Ухвала

від 15.07.2014 по справі 826/12914/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2014 р. м. Київ К/800/66817/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря : Титенко М.П.

представників:

позивача: Дрьоміна Л.В., Медвідь О.П.

відповідача : Мосунова Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року

у справі № 826/12914/13-а

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-Будівельна Компанія» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-Будівельна Компанія» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Інвестиційно-Будівельна Компанія») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Інвестиційно-Будівельна Компанія» відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Інвестиційно-Будівельна Компанія», посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інвестиційно-Будівельна Компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період липень-жовтень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «Майстерня», за результатами якої складено акт від 23.05.2013 року №1506/2240/32735084.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано податок на додану вартість за період липень-жовтень 2012 року на загальну суму 1 490 753,00 грн. та пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 , п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України , а саме: занижено податок на прибуток на 1 565 291,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.06.2013 року № 0000742240, яким ТОВ «Інвестиційно-Будівельна Компанія» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 863 441,00 грн. (за основним платежем - 1 490 753,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -372 688,00 грн.) та №0000752240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1 956 614,00 грн. (за основним платежем - 1 565 291,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 391 323,00 грн.).

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Інвестиційно-Будівельна Компанія» щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень виходив з того, що взаємовідносини по господарським операціям між ТОВ «Інвестиційно-Будівельна Компанія» та ТОВ «Майстерня» за період липень-жовтень 2012 року не підтверджені відповідними первинними документами.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Інвестиційно-Будівельна Компанія» виходив з того, що висновки податкового органу є необґрунтованими.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України ) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 01.06.2011 року по 31.03.2013 року між Департаментом капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації та ТОВ «Інвестиційно-Будівельна компанія» було укладено договори на виконання робіт (надання послуг).

В свою чергу, ТОВ «Інвестиційно-Будівельна Компанія» роботи по будівництву, реконструкції та ремонту доріг виконувало із залученням субпідрядних організацій, а саме - Індивідуального ПП «НАІРІ», ПАТ «БШБУ №50», ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України», ТОВ «Майстерня», ТОВ «Автобанн».

В 2012 році між ТОВ «Інвестиційно-Будівельна компанія» (генпідрядник) та ТОВ «Майстерня» (субпідрядник) було укладено ряд договорів про надання послуг.

Проте, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не було в повному обсязі досліджено вищевказані правочини між позивачем та контрагентом, не було досліджено первинні документи, які фіксують здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самих договорів укладених між позивачем та контрагентом та всіх первинних документів, пов'язаних з його виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Також, слід зазначити, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції зазначив про відсутність документального підтвердження фактичного руху коштів в оплату вищевказаних договорів з ТОВ «Майстерня», та будь - яких інших доказів здійснення замовником фінансування субпідрядних робіт.

Проте, судом першої інстанції не було з'ясовано причини не надання позивачем розрахункових документів (банківських виписок) до суду першої інстанції, а також не витребувано відповідних доказів на підтвердження реальності здійснення відповідних господарських операцій.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи виходив лише з того, що податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та визначив валові витрати, є підставою виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту.

Однак, судами попередніх інстанцій не було належним чином повно та всебічно досліджено матеріали справи, а також не було надано належної правової оцінки зазначеним вище обставинам.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 7 КАС України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Частиною 5 ст. 11 КАС України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 163 КАС України в мотивувальній частині постанови суду зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов