Ухвала

від 23.07.2014 по справі 826/11804/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2014 р. м. Київ К/800/8192/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Строй»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року

у справі №826/11804/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Строй»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова-Строй» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2013 року № 0002882208 та № 0002872208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ «Нова-Строй», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Нова-Строй» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Маркон Груп Ко» за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої був складений акт від 22 лютого 2013 року № 173/22-8/31406099.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, який перевірявся, на загальну суму 214303,00 грн., у тому числі по періодах: за 1 квартал 2011 року - 39583,00 грн., за 2 квартал 2011 року - 42220,00 грн., за 2-3 квартали 2011 року - 91440,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року - 174720,00 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку у періоді, який перевірявся, на загальну суму 205947,00 грн., у тому числі по періодах: за березень 2011 року - 31666,67 грн., за травень 2011 року - 25730,00 грн., за червень 2011 року - 33333,33 грн., за липень 2011 року - 33450,00 грн., за вересень 2011 року - 9350,00 грн., за листопад 2011 року - 72416,67 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що ТОВ «Нова-Строй» неправомірно включило до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість придбаних у ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Маркон Груп Ко» товарів (робіт, послуг), а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості - до податкового кредиту відповідного податкового періоду, оскільки: згідно актів ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 13 лютого 2012 року № 280/23-1/37649152, від 31 січня 2012 року № 72/23-1/31988783 та Яготинської МДПІ Київської області від 08 грудня 2011 року № 1318/2300/37135774 вказані товариства не знаходяться за юридичними адресами; згідно протоколів допитів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказані громадянки вказали, що ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Маркон Груп Ко» було були створені без мети здійснення господарської діяльності, їх реєстрацію здійснено на прохання невстановлених осіб за винагороду, у зв'язку з чим у провадженні слідчих органів знаходяться кримінальні справи, порушені за фактом фіктивного підприємництва. Вказані обставини слугували підставою для висновку органу державної податкової служби про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Маркон Груп Ко», суперечать інтересам держави і суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а виписані зазначеними контрагентами, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

12 березня 2013 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002882208, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Нова-Строй» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на 214304,00 грн., у тому числі: 214303,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

12 березня 2013 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002872208, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Нова-Строй» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 321165,00 грн., у тому числі: 205947,00 грн. - за основним платежем, 115218,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів реальності господарських операцій по договорах, укладених з ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Маркон Груп Ко».

Однак, погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44, абзацу 1 пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктами 14.1.185, 14.1.191, 14.1.202, 14.1.203 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності; постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду; продаж (реалізація) товарів - це продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари; продаж результатів робіт (послуг) - це будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Абзацами 1, 2 пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно положень абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За визначенням, наведеним у підпункту 14.1.26 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції відзначає, що наявність у покупця (замовника) належно оформлених документів, які відповідно до Закону України Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) необхідні для віднесення витрат на оплату вартості товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування), а сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту, не є безумовною підставою для формування валових витрат (витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування) та податкового кредиту за такими операціями, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування реальності господарських операцій з ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Маркон Груп Ко» позивач, крім наявності у нього необхідних первинних бухгалтерських документів (податкових накладних, видаткових накладних платіжних доручень, актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), актів приймання виконаних підрядних робіт за формою № КБ-2в), посилався на те, що такі операції були зумовлені необхідністю належного виконання ТОВ «Нова-Строй» (виконавцем) перед Дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями «Еріксон» (замовником) по контракту № UKR/OC-04:033 від 02 серпня 2004 року щодо проектування базових станції мобільного зв'язку, виконанню будівельно-монтажних робіт таких базових станцій та придбання у зв'язку з такими роботами відповідних товарно-матеріальних цінностей. Вказані роботи були виконані позивачем із залученням ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Маркон Груп Ко» у відповідності до положень статей 837, 838, 839, 875 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та в подальшому передані Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями «Еріксон», що підтверджується актами здачі-приймання робіт (послуг), актами приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в, оплата за які надійшла на рахунки ТОВ «Нова-Строй» (т.1 арк. справи 108-210).

Крім іншого, з наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що станом на час укладення та виконання зобов'язань за укладеними з позивачем договорами щодо ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Маркон Груп Ко» були внесені записи про підтвердження відомостей про вказаних юридичних осіб (т.1 арк. справи 85-93).

Також, з актів перевірок ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 13 лютого 2012 року № 280/23-1/37649152, від 31 січня 2012 року № 72/23-1/31988783 та Яготинської МДПІ Київської області від 08 грудня 2011 року № 1318/2300/37135774, на які посилається податковий орган як на підставу правомірності збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, вбачається, що станом на час укладення та виконання зобов'язань за укладеними з позивачем договорами щодо ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Маркон Груп Ко» були належни чином зареєстрованими юридичними особами, перебували на обліку в органах державної податкової служби та подавали податкову звітність, у яких декларувати показники, які свідчать про здійснення ними господарської діяльності.

Разом з цим, вказані обставини судами попередніх інстанцій перевірені не були, тоді як зазначені обставини стосуються предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.

Крім іншого, колегія суддів вказує, що відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, такі обставини можуть бути підтверджені вироком суду про визнання осіб, які укладали договори та склали первинні документи, які містять відомості про господарські операції, зокрема, щодо виконання (невиконання) сторонами умов оспорюваного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів наявності вироків суду, постановлених у кримінальних справах, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивчем або ж ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Маркон Груп Ко», податковим органом надано не було.

При цьому, колегія суддів вказує, що судами не були враховані обставини, які слугували приводами та підставами для порушення кримінальних справ щодо вказаних вище суб'єктів господарювання.

Також, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що договори з ТОВ «Нова-Строй» були підписані: заступником директора - Шолоховим А.В. від імені ПП «Фірма «Володар», директором - Піддубним Ю.С. від імені ТОВ «Граньстройінвест», заступником директора - Кравченко В.К. від імені ТОВ «Маркон Груп Ко», тоді як доказів несхвалення ПП «Фірма «Володар», ТОВ «Граньстройінвест» та ТОВ «Маркон Груп Ко» правочинів, укладених з ТОВ «Нова-Строй», у розумінні положень статті 241, частини 2 статті 1158 Цивільного кодексу України, матеріали справи не містять.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди повинні також врахувати, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товарів (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення понесених витрат до складу валових та у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-Строй» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна