Ухвала

від 23.06.2015 по справі 826/12914/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2015 року м. Київ К/800/3869/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий суддя:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Цвіркун Ю.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р.

у справі № 826/12914/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія» (далі - позивач, ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 1212.2013 р. скасовано вищевказане рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.07.2014 року рішення судів попередніх інстанції скасовано, направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2014 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2014 р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 18.06.2013 р. №0000752240 та №0000742240.

У касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р., а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2014 р. залишити в силі.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Шевченківському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з липня по жовтень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «Майстерня», за підсумками якої складено акт від 23.05.2013 р. №1506/2240/32735084.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 1490753 грн.; пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1565291 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 18.06.2013 року №0000752240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі1956614 грн., у тому числі 1565291 грн. - за основним платежем, 391323 грн. - за штрафними санкціями, №0000742240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1863441 грн., з них 1490753 грн. - за основним платежем, 372688 грн. - з штрафними санкціями.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Департаментом капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації та ТОВ «Інвестиційно - будівельна компанія» було укладено 38 договорів на виконання робіт (надання послуг), в тому числі 2 договори на ремонт вулиць і доріг та благоустрій доріг на суму 12 444 662,41 грн. Вказаними договорами передбачено право підрядника залучати до робіт субпідрядні організації.

Також у липні та серпні 2012 року між генеральним підрядником ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» та субпідрядником ТОВ «Майстерня» були укладені договори з будівництва, реконструкції та ремонту доріг.

Виконання договорів підтверджено належним чином складеними первинними документами: податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями тощо.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Майстерня» мало ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії АВ №587540 на діяльність, пов'язану зі створення об'єктів архітектури за переліком, в тому числі на будівництво транспортних споруд: доріг автомобільних.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ «Майстерня», що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2.Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

Ю.І. Цвіркун