Рішення

від 18.08.2014 по справі 911/2695/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2014 р. Справа № 911/2695/14

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рілаєнс»

та до Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області в особі Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель»

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, зобов'язання повернути нерухоме майно та скасування запису про право власності

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача: Пата С.П. (довіреність б/н від 12.06.2014 р.)

від відповідача 1: Смелянський Р.І. (довіреність б/н від 25.02.2014 р.)

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи : Бондар Е.А. (довіреність б/н від 22.04.2014 р.)

Обставини справи:

До господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Візит» (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рілаєнс» (далі - відповідач 1) та до Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області в особі Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, зобов'язання повернути нерухоме майно та скасування запису про право власності.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що за оспорюваним правочином з власності позивача поза волею останнього вибуло нерухоме майно, у зв'язку з чим ТОВ «Візит» просить суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ТОВ «Візит» та ТОВ «Рілаєнс», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 17.01.2014 р. за реєстр. № 228; зобов'язати ТОВ «Рілаєнс» повернути на користь ТОВ «Візит» нерухоме майно, а саме - нежитлові будівлі, які складаються з корпусу № 3 готелю загальною площею 1890,9 кв.м., зазначеного за планом земельної ділянки під літ. А; корпусу спортзалу загальною площею 491,3 кв.м., зазначеного за планом земельної ділянки під літ. Б., які знаходяться на земельній ділянці площею 0,742 га, місце розташування якої: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Лугова, буд. 10, призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та громадського харчування; земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні під готельний комплекс, на підставі Державного акту на право постійного користування землею Козинської селищної ради народних депутатів від 22 лютого 2001 року № 7, зареєстрованого в Книзі записів актів на право постійного користування землею за № 361; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 17.01.2014 р. № 4296901 про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Рілаєнс» на нежитлові будівлі за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, вул. Лугова, буд.10, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 121838732231, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 228, від 17.01.2014 р. Також позивач просив суд покласти на відповідача 1 - ТОВ «Рілаєнс» судові витрати.

За твердженням позивача, станом на 17.01.2014 р. загальні збори учасників позивача за участі єдиного учасника ТОВ «Візит» - Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію - не затверджували рішення про укладання договору щодо відчуження спірного нерухомого майна позивача та не надавали повноважень гр. ОСОБА_5 на підписання такого договору. Про те, що нерухоме майно позивача вибуло з його власності поза волею єдиного учасника товариства, свідчить звернення Уповноваженої особи Фонду до правоохоронних органів із заявою про злочин щодо виведення активів афілійованої особи банку, за якою Печерським районним управлінням ГУ МВС України в м. Києві ведеться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 4201411006000129.

За інформацією, отриманою в Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Комерційний банк «Даніель» ОСОБА_6, у банку відсутні будь-які документи, які свідчать про прийняття єдиним учасником ТОВ «Візит» рішення про відчуження нерухомого майна. Зокрема, таке рішення не зафіксоване ні в протоколах засідань Спостережної ради банку, ні в протоколах засідань Правління. Відсутній в ПАТ «Комерційний банк «Даніель» також протокол загальних зборів учасників ТОВ «Візит» щодо зазначеного рішення. Водночас, у матеріалах справи нотаріуса щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р. наявний протокол загальних зборів учасників ТОВ «Візит» без номеру, датований 25.12.2013 р., з наступним порядком денним: «Про продаж майна належного Товариству. Про надання права підпису договору купівлі-продажу». Відповідно до вказаного протоколу було вирішено здійснити продаж нерухомого майна, належного товариству, а саме: спортзал та корпус № 3 готельного комплексу, які розташовані за адресою: 08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Лугова, 10, Товариству з обмеженою відповідальністю «Рілаєнс» за ціною згідно з балансовою вартістю на загальну суму 901350,00 грн., а також надати генеральному директору ТОВ «Візит» ОСОБА_5 право підпису договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, належного товариству, за ціною згідно з балансовою вартістю на загальну суму 901350,00 грн. з ПДВ та на умовах, йому відомих.

На переконання позивача, протокол загальних зборів учасників ТОВ «Візит» без номеру, датований 25.12.2013 р., не є доказом попереднього затвердження оспорюваного правочину у відповідності до підпунктів 30, 31 п. 14.1.1 статуту позивача, оскільки загальні збори учасників ТОВ «Візит» 25.12.2013 р. не скликалися, що підтверджується відсутністю як у позивача, так і у ПАТ «Комерційний банк «Даніель» повідомлень про проведення зборів (п.14.1.3.3 статуту позивача), переліку зареєстрованих у зборах учасників (п.14.1.2.5 статуту позивача), оригіналу чи копії протоколу б/н від 25.12.2013 р., а також поясненнями генерального директора ОСОБА_5 Згаданий протокол був наданий нотаріусу в день посвідчення договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р., коли у єдиного учасника ТОВ «Візит» повноваження всіх органів управління і контролю перейшли до Уповноваженої особи Фонду.

За твердженням позивача, згаданий протокол не відображає рішення єдиного учасника позивача, а відображає одноособовий намір голови правління ПАТ «Комерційний банк «Даніель» ОСОБА_7 відчужити нерухоме майно за ціною, рівною балансовій вартості нерухомого майна, конкретній юридичній особі - ТОВ «Рілаєнс». Посадова особа банку при цьому перевищила надані їй повноваження та порушила порядок прийняття рішень органами управління, що визначені чинним законодавством та статутом банку. Крім того, генеральний директор позивача до дня укладення договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р. не був ознайомлений з вказаним вище протоколом, інформацією про істотні умови правочину не володів, всупереч вказівці протоколу, що умови йому відомі, та згадці, що він був присутній на зборах.

Отже, вищий орган управління позивача - загальні збори учасників ТОВ «Візит» не здійснив попереднього затвердження договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р., як того вимагає статут. На думку позивача, оскільки єдиний учасник останнього не приймав рішення про відчуження нерухомого майна та не надавав ОСОБА_5 повноважень на підписання оспорюваного договору, то це свідчить про відсутність вільного волевиявлення учасника правочину, що відповідає його внутрішній волі, у зв'язку з чим оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним, а спірне нерухоме майно - поверненню позивачеві із скасуванням при цьому запису у Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «Рілаєнс».

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.07.2014 р. за вказаним позовом було порушено провадження у даній справі.

Розгляд справи відкладався.

Позивачем також було подано до господарського суду Київської області заяву б/н від 25.06.2014 р. про забезпечення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та про зобов'язання повернути нерухоме майно шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі, що становлять предмет позову.

Заява обґрунтована тим, що позивачу відомо про намір відповідача 1 здійснити відчуження спірного нерухомого майна, що може, на думку позивача, унеможливити чи утруднити виконання судового рішення. Зокрема, позивач посилається на те, що у лютому 2014 року ТОВ «Рілаєнс» було розміщено в мережі Інтернет оголошення про продаж спірного нерухомого майна.

Відповідно до приписів ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» № 16 від 26.12.2011 р., відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Пунктом 3 тієї ж постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Всупереч положенням статті 66 ГПК України, заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин, які б свідчили, що невжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду, не підтвердив мотиви заяви належними доказами, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову у даній справі.

Слід зазначити, що за змістом п. 10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» від 23.03.2012 р. № 6 результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу про вжиття заходів до забезпечення позову повинні зазначатись в резолютивній частині рішення суду.

21.07.2014 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано письмові пояснення по справі б/н від 21.07.2014 р., у тому числі - щодо залучення до у часті у справі в якості третьої особи ПАТ «Комерційний банк «Даніель».

21.07.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача 1 було подано заперечення б/н від 18.07.2014 р. проти позовної заяви про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.01.2014 р. недійсним.

21.07.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача 1 було подано клопотання б/н від 21.07.2014 р. про долучення документів до матеріалів справи.

21.07.2014 р. до господарського суду Київської області представником відповідача 1 було подано заперечення б/н від 21.07.2014 р. проти клопотання ТОВ «Візит» про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

21.07.2014 р. до господарського суду Київської області представником ПАТ «Комерційний банк «Даніель» було подано заяву б/н від 21.07.2014 р. про вступ ПАТ «Комерційний банк «Даніель» у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

У судовому засіданні 21.07.2014 р. представники позивача та ПАТ «Комерційний банк «Даніель» підтримали клопотання про залучення банку в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у даній справі; представник відповідача 1 проти вказаного залучення заперечував; представник відповідача 2 був присутнім.

Ухвалою господарського суду від 21.07.2014 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, було залучено ПАТ «Комерційний банк «Даніель».

04.08.2014 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано письмові пояснення б/н від 01.08.2014 р. щодо наявних судових справ стосовно майна - предмету продажу за спірним договором.

04.08.2014 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано клопотання б/н від 01.08.2014 р. про витребування доказів, яке було залишено судом без задоволення.

04.08.2014 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано клопотання б/н від 01.08.2014 р. про долучення документів до матеріалів справи.

04.08.2014 р. до господарського суду Київської області представником позивача були подані додаткові обґрунтування до заяви про забезпечення позову б/н від 01.08.2014 р.

04.08.2014 р. до господарського суду Київської області відповідачем 2 було подано клопотання № 1075 від 29.07.2014 р. про розгляд справи 04.08.2014 р. без участі представника відповідача 2.

04.08.2014 р. до господарського суду Київської області відповідачем 2 було подано відзив на позовну заяву № 1074 від 29.07.2014 р.

04.08.2014 р. до господарського суду Київської області представником третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», були подані пояснення б/н від 01.08.2014 р. на позовну заяву.

04.08.2014 р. до господарського суду Київської області представником третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», були подані пояснення б/н від 01.08.2014 р. щодо заяви про забезпечення позову.

У судовому засіданні 04.08.2014 р. представником відповідача 1 заявлено усне клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, приватного нотаріуса, який посвідчував спірний правочин.

Ухвалою суду від 04.08.2014 р. відповідачу 1 було запропоновано викласти письмово клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса, який здійснював посвідчення спірного правочину, з обґрунтуванням необхідності такого залучення згідно з приписами ст. 27 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 04.08.2014 р. представником відповідача 1 заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи, яке було задоволено судом.

У судове засідання 04.08.2014 р. представник відповідача 2 не з'явився.

05.08.2014 р. до господарського суду надійшли пояснення державного реєстратора відповідача 2 щодо юридичної особи ТОВ «Візит» (код 30042799).

15.08.2014 р. до господарського суду представником позивача були подані письмові пояснення б/н від 15.08.2014 р. щодо позовної вимоги, пов'язаної зі скасуванням запису в реєстрі прав.

15.08.2014 р. до господарського суду представником третьої особи були подані письмові пояснення б/н від 15.08.2014 р. щодо застосування ст. 92 ЦК України та відсутності внутрішньої волі у позивача на укладення правочину.

18.08.2014 р. до господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло клопотання № 1101 від 08.08.2014 р. про розгляд справи 18.08.2014 р. без участі представника відповідача 2.

18.08.2014 р. до господарського суду представником відповідача 1 були подані додаткові заперечення б/н від 15.08.2014 р. проти позовної заяви про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.01.2014 р. недійсним.

18.08.2014 р. до господарського суду представником відповідача 1 було подане клопотання про долучення до матеріалів справи Рецензії та Звіту про оцінку нежитлових будівель за адресою: Київська обл., Обухівський район, смт. Козин, вул. Лугова, 10, згідно з якими вартість спірного майна була визначена оцінювачем в сумі 901350,00 грн.

У судовому засіданні 18.08.2014 р. представники позивача та третьої особи позовні вимоги підтримували; представник відповідача 1 проти позову заперечував.

У судове засідання 18.08.2014 р. представник відповідача 2 не з'явився.

У судовому засіданні 18.08.2014 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Відповідно до частини першої ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК України).

17 січня 2014 року між ТОВ «Візит» та ТОВ «Рілаєнс» був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 17.01.2014 р. за реєстр. № 228.

Згідно з п. 1 вказаного договору позивач передав у власність, а відповідач прийняв і оплатив на нижчевикладених умовах об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі, що складаються з корпусу спортзалу та корпусу готелю ТОВ «Візит» та знаходяться за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Лугова, 10, реєстраційний номер № 121838732231.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р. було здійснено державну реєстрацію права власності покупця на вказане нерухоме майно, номер запису про право власності 4296901.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що укладення ТОВ «Візит» договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р. відбулось без вільного волевиявлення позивача щодо відчуження майна, а отже договір є укладеним від імені продавця без необхідного обсягу цивільної дієздатності, і відповідно до ч. 2 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України встановлення цієї обставини судом є підставою для визнання правочину недійсним.

Дослідивши позиції сторін та матеріали справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Візит» у даній справі з огляду на таке.

Частиною першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Як зазначено вище, згідно з частиною 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Приписами статей 80, 92 ЦК України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 р., припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють) . Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

На момент укладання договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р., відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, керівником ТОВ «Візит» був генеральний директор ОСОБА_5.

Позивач зазначає, що гр. ОСОБА_5 підписав оспорюваний договір про відчуження нерухомого майна, рішення про що не приймав ні він особисто як генеральний директор товариства, ні повноважний орган позивача - загальні збори учасників, оскільки вираження волевиявлення на відчуження нерухомого майна позивача, ринкова вартість якого станом на 17.01.2014 р. складала 61602000,00 грн., належить до компетенції загальних зборів учасників.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до статуту позивача, що затверджений загальними зборами учасників ТОВ «Візит» (протокол № 08/2012 від 27 лютого 2012 року, державна реєстрація змін до установчих документів від 29.02.2012 р. №1342105002000042), загальними зборами учасників здійснюється попереднє затвердження та надання повноважень на укладення: правочинів (угод, договорів, контрактів та інших) на суму, що перевищує 10000,00 (десять тисяч) доларів США по курсу НБУ на момент здійснення такого правочину (пп. 30 п. 14.1.1 статуту); будь-яких правочинів (угод, договорів, контрактів та інших) щодо придбання та/або відчуження нерухомості, земельних ділянок, основних фондів, тощо, незалежно від їх вартості ( пп. 31 п.14.1.1 статуту).

Оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу від 17.01.2014 р. у преамбулі вказує, що генеральний директор ОСОБА_5 представляє ТОВ «Візит» на підставі статуту.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач 1 - ТОВ «Рілаєнс» був обізнаний зі змістом статуту позивача, в тому числі - стосовно обмеження повноважень генерального директора на укладання даної категорії правочинів.

Єдиним учасником позивача станом на день укладання договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р., відповідно до статуту ТОВ «Візит» та даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виступало Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель».

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, для посвідчення оспорюваного договору нотаріусу були надані протокол загальних зборів учасників позивача від 25.12.2013 р., протокол загальних зборів ТОВ «Рілаєнс» від 17.01.2014 р., згода іпотекодержателя ПАТ «Комерційний банк «Промекономбанк» на продаж предмета іпотеки від 17.01.2014 р.

Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Візит» від 25.12.2013 р. було вирішено: здійснити продаж нерухомого майна, належного товариству, а саме: спортзал та корпус № 3 готельного комплексу, які розташовані за адресою: 08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Лугова, 10, товариству з обмеженою відповідальністю «Рілаєнс» (ідентифікаційний код юридичної особи 38568629) за ціною згідно з балансовою вартістю - 751125,00 грн., ПДВ - 150225,00 грн., на загальну суму 901350,00 грн.

Відповідно до другого питання порядку денного загальних зборів учасників ТОВ «Візит» було вирішено надати генеральному директору товариства ОСОБА_5 право підпису договору купівлі-продажу нерухомого майна, належного товариству, а саме: спортзал та корпус № 3 готельного комплексу, розташовані за адресою: 08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Лугова, 10, товариству з обмеженою відповідальністю «Рілаєнс» за ціною згідно з балансовою вартістю - 751125,00 грн., ПДВ - 150225,00 грн., на загальну суму 901350,00 грн. з ПДВ, та на умовах, йому відомих.

Наведене спростовує твердження позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину відповідач 1 очевидно був обізнаний з тим, що директор продавця діяв без належних повноважень або ж з перевищенням останніх.

Поряд з цим, судом відхиляються посилання позивача на те, що оскільки зі змісту статуту позивача відповідач 1 був обізнаний про єдиного учасника продавця, а станом на 17.01.2014 р. інформація про введення тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний банк «Даніель» та призначення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на тимчасову адміністрацію банку була офіційно оприлюднена, а тому була відома відповідачу 1, то останній вчинив оспорюваний правочин за відсутності доказів попереднього затвердження правочину компетентним органом позивача, з огляду на таке.

16 січня 2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийняте рішення № 1 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Комерційний банк «Даніель».

Відповідно до п. 3 рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1 від 16.01.2014 р. до банку було призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_6.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що є спеціальним законом у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку, з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду , є нікчемними.

Між тим, з наведених вище приписів законодавства не вбачається поширення дії вказаних обмежень на період до призначення уповноваженої особи Фонду.

Поряд з цим слід зазначити, що предметом даного господарського спору є визнання недійсним правочину, вчиненого 17.01.2014 р. не органами управління банку , а товариством з обмеженою відповідальністю «Візит».

Окрім того, стосовно посилання позивача та третьої особи на те, що ТОВ «Рілаєнс» знало про обмеження у повноваженнях керівника позивача (абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України), слід зазначити наступне.

Як зазначається у згадуваному вище п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 р., у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: - такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); - про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідачем 1 до матеріалів справи був наданий Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 19111414, в якому керівником ПАТ «Комерційний банк «Даніель» станом на 17.01.2014 р. зазначено ОСОБА_7.

Згідно з приписами статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Таким чином, на момент укладення спірного правочину Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містив відомостей про введення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Даніель» та призначення в якості керівника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів.

Окрім того, судом враховано, що в офіційних друкованих виданнях - газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр», інформація щодо введення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Даніель» була надрукована 24.01.2014 р., в той час як позивачем та третьою особою до матеріалів справи доказів оприлюднення наведеної інформації на час вчинення оспорюваного правочину не надано.

Водночас, п. 5 рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1 від 16.01.2014 р. було передбачено розміщення інформації про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Даніель» на офіційній сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в мережі Інтернет не пізніше 20.01.2014 р. та у газетах «Голос України» й «Урядовий кур'єр» не пізніше 27.01.2014 р.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, позивачем належними та допустимими доказами в розумінні наведених вище приписів ст.ст. 32-34 ГПК України не доведено суду тієї обставини, що ТОВ «Рілаєнс» в момент вчинення правочину знало або не могло не знати про введення в ПАТ «КБ «Даніель» тимчасової адміністрації, а відтак - що спірний правочин вчинений від імені позивача поза волею останнього та його керівником - з перевищенням наданих йому повноважень.

При цьому посилання позивача на те, що Уповноваженою особою Фонду ОСОБА_6 було подано низку позовів та заяву про злочин у зв'язку з вчиненням дій щодо штучного виведення майна банку та його афілійованих осіб на третіх осіб, у тому числі - на ТОВ «Рілаєнс», в якій викладені обставини, що свідчать про пов'язаність учасників, посадових осіб ПАТ «Комерційний банк «Даніель», ПАТ «Комерційний банк «Промекономбанк», ТОВ «Рілаєнс» та про узгодженість їхніх дій щодо виведення активів банку, які оформлені правочинами 16-17 січня 2014 року, не може до встановлення зазначених обставин компетентними органами розглядатися господарським судом в якості доказу того, що укладаючи договір купівлі-продажу від 17.01.2014 р., відповідач 1 достовірно знав про обмеження повноважень виконавчого органу позивача на укладання вказаної категорії правочинів, а також про відсутність попереднього погодження правочину компетентним органом позивача.

При цьому судом враховується, що обставини, які не потребують доказування у господарському процесі визначаються згідно з приписами статті 35 ГПК України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Крім того, вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Водночас, посилання ТОВ «Візит» на відсутність у позивача та третьої особи протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Візит» від 25.12.2013 р., як і на необізнаність з ним директора товариства ОСОБА_5, який вчиняв підпис на оспорюваному договорі, не спростовують факту існування такого протоколу на час укладення договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р.

Також судом враховано і фактичне виконання з боку ТОВ «Візит» умов спірного договору, зокрема, в частині прийняття грошових коштів від ТОВ «Рілаєнс» та неповернення їх відповідачеві 1.

Посилання ж позивача та третьої особи на той факт, що голова правління ПАТ «КБ «Даніель» ОСОБА_7 не мала права одноособового прийняття рішення, оформленого протоколом загальних зборів ТОВ «Візит» 25.12.2013 р., і що це рішення загальних зборів учасників ТОВ «Візит», оформлене протоколом від 25.12.2013 р., було визнано недійсним господарським судом Київської області у справі № 911/1388/14, залишаються судом поза увагою з огляду на таке.

Відповідно до Висновків Верховного Суду України за 2010-2011 р.р., викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, визнання недійсними в судовому порядку рішень загальних зборів господарського товариства не може бути підставою для визнання недійсними договорів, укладених виконавчим органом товариства на виконання рішень загальних зборів, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч. 3 ст. 92 ЦК України).

Зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 6 червня 2011 р. у справі № 3-50гс11.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Крім того, згідно з частинами 1, 2 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Водночас, інші докази, що надані в матеріали справи, як і посилання позивача та третьої особи, викладені у відповідних письмових поясненнях, вказаних вище висновків суду не спростовують.

Приймаючи до уваги все вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога ТОВ «Візит» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р., укладеного між ТОВ «Візит» та ТОВ «Рілаєнс», з підстав, зазначених у позовній заяві, є недоведеною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню судом.

Згідно зі ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі те, що вона одержала на виконання цього правочину.

На підставі вказаної норми позивачем разом з вимогою про визнання договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р. недійсним, було заявлено похідну вимогу про зобов'язання відповідача повернути нерухоме майно, отримане від позивача за вказаним договором.

Оскільки позовну вимогу щодо визнання недійсним договору залишено судом без задоволення, у задоволенні похідної вимоги про повернення нерухомого майна - предмету договору також слід відмовити.

З цих же підстав суд відмовляє і у задоволенні похідної вимоги ТОВ «Візит» про скасування запису в Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «Рілаєнс».

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у даній справі підлягають залишенню без задоволення у повному обсязі.

Судовий збір, сплачений за подання позову, в задоволенні якого судом відмовлено, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Крім того, з огляду на абзац 2 пункту 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір» № 01-06/704/2012 від 23.05.2012 р. розподіл судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову здійснюється між сторонами за правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

У зв'язку з відмовою в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України, судовий збір, сплачений позивачем за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову, покладається на позивача.

Керуючись статтями 32-34, 44, 49, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит» про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

Повне рішення підписане 26.08.2014 р.

Суддя В.М. Бабкіна