Постанова

від 24.02.2009 по справі 12/2264

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 24 лютого 2009 р.                                                                                   

№

12/2264 

Вищий  господарський суд України у складі колегії

суддів:

головуючого,

судді                    В.М.Палій,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        Б.М.Грека,

розглянувши    касаційну скаргу фізичної особи -підприємця

                      ОСОБА_1

на

                      постанову Київського

міжобласного апеляційного господарського суду

                       від 17.11.2008р.

у

справі         №12/2264

за позовом   

фізичної особи -підприємцяОСОБА_1

до                       Товариства з обмеженою відповідальністю

"Пасаж"

про                    стягнення заборгованості за

відпущений товар у розмірі 2 447,0 грн.,

за участю

представників сторін:

від позивача: не

з'явився,

від відповідача: не

з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Фізична

особа -підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Черкаської області

з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасаж" і

просила суд стягнути з останнього 2 447,0 грн.

Позовні

вимоги обґрунтовані не оплатою відповідачем наданих йому у період з

18.01.2007р. по 21.03.2007р.  в борг

товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується виписаними рахунками на

оплату товару та накладною №34 від 31.03.2007р.

Відповідач,

заперечуючи заявлений позов, посилається на неотримання ним товару від позивача

та зазначає, що ОСОБА_2., який розписався на накладній про отримання товару №34

від 31.03.2007р., не мав відповідних повноважень, окрім того був звільнений з

товариства за власним бажанням 28.02.2007р.

Рішенням

господарського суду Черкаської області від 10.07.2008р. (суддя Грачов В.М.)

позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з відповідача 2 447,0 грн.

боргу. При цьому, судом визнано факт існування між сторонами спірної угоди

купівлі-продажу товару у кредит в усній формі на підставі накладної від

31.03.2007р. №34, рахунків та нефіскальних чеків.

Постановою

Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.11.2008р.

(головуючий, суддя Ільєнок Т.В., судді Шкурдова Л.М., Тарасенко К.В.) рішення

суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у

задоволенні позову через недоведеність позовних вимог належними доказами.

Не

погоджуючись з  постановою суду

апеляційної інстанції, позивач 

звернувся  до Вищого

господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати

як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права,

та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія

суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції,

обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних

обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового  акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не

підлягає  задоволенню  з таких підстав.

Так,

предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно

якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий

характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою

позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що

стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що

визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні

правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет

і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних

правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права,

визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного

цивільного права і обов'язку.

Відповідно

до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона

посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми

предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки

сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави

позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує 

заперечення проти позову. Вимоги, що пред'являються до доказів визначені

ст.34 ГПК України. Згідно вказаної норми, господарський суд приймає тільки ті

докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до

законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть

підтверджуватись іншими засобами доказування. При цьому, в силу ст.36 ГПК

України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином

засвідченій копії.

Звертаючись

до суду за даним позовом, позивач стверджує про існування боргу відповідача

перед ним за відпущені товарно-матеріальні цінності у сумі 2 447,0 грн., та

обґрунтовує свої вимоги рахунками на оплату товару, накладною від 31.03.2007р.

№34 та нефіскальними чеками (а.с.11-19, 29-33).

Відповідно

до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються

за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням

особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами

щодо окремих видів договорів.

В

силу ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин,  для якого законом  не 

встановлена  обов'язкова

письмова   форма,   вважається 

вчиненим,  якщо  поведінка 

сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Проте,

судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що надані позивачем в

обгрунтування своїх вимог докази не підтверджують факту існування між сторонами

відносин, що породжують цивільні права та обов'язки, аналогічні за договором

купівлі-продажу.

Зокрема,

судом апеляційної інстанції зазначено, що накладна від 31.03.2007р. №34

складена в односторонньому порядку та не містить погодження другої сторони

-відповідача. При цьому судом було відхилено твердження позивача про те, що

підпис на накладній від імені товариства відповідача здійснено уповноваженою

особою -ОСОБА_2., оскільки з огляду на ст.237 ЦК України представництво виникає

на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав,

встановлених актами цивільного законодавства. Отже, виключно довіреність від

імені товариства відповідача може слугувати доказом у підтвердження наявності у

ОСОБА_2. повноважень на отримання товару. Проте позивачем такої довіреності

суду не надано.

Колегія

суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на вимоги Інструкції про

порядок виготовлення, зберігання і застосування типових форм первинного обліку

№КО-1 і №М-20, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від

27.07.1998р. №263,  та Інструкції Про

порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання

цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.03.1996р.

№99, які визнають належним доказом отримання товару за накладною відповідну

довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Що ж

до наданих позивачем копій "нефіскальних чеків", то колегія суддів,

погоджуючись із їх оцінкою судом апеляційної інстанції, враховує й те, що вони

на порушення ст.36 ГПК України не завірені належним чином.

За

наведених обставин, є вірним висновок суду апеляційної інстанції про

безпідставне визнання судом першої інстанції наданих позивачем доказів  допустимими.

Доводи

скаржника про те, що у своїй постанові апеляційний суд допустив помилку щодо

назви товариства відповідача у накладній від 31.03.07 №34 (замість ТОВ

"Пасаж", як то вказано у накладній, суд помилився і навів у

мотивувальній частині постанови іншу назву товариства -"Бурат"), яка

підлягає виправленню в порядку, передбаченому ст.89 ГПК України, не спростовує

правильний висновок апеляційної інстанції про недоведеність позовних вимог

належними та допустимими доказами.

Інші

доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу,

оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом апеляційної інстанції.

Окрім того, вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки

обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на

вимоги ст.ст.1115, 1117 ГПК України.

Керуючись

ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну

скаргу фізичної особи -підприємцяОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову

Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.11.2008р. у

справі №12/2264  - без змін.

Головуючий, суддя                                                           

В.М.Палій

Суддя                                                                               

І.М.Васищак

          Суддя                                                                 

              Б.М.Грек