Постанова

від 23.06.2009 по справі 49/273

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

49/273

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 23.06.2009                                                                                           № 49/273

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Євсікова О.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальне підрядне спеціалізоване підприємство будівельно-електромонтажних робіт

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.12.2008

 у справі № 49/273 (суддя  

 за позовом                               ТОВ "Променерготрейдінг"

 до                                                   Комунальне підрядне спеціалізоване підприємство будівельно-електромонтажних робіт

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 383178,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

 На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Променерготрейдінг» до Комунального підрядного спеціалізованого підприємства будівельних електромонтажних робіт про стягнення 383.178,22 грн., в тому числі суми загальної заборгованості – 321.300,00 грн., пені – 38.450,37 грн., 3% річних – 4.806,30 грн., інфляційних збитків – 18.621,55 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 49/273 від 22.12.2008 р. (далі – Рішення суду) позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підрядного спеціалізованого підприємства будівельно-електромонтажних робіт на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Променерготрейдінг» 323.178,22 грн. заборгованості за поставлений товар, в тому числі 211.300,00 грн. основного боргу, пені в розмірі 38.450,37 грн., інфляційних збитків в розмірі 18.621,55 грн. та трьох процентів річних в розмірі 4.806,3 грн., а також 3.831,78 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі № 49/273 від 22.12.2008 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що між сторонами було укладено усний договір без погодження строку оплати товару, а тому відповідно до ст. 530 ЦК України відповідач зобов'язаний сплатити позивачу кошти протягом семи днів з дня пред'явлення позивачем вимоги. Оскільки позивач з відповідною вимогою до відповідача не звертався, то, на думку скаржника, строк виконання грошового зобов'язання не настав.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 р. апеляційну скаргу прийнято до розгляду і порушено апеляційне провадження у справі.

Представники скаржника у судовому засіданні 23.06.2009 р. підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 23.06.2009 р. заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Променерготрейдінг» передано товар у власність відповідачу - Комунальному підрядному спеціалізованому підприємству будівельно-електромонтажних робіт на загальну суму 321.300,00 грн.

Вказана обставина підтверджується видатковою накладною № РН-0404/1 від 04.04.2008 р., податковою накладною від 04.04.2008 р. № 140, а також довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей - серія ЯОЖ № 631480 від 03.04.2008 р. (належним чином засвідчені копії міститься в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк  (термін) виконання  якого  визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Скаржник стверджує, що між сторонами спору було укладено усний договір без погодження строку оплати товару, а тому відповідно до ст. 530 ЦК України відповідач зобов'язаний сплатити позивачу кошти протягом семи днів з дня пред'явлення позивачем вимоги. Оскільки така вимога не пред'являлася, строк оплати не настав.

На вимогу ухвали Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р. позивачем було надано оригінали (для огляду) документів, що підтверджують відвантаження відповідачеві товару, в т. ч. видаткової накладної № РН-0404/1 від 04.04.2008 р., Довіреності № 631480 від 03.04.2008 р. на Харченко П.В. на отримання товару; Рахунку-фактури № С-95 від 03.04.2008 р.

Колегією суддів встановлено, що позивачем виписано на адресу відповідача Рахунок-фактуру № С-95 від 03.04.2008 р. з відміткою про те, що він дійсний до оплати до 05.04.2009 р.

Таким чином, строком оплати товару визначено 05.04.2009 р. відповідно до Рахунку-фактури № С-95 від 03.04.2008 р., який в розумінні ст. 530 ЦК України є вимогою про оплату товару.

В свою чергу відповідачем було виписано Довіреність № 631480 від 03.0.2008 р. на Харченко П.В. на отримання товару. У вказаній довіреності міститься посилання на рахунок-фактуру № С-95 від 03.04.2008 р., що свідчить про те, що вказаний рахунок-фактура був отриманий відповідачем.

Також посилання на рахунок-фактуру № С-95 від 03.04.2008 р. міститься у податковій накладній від 04.04.2008 р. № 140, яка була отримана відповідачем, що ним не заперечується.

Крім цього посилання на рахунок-фактуру № С-95 від 03.04.2008 р. міститься у видатковій накладній № РН-0404/1 від 04.04.2008 р., яка була отримана відповідачем, що ним також не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним,  якщо його  недійсність  прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин  може  вчинятися  усно  або  в  письмовій  формі. Сторони  мають  право  обирати  форму  правочину,  якщо  інше   не встановлено законом. Правочин,  для якого законом  не  встановлена  обов'язкова письмова   форма,   вважається  вчиненим,  якщо  поведінка  сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини,  які повністю виконуються сторонами  у  момент  їх  вчинення,  за  винятком правочинів,  які підлягають   нотаріальному   посвідченню   та   (або)    державній реєстрації,  а  також правочинів,  для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі,  що  сплатила  за  товари  та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Правочини на виконання договору,  укладеного  в  письмовій формі,  можуть  за домовленістю сторін вчинятися усно,  якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким,  що вчинений у письмовій формі, якщо  його  зміст зафіксований в одному або кількох документах,  у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається  таким,  що  вчинений  у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного,  електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким,  що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими  на це її установчими документами,  довіреністю, законом або  іншими актами цивільного законодавства,  та скріплюється печаткою.

Використання  при  вчиненні правочинів факсимільного відтворення  підпису  за  допомогою засобів механічного або іншого копіювання,  електронно-числового  підпису  або   іншого   аналога власноручного   підпису   допускається  у  випадках,  встановлених законом,  іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін,  у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у  продавця  на  момент  укладення  договору  або  буде  створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до вимог ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів на нього, якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець  зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну  ціну переданого товару.

Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення  оплати  товару  продавець  має  право вимагати  оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 184 ГК України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Під час розгляду справи відповідачем надано докази часткової оплати вартості поставленого позивачем товару в сумі 60.000,00 грн., що підтверджено платіжними дорученнями від 25.11.2008 р. № 112 на загальну суму 10.000,00 грн., від 04.12.2008 р. № 15 на загальну суму 50.000,00 грн.

Вказана обставина також не заперечується позивачем та підтверджується банківськими виписками з розрахункового рахунку позивача.

Відповідач 16.12.2008 р. перерахував на рахунок позивача ще 50.000 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача від 16.12.2008 р.

Позивач у засіданні 22.12.2008 р. надав місцевому суду довідку № 19 від 19.12.2008 р., в якій зазначено, що з моменту подання позовної заяви до Господарського суду м. Києва по 19.12.2008 р. від відповідача на рахунок позивача надійшли грошові кошти у сумі 110.000,00 грн.

Отже, враховуючи те, що спір з приводу стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 110.000,00 грн. відсутній, то, відповідно в цій частині провадження у справі суд першої інстанції обґрунтовано припинив на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Водночас факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 211.300,00 грн. належним чином доведений, документально обґрунтований і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 211.300,00 грн. підставно визнано місцевим судом такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 38.450,37 грн., інфляційних збитків в розмірі 18.621,55 грн., а також трьох процентів річних в розмірі 4.806,30 грн.

За наведених вище фактичних обставин та з урахуванням зазначених положень чинного законодавства вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних збитків в розмірі 18.621,55 грн. та трьох процентів річних в розмірі 4.806,3 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Вказані розрахунки перевіренні колегією суддів та відповідають положенням законодавства.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 38.450,37 грн., то місцевий суд дійшов помилкового висновку про її обґрунтованість.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 551 ЦК України якщо   предметом  неустойки  є  грошова  сума,  її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як встановлено колегією суддів, між сторонами фактично було укладено договір шляхом обміну документами, тобто письмово не встановлено можливості застосування неустойки у вигляді пені.

Не передбачено і законодавством розмір пені для договорів купівлі-продажу, а, відтак, відсутні підстави для стягнення з відповідача пені.

Отже у позовній вимозі про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 38.450,37 грн. належить відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати державного мита у розмірі 3.447,28 грн. та 106,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, тобто пропорційно до розміру задоволених вимог, а також з урахуванням тієї обставини, що часткове погашення боргу відповідачем відбулося лише після порушення провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм  внутрішнім  переконанням, що ґрунтується а всебічному, повному і об'єктивному  розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,  керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені апелянтом, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для даної справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга, з урахуванням заявлених в ній апеляційних вимог та з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 49/273 від 22.12.2008 р. підлягає зміні, а позов – задоволенню у вищевказаній частині.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені апелянтом при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Комунального підрядного спеціалізованого підприємства будівельно-електромонтажних робіт залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 49/273 від 22.12.2008 р.  змінити, виклавши п. 1 його резолютивної частину у такій редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підрядного спеціалізованого підприємства будівельно-електромонтажних робіт (03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, 38, п/р 26003301230544 в Жовтневому відділенні «Промінвестбанк», МФО 322067, код ЄДРПОУ 03334084, а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Променерготрейдінг» (04210, м. Київ, вул. Маршала Тимошенко 18, п/р 26000901309846 в ЗАТ «ОТП Банк», м. Київ, МФО 300528, код ЄДРПОУ 34538502) 211.300,00 грн. заборгованості за поставлений товар, суму інфляційних збитків в розмірі 18.621,55 грн., суму трьох процентів річних в розмірі 4.806,3 грн., а також 3.447,28 грн. державного мита та 106,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.”

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва у справі № 49/273 від 22.12.2008 р. залишити без змін.

4. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 1/205 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді