Ухвала

від 28.05.2015 по справі 826/9493/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9493/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

28 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві - Гостила Андрія Сергійовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтагруп» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафтагруп» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що спірне податкове повідомлення-рішення, на його думку, було прийнято відповідачем необгрунтовано, з порушенням норм чинного законодавства України та без повного дослідження фактичних обставин господарської діяльності позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтогруп» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва відмовлено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року у позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20 лютого 2014 року № 0000682201.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві - Гостило Андрій Сергійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Укрнафтогруп» зареєстроване в Деснянській районній у м. Києві державній адміністрації 02 квітня 2007 року та з 18 квітня 2007 року взято на податковий облік. Основним видом діяльності є: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля пальним; роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.

Відповідачем проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Нафта плюс Україна» та ПП «Міжрегіональна сервісна компанія».

За результатами перевірки було складено Акт № 2153/26-53-22-01-21/34972540 від 27 грудня 2013 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Укрнафтогруп» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафта плюс Україна» (код ЄДРПОУ 37724433) та Приватним підприємством «Міжрегіональна сервісна компанія» (код ЄДРПОУ 35464966) за період з 01 серпня 2012 року по 31 серпня 2013 року», за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем, зокрема, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 489152,00 грн., в тому числі: за лютий 2013 року в сумі 1900,00 грн., за березень 2013 року в сумі 2139,00 грн.; за квітень 2013 року в сумі 13895,00 грн.; за травень 2013 року в сумі 170227,00 грн.; за червень 2013 року в сумі 41933,00 грн.; за липень 2013 року в сумі 175160,00 грн.; за серпень 2013 року в сумі 83898,00 грн.; пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1, пп. 2.4 та пп. 2.16 п. 2 та пп. 3.2 п. 3 Положення № 88.

20 лютого 2014 року, на підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000682201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 733728,00 грн., із яких за основним платежем - 489152,00 грн., та 244576,00 грн. за штрафними санкціями).

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень Міністерство доходів і зборів України листом № 9919/6/99-99-10-01-15 від 04.0.6.2014 року залишило без задоволення скарги позивача, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що між позивачем та Приватним підприємством «Міжрегіональна сервісна компанія» було укладено ряд договорів, зокрема:

- № 40 від 03.12.2012 року (надалі - Договір № 40), відповідно до якого ПП «МСК» (Постачальник) зобов'язалось поставити в обумовлений термін, а Покупець (Позивач) прийняти у власність і оплатити нафтопродукти. Відповідно до п.3.2 Договору № 40 кількість Товару, що поставляється за даним Договором, підтверджується накладними, транспортними накладними й актами приймання-передачі Товару.

- № 47 від 27.08.2013 року (надалі - Договір № 47), відповідно до якого Позивач (Постачальник) зобов'язалось поставити в обумовлений термін, а Покупець (ПП «МСК») прийняти у власність і оплатити нафтопродукти. Відповідно до п.3.2 Договору № 47 кількість Товару, що поставляється за даним Договором, підтверджується накладними, транспортними накладними й актами приймання-передачі Товару.

Відповідно до п. 3.3 Договорів № 40 та № 47 асортимент, кількість кожної окремої партії Товару, що поставляється, а також ціна, форма, вид оплати і термін постачання і платежів попередньо узгоджується Сторонами в письмовій формі або усній (як буде зручніше сторонам), з наступним відображенням у рахунку на оплату.

В якості доказів наявності фактичної передачі нафтопродуктів за укладеними Договорами позивачем надано:

- рахунки-фактури на суму 1084759,80 грн. (з ПДВ), зокрема: №Ф-0000271 від 15.08.2013 року на сумі 269556,00 грн. (Бензин А-95 в кількості 32090,00 л.), № СФ-0000039 від 05.04.2013 року на суму 11400,00 грн. (Дизпаливо ЕН-590 в кількості 1000,00 л.), №СФ-0000108 від 31.05.2013 року на сумі 221806,08 грн. (Дизпаливо ЕН-590 в кількості 32090,00 л.), №Ф-0000106 від 30.05.2013 року на суму 112281,60 грн. (Бензин А-76 в кількості 14620,00 л.), № СФ-0000083 від 30.04.2013 року на суму 71967,00 грн. (Дизпаливо ЕН-590 в кількості 8050,00 л.), № СФ-0000182 від 10.06.2013 року на суму 397749,12 грн. (Дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 42 190,00 л. та Бензин А-76 в кількості 4 920,00 л.);

- видаткові накладні на суму 1145342,92 грн. (з ПДВ), зокрема: № РН-0000026 від 29.03.2013 року на суму 12834,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 1500,00 л.), № РН-0000013 від 05.04.2013 року на суму 11400,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 1000,00 л.), № РН-0000042 від 30.04.2013 року на суму 71967,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 8050,00 л.), № РН-0000052 від 30.05.2013 року на суму 112281,60,00 грн. (бензин А-76 в кількості 14620,00 л.), № РН-0000053 від 31.05.2013 року на суму 221806,08,00 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 30090,00 л.), № РН-0000093 від 12.06.2013 року на суму 397749,12 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 42190,00 л. та Бензин А-76 в кількості 4920,00 л.), № ВН-0000001 від 30.06.2013 року на суму 152749,12 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 18100,00 л.), № РН-0000138 від 15.08.2013 року на суму 164556,00 грн. (Бензин А-95 в кількості 19560,00 л.).

Як вбачається із матеріалів справи, ПП «МСК» було видано позивачу податкові накладні на загальну суму 1003993,80 грн. (з ПДВ), зокрема: № 1 від 28.02.2013 року на суму 11400,00 грн. (за обробку даних), № 7 від 29.03.2013 року на суму 12834,00 грн. (за Дизпаливо ЕН-590 в кількості 1500,00 л.), № 2 від 05.04.2013 року на суму 11400,00 грн. (за Дизпаливо КН-590 в кількості 1000,00 л), № 9 від 30.05.2013 року на суму 112281,60 грн. (Бензин А-76 в кількості 14620,00 л.), № 11 від 31.05.2013 року на суму 221806,08 (дизпаливо Л-К5 сорт С к кількості 32090,00 л), № 24 від 12.07.2013 року на суму 397749,12 грн. (дизпаливо Л-К5 сорт С в кількості 42190,00 л. та Бензин А-76 в кількості 4920,00 л.), № 30 від 30.04.2013 року на суму 71967,00 грн. (дизпаливо ЕН-590 в кількості 8050,00 л), №15 від 15.08.2013 року на суму 164556,00 грн. (часткове відвантаження).

При цьому, відповідно до положень п. 5.3 Договору № 40 та Договору № 47 оплата здійснюється за товар шляхом попередньої оплати в розмірі 100% від вартості товару.

За змістом наданих позивачем доказів, ТОВ «Укрнафтагруп» було перераховано ПП «МСК» за Договором № 40 кошти в сумі 432800,00 грн. (з ПДВ).

В п. 4.1 та п. 4.2 Договору № 40 визначено, що постачальник (ПП «МСК») зобов'язується поставити товар у строки, обумовлені сторонами у зручний для них спосіб. За домовленістю сторін постачання Товару може здійснюватись транспортом Постачальника.

Так, позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, які посвідчують факт транспортування нафтопродуктів від ПП «МКС» до позивача, а саме: № 394685 від 29.03.2013 року (на транспортування Дизпалива ЕН-590 в кількості 1500,00 л.), № 394688 від 05.4.2013 року (на транспортування Дизпалива ЕН-590 в кількості 1000,00 л.), № 394679 від 30.04.2013 року (транспортування Дизпалива ЕН-590 в кількості 8050,00 л.), № 394676 від 30.05.2013 року (транспортування бензину А-76 в кількості 14620,00 л.), № 394681 від 31.05.2013 року (транспортування Дизпалива Л-К5 сорт С в кількості 32090,00 л.), № 394693 від 12.07.2013 року (транспортування Дизпалива Л-К5 сорт С в кількості 42190,00 л), № 394694 від 12.07.2013 року (транспортування Бензину А-76 в кількості 4920,00 л), № 394696 від 15.08.2013 року (транспортування бензину А-95 в кількості 19560,0 л).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

В той же час, згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно частини 1 статті 3 Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону : первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

З метою підтвердження реального характеру господарських операцій між позивачем та ПП «Міжрегіональна сервісна компанія», зокрема у якості доказів подальшої реалізації Позивачем товарів, придбаних у ПП «Міжрегіональна сервісна компанія» останнім надано:

- належним чином завірені копії договору поставки № 10 від 15 лютого 2013 року, договору поставки № 17 від 01 квітня 2013 року, договору поставки № 38 від 01 листопада 2012 року;

- належними чином завірені копії видаткових накладних у якості підтвердження постачання товару;

- належним чином завірені копії договору про надання послуг з перевезення вантажів № 3 від 01 січня 2013 року, договору про надання послуг з перевезення вантажів № 1/01-2013 від 01 січня 2013 року, договору про надання послуг з перевезення вантажів № 2/01-2013 від 01 січня 2013 року, договору про надання послуг з перевезення вантажів № б/н від 01 квітня 2013 року;

- оригінали банківських платіжних доручень про оплату позивачем вартості послуг перевезення вантажів (товару);

- оригінали банківських виписок про отримання позивачем грошових коштів за поставлений товар в межах укладених договорів поставки.

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ним та ПП «Міжрегіональна сервісна компанія», а тому відсутні підстави вважати, що позивачем було безпідставно включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість по даним взаємовідносинам.

Отже, позивач мав право на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих ПП «Міжрегіональна сервісна компанія».

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що в даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Між іншим, у податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару/робіт/послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг/робіт) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Отже, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає доцільним зазначити, що факт фіктивності фінансово-господарської діяльності товариства може бути встановлено лише на підставі рішення суду.

Однак, відповідач не надав суду вироку суду ані по відношенню до позивача, ані до його контрагента - ПП «Міжрегіональна сервісна компанія» та лише посилається на акт перевірки ПП «Міжрегіональна сервісна компанія» від 14 листопада 2013 року № 418/26-53-22-01-15/35464966 «про неможливість проведення зустрічної звірки з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків постачальниками та покупцями за 2013 рік». Такі посилання відповідача відхиляються, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Крім іншого, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача та наявність підстав для задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві - Гостила Андрія Сергійовича - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.