Ухвала

від 09.07.2014 по справі 826/6904/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2014 р. м. Київ К/800/15262/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П., за участю представників позивача:Петренка О.С., Войтенка І.В. відповідача:Тюшкевич С.І., Коваленка А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014

у справі № 826/6904/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014, відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (надалі - позивач, ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ») до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач документально не підтвердив настання реальних правових наслідків від проведених ним операцій в межах власної господарської діяльності, що свідчить про відсутність підстав для збільшення податкового кредиту та валових витрат відповідного періоду.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС (правонаступником якої є ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) проведено позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Стан» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 11.04.2013 № 1259/22-221-04737111.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

1) п. 5.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), п. 138.1 - 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 46 056 031,00 грн.;

2) пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 , п. 4.1 ст. 4 , пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), п. 185.1 ст. 185, пп. «а» ст.186, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 45 910 494,00 грн.

26.04.2013 ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС на підставі акта перевірки прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0002812220, яким ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 47 110 320,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 34 696 194,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 414 126,00 грн.;

- № 0002802220, яким ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 45 592 058,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 32 038 907,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 553 351,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що факт здійснення позивачем господарських операцій із ТОВ «Стан», а також виконання договорів комісії комісіонерами (ТОВ «Хорс Групп», ТОВ «Синтез Груп і К», ТОВ «Агро-Торг») не підтверджено. Вказані операції були спрямовані на заниження об'єкта оподаткування, несплату податків з метою отримання позивачем податкової вигоди внаслідок штучного формування податкового кредиту та завищення валових витрат.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Нормою п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин до 01.04.2011, передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Згідно пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України , що вступив в дію в цій частині з 01.04.2011, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу , які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп.138.2 ст.138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Згідно положень пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, всі документи, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають наведеним вище вимогам закону, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, інформація в яких систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Визначальним для висновку про правомірність віднесення платником податку вартості придбаного товару до складу валових витрат та податкового кредиту є наявність у нього мети на отримання прибутку, здійснення діяльності у відповідності з визначеними цілями, а також підтвердження отримання товару відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість було позивачем сформовано за результатами взаємовідносин Кіровоградської філії ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» з ТОВ «Стан».

Відповідно до договору купівлі-продажу № 119 від 09.01.2006, укладеного між ТОВ «Стан» (Продавець) та Кіровоградською філією ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» (Покупець), Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити на умовах вказаного договору сільськогосподарську продукцію українського походження в кількості, визначеній специфікаціями, що є невід'ємною частиною договору. Місцем передачі вказаного товару є склад Продавця. При поставці товару Продавець зобов'язаний передати Покупцю оригінал видаткової накладної, виписаної на ім'я Покупця та оригінал податкової накладної.

Постачальниками реалізованого Кіровоградській філії ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» товару були ТОВ фірма «Ліон», ТОВ «Компанія «Яромір», ТОВ «Будівництво ПАН Україна», ТОВ «Щедрий Пан», ТОВ «Грін-Агро», ТОВ «Наш продукт-1», ПП «УКРСНАБ-БУДМАРКЕТ», ТОВ «Южспецавтоменергомонтаж», ТОВ «Трубопласт Україна», ТОВ «Селена Юг», ПП «Айс-берг», ТОВ «Компанія «Спайк», ПП «Сузіря «Альпіонн», ТОВ «ЮА-ТРЕЙД».

Позивачем на виконання вказаного договору надано: додаткові угоди, податкові накладні, акти прийому-передачі товару, специфікації, видаткові накладні, платіжні доручення, акти повернення товару.

Крім того, позивачем протягом 2009-2012 років з метою подальшої реалізації придбаного товару було укладено договори комісії з ТОВ «Хорс Групп», ТОВ «Синтез Груп і К», ТОВ «Агро-Торг» (Комісіонер), за умовами яких Комісіонер за дорученням Комітента зобов'язується здійснити угоди з продажу на експорт нерезиденту України сільськогосподарської продукції, а саме: гороху продовольчого, люпина продовольчого, сої продовольчої, горіха волоського, льону, коріандру, насіння гарбуза, проса, насіння гірчиці.

Після виконання доручення Комісіонер зобов'язаний протягом п'яти днів надати Комітенту звіт і передати все належне йому по виконаному дорученню, а також передати Комітенту на його вимогу всі права щодо третьої особи відповідно до угоди, укладеної Комісіонером з цією третьою особою (п. 2.5 договорів комісії). До обов'язків комісіонера також належить митне оформлення прийнятого на комісію товару або укладання договору на митне оформлення із третіми особами (п. 2.6 договорів комісії).

Згідно положень п. 2.4 договорів комісії Комісіонер зобов'язаний зберігати товар, переданий на комісію, і охороняти його від втрат, недостачі або пошкодження. Відповідальність стосовно даних ризиків після отримання товару несе Комісіонер.

Встановлення зв'язку між фактом придбання товару (послуги), понесеними витратами і господарською діяльністю платника податків є основою для висновків про наявність або відсутність порушення ним податкового законодавства.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що всупереч принципу офіційного з'ясування обставин в адміністративній справі, закріпленого частинами 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення по справі, залишили поза увагою вивчення реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Стан», ТОВ «Хорс Групп», ТОВ «Синтез Груп і К», ТОВ «Агро-Торг», посилаючись на неможливість проведення зустрічної звірки та на відсутність у контрагентів ТОВ «Стан» технічних засобів для здійснення господарської діяльності. Суди не дослідили документи, що могли б засвідчити факти перевезення, відвантаження, зберігання товару (сільськогосподарської продукції), реалізація якого відбувалась з урахуванням умов договорів комісії. При цьому, судами не було витребувано документи, що опосередковували виконання договорів комісії, в тому числі: звіти комісіонера, що дають можливість визначити найменування товару, покупців продукції, яку реалізовували ТОВ «Хорс Групп», ТОВ «Синтез Груп і К», ТОВ «Агро-Торг» за рахунок комітента.

При розгляді справи в судах попередніх інстанцій також не досліджувались експортні договори, укладені комісіонерами із конкретними покупцями з детальним визначенням товарів, належних до передачі третім особам та придбаних попередньо у ТОВ «Стан» в межах господарської діяльності позивача. Суди не з'ясовували чи відбувалось митне оформлення прийнятого на комісію товару та чи укладались комісіонером договори із третіми особами на отримання брокерських послуг з митного оформлення зазначеного товару.

З метою виключення факту штучного створення документообігу задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне при новому розгляді справи суду першої інстанції звернути увагу на дослідження належних та допустимих документальних доказів реального здійснення господарських операцій, без вивчення яких рішення суду не може відповідати незмінним принципам законності, повноти і обґрунтованості у розумінні статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України .

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України .

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014 у справі № 826/6904/13-а скасувати.

Справу № 826/6904/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна