Ухвала

від 13.08.2014 по справі 2а-4479/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" серпня 2014 р. м. Київ К/9991/47443/11

№ К/9991/47443/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Кошіля В.В., Костенко М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (ОДПІ)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суд від 16.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011

у справі № 2а-4479/10/1670 Полтавського окружного адміністративного суду

за позовом Приватного підприємства (ПП) «Міцно»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суд від 16.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 07.09.2010 № 0006822301/0/2859 та № 0006812301/0/2858.

У касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував процесуальне право надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для визначення позивачу сум податкових зобов'язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 19.08.2010 № 4264/23-209/25166018, про порушення позивачем норм пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР); підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4. та 7.4.5 пункту 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР) внаслідок завищення валового доходу на загальну суму 3642497,00 грн. у податковому обліку за період з 2 кварталу 2007 року по 4 квартал 2009 року та податкових зобов'язань із податку на додану вартість у сумі 737500,00 грн. у податковому обліку за період з квітня 2007 року по квітень 2008 року, з червня 2008 року по жовтень 2009 року за наслідками нікчемних правочинів з ТОВ «Нефтекор-СК», ТОВ «Крембдінвест», ТОВ «Анга», ТОВ «Тікко», ТОВ «НВФ «Циклон 7», ПП «Кремліс», МПП «Шквал», ТОВ «Континенталь-Меркурій», ТОВ «Ресурс-АТХ-2006 ЛТД», ПП «Інбуд»; завищення валових витрат на загальну суму 3801178,00 грн. у податковому обліку за період з 2 кварталу 2007 року по 4 квартал 2009 року та податкового кредиту на загальну суму 801802,00 грн. у податковому обліку за період з квітня 2007 року по листопад 2009 року за наслідками нікчемних правочинів з поставки позивачу товару (запчастини, обладнання) та ремонтних послуг ТОВ «Нефтекор-СК», ТОВ «Крембдінвест», ТОВ «Анга», ТОВ «Тікко», ТОВ «НВФ «Циклон 7», ПП «Кремліс», МПП «Шквал», ТОВ «Континенталь-Меркурій», ТОВ «Ресурс-АТХ-2006 ЛТД», ПП «Інбуд». Внаслідок вказаних порушень, за висновками акту перевірки, позивач занизив податкові зобов'язання з податку на прибуток у податковому обліку за 3-й квартал 2007 року - 4-й квартал 2009 року на загальну суму 39671,00 грн. та з податку на додану вартість у податковому обліку за серпень 2007 року, березень, травень, серпень, вересень, жовтень. грудень 2008 року, травень, червень, липень, серпень. вересень, листопад 2009 року на загальну суму 64302,00 грн.

За результатами перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.09.2010: № 0006822301/0/2859 - про визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 96453,00 грн. (у т.ч.: 64302,00 грн. - основний платіж, 32151,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0006812301/0/2858 - про визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток у сумі 59506,50 грн.(у т.ч.: 39671,00 грн. - основний платіж, 19835,40 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Як встановлено у судовому процесі, з посиланням на виконання господарських операцій з поставки товарів (запчастини, обладнання) та послуг від ТОВ «Нефтекор-СК», ТОВ «Крембдінвест», ТОВ «Анга», ТОВ «Тікко», ТОВ «НВФ «Циклон 7», ПП «Кремліс», МПП «Шквал», ТОВ «Континенталь-Меркурій», ТОВ «Ресурс-АТХ-2006 ЛТД», ПП «Інбуд», а також послуг з ремонту автонавантажувачів ТОВ «Нефтекор-СК», ТОВ «Анга», ТОВ «Тікко», ТОВ «НВФ «Циклон 7», МПП «Шквал», ТОВ «Ресурс-АТХ-2006, позивач на підставі виписаних вказаними постачальниками накладних та податкових накладних сформував валові витрати та податковий кредит в податковому обліку за вказані вище податкові періоди та у вказаних сумах. Крім того, за наслідками відображення господарських операцій із подальшої реалізації отриманих від цих постачальників товарів позивач збільшив валовий доход та податкові зобов'язання з податку на додану вартість у відповідних податкових періодах.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї ж статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абзац третій підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї статті).

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу від ТОВ «Нефтекор-СК», ТОВ «Крембдінвест», ТОВ «Анга», ТОВ «Тікко», ТОВ «НВФ «Циклон 7», ПП «Кремліс», МПП «Шквал», ТОВ «Континенталь-Меркурій», ТОВ «Ресурс-АТХ-2006 ЛТД», ПП «Інбуд» товарно-матеріальних цінностей та ремонтних послуг не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ДПІ, поряд із доводами про відсутність у перелічених постачальників основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, без яких здійснення поставки товарно-матеріальних цінностей та виконання ремонтних робіт неможливе, відсутність доказів транспортування товарів, у судовому процесі звертала увагу суду на письмові пояснення громадян ОСОБА_2 (засновник та керівник ТОВ «Крембудінвест»), ОСОБА_3 (керівник ТОВ «Нефтекор-СК»), на яких є посилання як на осіб, які підписали договори з позивачем від імені цих товариств та податкові накладні, виписані за їх наслідками, про їх непричетність до створення та діяльності цих юридичних осіб.

Доводам ДПІ про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та вказаними постачальниками суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України оцінки не дали, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на валові витрати та податковий кредит за податковими накладними, виписаними від імені цих юридичних осіб.

Поза увагою суду залишилася і та обставина, що позивач зменшив сукупний валовий доход та збільшив податковий кредит переважно за рахунок суб'єктів підприємницької діяльності, які порушують податкове законодавство, мають ознаки фіктивності, відсутні за місцезнаходженням. Суд не зробив висновку щодо дотримання позивачем належної обачності при виборі контрагента, тоді як число його контрагентів з такими ознаками ставить під сумнів випадковість їх вибору.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

За наявності даних, що свідчать про не відповідність осіб, вказаних у податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Крембудінвест», ТОВ «Нефтекор-СК», особам, уповноваженим на здійснення операцій з поставки від імені цих товариств, та фактів, які ставлять під сумнів реальність господарських операцій, наведені доводи ДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки товарів та послуг.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам наявності у позивача податкової накладної не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем і постачальниками, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Нефтекор-СК», ТОВ «Крембдінвест», ТОВ «Анга», ТОВ «Тікко», ТОВ «НВФ «Циклон 7», ПП «Кремліс», МПП «Шквал», ТОВ «Континенталь-Меркурій», ТОВ «Ресурс-АТХ-2006 ЛТД», ПП «Інбуд» товарно-матеріальних цінностей та ремонтних послуг. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Водночас суду слід дотриматися правової позиції щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, яка в силу ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів при розгляді аналогічних справ. Так, в цій постанові Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, частинами 2, 4 ст. 227, ст.ст. 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити частково, скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суд від 16.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 та направити справу новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписМ.І. Костенко підпис В.В. Кошіль