Ухвала

від 03.07.2014 по справі 2/354

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2014 року м. Київ К/9991/3441/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_3 на постанову господарського суду Чернівецької області від 25.03.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010

у справі № 2/354

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватний підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Чернівецької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень.

Постановою господарського суду Чернівецької області від 25.03.2009 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 постанову Господарського суду Чернівецької області від 25.03.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та складено акт №97/23-2/НОМЕР_1 від 03.02.2006.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000022320/0 від 21.02.2006, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 116673 грн.; №000002220/0 від 21.02.2006, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку з доходів найманих працівників в сумі 67587, 6 грн.; №0006001700/0 від 21.02.2006, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 53669,75 грн.

Відповідно до акту № 5/23-02 від 06.02.2006, складеного відповідачем, встановлено, що місцезнаходженням позивача є АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про його державну реєстрацію.

Проте, позивач за вказаною адресою не знаходиться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали перевірки було отримано представником позивача 01.03.2006 згідно довіреності ВВТ № 106067.

Поряд з цим, згідно з частинами 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач впродовж розгляду справи в судових інстанціях неодноразово наголошував на пропущенні позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_3 на постанову господарського суду Черніецької області від 25.03.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010 у справі № 2/354 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_3 відхилити.

Постанову господарського суду Чернівецької області від 25.03.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010 у справі № 2/354 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко