Постанова

від 06.08.2014 по справі 826/9493/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2014 року 08:10 № 826/9493/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б. В., при секретарі судового засідання Борисовій Т. М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогруп» доДержавної податкової інспекції України у Дніпровському районі м. Києва Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогруп» (надалі - ТОВ «Укрнафтогруп») до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі -ДПІ у Дніпровському районі), в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форма «Р» №0000682201 від 20.02.2014 р., винесене ДПІ у Дніпровському районі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2014 р. було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить позовні вимоги задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зазначає про не дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) та Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) під час винесення податкового повідомлення-рішення форма «Р» №0000682201 від 20.02.2014 р.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, зазначає про дотримання положень чинного законодавства під час винесення спірного податкового повідомлення-рішення. Крім того, зазначає, що під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення чинного законодавства, зокрема ПК України, ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон №996), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88), Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996р. (надалі - Інструкція №99).

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд перейшов до письмового провадження по справі.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення Позивача та Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

ТОВ «Укрнафтогруп» зареєстроване в Деснянській районній у м. Києві державній адміністрації 02.04.2007 р. та з 18.04.2007 р. взято на податковий облік. Основним видом діяльності є: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля пальним; роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.

В період з 16.12.2013 р. по 20.12.2013 р., на підставі наказу Відповідача №2098 від 16.12.2013 р. «Щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки» та направлень на проведення перевірки, інспекторами Відповідача була проведена виїзна документальна позапланова перевірка ТОВ «Укрнафтогруп» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Нафта плюс Україна» та ПП «Міжрегіональна сервісна компанія».

За результатами перевірки було складено Акт №2153/26-53-22-01-21/34972540 від 27.12.2013 р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Укрнафтогруп» (код ЄДРПОУ 34972540) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафта плюс Україна» (код ЄДРПОУ 37724433) та Приватним підприємством «Міжрегіональна сервісна компанія» (код ЄДРПОУ 35464966) за період з 01.08.2012 р. по 31.08.2013 р.» (надалі - Акт №2153/26), в якому зазначено висновки про встановлення порушень, зокрема:

ь п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3 та п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 489 152,00 грн., в тому числі: за лютий 2013 р в сумі 1 900,00 грн., за березень 2013 р. в сумі 2 139,00 грн.; за квітень 2013 р. в сумі 13 895,00 грн.; за травень 2013 р. в сумі 170 227,00 грн.; за червень 2013 р. в сумі 41 933,00 грн.; за липень 2013 р. в сумі 175 160,00 грн.; за серпень 2013 р. в сумі 83 898,00 грн.;

ь пп.1.2 п.1, пп.2.1, пп.2.4 та пп.2.16 п.2 та пп.3.2 п.3 Положення №88.

20.02.2014 р., на підставі Акту перевірки №2153/53, Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р», зокрема:

ь №0000682201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 733 728,00 грн. ( із яких за основним платежем 489 152,00 грн., та 244 576,00 грн. за штрафними санкціями).

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, Міністерство доходів і зборів України листом №9919/6/99-99-10-01-15 від 04.0.6.2014 р. залишило без задоволення скарги Позивача, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Вважаючи, що відповідачем було порушено права та охоронювані законом інтереси позивача під час винесення спірного податкового-повідомлення рішення, тому Позивач оскаржив рішення відповідача в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Положеннями п.187.1 ст.187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

ь дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

ь дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В той же час, в п.198.1 ст.198 ПК України зафіксовано операції, які надають право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім того, відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

ь дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

ь дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В п.198.3 ст.198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

ь придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

ь придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В п.198.6 ст.198 ПК України вказано, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.су

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість.

У відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього №742/11/13-11 від 02.06.2011 р..

Як вбачається із матеріалів справи, між Позивачем та Приватним підприємством «Міжрегіональна сервісна компанія» (надалі - ПП «МСК») було укладено ряд договорів, зокрема:

ь №40 від 03.12.2012 р. (надалі - Договір №40), відповідно до якого ПП «МСК» (Постачальник) зобов'язалось поставити в обумовлений термін, а Покупець (Позивач) прийняти у власність і оплатити нафтопродукти. Відповідно до п.3.2 Договору №40 кількість Товару, що поставляється за даним Договором, підтверджується накладними, транспортними накладними й актами приймання-передачі Товару.

ь №47 від 27.08.2013 р. (надалі - Договір №47), відповідно до якого Позивач (Постачальник) зобов'язалось поставити в обумовлений термін, а Покупець (ПП «МСК») прийняти у власність і оплатити нафтопродукти. Відповідно до п.3.2 Договору №47 кількість Товару, що поставляється за даним Договором, підтверджується накладними, транспортними накладними й актами приймання-передачі Товару

Відповідно до п.3.3 Договорів №40 та №47 асортимент, кількість кожної окремої партії Товару, що поставляється, а також ціна, форма, вид оплати і термін постачання і платежів попередньо узгоджується Сторонами в письмовій формі або усній (як буде зручніше сторонам), з наступним відображенням у рахунку на оплату.

В якості доказів наявності фактичної передачі нафтопродуктів за укладеними Договорами Позивачем надано:

ь рахунки-фактури на суму 1 084 759,80 грн. (з ПДВ), зокрема: №СФ-0000271 від 15.08.2013 р. на сумі 269 556,00 грн. (Бензин А-95 в кількості 32 090,00 л.), №СФ-0000039 від 05.04.2013 р. на сумі 11 400,00 грн. (Дизпаливо ЕН-590 в кількості 1 000,00 л.), №СФ-0000108 від 31.05.2013 р. на сумі 221 806,08 грн. (Дизпаливо ЕН-590 в кількості 32 090,00 л.), №СФ-0000106 від 30.05.2013 р. на сумі 112 281,60 грн. (Бензин А-76 в кількості 14 620,00 л.), №СФ-0000083 від 30.04.2013 р. на сумі 71 967,00 грн. (Дизпаливо ЕН-590 в кількості 8 050,00 л.), №СФ-0000182 від 10.06.2013 р. на сумі 397 749,12 грн. (Дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 42 190,00 л. та Бензин А-76 в кількості 4 920,00 л.);

ь видаткові накладні на суму 1 145 342,92 грн. (з ПДВ), зокрема: №РН-0000026 від 29.03.2013 р. на суму 12 834,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 1 500,00 л.), №РН-0000013 від 05.04.2013 р. на суму 11 400,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 1 000,00 л.), №РН-0000042 від 30.04.2013 р. на суму 71 967,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 8 050,00 л.), №РН-0000052 від 30.05.2013 р. на суму 112 281,60,00 грн. (бензин А-76 в кількості 14 620,00 л.), №РН-0000053 від 31.05.2013 р. на суму 221 806,08,00 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 30 090,00 л.), №РН-0000093 від 12.06.2013 р. на суму 397 749,12 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 42 190,00 л. та Бензин А-76 в кількості 4 920,00 л.), №ВН-0000001 від 30.06.2013 р. на суму 152 749,12 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 18 100,00 л.), №РН-0000138 від 15.08.2013 р. на суму 164 556,00 грн. (Бензин А-95 в кількості 19 560,00 л.);

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається із матеріалів справи, ПП «МСК» було видано Позивачу податкові накладні на загальну суму 1 003 993,80 грн. (з ПДВ), зокрема: №1 від 28.02.2013 р. на суму 11 400,00 грн. (за обробку даних), №7 від 29.03.2013 р. на суму 12 834,00 грн. (за Дизпаливо ЕН-590 в кількості 1 500,00 л.), №2 від 05.04.2013 р. на суму 11 400,00 грн. (за Дизпаливо КН-590 в кількості 1 000,00 л), №9 від 30.05.2013 р. на суму 112 281,60 грн. (Бензин А-76 в кількості 14 620,00 л.), №11 від 31.05.2013 р. на суму 221 806,08 (дизпаливо Л-К5 сорт С к кількості 32 090,00 л), №24 від 12.07.2013 р. на суму 397 749,12 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 42 190,00 л. та Бензин А-76 в кількості 4 920,00 л.), №30 від 30.04.2013 р. на суму 71 967,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 8 050,00 л), №15 від 15.08.2013 р. на суму 164 556,00 грн. (часткове відвантаження).

При цьому, відповідно до положень п.5.3 Договору №40 та Договору №47 оплата здійснюється за товар шляхом попередньої оплати в розмірі 100% від вартості товару.

Як вбачається із наданих Позивачем доказів, ТОВ «Укрнафтагруп» було перераховано ПП «МСК» за Договором №40 кошти в сумі 432 800,00 грн. (з ПДВ).

Водночас, жодних первинних документів за Договором №47 Позивачем не надано (акти виконаних робіт, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення тощо).

Водночас, із наданих Позивачем документів (рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних та платіжними дорученнями) вбачаються значні розбіжності між сумами.

Більше того, суд критично ставиться до наданих Позивачем видаткових накладених та рахунків-фактур, оскільки вони не містять обов'язкових реквізитів, зокрема із даних документів не можливо встановити за якими саме правочинами вони укладались (за якими саме договорами) та яка саме особа їх отримала.

Водночас, в п.4.1 та п.4.2 Договору №40 визначено, що постачальник (ПП «МСК») зобов'язується поставити товар у строки, обумовлені сторонами у зручний для них спосіб. За домовленістю сторін постачання Товару може здійснюватись транспортом Постачальника.

Так, Позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, які на думку Позивача посвідчують факт транспортування нафтопродуктів від ПП «МКС» до Позивача, а саме: №394685 від 29.03.2013 р. (на транспортування Дизпалива ЕН-590 в кількості 1 500,00 л.), №394688 від 05.4.2013 р. (на транспортування Дизпалива ЕН-590 в кількості 1 000,00 л.), №394679 від 30.04.2013 р. (транспортування Дизпалива ЕН-590 в кількості 8 050,00 л.), №394676 від 30.05.2013 р. (транспортування бензину А-76 в кількості 14 620,00 л.), №394681 від 31.05.2013 р. (транспортування Дизпалива Л-К5 сорт С в кількості 32 090,00 л.), №394693 від 12.07.2013 р. (транспортування Дизпалива Л-К5 сорт С в кількості 42 190,00 л), №394694 від 12.07.2013 р. (транспортування Бензину А-76 в кількості 4 920,00 л), №394696 від 15.08.2013 р. (транспортування бензину А-95 в кількості 19 560,0 л.).

Із наданих ТТН вбачається, що в частині замовником (платником) транспортування було ПП «МСК» а в частині Позивач.

Водночас, жодних доказів укладення договорів із транспортними компаніями на транспортування нафтопродуктів Позивачем до суду не надано.

При цьому, суд акцентує увагу, що транспортування нафтопродуктів є операції з небезпечним вантажем.

Водночас, відповідно до Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» (надалі - Закон №1644) під небезпечним вантажем розуміють речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.

В ст.8 Закону №1644 визначено, що перевізник небезпечних вантажів зобов'язаний:

ь у разі дорожнього перевезення розробити та погодити з відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, маршрути і режими перевезення небезпечних вантажів; забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів у підрозділах відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу; під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, додержуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу; забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які здійснюють перевезення небезпечних вантажів, та їх медичного огляду;

ь в разі дорожнього перевезення забезпечувати одержання водіями свідоцтв про допуск до перевезення небезпечних вантажів встановленого зразка після навчання та складання відповідних іспитів в відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху

ь здійснювати в установленому порядку обов'язкове страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення таких вантажів.

Водночас, суд враховує, що Позивач в будь-якому випадку є отримувачем небезпечних вантажів, тому відповідно до положень ст.9 Закону №1644 Одержувач небезпечних вантажів зобов'язаний:

ь забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються прийманням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду;

ь надавати в установленому порядку необхідну інформацію про одержання небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та органам, зазначеним у ст.10, ст.15 і ст.16 цього Закону;

ь здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів.

Однак, до суду не було надано Позивачем жодних доказів проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються прийманням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду, повідомлення компетентних органів про перевезення та отримання небезпечних вантажів, та проведення страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів.

Більше того, в ч.2 ст.6 Закону №1644 визначено, що пакування (тари, крупногабаритної тари, контейнерів середньої вантажопідйомності для масових вантажів), контейнери, цистерни та засоби пакування, що можуть за результатами випробувань використовуватися для перевезення зазначеної продукції та відходів, повинні мати сертифікати відповідності.

В ст.19 Закону №1644 передбачено, що транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Проте, Позивачем не надано до суду жодних доказів наявності сертифікатів на цистерни транспортних засобів, якими здійснювалось перевезення нафтопродуктів до Позивача.

При цьому, відповідно до Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №822 від 26.07.2004 р. (надалі - Правила №822), дані правила визначають порядок, а також основні вимоги до забезпечення безпеки цих перевезень автомобільними дорогами на всій території України та обов'язкові для виконання всіма українськими перевізниками.

В п.9.1 р.9 Правил №822 під час перевезення небезпечних вантажів на транспортній одиниці, крім перелічених у Правилах дорожнього руху, повинні знаходитись такі документи:

ь товаротранспортний документ на небезпечні вантажі;

ь свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів (зразок свідоцтва наведений у дод.9 до цих Правил). Свідоцтво виконується на стандартному форматі А4 (210 х 297 мм) і повинно бути білого кольору з рожевою діагональною смужкою. У разі транспортних одиниць, які складаються із декількох транспортних засобів, свідоцтво видається на кожний транспортний засіб, що входить до складу транспортної одиниці.

ь ДОПНВ-свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (зразок ДОПНВ-свідоцтва наведений у дод.6 до цих Правил);

ь письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайних ситуацій. Письмові інструкції зберігаються в кабіні транспортного засобу таким чином, щоб їх можна було легко дістати. Інструкції, які стосуються вантажів, що знаходяться на транспортній одиниці, повинні зберігатись окремо.

ь у разі здійснення міжнародних перевезень з тимчасовими відступами від вимог ДОПНВ - витяг з тексту спеціального договору (спеціальних договорів), що були підписані Україною на підставі глави 1.5 додатка A до ДОПНВ;

ь узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, видане Державтоінспекцією МВС України (зразок узгодження умов та режиму дорожнього перевезення небезпечного вантажу наведений у дод.11 до цих Правил);

ь якщо дорожнє перевезення небезпечних вантажів у великому контейнері виконується перед морським - свідоцтво про завантаження контейнера, що видається відповідальною за завантаження контейнера особою чи організацією та складається відповідно до дод.12 до цих Правил.

ь інші документи, які є необхідні відповідно до положень будь-якого міжнародного договору України.

Однак, Позивачем не надано до суду жодних документів, що визначені п.9.1 Правил №822. Крім того, Позивачем не надано жодних підтверджуючих документів, які б посвідчували факт наявності у транспортних компаній спеціальних автотранспортних засобів для перевезення нафтопродуктів, а також доказів відповідність транспортних засобів стандартам, наявність на них відповідного маркування та отримання відповідного свідоцтва від Міністерства внутрішніх справ України.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, що не заперечується позивачем, він купував за Договором №40 нафтопродукти.

В той же час, відповідно до Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №271/121 від 04.06.2007 р. (надалі - Інструкція №271/121), дана Інструкція встановлює єдиний порядок організації та проведення робіт, пов'язаних з контролюванням якості товарної нафти та нафтопродуктів під час їх приймання, зберігання, транспортування та відпуску. Дія Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України поширюється на всі групи, класи, типи і види нафти та типи, марки і види нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються хоча б одним із таких видів діяльності, як зберігання, транспортування та відпуск нафти і нафтопродуктів, а також органів виконавчої влади.

Відповідно до пп.4.1.1 п.4.1 р.4 Інструкції №271/121 під час приймання-здавання нафти або нафтопродуктів із транспортних засобів (до зливання) проводиться приймально-здавальні випробування нафтопродуктів. При цьому, після зливання нафтопродуктів проводиться контрольні випробування нафти та/або нафтопродуктів.

В пп.4.2.5 п.4.2 р.4 Інструкції №271/121 передбачено, що під час відбирання проб для випробувань у сторонніх акредитованих або атестованих лабораторіях, а також під час проведення перевірок якості нафти та нафтопродуктів складається акт за формою 2-НК (додаток 2) у двох примірниках, один з яких разом з пробою направляється до лабораторії. Другий примірник залишається на підприємстві, на якому відбиралася проба нафти та/або нафтопродуктів. Термін зберігання актів відбирання проб - 3 роки.

Більше того, відповідно до п.5.2 р.5 Інструкції №271/121 визначено, що підприємства, що не мають власних випробувальних лабораторій з випробування нафти та нафтопродуктів, укладають відповідні договори про виконання робіт з випробувань нафтопродуктів зі сторонніми акредитованими або атестованими, у встановленому порядку, лабораторіями. На підприємстві оформлюються документи:

ь акти відбирання проб за формою №2-НК;

ь журнал реєстрації проб за формою №3-НК;

ь журнал реєстрації видачі паспортів якості за формою №4-НК;

ь графік лабораторних випробувань нафтопродуктів при тривалому зберіганні за формою №10-НК;

ь паспорт якості за формою №11-НК.

Більше того, в п.9.3 р.9 Інструкції №271/121 визначено, що під час відпуску якість відпрацьованих нафтопродуктів контролюють в обсязі показників, зазначених у договорі на їх поставку. На кожну партію відпрацьованих нафтопродуктів, що надходять для перероблення, надається накладна із зазначенням маси та групи відпрацьованих нафтопродуктів. До накладної додається паспорт якості, у якому зазначаються густина, в'язкість, наявність води і механічних домішок, температура спалаху у відкритому тиглі та висновок лабораторії про віднесення відпрацьованого нафтопродукту до відповідної групи. У разі необхідності якість відпрацьованих нафтопродуктів уточнюється у випробувальній лабораторії шляхом проведення їх випробувань на відповідність ГОСТ 21046.

Водночас, позивачем не надано доказів проведення відбору нафтопродуктів для проведення випробувань та складення Актів за формою №2-НК, під час отримання від ПП «МСК» нафтопродуктів. Крім того, Позивачем не надано жодних доказів наявності окремої лабораторії у ТОВ «Укрнафтогруп» та ведення на підприємстві журналів реєстрації проб за формою №3-НК; журналів реєстрації видачі паспортів якості за формою №4-НК; графіку лабораторних випробувань нафтопродуктів при тривалому зберіганні за формою №10-НК; паспорту якості за формою №11-НК.

Більше того, в п.2.1 Договору №40 та №47 передбачено, що при виконанні зобов'язань за цими договорами сторони керуються законодавчими актами України, зокрема і Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджених спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.2008 р. (надалі - Інструкція №281/171).

В п.5.4.1 та п.5.4.2 Інструкції №281/171 передбачено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України №363 від 14.10.1997 р. та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования». З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою №1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900. Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом.

В п.14.1 Інструкції №281/171 визначено, що під час приймання, зберігання та відпуску нафти і нафтопродуктів керівник підприємства та головний бухгалтер здійснюють контроль за дотриманням матеріально відповідальними особами вимог цієї Інструкції та забезпечують: своєчасне оформлення документів руху нафти та нафто-продуктів; збереження їх кількості і якості; відображення їх руху за бухгалтерським обліком; своєчасне вжиття заходів щодо попередження псування, втрат, нестач та розкрадання нафти та нафтопродуктів, а також створення необхідних умов для їх зберігання.

В п.14.4 Інструкції №281/171 вказано, що матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня. Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою №7-НП.

В п.14.8 Інструкції №281/171 передбачено, що записи в товарній книзі кількісного руху нафти і нафтопродуктів здійснюють за марками і видами матеріально відповідальні особи: під час приймання - на підставі приймального акта або ТТН; під час відпуску - на підставі реєстрів відпуску за добу. Залишок нафти та нафтопродуктів обчислюється після кожного запису в товарній книзі.

Водночас, Позивачем не надано до суду жодних документів, які визначені в Інструкції 3281/171.

Як зазначає Позивач нафтопродукти він отримував для подальшої реалізації, однак жодних доказів подальшої реалізації отриманих від ПП «МКС» нафтопродуктів (окрім Договору №47) Позивачем до суду не надано, як і не надано доказів наявності (власність або оренда) складських приміщень (резервуарів) для зберігання нафтопродуктів,

Більше того, в п.2 Інструкції №99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

При цьому, в п.6 Інструкції №99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, Позивачем не надано довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від ПП «МСК».

Разом із тим, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Натомість, Позивачем не надано жодних доказів, які б посвідчували подальше використання придбаних відходів нафтопродуктів (договори із контрагентами, щодо реалізації продуктів виробництва, акти приймання-передачі за такими договорами, докази відвантаження та перевезення виготовленої продукції, докази отримання коштів від контрагентів за реалізовану продукцію тощо).

Суд, в порядку передбаченому положеннями ч.1 ст.114 КАС України, пропонував особам, які брали участь у справі, подати додаткові докази, однак жодних додаткових доказів Позивач не надав.

Як наслідок, з врахуванням положень ст.11, ст.69, ст.70 та ст.71 КАС України, суд приймає рішення на підставі тих документів, що були подані сторонами.

В межах даного спору та на підставі наданих сторонами документах, судом не встановлено здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ «Укрнафтопродукт» та ПП «МСК», а також не віднайшли своє підтвердження обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частинами 1, 2 та 3 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача. При цьому, відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір не відшкодовується, при цьому решта суми судового збору підлягає стягненню із Позивача.

Керуючись положеннями ст.2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-ст.163, ст.167, ст.254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогруп» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва відмовити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогруп» (адреса: м. Київ, вул. Степана Сагайдака, 101, код ЄДРПОУ 34972540) решту суми судового збору у розмірі 4 374 (чотири тисячі триста сімдесят чотири) грн. 80 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Контроль за виконанням даного пункту покласти на Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін