Постанова

від 14.08.2014 по справі 826/6904/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 серпня 2014 року № 826/6904/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 квітня 2013 року №0002812220, № 0002802220.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу викладені в акті від 11 квітня 2013 року № 1259/22-221-04737111 про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток спростовуються наявними матеріалами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013 у справі №826/6904/13-а відмовлено у задоволенні позовних вимог ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014 залишено без змін згадувану постанову.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.07.2014 скасовано вказані постанову та ухвалу, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою від 30.07.2014 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивач наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (код ЄДРПОУ 04737111) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Стан» (код за ЄДРПОУ 30709581) за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт від 11 квітня 2013 року № 1259/22-221-04737111 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що відповідач вказує на порушення позивачем норм п. 5.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94 ВР , п. 138.1. - 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 46 056 031, 00 грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану і вартість" від 03.04.1997 р. №168/97 - ВР та п. 185.1. ст. 185, ст.186, пп. а) п. 187.1 ст.187, п. 188.1. ст. 188 Податкового Кодексу України, із змінами та доповненнями, в результаті чого, встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за перевіряємий період, на загальну суму 45 910 494, 00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.04.2013:

- № 0002812220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 47 110 320, 00 грн. (за основним платежем - в розмірі 34 696 194, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 12 414 126, 00 грн.

- № 0002802220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 45 592 058, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 32 038 907, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 13 553 351, 00 грн.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: актом ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 02.10.2012 року № 18336/7/22-3/014 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Стан» з питань взаємовідносин з ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (код за ЄДРПОУ 04737111) за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року», яким встановлено, що на запит податкового органу ТОВ «Стан» повідомило, що у зв'язку з тим, що даний період перевірявся фахівцями управління податкового контролю ДПІ у Суворовському районі м. Одеси та усі первинні бухгалтерські документи, що можуть свідчити про фінансово-господарську діяльність підприємства за вказаний період знищені, атому не можуть бути надані до перевірки. На підставі викладеного податковий орган дійшов висновку, що контрагент позивача не зміг підтвердити первинними бухгалтерськими документами сформовані по взаємовідносинам з Позивачем податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Крім того, податковий орган вказує, що документів, які фактично підтверджують транспортування товару, придбаного позивачем у ТОВ «Стан», а саме товарно-транспортних накладних та інших супровідних документів до перевірки не надано.

На підставі викладеного податковий орган дійшов висновку, що господарські операції здійснені між Кіровоградською філією ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» з ТОВ «Стан» не спричинили настання правових наслідків.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу № 119 від 09.01.2006, укладеного між ТОВ «Стан» (Продавець) та Кіровоградською філією ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» (Покупець), Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити на умовах вказаного договору сільськогосподарську продукцію українського походження в кількості, визначеній специфікаціями, що є невід'ємною частиною договору. Місцем передачі вказаного товару є склад Продавця. При поставці товару Продавець зобов'язаний передати Покупцю оригінал видаткової накладної, виписаної на ім'я Покупця та оригінал податкової накладної.

З огляду на викладене, посилання податкового органу на відсутність документів, що підтверджують транспортування ТМЦ придбаного на підставі спірного договору, не є доказом «фіктивності» такого договору, оскільки згідно умов спірного договору місцем передачі вказаного товару є склад Продавця, тобто відповідальним за транспортування ТМЦ є саме ТОВ «Стан».

Позивачем на підтвердження виконання вказаного договору надано: додаткові угоди, податкові накладні, акти прийому-передачі товару, специфікації, видаткові накладні, платіжні доручення, акти повернення товару, копії яких долучено до матеріалів справи.

Факт оплати позивачем придбаного товару не заперечується податковим органом.

Крім того, судом встановлено, що позивачем протягом 2009-2012 років з метою подальшої реалізації придбаного товару було укладено договори комісії з ТОВ «Хорс Групп», ТОВ «Синтез Груп і К», ТОВ «Агро-Торг» (Комісіонер), за умовами яких Комісіонер за дорученням Комітента зобов'язується здійснити угоди з продажу на експорт нерезиденту України сільськогосподарської продукції, а саме: гороху продовольчого, людина продовольчого, сої продовольчої, горіха волоського, льону, коріандру, насіння гарбуза, проса, насіння гірчиці.

Після виконання доручення Комісіонер зобов'язаний протягом п'яти днів надати Комітенту звіт і передати все належне йому по виконаному дорученню, а також передати Комітенту на його вимогу всі права щодо третьої особи відповідно до угоди, укладеної Комісіонером з цією третьою особою (п. 2.5 договорів комісії). До обов'язків комісіонера також належить митне оформлення прийнятого на комісію товару або укладання договору на митне оформлення із третіми особами (п. 2.6 договорів комісії).

Згідно положень п. 2.4 договорів комісії Комісіонер зобов'язаний зберігати товар, переданий на комісію, і охороняти його від втрат, недостачі або пошкодження. Відповідальність стосовно даних ризиків після отримання товару несе Комісіонер. На виконання вимог ухвали суду, позивачем надано суду копії звітів комісіонерів, актів надання послуг, рахунків -фактури, платіжних доручень, ВМД з доповненнями, фітосанітарних сертифікатів, сертифікатів якості, екологічних декларацій та контрактів, які долучено до матеріалів справи.

Крім того, позивачем надано належним чином завірені копії зовнішньоекономічних біржових контрактів про експорт ТМЦ (сільськогосподарської продукції), згідно яких відбулась реалізація такої продукції.

З огляду на встановлені факти в ході розгляду справи, суд приходить до висновку, що зобов'язання за договором між позивачем та ТОВ «Стан» виконувались в повному обсязі, придбані у ТОВ «Стан» ТМЦ (Сільськогосподарська продукція) в подальшому були реалізовано за договорами комісії укладеними позивачем з ТОВ «Хорс Групп», ТОВ «Синтез Груп і К», ТОВ «Агро-Торг». Виконання зобов'язань за вказаними договорами комісії також підтверджується матеріалами справи.

Нормою п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин до 01.04.2011, передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Згідно пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, що вступив в дію в цій частині з 01.04.2011, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп.138.2 ст.138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону №168/97-ВР реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок №969), п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача (ТОВ «Стан») зареєстровані в якості платників податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст. 7 Закону №168/97-ВР, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Порядку №165, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

Спірні договори у судовому порядку недійсними не визнавався.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як свідчать з матеріали справи, на момент підписання відповідних договорів, актів прийому-передачі товару та накладних юридична особа ТОВ «Стан» не була припинена.

З огляду на викладені обставини, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Ненадання контрагентом позивача до перевірки первинних бухгалтерських документів, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи та не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит та формування валових витрат за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес"АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Стан» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану і вартість" та п. 185.1. ст. 185, ст.186, пп. а) п. 187.1 ст.187, п. 188.1. ст. 188 Податкового Кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0002812220 від 26.04.2013 безпідставним та неправомірним.

За таких обставин, недоведеність відповідачем правомірності та законності підстав донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вищевказані правопорушення як наслідок прямо впливає та вказує на невірність висновку відповідача про порушення позивачем п. 5.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств",п. 138.1. - 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України та про заниження позивачем податку на прибуток і визначення податковим органом податкового зобов'язання та штрафних санкцій позивачу по цьому податку, що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2013 № 0002802220.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем доведено факт правомірності формування податкового кредиту та віднесення витрат на валові витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Стан», а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.04.2013 №0002812220, № 0002802220 прийняті Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у міста Києві.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда

Повний текст постанови виготовлено 19.08.2014