Постанова

від 03.02.2015 по справі 911/2695/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2015 р. Справа№ 911/2695/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Дикунської С.Я.

ОСОБА_1

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю;

від відповідача-1: ОСОБА_3 - представник за довіреністю;

від відповідача-2: представник не з'явився;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на

стороні позивача,: ОСОБА_4 - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит"

на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2014 року

по справі № 911/2695/14 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс"

2. Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської

області в особі Реєстраційної служби Обухівського

міськрайонного управління юстиції Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача,: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Даніель"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, зобов'язання повернути нерухоме майно та скасування запису про право власності

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Візит" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс", 2. Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області в особі Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача,- Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Даніель" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, зобов'язання повернути нерухоме майно та скасування запису про право власності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вищий орган позивача не приймав рішення про відчуження нерухомого майна позивача, оскільки протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" від 25.12.2013 р., не є доказом попереднього затвердження оспорюваного правочину у відповідності до підпунктів 30, 31 п. 14.1.1 статуту позивача, так як загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" 25.12.2013р. не скликалися, що підтверджується відсутністю як у позивача, так і у Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Даніель" повідомлень про проведення зборів (п.14.1.3.3 статуту позивача), переліку зареєстрованих у зборах учасників (п.14.1.2.5 статуту позивача), оригіналу чи копії протоколу б/н від 25.12.2013 р., а також поясненнями генерального директора ОСОБА_5

Таким чином, позивач стверджує про відсутність внутрішньої волі товариства на укладення спірного правочину.

Крім цього, позивач зазначає, що єдиним учасником позивача станом на день укладання Договору купівлі-продажу від 17.01.2014 року відповідно до Статуту позивача та даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, являлося Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель», щодо якого 16.01.2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте рішення № 1 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібна тимчасову адміністрацію.

За таких обставин, позивач вважає, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним, а спірне нерухоме майно - поверненню позивачеві із скасуванням при цьому запису у Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс".

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.08.2014 року у справі № 911/2695/14 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, крім підстав зазначених у позовній заяві, посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у задоволенні заяви про застосування заходів до забезпечення позову, у зв'язку з чим просить суд апеляційної інстанції вжити заходів до забезпечення позову.

Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Даніель" подано письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких воно вимоги апеляційної скарги підтримує та просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Відповідачем-2 не використано наданого йому законом права на участь його представника у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Причин неявки суду не повідомлено. Матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача-2 про час та місце судового засідання, а саме поштове повідомлення № 11321864.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-2, за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення присутніх учасників процесу судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Візит" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 17.01.2014 р. за реєстр. № 228, за умовами якого продавець передав у власність, а покупець прийняв і оплатив на нижчевикладених умовах об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі, що складаються з корпусу спортзалу та корпусу готелю Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" та знаходяться за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Лугова, 10, реєстраційний номер № 121838732231.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 17.01.2014 р. було здійснено державну реєстрацію права власності покупця на вказане нерухоме майно, номер запису про право власності 4296901.

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Як передбачено ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як на підставу для визнання правочину недійсним, позивач посилається на те, що укладення Товариством з обмеженою відповідальністю "Візит" договору купівлі-продажу від 17.01.2014 року відбулось без вільного волевиявлення позивача щодо відчуження майна, а отже договір є укладеним від імені продавця без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

За приписами ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р., припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Судовою колегією встановлено, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 17.01.2014 року, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" був генеральний директор ОСОБА_5.

Як стверджує позивач, гр. ОСОБА_5 підписав оспорюваний договір про відчуження нерухомого майна, рішення про що не приймав ні він особисто як генеральний директор товариства, ні повноважний орган позивача - загальні збори учасників, оскільки вираження волевиявлення на відчуження нерухомого майна позивача, ринкова вартість якого станом на 17.01.2014 року складала 61 602 000,00 грн., належить до компетенції загальних зборів учасників.

Відповідно до статуту позивача, що затверджений загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" (протокол № 08/2012 від 27 лютого 2012 року, державна реєстрація змін до установчих документів від 29.02.2012 р. №1342105002000042), загальними зборами учасників здійснюється попереднє затвердження та надання повноважень на укладення: правочинів (угод, договорів, контрактів та інших) на суму, що перевищує 10000,00 (десять тисяч) доларів США по курсу НБУ на момент здійснення такого правочину (пп. 30 п. 14.1.1 статуту); будь-яких правочинів (угод, договорів, контрактів та інших) щодо придбання та/або відчуження нерухомості, земельних ділянок, основних фондів, тощо, незалежно від їх вартості ( пп. 31 п.14.1.1 статуту).

Оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу від 17.01.2014 року у преамбулі містить посилання на те, що генеральний директор ОСОБА_5 представляє Товариство з обмеженою відповідальністю "Візит" на підставі статуту.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс" було обізнано зі змістом статуту позивача, в тому числі стосовно обмеження повноважень генерального директора на укладання даної категорії правочинів.

Судовою колегією встановлено, що єдиним учасником позивача станом на день укладання договору купівлі-продажу від 17.01.2014 року, відповідно до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" та даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виступало Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Даніель".

Матеріали справи свідчать про те, що для посвідчення оспорюваного договору нотаріусу були надані протокол загальних зборів учасників позивача від 25.12.2013 року, протокол загальних зборів Товариство з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс" від 17.01.2014 року, згода іпотекодержателя Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Промекономбанк" на продаж предмета іпотеки від 17.01.2014 року.

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" від 25.12.2013 року було вирішено: здійснити продаж нерухомого майна, належного товариству, а саме: спортзал та корпус № 3 готельного комплексу, які розташовані за адресою: 08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Лугова, 10, товариству з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс" (ідентифікаційний код юридичної особи 38568629) за ціною згідно з балансовою вартістю - 751 125,00 грн., ПДВ - 150 225,00 грн., на загальну суму 901 350,00 грн.

Вирішено надати генеральному директору товариства ОСОБА_5 право підпису договору купівлі-продажу нерухомого майна, належного товариству, а саме: спортзал та корпус № 3 готельного комплексу, розташовані за адресою: 08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Лугова, 10, Товариству з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс" за ціною згідно з балансовою вартістю - 751 125,00 грн., ПДВ - 150 225,00 грн., на загальну суму 901 350,00 грн. з ПДВ, та на умовах, йому відомих.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що встановлені вище обставини спростовують твердження позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину Товариство з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс" очевидно було обізнано з тим, що директор продавця діяв без належних повноважень або ж з перевищенням останніх.

Крім цього, судова колегія зважає на те, що посилання позивача на той факт, що голова правління Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Даніель" ОСОБА_7 не мала права одноособово приймати рішення, оформленого протоколом загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" 25.12.2013 року, було предметом дослідження у справі № 911/1388/14, рішенням Господарського суду Київської області по якій було визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЗИТ» від 25.12.2013 року, оформлене протоколом Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЗИТ» б/№ від 25.12.2013 року.

За приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Натомість, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до висновків Верховного Суду України за 2010-2011 р.р., викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, визнання недійсними в судовому порядку рішень загальних зборів господарського товариства не може бути підставою для визнання недійсними договорів, укладених виконавчим органом товариства на виконання рішень загальних зборів, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч. 3 ст. 92 ЦК України).

Зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 6 червня 2011 р. у справі № 3-50гс11.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ГПК України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 111-28 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Стосовно посилань апелянта на те, що 16.01.2014 року відносно Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте рішення № 1 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібна тимчасову адміністрацію, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1 від 16.01.2014 року до банку було призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_8.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є спеціальним законом у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку, з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними.

Однак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з наведених вище приписів законодавства не вбачається поширення дії вказаних обмежень на період до призначення уповноваженої особи Фонду, оскільки предметом даного господарського спору є визнання недійсним правочину, вчиненого 17.01.2014 року не органами управління банку, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Візит".

Стосовно посилання позивача на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс" знало про обмеження у повноваженнях керівника позивача, судова колегія зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, в офіційних друкованих виданнях - газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", інформація щодо введення тимчасової адміністрації в Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Даніель" була надрукована 24.01.2014 року (Том ІІІ, а.с. 103-104).

Водночас, п. 5 рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1 від 16.01.2014 року було передбачено розміщення інформації про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Даніель" на офіційній сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в мережі Інтернет не пізніше 20.01.2014 року та у газетах "Голос України" й "Урядовий кур'єр" не пізніше 27.01.2014 року.

Проте, доказів оприлюднення наведеної інформації на час вчинення оспорюваного правочину в матеріалах справи не міститься.

Окрім того, встановлено, що 20.03.2014 року відповідачем було сплачено позивачу 901 350,00 грн., з призначенням платежу: «за нерухоме майно згідно купівлі-продажу від 17.01.2014 року», про що свідчить виписка з особового рахунку позивача (Том І, а.с. 71).

Доказів повернення зазначених коштів на рахунок відповідача в матеріалах справи не міститься.

Отже, судова колегія приходить до висновку про те, що спірний договір з боку позивача був схвалений.

За приписами ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.01.2014 року задоволенню не підлягають.

Крім цього, враховуючи те, що позовні вимоги про зобов'язання повернути нерухоме майно та скасування запису про право власності є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, судова колегія приходить до висновку про те, що вони, також, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянтом належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким у позові відмовлено, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Стосовно заяви позивача про забезпечення позову судова колегія дійшла до висновку про відмову у її задоволенні з наступних підстав.

Заява позивача про забезпечення позову мотивована тим, що відповідач-1 може здійснити відчуження спірного нерухомого майна, що підтверджується у публікацією в мережі Інтернет оголошення про продаж спірного нерухомого майна.

Такі дії відповідача можуть утруднити або унеможливити в майбутньому виконання рішення суду.

За приписами ст.66 ГПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Досліджуючи обставини, зазначені позивачем в заяві про забезпечення позову, судова колегія вважає, що позивачем не доведена наявність фактичних обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2014 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2014 року у справі № 911/2695/14 - без змін.

3. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

4. Матеріали справи № 911/2695/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.М. Коршун

Судді С.Я. Дикунська

ОСОБА_1