Ухвала

від 17.07.2014 по справі 822/3453/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" липня 2014 р. м. Київ К/800/26394/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Блажівської Н.Є.,

Юрченко В.П.,

секретар: Бовкун В.В.,

за участю представників: Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Хмельницькій області - Грівнак Л.В., Кундиловської М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ремонтно-будівельного підприємства «Автобудсервіс» (далі - Підприємство) на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Підприємства до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Хмельницькій області (далі - ДПІ),

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0002982202/2062 від 19.08.2013 року (далі - ППР № 0002982202/2062) щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та штрафних санкцій.

Зазначило, що у ДПІ були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

16 грудня 2013 року постановою Хмельницького окружного адміністративного суду позов задоволений.

ППР № 0002982202/2062 визнане протиправним та скасоване.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що операції Підприємства з придбання та реалізації товару спрямовані на отримання доходу та повністю підтверджуються первинними документами, оформленими відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

29 квітня 2014 року постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року скасована, у задоволенні позову відмовлено.

Підприємство звернулося з касаційною скаргою з вимогою скасування постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Хмельницького окружного адміністративного суду, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ була здійснена документальна планова виїзна перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.07.2011 року до 31.12.2012 року, за наслідками якої 11.03.2013 року був складений акт перевірки.

Відповідно до зазначеного акту ДПІ встановлені порушення Підприємством вимог податкового законодавства України, в результаті чого занижено податок на прибуток, у розмірі 2 022 239 грн.

2 квітня 2013 року ДПІ прийняла ППР № 0000242202/573 щодо нарахування податкового зобов'язання, у розмірі 2 022 239 грн.

Зазначене ППР за результатами розгляду скарги Підприємства та проведеної позапланової перевірки скасоване в частині 84840 грн. податку на прибуток та 21210 грн. штрафних санкцій.

19 серпня 2013 року ДПІ прийняла ППР № 0002982202/2062, щодо нарахування Підприємству податкового зобов'язання з податку на прибуток, у розмірі 1 937 399 грн., та штрафних санкцій, у розмірі 310 711 грн.

Податковим органом зроблено висновок, що на підприємстві не ведеться кількісний облік запасів, так як неможливо встановити реальні залишки товарів на складі, в тому числі і за їх найменування, а також неможливо дослідити їх рух та списання з бухгалтерського та податкового обліку і, як наслідок, правомірність формування собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу , з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу .

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу , які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Суд апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, прийшов до помилкового висновку про відсутність у Підприємства підтвердження декларування ним суми об'єкта оподаткування податку на прибуток належними бухгалтерськими документами з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Згідно з ч.,ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі - Положення № 88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Підприємством були надані ДПІ при перевірці всі первині документи щодо оформлення господарських операцій з контрагентами.

Судом першої інстанції були досліджені первинні документи якими оформлені господарські операції з виконання умов договорів, укладених між Підприємством та його контрагентами - видаткові накладні, прибуткові накладні, акти виконання робіт, касові чеки, оборотно-сальдові відомості, акти виконаних робіт, податкові накладні та платіжні доручення. Зазначені первинні документи відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 117/13-26 від 29.11.2013 року висновки в актах ДПІ № 862/22-2/14176240 від 11.03.2013 року та № 3258/22-2/14176240 від 5.08.2013 року щодо заниження об'єкта оподаткування Підприємства за період з 1.07.2011 року до 31.12.2012 року і донарахування до сплати податків та обов'язкові платежі до бюджету з податку на прибуток, у розмірі 1 937 399,00 грн., основного платежу документально не підтверджуються.

Щодо розрахунку розміру штрафних санкцій він не відноситься до компетенції судового експерта-економіста.

У зв'язку з заниженням Підприємством доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за II-IV квартал 2011 року ДПІ були донарахуванні до сплати податки та обов'язкові платежі до бюджету з податку на прибуток.

Витрати Підприємства за період з 1.07.2011 року до 31.12.2012 року, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визначених в актах документальної планової виїзної перевірки № 862/22-2/14176240 від 11.03.2013 року та № 3258/22-2/14176240 від 5.08.2013 року, на суму 8 817 601 грн., документально не підтверджуються, а підтверджуються лише на суму 8 959 336 грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що реальність господарських операцій Підприємства з придбання товарів у контрагентів та їх використання в господарській діяльності підтверджуються даними податкового та бухгалтерського обліку, а також первинними документами Підприємства відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення № 88.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права. Постанова Хмельницького окружного адміністративного суду повинна бути залишена без змін, як така, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст., ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Ремонтно-будівельного підприємства «Автобудсервіс» задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року скасувати, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Блажівська Н.Є.

Юрченко В.П.