Ухвала

від 25.07.2014 по справі 2а-1670/7899/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

25 липня 2014 року м. Київ В/800/3477/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Мойсюка М.І., Кобилянського М.Г., Олексієнка М.М.,

Пасічник С.С., Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши заяву Дочірнього підприємства «Гефест» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс» про допуск до провадження Верховного Суду України справи за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Гефест» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс» до Управління пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві про зобов'язання вчинити певні дії, для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2014 року, -

в с т а н о в и л а:

В липні 2014 року Дочірнє підприємство «Гефест» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія "Приват-Плюс» звернулось до суду із заявою про допуск до провадження Верховного Суду України зазначеної справи з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріали заяви та доданих до неї судових рішень, на які здійснюється посилання на підтвердження наявності підстав для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2014 року, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що заява про перегляд з указаних мотивів може бути подана за наявності неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права та ухвалення різних за змістом судових рішень у спірних питаннях, які виникли у подібних правовідносинах.

Разом з тим, під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі, а також різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню або різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), при цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Як вбачається зі змісту судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд та доданих до заяви, на підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судових рішень, в усіх випадках спірні правовідносини виникли у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з приводу повернення надміру сплачених чи помилково сплачених страхових внесків до солідарної системи.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2014 року, про перегляд якої ставиться питання, скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди виходили з того, що оскільки в період з січня 2009 року по вересень 2010 року позивач перебував на обліку у відповідача та сплачував страхові внески на загальних підставах, передбачених Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV) в розмірі 33,2 % від фонду оплати праці в повному обсязі, в складі єдиного податку, вимоги щодо повернення зайво сплачених страхових внесків підлягають задоволенню.

Однак колегія суддів суду касаційної інстанції, виходячи з положень пункту 1 статті 11, пункту 1 статті 14, частини 1 статті 15, пункту 6 частини 2 статті 17, статті 18 Закону № 1058-ІV дійшла висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування осіб, які працюють у суб'єктів підприємницької діяльності-платників єдиного податку, не залежить від статусу платника податку.

При цьому, посилаючись на пункт 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV суд касаційної інстанції зазначив, що положення статті 6 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі Указ Президента України) щодо звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суперечить нормам Закону № 1058-ІV, а отже, застосуванню не підлягає.

Враховуючи зазначене, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В заяві про допуск заявник посилається на інше рішення суду касаційної інстанції, зокрема, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2012 року (касаційне провадження К/9991/73964/11), якою рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову залишені без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилась з висновками судів про те, що оскільки позивач у вказаний період сплачував страхові внески на загальних підставах, передбачених Законом № 1058-ІV, та одночасно сплачував страхові внески у складі єдиного податку, його вимоги про повернення надмірно сплачених коштів підлягають задоволенню.

До такого висновку суди дійшли на підставі положень частини 3 статті 15, частини 13 статті 20, пункту 6 частини 2 статті 17 Закону № 1058-ІV, крім того колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначила, що на спірні правовідносини розповсюджується дія Указу Президента України та пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження платежів зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 2-4 від 19 січня 2002 року (далі Порядок).

Надані заявником інші судові рішення на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2012 року (касаційне провадження К/9991/10940/12) та від 27 червня 2013 року (касаційне провадження К/800/14706/13) містять висновки, аналогічні тим, які висловлені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2012 року (касаційне провадження К/9991/73964/11).

З наведеного вбачається, що про розгляді справ суди по-різному визначили предмет регулювання правових норм, зокрема застосували різні правові норм для регулювання одних і тих самих відносин, а також поширили дію Указу Президента України та Порядку на спірні правовідносини в одних випадках і не застосували норми цих самих нормативно - правових актів до аналогічних відносин у справі, про перегляд якої подана заява.

З урахуванням того, що суб'єктний склад учасників відносин, об'єкт та предмет правового регулювання, обставини справ, а також умови застосування правових норм (зокрема, час, місце, підстави виникнення відповідних правовідносин) є тотожними, колегія суддів приходить до висновку, що правовідносини у вищезазначених справах є подібними.

Отже, надана на підтвердження доводів заяви постанова Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2014 року дає підстави вважати, що касаційний суд за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежного висновку щодо заявлених позовних вимог, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали заяви та зміст наданих судових рішень, на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2014 року, свідчить про наявність підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України і перегляду зазначеного судового рішення з мотивів, визначених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи те, що оскаржується рішення суду касаційної інстанції, з якого вбачається неоднакове застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, і виходячи з вимог статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за можливе допустити справу до провадження Верховного Суду України для перегляду зазначеного судового рішення.

Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом Дочірнього підприємства «Гефест» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-Плюс» до Управління пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві про зобов'язання вчинити дії про зобов'язання вчинити певні дії, для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2014 року.

Ухвалу про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надіслати до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня її постановляння. Копію ухвали про допуск справи надіслати разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: М.І. Мойсюк

М.Г. Кобилянський

М.М. Олексієнко

С.С. Пасічник

Ю.Й. Рецебуринський