Постанова

від 24.04.2015 по справі 826/9493/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2015 року № 826/9493/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтагруп" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування поаткового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогруп" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форма "Р" № 0000682201 від 20 лютого 2014 року, винесене ДПІ у Дніпровському районі.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтогруп" (надалі - ТОВ "Укрнафтогруп") до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (надалі - ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) відмовлено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2015 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтагруп" задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 у справі № 826/9493/14 скасовано. Справу № 826/9493/14 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції

За результатом автоматичного розподілу, адміністративну справу № 826/9493/14 передано на розгляд судді Гарнику К.Ю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2015 року адміністративну справу № 826/9493/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 24 березня 215 року.

У судовому засіданні 24 березня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти адміністративного позову.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ТОВ "Укрнафтогруп" зареєстроване в Деснянській районній у м. Києві державній адміністрації 02 квітня 2007 року та з 18 квітня 2007 року взято на податковий облік. Основним видом діяльності є: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля пальним; роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.

В період з 16 грудня 2013 року по 20 грудня 2013 року, на підставі наказу відповідача № 2098 від 16 грудня 2013 року "Щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки" та направлень на проведення перевірки, інспекторами Відповідача була проведена виїзна документальна позапланова перевірка ТОВ "Укрнафтогруп" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Нафта плюс Україна" та ПП "Міжрегіональна сервісна компанія".

За результатами перевірки було складено Акт № 2153/26-53-22-01-21/34972540 від 27 грудня 2013 року "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Укрнафтогруп" (код ЄДРПОУ 34972540) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта плюс Україна" (код ЄДРПОУ 37724433) та Приватним підприємством "Міжрегіональна сервісна компанія" (код ЄДРПОУ 35464966) за період з 01 серпня 2012 року по 31 серпня 2013 року", в якому зазначено висновки про встановлення порушень, зокрема:

- п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3 та п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 489 152,00 грн., в тому числі: за лютий 2013 р в сумі 1 900,00 грн., за березень 2013 р. в сумі 2 139,00 грн.; за квітень 2013 р. в сумі 13 895,00 грн.; за травень 2013 р. в сумі 170 227,00 грн.; за червень 2013 р. в сумі 41 933,00 грн.; за липень 2013 р. в сумі 175 160,00 грн.; за серпень 2013 р. в сумі 83 898,00 грн.;

- пп.1.2 п.1, пп.2.1, пп.2.4 та пп.2.16 п.2 та пп.3.2 п.3 Положення № 88.

20 лютого 2014 року, на підставі Акту перевірки № 2153/53, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р", зокрема:

- №0000682201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 733 728,00 грн. ( із яких за основним платежем 489 152,00 грн., та 244 576,00 грн. за штрафними санкціями).

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, Міністерство доходів і зборів України листом № 9919/6/99-99-10-01-15 від 04.0.6.2014 року залишило без задоволення скарги Позивача, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням - рішенням та податковою вимогою й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нереальності господарських відносин між ним та Приватним підприємством "Міжрегіональна сервісна компанія".

Заперечення відповідача, співпадають з висновками акта № 2153/26-53-22-01-21/34972540 від 27 грудня 2013 року.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та Приватним підприємством "Міжрегіональна сервісна компанія", обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Судом встановлено, що між Позивачем та Приватним підприємством "Міжрегіональна сервісна компанія" (надалі - ПП "МСК") було укладено ряд договорів, зокрема:

- № 40 від 03.12.2012 р. (надалі - Договір №40), відповідно до якого ПП "МСК" (Постачальник) зобов'язалось поставити в обумовлений термін, а Покупець (Позивач) прийняти у власність і оплатити нафтопродукти. Відповідно до п.3.2 Договору №40 кількість Товару, що поставляється за даним Договором, підтверджується накладними, транспортними накладними й актами приймання-передачі Товару.

- № 47 від 27.08.2013 р. (надалі - Договір №47), відповідно до якого Позивач (Постачальник) зобов'язалось поставити в обумовлений термін, а Покупець (ПП "МСК") прийняти у власність і оплатити нафтопродукти. Відповідно до п.3.2 Договору №47 кількість Товару, що поставляється за даним Договором, підтверджується накладними, транспортними накладними й актами приймання-передачі Товару

Відповідно до п.3.3 Договорів №40 та №47 асортимент, кількість кожної окремої партії Товару, що поставляється, а також ціна, форма, вид оплати і термін постачання і платежів попередньо узгоджується Сторонами в письмовій формі або усній (як буде зручніше сторонам), з наступним відображенням у рахунку на оплату.

В якості доказів наявності фактичної передачі нафтопродуктів за укладеними Договорами Позивачем надано:

- рахунки-фактури на суму 1 084 759,80 грн. (з ПДВ), зокрема: №СФ-0000271 від 15.08.2013 р. на сумі 269 556,00 грн. (Бензин А-95 в кількості 32 090,00 л.), №СФ-0000039 від 05.04.2013 р. на сумі 11 400,00 грн. (Дизпаливо ЕН-590 в кількості 1 000,00 л.), №СФ-0000108 від 31.05.2013 р. на сумі 221 806,08 грн. (Дизпаливо ЕН-590 в кількості 32 090,00 л.), №СФ-0000106 від 30.05.2013 р. на сумі 112 281,60 грн. (Бензин А-76 в кількості 14 620,00 л.), №СФ-0000083 від 30.04.2013 р. на сумі 71 967,00 грн. (Дизпаливо ЕН-590 в кількості 8 050,00 л.), №СФ-0000182 від 10.06.2013 р. на сумі 397 749,12 грн. (Дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 42 190,00 л. та Бензин А-76 в кількості 4 920,00 л.);

- видаткові накладні на суму 1 145 342,92 грн. (з ПДВ), зокрема: №РН-0000026 від 29.03.2013 р. на суму 12 834,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 1 500,00 л.), №РН-0000013 від 05.04.2013 р. на суму 11 400,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 1 000,00 л.), №РН-0000042 від 30.04.2013 р. на суму 71 967,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 8 050,00 л.), №РН-0000052 від 30.05.2013 р. на суму 112 281,60,00 грн. (бензин А-76 в кількості 14 620,00 л.), №РН-0000053 від 31.05.2013 р. на суму 221 806,08,00 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 30 090,00 л.), №РН-0000093 від 12.06.2013 р. на суму 397 749,12 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 42 190,00 л. та Бензин А-76 в кількості 4 920,00 л.), №ВН-0000001 від 30.06.2013 р. на суму 152 749,12 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 18 100,00 л.), №РН-0000138 від 15.08.2013 р. на суму 164 556,00 грн. (Бензин А-95 в кількості 19 560,00 л.).

Як вбачається із матеріалів справи, ПП "МСК" було видано позивачу податкові накладні на загальну суму 1 003 993,80 грн. (з ПДВ), зокрема: №1 від 28.02.2013 р. на суму 11 400,00 грн. (за обробку даних), №7 від 29.03.2013 р. на суму 12 834,00 грн. (за Дизпаливо ЕН-590 в кількості 1 500,00 л.), №2 від 05.04.2013 р. на суму 11 400,00 грн. (за Дизпаливо КН-590 в кількості 1 000,00 л), №9 від 30.05.2013 р. на суму 112 281,60 грн. (Бензин А-76 в кількості 14 620,00 л.), №11 від 31.05.2013 р. на суму 221 806,08 (дизпаливо Л-К5 сорт С к кількості 32 090,00 л), №24 від 12.07.2013 р. на суму 397 749,12 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 42 190,00 л. та Бензин А-76 в кількості 4 920,00 л.), №30 від 30.04.2013 р. на суму 71 967,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 8 050,00 л), №15 від 15.08.2013 р. на суму 164 556,00 грн. (часткове відвантаження).

При цьому, відповідно до положень п.5.3 Договору №40 та Договору №47 оплата здійснюється за товар шляхом попередньої оплати в розмірі 100% від вартості товару.

Як вбачається із наданих Позивачем доказів, ТОВ "Укрнафтагруп" було перераховано ПП "МСК" за Договором №40 кошти в сумі 432 800,00 грн. (з ПДВ).

В п.4.1 та п.4.2 Договору №40 визначено, що постачальник (ПП "МСК") зобов'язується поставити товар у строки, обумовлені сторонами у зручний для них спосіб. За домовленістю сторін постачання Товару може здійснюватись транспортом Постачальника.

Так, Позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, які на думку Позивача посвідчують факт транспортування нафтопродуктів від ПП "МКС" до Позивача, а саме: №394685 від 29.03.2013 р. (на транспортування Дизпалива ЕН-590 в кількості 1 500,00 л.), №394688 від 05.4.2013 р. (на транспортування Дизпалива ЕН-590 в кількості 1 000,00 л.), №394679 від 30.04.2013 р. (транспортування Дизпалива ЕН-590 в кількості 8 050,00 л.), №394676 від 30.05.2013 р. (транспортування бензину А-76 в кількості 14 620,00 л.), №394681 від 31.05.2013 р. (транспортування Дизпалива Л-К5 сорт С в кількості 32 090,00 л.), №394693 від 12.07.2013 р. (транспортування Дизпалива Л-К5 сорт С в кількості 42 190,00 л), №394694 від 12.07.2013 р. (транспортування Бензину А-76 в кількості 4 920,00 л), №394696 від 15.08.2013 р. (транспортування бензину А-95 в кількості 19 560,0 л.).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

В той же час, згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

З метою підтвердження реального характеру господарських операцій між позивачем та ПП «Міжрегіональна сервісна компанія», зокрема у якості доказів подальшої реалізації Позивачем товарів, придбаних у ПП «Міжрегіональна сервісна компанія» останнім надано:

- належним чином завірені копії договору поставки № 10 від 15 лютого 2013 року, договору поставки № 17 від 01 квітня 2013 року, договору поставки № 38 від 01 листопада 2012 року;

- належними чином завірені копії видаткових накладних у якості підтвердження постачання товару;

- належним чином завірені копії договору про надання послуг з перевезення вантажів № 3 від 01 січня 2013 року, договору про надання послуг з перевезення вантажів № 1/01-2013 від 01 січня 2013 року, договору про надання послуг з перевезення вантажів № 2/01-2013 від 01 січня 2013 року, договору про надання послуг з перевезення вантажів № б/н від 01 квітня 2013 року;

- оригінали банківських платіжних доручень про оплату позивачем вартості послуг перевезення вантажів (товару);

- оригінали банківських виписок про отримання позивачем грошових коштів за поставлений товар в межах укладених договорів поставки.

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ним та ПП «Міжрегіональна сервісна компанія», а тому відсутні підстави вважати, що позивачем було безпідставно включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість по даним взаємовідносинам.

Отже, позивач мав право на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих ПП «Міжрегіональна сервісна компанія».

Таким чином, в даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, судом було встановлено, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Між іншим, у податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару/робіт/послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг/робіт) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 № 826/1919/14.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 № 826/19844/14.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

У зв'язку з чим, суд вважає доцільним зазначити, що факт фіктивності фінансово-господарської діяльності товариства може бути встановлено лише на підставі рішення суду.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду жодного вироку суду ані по відношенню до позивача, ані до його контрагента - ПП «Міжрегіональна сервісна компанія» та лише посилається на акт перевірки ПП «Міжрегіональна сервісна компанія» від 14 листопада 2013 року № 418/26-53-22-01-15/35464966 «про неможливість проведення зустрічної звірки з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків постачальниками та покупцями за 2013 рік». Такі посилання відповідача відхиляються, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Крім іншого, суд звертає увагу відповідача, що невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Так, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 № 825/2164/14.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 лютого 2014 року № 0000682201.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтагруп» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20 лютого 2014 року № 0000682201.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник