Ухвала

від 18.11.2014 по справі 826/6904/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6904/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2014 у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 26.04.2013 №0002812220 та № 0002802220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.07.2014 скасовано вказані постанову та ухвалу, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2014 позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2014 відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (код ЄДРПОУ 04737111) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Стан» (код за ЄДРПОУ 30709581) за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 11.04.2013 № 1259/22-221-04737111, зі змісту якого вбачається, що відповідач вказує на порушення позивачем вимог:

- п. 5.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94 ВР, п. 138.1. - 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 46 056 031, 00 грн.;

- пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану і вартість" від 03.04.1997 р. №168/97 - ВР та п. 185.1. ст. 185, ст.186, пп. а) п. 187.1 ст.187, п. 188.1. ст. 188 Податкового Кодексу України, із змінами та доповненнями, в результаті чого, встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за перевіряємий період, на загальну суму 45 910 494, 00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.04.2013:

- № 0002812220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 47 110 320, 00 грн. (за основним платежем - в розмірі 34 696 194, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 12 414 126, 00 грн.

- № 0002802220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 45 592 058, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 32 038 907, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 13 553 351, 00 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до договору купівлі-продажу № 119 від 09.01.2006, укладеного між ТОВ «Стан» (продавець) та Кіровоградською філією ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» (покупець), продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити на умовах вказаного договору сільськогосподарську продукцію українського походження в кількості, визначеній специфікаціями, що є невід'ємною частиною договору. Місцем передачі вказаного товару є склад продавця. При поставці товару продавець зобов'язаний передати покупцю оригінал видаткової накладної, виписаної на ім'я покупця та оригінал податкової накладної.

Позивачем на підтвердження виконання вказаного договору надано: додаткові угоди, податкові накладні, акти прийому-передачі товару, специфікації, видаткові накладні, платіжні доручення, акти повернення товару, копії яких долучено до матеріалів справи.

Факт оплати позивачем придбаного товару не заперечується податковим органом.

Крім того, судом встановлено, що позивачем протягом 2009-2012 років з метою подальшої реалізації придбаного товару було укладено договори комісії з ТОВ «Хорс Групп», ТОВ «Синтез Груп і К», ТОВ «Агро-Торг» (комісіонер), за умовами яких комісіонер за дорученням комітента зобов'язується здійснити угоди з продажу на експорт нерезиденту України сільськогосподарської продукції, а саме: гороху продовольчого, сої продовольчої, горіха волоського, льону, коріандру, насіння гарбуза, проса, насіння гірчиці.

Після виконання доручення комісіонер зобов'язаний протягом п'яти днів надати комітенту звіт і передати все належне йому по виконаному дорученню, а також передати комітенту на його вимогу всі права щодо третьої особи відповідно до угоди, укладеної комісіонером з цією третьою особою (п. 2.5 договорів комісії). До обов'язків комісіонера також належить митне оформлення прийнятого на комісію товару або укладання договору на митне оформлення із третіми особами (п. 2.6 договорів комісії).

Згідно положень п. 2.4 договорів комісії комісіонер зобов'язаний зберігати товар, переданий на комісію, і охороняти його від втрат, недостачі або пошкодження. Відповідальність стосовно даних ризиків після отримання товару несе комісіонер.

На виконання вимог ухвали суду першої інстанції, позивачем надано суду копії звітів комісіонерів, актів надання послуг, рахунків-фактур, платіжних доручень, ВМД з доповненнями, фітосанітарних сертифікатів, сертифікатів якості, екологічних декларацій та контрактів, які долучено до матеріалів справи.

Крім того, позивачем надано належним чином завірені копії зовнішньоекономічних біржових контрактів про експорт товарно-матерільних цінностей (сільськогосподарської продукції), згідно яких відбулась реалізація такої продукції.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні норми викладені в Податковому кодексі України

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст. 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договору, що надає ПАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з ТОВ «Стан».

Посилання апелянта на порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо декларування сум податкових зобов'язань є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Посилання відповідача на те, що позивачем не доведено факт перевезення товару, оскільки не надано транспортні документи є необгрунтованими з огляду на те, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається Перевізнику.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.2012 у справі № К-27230/10.

Більш того, згідно умов спірного договору місцем передачі вказаного товару є склад продавця, тобто відповідальним за транспортування товарно-матеріальних цінностей є саме ТОВ «Стан».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та валові витрати по взаємовідносинах з контрагентом, а тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 26.04.2013 №0002812220 та № 0002802220 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.,

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 20.11.2014.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.