з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу, кадастровий номер 8000000000:62:206:0010 від 21.05.2004 р.; договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів від 23.07.04 за № 62-6-00165;

- договір оренди земельної ділянки на 10 років (строкове платне користування) у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий Деснянського району міста Києва, розміром 1, 31 га в межах прибережних захисних смуг, з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу, кадастровий номер 8000000000:62:206:0009 від 21.05.2004; договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів від 23.07.2004 р. за № 62-6-00166;

- договір оренди земельної ділянки на 25 років (строкове платне користування) парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий Деснянського району міста Києва, розміром 5 228 кв.м., з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу, кадастровий номер 8000000000:62:206:0008 від 01.09.2004 р.; договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів від 14.10.2004 р. за № 62-6-00172;

- договір оренди земельної ділянки на 10 років (строкове платне користування) у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий Деснянського району міста Києва, розміром 4 626 кв.м. в межах прибережних захисних смуг, з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу, кадастровий номер 8000000000:62:206:0011 від 01.09.2004 р., який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів від 14.10.2004 р. № 62-6-00173.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905 в частині передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" земельних ділянок у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий Деснянського району міста Києва суперечить нормам чинного законодавства України та прийнято Київською міською радою з перевищенням визначеної законом компетенції.

Зокрема, прокурор зазначає, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах прибережних захисних смуг та частина земельної ділянки водної акваторії р. Дніпро - є водним об'єктом загальнодержавного значення, а відтак - розпорядження вищевказаними землями віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Також прокурор посилається на безпідставність розроблення проекту землеустрою щодо відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" земельної ділянки у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий Деснянського району міста Києва площею 2, 14 га у зв'язку з відсутністю відповідних звернень Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімател" до Київської міської ради.

Крім того, прокурор відзначає, що затверджені рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905 проекти відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" земельних ділянок складені з порушенням норм чинного законодавства України в галузі земельних відносин, а відтак - рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905 не відповідає положенням ст.ст. 20, 58, 60, 61, 63, 123, 186, 198 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 87, 88, 89, 91 Водного кодексу України, ст.ст. 5, 17 Закону України «Про основи містобудування», ст.ст. 13, 23 Закону України «Про планування і забудову територій», ст.ст. Закону України «Про охорону культурної спадщини», що є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

Серед іншого, прокурор також посилається на відсутність затверджених матеріалів погодження місця розташування об'єкта та обґрунтування вилучення земельної ділянки із користування, що є порушенням ч. 4 ст. 123 та ч.ч. 7, 15 ст. 151 Земельного кодексу України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно статті 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 р. у справі №3-рн/99 вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз Господарський процесуальний кодекс України), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор у позові наголошував на тому, що відповідний позов подається до суду в порядку ч. 3., ч. 5 ст. 36-1 "Про прокуратуру", ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України та пред'явлений прокурором як позивачем у зв'язку з необхідністю захисту інтересів держави у даній справі, що полягає у прийнятті органом місцевого самоврядування незаконного рішення про розпорядження землею, яка згідно зі ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом власності українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

У відповідності до ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

До повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території положеннями ст. 9 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста.

Статтею 13 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин віднесено розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) за основним цільовим призначенням земель виділяють, зокрема, землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної республіки Крим, Київської та Севастопольської міської ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі під водними об'єктами загальнодержавного значення.

Частиною п'ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому ст. 123 Земельного кодексу України.

За змістом статті 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) надання земельних ділянок здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відповідно до ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України до клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені ч. 15 ст. 151 Земельного кодексу України, а саме документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Водним кодексом України встановлено, що усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Відповідно до положень ст. 4 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, островами, а також прибережними і захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Обґрунтовуючи позов, прокурор стверджував, що згідно із даними Державного комітету України по водному господарству, водні об'єкти у басейні річки Дніпро мають загальнодержавне значення та відносяться до сфери управління Кабінету Міністрів України, той час як рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905 Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" передана земельна ділянка водної акваторії річки Дніпро з перевищенням визначеної законом компетенції.

Відповідно до ст. 5 Водного кодексу України поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх протоки всіх порядків належать до водних об'єктів загальнодержавного значення.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Згідно статті 14 Водного кодексу України, до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить зокрема розпорядження водними об'єктами загальнодержавного значення.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд відзначає, що до водних об'єктів загальнодержавного значення належать саме поверхневі води, які знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, тобто - водні об'єкти що знаходяться на земній поверхні.

За змістом Земельного кодексу України прибережною захисною смугою є частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно зі ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Земельного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

У відповідності до ст. 61 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Частиною 2 статті 88 Земельного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) для великих річок, водосховищ на них та озер шириною 100 метрів.

В той же час, зі змісту рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905, а також документів, на підставі яких складено проект відведення земельних ділянок, Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" передано земельні ділянки площею 0, 99 га та 2, 14 га в урочищі Чорторий Деснянського району міста Києва, серед яких ділянки площею 0, 47 га та 1, 31 га - розміщені в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.

При цьому, суд відзначає, що на момент розроблення проекту відведення вищевказаних земельних ділянок та прийняття Київською міською радою рішення № 31/905 від 25.09.2003 р. земельні ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро були зайняті тимчасовими спорудами, огороджені та частково заасфальтовані, про що зазначається, зокрема, у листі Головного державного санітарного лікаря міста Києва від 07.08.2003 р. № 5846, висновку Державного управління екології та природних ресурсів в місті Києві № 08-08-20/6396 від 14.08.2003 р., а також висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 28.07.2003 р. № 19-1108, у якому, зокрема, зазначається що спірні земельні ділянки знаходяться в зеленій зоні охоронюваного ландшафту та визначено, що будівництво об'єкта можливе після виконання комплексу заходів по захисту території від підтоплення і затоплення повеневими водами та виконання інженерної підготовки території.

Також до матеріалів справи долучено листи Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімател" на адресу Київської міської ради від 12.06.2003 р. № 12/06/03 та від 11.06.2003 р. № 11/06/03 про надання дозволу на відведення земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва площами 0,99 га та 1 га; висновок Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 19-862 від 01.07.2003 р. щодо умов використання земельної ділянки та наявності містобудівних обмежень та обтяжень для відведення земельної ділянки, в якому зокрема вказується про те, що містобудівною характеристикою земельних ділянок у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва визначено, що вони знаходяться в зоні охоронюваного ландшафту, а також визначено містобудівні обмеження та обтяження землекористування, зокрема щодо визначення меж земельної ділянки графічною частиною у складі містобудівного обґрунтування, розробленого і погодженого в установленому порядку; лист Інституту "Київгенплан" Акціонерного товариства "Київпроект" від 01.08.2003 р. № 06-1792/КП, у якому вказується, що земельна ділянка в урочищі Чорторий парку Дружби Народів у Деснянському районі міста Києва розташована у межах парків Дружби Народів та 100 м прибережної захисної смуги річки Дніпро та визначено умову погодження відведення земельної ділянки - без права будівництва капітальних споруд та автостоянки у 100 м прибережній захисній смузі.

Тож, на підставі вищевказаних документів складено проект відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва площею 2,14 га.

Крім того, до матеріалів справи долучено проект відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва площею 0,99 га, який складений на підставі листа Головного санітарного лікаря міста Києва № 5121 від 11.07.2003 р., у якому зазначається, що на вищевказаній земельній ділянці розміщені тимчасові дерев'яні споруди та побутові приміщення та вказується про можливість іі відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател"; позитивного висновку Державного управління екології та природних ресурсів в місті Києві № 08-08-20/6395 від 14.08.2003 р. щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" за умови врахуванням положень ст.ст. 85, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 60, 61 Земельного кодексу України при розробці генплану, розробки дендроплану у складі проекту тощо; висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 28.07.2003 р. № 19-1108, яким визначено, що будівництво об'єкта можливе після виконання комплексу заходів по захисту території від підтоплення і затоплення повеневими водами та виконання інженерної підготовки території; листа Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт № 4072 від 18.07.2003 р. про відсутність заперечень щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" за умови недопущення будівництва, яке може негативно вплинути на характер ландшафту.

Між тим, слід відзначити, що матеріали проектів відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" містять листи Київського міського об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд» про відсутність заперечень щодо припинення права користування земельними ділянками в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва, які підлягають відведенню Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател".

Серед іншого суд також звертає увагу, що за змістом рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905, а також документів, на підставі яких складено проекти відведення, земельні ділянки, що передаються Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" та розміщені в межах прибережних захисних смуг підлягають використанню без права капітальної забудови з урахуванням вимог ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Проаналізувавши норми чинного законодавства України, що регулює земельні відносини, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що земельні ділянки в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва передані Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" на підставі оспорюваного рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905 розміщені в межах прибережних захисних смуг, тобто частину водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

При цьому, виходячи з наведених Земельним кодексом України та Водним кодексом України визначень та понять, суд дійшов висновку, що земельні ділянки, передані на підставі рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905 не відносяться до об'єктів загальнодержавного значення та, відповідно, на них не поширюється режим, встановлений ст. 14 Водного кодексу України та, відповідно, ст. 13 Земельного кодексу України.

Документів, які б підтверджували безпосередню належність спірних об'єктів до об'єктів загальнодержавного значення прокурором суду не надано.

Також суд відзначає, що за приписами ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України земельна ділянка надається у користування за умови дотримання певної процедури, визначеної законом, що, зокрема, включає одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Нормами ст.ст. 1, 4 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено, що державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Основними завданнями державної експертизи є: організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів експертизи; перевірка відповідності об'єктів державної експертизи вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам; впровадження передових методів та підвищення якості розробки об'єктів державної експертизи; підготовка об'єктивних та обґрунтованих висновків державної експертизи.

Статтею 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" встановлено, що результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування , відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

Згідно з ст. 36 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" позитивний висновок державної експертизи дійсний протягом строку дії об'єкта державної експертизи, але не більше трьох років від дня його видачі.

Як встановлено судом, станом на момент прийняття оспорюваного рішення порядок надання земельних ділянок у користування в місті Києві а також загальні положення особливості їх надання фізичним та юридичним особам для розміщення об'єктів містобудування було встановлено Порядком надання земельних ділянок у користування в місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 26.06.2003 р. № 512/672 .

Так, пунктом 5 статті 15 Порядку надання земельних ділянок у користування в місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 26.06.2003 р. № 512/672 встановлено, що матеріали проекту відведення (погодження місця розташування) після отримання висновку землевпорядної експертизи подаються до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на папері та в електронному вигляді для внесення до бази даних у форматі, визначеному Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

При цьому, як зазначалось вище, в матеріалах даної справи міститься позитивний висновок державної землевпорядної експертизи № 4777 до проекту (технічної документації) "Відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва", затверджений Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 18.08.2003 р. та позитивний висновок державної землевпорядної експертизи № 4776 до проекту (технічної документації) "Відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" для будівництва, експлуатації та обслуговування водно-спортивного комплексу у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва", затверджений Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 18.08.2003 р., у яких зазначається, що на підставі перевірки проектних матеріалів встановлено, що вини відповідають нормативно-технічним вимогам до землевпорядної документації і рекомендуються для подальшого розгляду і затвердження в установленому порядку.

Нормами ст. 37 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" встановлено, що замовники або розробники об'єктів державної експертизи, заінтересовані у спростуванні висновків державної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтоване клопотання (заяву) про це до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно зі ст. 38 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" рішення, прийняті відповідними органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування на підставі висновків державної експертизи, що скасовані або визнані недійсними, можуть бути в установленому законом порядку оскаржені до суду.

Що ж до тверджень прокурора про невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Прімател" вказівок органів, на погодження яким відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України було подано проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва, суд відзначає, що наведені обставини прокурором не доведені.

Таким чином, виходячи з вищенаведених приписів законодавства, наявність чинних (не спростовані/не скасовані відповідно до Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації") позитивних висновків державної експертизи землевпорядної документації № 4776 та № 4777 від 18.08.2003 р. у даному випадку є належною підставою для прийняття органом місцевого самоврядування - Київською міською радою, рішення про реалізацію передбачених такою документацією заходів, тобто затвердження проекту та надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" спірних земельних у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва.

При цьому, вищенаведені обставини прокурором не спростовані, доказів, які б ставили під сумнів правомірність та належність вказаних документів прокурором суду не надано.

В той же час, наявність позитивних висновків державної експертизи землевпорядної документації № 4776 та № 4777 від 18.08.2003 р., наданих Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації спростовує доводи прокурора стосовно неправомірності затвердження проектів землеустрою відповідно до рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905.

Крім того, суд звертає увагу, що станом на момент прийняття оспорюваного рішення Київської міської організація проведення державної землевпорядної експертизи здійснювалась у відповідності до Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, затвердженого Наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 11.03.1997 р. № 39 відповідно до умов якого державна землевпорядна експертиза проектів відведення земельних ділянок, вилучення та надання яких проводиться за рішеннями місцевих рад саме уповноваженими на те фахівцями Київського міського управління земельних ресурсів.

З приводу тверджень прокурора про порушення вимог Закону України «Про планування і забудову територій» при затвердженні проекту відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" спірних земельних ділянок у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва, а саме - відсутність у висновках Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 28.07.2003 р. № 19-1108 та від 01.07.2003 р. № 19-862 відомостей стосовно відповідності проектів землеустрою та розміщення об'єкту будівництва детальному плану території, відомостей стосовно їх розробки та затвердження, суд відзначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій» планування територій здійснюється відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом відповідно до містобудівної документації за погодженням з спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про планування і забудову територій» місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, республіканського значення Автономної Республіки Крим. Місцеві правила забудови затверджуються відповідними радами.

Нормами ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій» встановлено, що планування земельних ділянок, пов'язане із зміною їх цільового призначення, здійснюється власниками або користувачами цих ділянок у встановленому законодавством порядку. Планування окремої земельної ділянки, будівництво на ній будинків і споруд власниками або користувачами здійснюється з урахуванням інтересів інших власників або користувачів земельних ділянок, будинків і споруд.

В той же час суд відзначає, що вищенаведені норми регулюють саме порядок організації та здійснення забудови певної території, визначаючи суб'єктів таких правовідносин, а також правові засади їх виникнення.

У даному ж випадку відносини з приводу відведення земельної ділянки врегульовані нормами ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, якими не передбачено затвердження/погодження містобудівної документації потенційним землекористувач у складі проекту відведення певної земельної ділянки.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що проект відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "Прімател" у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва погоджений органами, визначеними ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, що відповідно до наведеної норми є підставою для прийняття рішення про надання вказаної земельної ділянки.

Наведені ж прокурором доводи та обґрунтування за приписами Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України не тягнуть наслідком недійсність рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки.

Тож, на підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги вказівки Вищого господарського суду України, що містяться в постанові від 03.12.2013 р. у даній справі, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення від 25.09.2003 р. № 31/905 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення прав користування земельними ділянками" Київська міська рада діяла відповідно до вимог чинного законодавства України та в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування», Земельним кодексом України та Водним кодексом України, а відтак - вимога про визнання недійсними п.п. 56, 57 зазначеного рішення визнається судом необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Що до вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва, укладених на підставі рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905, суд відзначає, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленумом Вищого господарського суду України винесено постанову № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», пунктом 2.24 якої визначено, що судам необхідно враховувати, що що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставами для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15.05.2008 р. прокурор в своїй позовній заяві зазначає норми ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та норми ст. 207 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6. ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи, що оспорювані договори було укладено на підставі рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905, яке за висновками суду прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства України та в межах компетенції, визначеної Законом України «Про місцеве самоврядування» суд дійшов висновку про відсутність законодавчо закріплених підстав для визнання їх недійсними.

Виходячи зі змісту позовної заяви Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва, вимога про визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімател", права користування земельними ділянками, що розташовані у парку "Дружби народів" в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва: площею 0, 8344 кв. м., кадастровий номер 8000000000:62:206:0010, вартістю 7 767 479, 18 грн.; площею 1, 31 га, кадастровий номер 8000000000:62:206:0009, вартістю 12 194 867, 84 грн.; площею 5 228 кв. м, кадастровий помер 8000000000:62:206:0008. вартістю 4 211 633, 31 грн.; площею 4 626 кв. м., кадастровий номер 8000000000:62:206:0011, вартістю З 892 296, 76 грн. випливає з недійсності п.п. 56, 47 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905 та договорів оренди.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються зокрема шляхом визнання наявності або відсутності прав.

В той же час, виходячи з висновків суду щодо законності рішення Київської міської ради від 25.09.2003 р. № 31/905 та дійсності укладених на його підставі договорів оренди, у даному випадку відсутні правові підстави для визнання відсутнім права на вищевказані земельні ділянки, а вимоги прокурора в цій частині - необґрунтованими.

Щодо розподілу судових витрат, суд враховує приписи п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", яким визначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Згідно п. 15 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору органи місцевого самоврядування звільнені зокрема за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з відчуженням земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.07.2014 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Любченко М.О.