Ухвала

від 28.08.2014 по справі 810/3268/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" серпня 2014 р. м. Київ К/800/32234/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Бухтіярової І.О.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ЗАМ „Україна" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014

у справі № 810/3268/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ЗАМ Україна"

до Державної податкової інспекції у м. Славутич Головного

управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ЗАМ Україна" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Славутич Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000122200 від 27.05.2013; № 000011200 від 27.05.2013; № 0000102213 від 27.05.2013; № 0000631700 від 27.05.2013.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2013 позовні вимоги задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного і іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 та складено акт № 122/22/32739644 від 13.05.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000122200 від 27.05.2013, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств у сумі 1303949, 91 грн.: 869299, 94 грн. основний платіж, 434649, 97 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0000112200 від 27.05.2013, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 533787, 84 грн.: 355858, 56 грн. основний платіж, 177929, 28 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0000631700 від 27.05.2013, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з прибуткового податку у сумі 37528, 13 грн.: 30022, 50 грн. основний платіж, 7505, 63 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0000102213 від 27.05.2013, яким позивачу визначено штрафні (фінансові) санкції у сумі 96125, 96 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, занижено податок на прибуток на суму 355858, 56 грн.; пп. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України податок на додану вартість на загальну суму 355858, 56 грн.; пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14., пп. 164.2.1, пп.164.2.2, частини "е" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164, частини "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, донараховано 4091, 18 грн. податку з доходів фізичних осіб; пп. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, п. 167.1 ст. 167, п 177.8 ст. 177 Податкового Кодексу України, додатково нараховано податок з доходів фізичних осіб 25931, 32 грн.; пп. 168.1.2, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового Кодексу України нараховано пеню у сумі 20, 73 грн. за несвоєчасне перерахування до бюджету утриманого податку з доходів фізичних осіб за січень 2012 року; п. 3.5, п. 7.25 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач мав господарські правовідносини з ТОВ „Компанія „Мегафіш", ТОВ „ІДЕСКО ГРУП", ТОВ „Тутто-Ол Міт", ТОВ „Ньюмодуль 2011", ТОВ „Айс-Вок".

Стосовно правовідносин з ТОВ „Компанія „Мегафіш".

Відповідно до висновка спеціаліста № 566 від 26.07.2011, дписи від імені ОСОБА_3, у податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень 2011 року та розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за січень, лютий, березень, квітень 2011 року виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Податкова декларація по податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень 2011 року та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за січень, лютий, березень, квітень 2011 року ТОВ „Компанія „Мегафіш" - недійсні.

Також судом апеляційної інстанції не встановлено факт передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків; відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Згідно податкового розрахунку комунального податку за 2009 рік, контрагентом позивача не відображено кількісний склад працівників.

Відповідно до податкової звітності у ТОВ „Компанія „Мегафіш" відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Досліджуючи господарську діяльністю позивача з ТОВ „ІДЕСКО ГРУП" судом встановлено, що відповідно до акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „ІДЕСКО ГРУП" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за червень 2012 та січень 2013 року № 1002/22-5/37813989 від 15.03.2013, складеного працівниками ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, встановлено відсутність поставок товарів і укладення угод з метою настання реальних наслідків між ТОВ „ІДЕСКО ГРУП" і його контрагентами.

Згідно значеного Акта загальна чисельність працюючих на ТОВ „ІДЕСКО ГРУП" становить 0 осіб, відсутні виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ.

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ „Тутто-Ол Міт".

Відповідно до Акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „Тутто-Ол МІТ" підтвердження господарських відносин платниками податків за період лютий 2012 року, квітень 2012 року, травень 2012 року та червень 2012 року № 1009/22-3/36677241 від 15.03.2012, складеного працівниками ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, встановлено відсутність реального здійснення операцій ТОВ „ТУТТО-ОЛ MIT" за лютий 2012 року, квітень 2012 року, травень 2012 року та червень 2012 року.

Контрагент позивача ТОВ „Тутто-Ол Міт" проводив діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Стосовно господарської діяльності позивача з ТОВ „Ньюмодуль 2011".

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної, звірки Товариства з обмеженою відповідальністю „Ньюмодуль 2011" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за вересень-листопад 2011 року, січень 2012 року від 18.06.2012 № 598/22-40/37617602.

Згідно отриманої інформації від ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі (службова записка від 23.05.2012 № 89/ДПІ/07-10/3), співробітниками ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі проведено обстеження місцезнаходження за юридичною адресою: м. Київ, вул. Ризька, буд. 73-Б, про що складено акт незнаходження. Директором та засновником є ОСОБА_4, який непричетний до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, що зареєстрував його за грошову винагороду.

Щодо господарської діяльності позивача з ТОВ „Айс-Вок".

Відповідно до Акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ „Айс-Вок" за період діяльності 24.11.2011-27.06.2012, складеного працівниками ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат і податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

У контрагента позивача ТОВ „АЙС-ВОК" відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат і податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг: дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Доказами факту придбання платником податку товарів (послуг) в оподатковуваних операціях відповідно до частини першої ст. 69 КАС України можуть бути будь-які фактичні дані, які б підтверджували, зокрема обставини щодо поставки (доставки, передачі тощо) покупцю товарів (надання послуг), оплати покупцем товарів (послуг), їх зберігання чи використання у власній господарській діяльності тощо.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшов обґрунтованого висновку, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару позивачу.

Отже, висновок суду про відсутність операцій з поставки товарів (послуг), на які виписані податкові накладні, може вважатися таким, що відповідає фактичним обставинам справи, він обґрунтований відповідними доказами, що підтверджують факт безтоварності господарських операцій.

Виходячи з зазначених положень ПК України, колегія суддів дійшла висновку, що вартість витрат на продукти харчування в склад яких входили алкогольні напої, що сплачувались за рахунок цього підприємства розглядаються як додаткове благо, одержане працівником від свого працедавця.

Так, протягом періоду, який підлягав перевірці підприємством відшкодовано за своїх працівників суми витрат, які не пов'язані з господарською діяльністю підприємства. Сума отриманих послуг працівниками, які не відносяться до представницьких витрат підприємства проводились по авансовим звітам.

Крім цього, за результатами перевірки правильності нарахування та відшкодування витрат на отримання інших компенсаційних виплат у зв'язку з службовою необхідністю встановлено, що ТОВ „ЗАМ „Україна" відшкодувало підзвітній особі (найманому працівнику-платнику податку з доходів фізичних осіб) ОСОБА_5 витрати на оплату ресторану.

Відповідно п. "е" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вартість відшкодованих витрат на оплату ресторану, що відшкодоване за рахунок ТОВ „ЗАМ „Україна" розглядається як додаткове благо.

ТОВ „ЗАМ „Україна", маючи статус податкового агента не здійснило нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб з виплачених сум додаткового блага на користь платника податку ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 при їх компенсації та за їх рахунок за період лютий, травень 2011 року, чим порушило вимоги пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, пп. 164.2.1, пп. 164.2.2, п. "е" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. "а" п. 176.2 ст. 176 ПК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за рахунок підприємства отримали матеріальне благо, вартість якого повинна включатися до складу загального місячного оподатковуваного доходу за лютий та травень 2011 року.

Позивачем не був утриманий податок з доходів фізичних осіб за липень, серпень, вересень 2011 року та за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року, а відтак, колегія суддів дійшла висновку, що податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб донараховано позивачу правомірно.

Стосовно нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій за порушення порядку ведення касових операцій, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до пункту 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004 № 637, у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору.

Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Згідно з пунктом 3.8 Положення, виплати, пов'язані з оплатою праці, проводяться касиром підприємства або за видатковими касовими ордерами на кожного одержувача чи за видатковими відомостями.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем з каси видано готівкові кошти та виписані видаткові касові ордери, в яких видача готівки не підтверджена підписом одержувача, а саме: відсутній підпис про одержання готівки.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно порушення позивачем положень пунктів 3.5, 7.25 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004 № 637, що в свою чергу призвело до перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі підприємства на загальну суму 48062, 98 грн.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ЗАМ „Україна" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 у справі № 810/3268/13-а залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ЗАМ „Україна" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 у справі № 810/3268/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович І.О. Бухтіярова