Рішення

від 22.06.2009 по справі 13/161

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/161

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.09                                                                                 Справа № 13/161

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альпі-Кий», м. Львів

до товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Цегельний завод», м. Зимогір'я Луганської області

про стягнення 10375 грн. 20 коп.,

                                          Суддя Яресько Б.В.

Представники:

від позивачаМірошниченко О.А. дов. б/н від 18.06.09.;

від відповідача

представник не прибув.

У засіданні брали участь:

секретар судового засідання Лисенко В.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: позивач звернувся з позовом про стягнення суми боргу за поставлений товар в розмірі 8 646 грн. 00 коп., штрафу в розмірі 1 729 грн. 20 коп.

Позивач позов підтримав.

Позивач усно заявлене клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, грошові кошти відповідача та заборони на відчуження майна, зміну банківських реквізитів та відкриття інших поточних рахунків.

Відповідно до  ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно п. 3 Роз'яснення Вищого господарського суду від 23.08.1994р. №02-5/611 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою  застосування  заходів  до  забезпечення  позову  є достатньо обґрунтоване припущення,  що майно (в тому числі грошові суми, цінні   папери   тощо), яке  є  у  відповідача  на  момент пред'явлення позову  до  нього,  може  зникнути, зменшитись за кількістю або  погіршитись  за якістю на момент виконання рішення.

Позивачем не наведено обґрунтування та не надано доказів про те, що невжиття заявлених заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

За таких обставин, клопотання позивача про вжиття заходів для забезпечення позову  не підлягає задоволенню.

Учасників судового процесу було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст.ст. 42 , 43 Господарського  процесуального кодексу України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Відповідач у судове засідання не прибув, відзиву на позовну заяву не надав.

Неприбуття повторно у судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про час і місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно положень ст. 75 Господарського  процесуального кодексу України, оскільки до повноважень господарських суддів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.  

Тому направлення кореспонденції на адресу відповідача відповідно до інформації, що міститься в матеріалах справи є належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення судом певних процесуальних дій.

З'ясувавши фактичні  обставини справи,  докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам  сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правової норми, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи учасників судового процесу, суд    

ВСТАНОВИВ, що відповідно до умов укладеного між сторонами по справі договору купівлі-продажу товару № 78/Д/07-пак від 17.12.2007 р. позивач за накладною № 590129 від 11.09.2008 р. передав відповідачу через Мандрусенко М.І., що діяв за довіреністю на одержання ТМЦ серія ЯПГ № 268196 від 10.09.2008 р. товар на суму 18 907 грн. 78 коп.

Зазначений товар відповідачем був частково оплачений.

В порушення п. 3.3. договору відповідач в встановлений строк –5 календарних днів з дати отримання товару за нього не розрахувався в повному обсязі.

Позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення боргу в сумі 8 646 грн. 00 коп., та штрафу в розмірі 1 729 грн. 20 коп. нарахованого відповідно до п. 5.3. договору в розмірі            20 % від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару.

Відповідач заперечень проти позову, або доказів оплати боргу суду не надав.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання в сумі 8 646 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах  звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 530 згаданого кодексу, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За таких обставин позов є обґрунтованим, та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача, а саме державне мито у сумі 103 грн. 75 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312 грн. 50 коп.

Керуючись ст. 44,49,75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Цегельний завод»Луганська область, Слов'яносербський район, місто Зимогір'я, вулиця Заводська, 1, ідентифікаційний код 32292709 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Альпі-Кий», м. Львів,                      вул. Рилєєва, 12/3, ідентифікаційний код 30822714, борг в сумі 8 646 грн. 00 коп., штраф 1 729 грн. 20 коп.,  державне мито у сумі 103 грн. 75 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312 грн. 50 коп., наказ видати.

За згодою сторін у судовому засіданні була проголошена лише вступна та резолютивна частина рішення

Суддя                                                                                       Б.В. Яресько

Дата підписання повного тексту рішення

24 червня 2009 року