Ухвала

від 07.10.2014 по справі 826/9493/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9493/14 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бужак Н. П.

Суддів Костюк Л.О., Гром Л.М.

за участю секретаря Савін І.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогруп» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогруп» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогруп» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві у якому просить визнати протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення від 20.02.2014 року форма Р № 0000682201.

Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2014 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач ТОВ «Укрнафтогруп» подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 16.12.2013 року по 20.12.2013 року відповідно до наказу ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та направлення на проведення перевірки проведено виїзну документальну позапланову перевірку ТОВ «Укрнафтогруп» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Нафта плюс Україна» та ПП «Міжрегіональна сервісна компанія».

За результатами перевірки складено акт від 27.12.2013 року № 2153/26-53-22-01-21/34972540 відповідно до якого встановлено порушення позивачем вимог законодавства при взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Нафта плюс Україна» та ПП «Міжрегіональна сервісна компанія» за період з01.08.2012 року по 31.08.2013 року, зокрема:

-п.187.1 ст. 187, п.198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п.198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого було занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 489 152 грн, в т.ч. за лютий 2013 року - 1 900 грн; за березень 2013 року в сумі 2 139 грн, за квітень 2013 року в сумі 13 895 грн; за травень 2013 року в сумі 170 227 грн; за червень 2013 року в сумі 41 933 грн; за липень 2013 року в сумі 175 160 грн; за серпень 2013 року в сумі 83 898 грн;

-п. 1.2 п.1, пп. 2.1, 2.4, 2.16 п.2 та пп.. 3.2 п. 3 Положення №88.

На підставі вищезазначеного акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000682201, яким збільшено суму грошового зобов»язання з ПДВ на 733 728 грн, із яких за основним платежем 489 152 грн та штрафні (фінансові) санкції 244 576 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Укрнафтогруп» та ПП «Міжрегіональна сервісна компанія» укладено господарські договори, а саме:

-№40 від 03.12.2012 року відповідно до якого ПП «Міжнародна сервісна компанія» зобов»язалось поставити, а позивач як покупець прийняти у власність і оплатити нафтопродукти. Згідно з п.3.2 Договору кількість товару, що поставляється, підтверджується накладними, транспортними накладними і актами приймання-передачі товару.

-№ 47 від 27.08.2013 року відповідно до якого позивач (постачальник) зобов»язався поставити в обумовлений термін, а покупець ПП «МСК» прийняти у власність та оплатити нафтопродукти. Кількість товару, що поставляється за договором підтверджується накладними, транспортними накладними та актами приймання-передачі, що зазначено у п. 3.2 договору.

Асортимент, кількість кожної окремої партії товару, ціни, форма, від оплати і терміни постачання, платежі попередньо узгоджуються сторонами у письмовій чи усній формі з наступним відображенням у рахунку на оплату.

Позивач надав на дослідження суду докази, які свідчать про фактичну передачу нафтопродуктів відповідно до вищезазначених договорів, зокрема: рахунки-фактури та видаткові накладні.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит це сума на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов»язання звітного податкового періоду, визначена згідно розділу У цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов»язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198. ст. 198 ПК України визначено, що, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата списання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв»язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформлені з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст. 201ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.201.7 ст. 201 ПК).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до сум податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 1 ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається із матеріалів справи ПП»МСК» видано позивачу податкові накладні на загальну суму 1 003 993,80 грн. При цьому відповідно до п. 5.3 Договору №40 та №47 оплата здійснюється за товар шляхом попередньої оплати в розмірі 100% від вартості товару.

Проте, судом першої інстанції встановлено і дана обставина підтверджена матеріалами справи, позивач перерахував своєму контрагенту за договором 432 800 грн (з ПДВ).

Із наданих позивачем первинних документів (рахунків-фактур, накладних податкових накладних та платіжних доручень) вбачаються, що мають місце суттєві розбіжності між сумами, а самі вищезазначені документи не містять всіх необхідних реквізитів, не можливо встановити за якими саме правочинами вони укладались та яка особа їх отримала.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 договору №40 постачальник ПП «МСК» зобов»язалось поставити товар у строки, обумовлені сторонами у зручний для них час. За домовленістю сторін постачання товару може здійснюватись транспортом постачальника.

Як вбачається з товарно-транспортних накладних в частині замовником транспортування було ПП «МСК», а в частині позивач.

Проте, доказів укладення договорів транспортування продукції між позивачем та його контрагентом, які б свідчили транспортування саме тих нафтопродуктів, які поставлялися за договорами №40 та №47, до справи надано не було.

Згідно з п. 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» №1644небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.

Стаття 8 зазначено Закону визначає, що перевізник небезпечних вантажів зобов'язаний: приймати небезпечні вантажі до перевезення, якщо вантаж і документи на нього відповідають встановленим вимогам; забезпечувати перевезення небезпечних вантажів у встановленому порядку визначеними транспортними засобами;у разі дорожнього перевезення розробити та погодити з відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, маршрути і режими перевезення небезпечних вантажів; забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів у підрозділах відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу; під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, додержуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу; перевозити у встановлений строк небезпечний вантаж та передавати його одержувачу; забезпечувати належне зберігання небезпечного вантажу; у відповідних випадках здійснювати заходи фізичного захисту і охороняти небезпечний вантаж; забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які здійснюють перевезення небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; в разі дорожнього перевезення забезпечувати одержання водіями свідоцтв про допуск до перевезення небезпечних вантажів встановленого зразка після навчання та складання відповідних іспитів в відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху; надавати в установленому порядку необхідну інформацію про перевезення небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та органам, зазначеним у статтях 10, 15 і 16 цього Закону, в разі дорожнього перевезення - відповідним підрозділам Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху; здійснювати в установленому порядку обов'язкове страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення таких вантажів.

Транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху (ст.19 Закону).

Доказів, які б підтверджували наявність у позивача сертифікатів на цистерни ТЗ, які транспортували нафтопродукти, позивач не наддав, як не наддав доказів наявності у нього спеціальних траснпортних засобів для перевезення нафтопродуктів, даних про відповідність транспортних засобів стандатртам.

Відповідно до Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпалива України №271/121 від 04.06.2007 року Інструкція встановлює єдиний порядок організації та проведення робіт, пов'язаних з контролюванням якості товарної нафти (далі - нафта) та нафтопродуктів під час їх приймання, зберігання, транспортування та відпуску.

Дія Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція) поширюється на всі групи, класи, типи і види нафти та типи, марки і види нафтопродуктів.

Відповідачем не було надано доказів проведення відбору нафтопродуктів для проведення випробувань та складання актів за формою №2-НК від час отримання від контрагента нафтопродуктів, доказів того, що має окрему лабораторію та веде на підприємстві журнал реєстрації проб за формою №3-НК, журналів реєстрації видачі паспортів якості, графіку лабораторинх випробувань нафтопродуктів при тривалому зберіганні, паспорту якості, чим порушень вимоги п. 4.2.5 п.4.2 р.4, п. 9.3 р.9 вищезгаданої Інструкції.

Не було надано позивачем і доказів, які б свідчили у повному обсязі подальшу реалізацію ним нафтопродуктів, доказів наявності складських приміщень для зберігання нафтопродуктів.

У п.2 Інструкції №99 зазначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини та інші товарно-матеріальні цінності, а також матеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Позивачем не було надало довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від ПП «МСК».

Що стосується поданих позивачем разом з апеляційною скаргою документів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Договори поставок, укладені між позивачем та ТОВ «Плюс-Ойл» від 01.11.2012 року № 38, ТОВ «Партнер 2012» від 15.02.2013 року №10, ТОВ «Нафтова компанія «Народна» від 04.07.2013 року №40, СФГ «Т.В.К.» від 18.092012 року №30, ПП «Міжрегіональна сервісна компанія» від 23.08.2013 року № 47 на поставку нафтопродуктів, не можуть свідчити про реальність господарських операцій відповідно до укладених між позивачем та ПП «Міжрегіональна сервісна компанія» договорів, оскільки у самих договорах відсутні будь-які дані про те, які саме нафтопродукти поставлялися та чи мають вони відношення до спірних договорів.

Товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням вимог законодавства України, оскільки у них відсутні дані щодо посади, прізвища імені та по батькові особи, яка одержала вантаж, відсутня печатка одержувача, адреса пункту розвантаження. Сертифікат відповідності, паспорт якості, що додані до апеляційної скарги, також не підтверджують реальності господарської операції позивача з його контрагентом.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі не обґрунтував наданих ним додаткових доказів, не вказав, яке відношення вони мають до предмету спору та яким чином спростовують доводи відповідача та доводи суду першої інстанції.

В суд апеляційної інстанції апелянт свого представника не направив та не подав письмових заперечень.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в ході розгляду справи не було встановлено факту реальності господарських операцій за укладеними між позивачем та його контрагентом договорами, а тому суд першої інстанції ухвалив правильне та законне рішення, яким відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 198,200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 160,197,198,200,205,206,212,254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогруп» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

судді: Костюк Л.О.

Гром Л.М.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Гром Л.М.