Постанова

від 16.09.2014 по справі 911/586/13-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2014 р. Справа№ 911/586/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю ВТР №563036 від 24.04.2014від відповідача 3: Скорик О. О. - представник за довіреністю № Д-02/07-12 від 02.07.2012

від інших учасників судового процесу: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Київської області від 23.06.2014

у справі № 911/586/13-г (головуючий суддя Наріжний С. Ю., судді Бацуца В. М., Заєць Д. Г.)

за позовом ОСОБА_4

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Капітал»

2. ОСОБА_5

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

ОСОБА_6

про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Новобуд»

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання недійсним укладеного 26.05.2011 між відповідачем 1 та відповідачем 2 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд».

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.06.2014, повний текст якого підписаний 27.06.2014, у справі № 911/586/13-г у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця, тобто захист переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності здійснюється у інший спосіб, ніж захист права сторони недійсного правочину з метою припинення договірних зобов'язань та повернення всього отриманого за цим правочином, оскільки власник порушеного права може скористатись конкретним способом захисту свого права, визначеного законом.

Крім вказаних обставин, суд першої інстанції зазначив про те, що, враховуючи, що позивач не прийняв пропозицію відповідача 1, а навпаки, запропонував свою пропозицію, чим, у відповідності до норм чинного законодавства України, відмовився від запропонованої йому пропозиції та відмовився від свого переважного права на купівлю частки, у відповідності до пункту 8.4 статуту відповідача 3, відповідач 1 цілком на законних умовах продав належну йому частку відповідачу 2, а отже підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні.

Також суд першої інстанції вказав на те, що зазначені в позові підстави порушення переважного права позивача на купівлю частки у статутному капіталі відповідача 3 вже були підставою позовних вимог у справі № К13/191-11/23-12, у якій рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2012, було відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову про переведення прав та обов'язків покупця частини частки статутного капіталу ТОВ «Новобуд» за договором купівлі-продажу від 26.05.2011.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_4 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 23.06.2014 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що спірне рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, оскільки можливість подання позову про визнання недійсним договору з підстав недотримання вимог статуту щодо заборони відчуження без згоди інших учасників частки у статутному капіталі товариства визначена п. 3.2.4 рекомендації президії Вищого господарського суду України» № 04-5/14 від 28.12.2007 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», яким встановлено, що судам слід мати на увазі, що частина друга статті 147 ЦК України та частина друга статті 53 Закону України «Про господарські товариства» надає можливість передбачити в статуті товариства заборону на відчуження частки третім особам або необхідність отримання згоди учасників товариства на таке відчуження. Недотримання встановленого статутом порядку відступлення частки третім особам може бути підставою для визнання договору про відступлення, купівлю-продаж або інше відчуження частки третій особі недійсним.

Ухвалою від 21.07.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Пашкіна С. А., Сітайло Л. Г. апеляційну скаргу ОСОБА_4 прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2014, враховуючи перебування судді Пашкіної С. А. у відпустці, вирішено здійснити розгляд справи № 911/586/13-г у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Сітайло Л. Г.

Відповідач 1, відповідач 2 та третя особа в судове засідання представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача 1, відповідача 2 та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник відповідача 3 проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 3, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

З наявної в матеріалах справи копії Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АБ №084973 (а.с. 17-18 т. 1) вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Новобуд» (далі Товариство або відповідач 3) зареєстровано 13.11.2002.

Згідно з п.п. 1.2, 4.5 Статуту Товариства (нова редакція), затвердженого рішенням Загальних зборів учасників (протокол № 01/01/08 від 15.02.2008) та зареєстрованого 20.02.2008, номер запису 13281050007000044 (а.с. 17-16 т. 1) (далі Статут), учасниками Товариства є:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор капітал» (відповідач 1) із часткою у статутному капіталі 1 125 000 грн., що становить 50% розміру статутного капіталу;

- ОСОБА_6 (третя особа) із часткою у статутному капіталі 562 500 грн., що становить 25% розміру статутного капіталу;

- ОСОБА_4 (позивач) із часткою у статутному капіталі 562 500 грн., що становить 25% розміру статутного капіталу.

26.05.2011 відповідач 1 як продавець та відповідач 2 як покупець уклали договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд» (далі Договір), відповідно до умов якого відповідач 1 в порядку та на умовах, визначених у Договорі, передає у власність відповідача 2 свою частку розміром 50% у статутному капіталі Товариства, а відповідач 2 в порядку та на умовах, визначених у Договорі, приймає та зобов'язується оплатити вказану частку.

В пункті 1.3.2 Договору сторони погодили, що номінальні вартість частки становить 1 125 000 грн., а в п. 2.1 - що ціна Договору (вартість частки, яку відповідач 2 відступає відповідачу 3 шляхом купівлі-продажу) становить 5 000 000 грн.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, просить визнати Договір недійсним, посилаючись на те, що для укладення Договору існувала обов'язкова умова, встановлена як законодавством так і Статутом Товариства, а саме, отримання попередньої згоди всіх учасників Товариства на відчуження частки у статутному фонді, проте при укладенні сторонами Договору зазначеної умови дотримано не було, оскільки заява позивача від 18.05.2011 свідчить про його заперечення проти відчуження частки статутного капіталу третій особі, в той час як рішення учасниками Товариства про надання дозволу відповідачу 1 на відчуження його частки статутного капіталу не приймалось.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, з чим колегія суддів погоджується з огляду на такі обставини.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач 1, маючи намір продати належну йому частку у розмірі 50% статутного капіталу Товариства, повідомив позивача про свій намір шляхом складення 21.04.2011 на ім'я приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 відповідної заяви ВРК № 050810 (а.с. 22 т. 1), в якій зазначив про те, що він як учасник Товариства повідомляє про свій намір відступити шляхом продажу належної йому частки в розмірі 50 % від загального розміру статутного капіталу Товариства за 5 000 000 грн., про те, що позивач відповідно до ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» як власник 25% від загального розміру статутного капіталу Товариства має переважне право купівлі вищезгаданої частки у статутному капіталі Товариства, та про те, що у випадку якщо позивач не скористається своїм переважним правом на купівлю вищезгаданої частки протягом місця з дня повідомлення (а саме отримання цієї заяви), вказана частка буде відчужена третій особі.

Зазначену заяву відповідача 1 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 передав 21.04.2011 позивачеві особисто, про що свідчить відмітка на зворотному боці вказаної заяви (а.с. 22 зворот т. 1).

На вказану вище пропозицію позивач заявою від 18.05.2011 (а.с. 23 т. 1) на ім'я приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 повідомив про те, що бажає скористатися своїм переважним правом на купівлю частини частки відповідача 3 в розмірі 0,001% від запропонованої для продажу частки статутного капіталу Товариства.

Вказану заяву приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 передав 18.05.2011 відповідачеві 2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, який останнім отримано 23.05.2011, про що свідчить свідоцтво приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 19.06.2012 (а.с. 24 т. 1).

В позовні заяві позивач зазначив про те, що 15.09.2011 він отримав повідомлення про скликання загальних зборів учасників Товариства, до порядку денного яких, серед іншого, внесено питання про внесення змін до статуту у зв'язку з продажем частки відповідача 1 на користь відповідача 2. Копію вказаного повідомлення позивачем додано до позовної заяви (а.с. 27 т. 1).

Отже, позивач, звертаючись до суду з цим позовом, фактично зазначає про те, що він мав намір скористатися переважним правом купівлі частини частки відповідача 1 у розмірі 0,001% від запропонованої для продажу частки статутного капіталу Товариства і відповідач 1 був належним чином повідомлений про такий намір позивача, тобто, фактично, укладенням Договору порушено переважне право позивача на купівлю частини частки статутного капіталу, що є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки позивач не надавав згоди на відчуження відповідачем 1 належної йому частки відповідачу 2, в той час коли надання такої згоди є обов'язковим, з огляду на що Договір, на думку позивача, підлягає визнанню недійсним.

Частина 1 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» (тут і далі в редакції, яка діяла на дату укладення Договору) (далі Закон) встановлює, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства (ч. 2 ст. 53 Закону).

Пунктом 7.1 Статуту, серед інших, встановлено право учасників Товариства у порядку, встановленому Статутом та законом, здійснити відчуження часток у статутному капіталі Товариства.

Отже, Статут не містить заборони на відчуження учасником Товариства своєї частки у статному фонді товариства третім особам, проте таке відчуження має відбуватись в порядку встановленому як Статутом, так і чинним законодавством.

Стаття 362 ЦК України встановлює, що:

- у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів (ч. 1);

- продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі (ч. 2).

Згідно з ч. 3 ст. 53 Закону учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Пункт 8.2 Статуту встановлює, що учасник Товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам Товариства.

Згідно з п. 8.3 Статуту відчуження учасником своєї частки (її частини) третім особам допускається за згодою учасників.

Відповідно до п. 8.4. Статуту учасники Товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Отже, чинним законодавством та Статутом Товариства встановлено переважне право учасника Товариства перед третіми особами на придбання частки у статутному фонді Товариства, яке має реалізовуватись шляхом направлення учасником, який продає свою частку (або її частину) у статутному фонді Товариства, відповідної пропозиції іншим учасникам Товариства, які, у випадку бажання реалізувати своє переважне право, мають прийняти вказану пропозицію саме на умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам.

В контексті ст. 53 Закону України та ч. 2 ст. 147 ЦК України такими умовами є ціна продажу та безпосередній предмет продажу.

Відповідно до частини першої статті 641 ЦК України, пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору, виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Предмет та ціна продажу відповідно до вищевказаної пропозиції є істотними умовами договору відступлення частки в товаристві, а зобов'язальний характер пропозиції випливає з імперативних вимог законодавства та статуту товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Як слідує з матеріалів справи відповідач 1 пропонував позивачеві придбати належну йому частку у статутному фонді Товариства на тих саме умовах, на яких в подальшому відповідач 2 придбав вказану частку, проте позивач у заяві від 18.05.2011 запропонував інші умови, а саме, купівлю частини частки відповідача 1 в розмірі 0,001% від запропонованої для продажу частки статутного капіталу Товариства.

З огляду на вказані обставини, а саме те, що позивач виявив намір придбати частку у статутному фонді Товариства на умовах інших, ніж були встановлені відповідачем 1, вказані дії позивача не можна кваліфікувати як належний спосіб реалізації позивачем переважного права купівлі частки відповідача 1 в статутному капіталі Товариства.

Слід зазначити і про те, що заява позивача не є акцептом (прийняттям) пропозиції відповідача 1, оскільки її зміст не відповідає критерію повноти і безумовності, як це визначено статтею 642 ЦК України, адже, позивач, фактично, змінив істотну умову пропозиції відповідача 2, а саме - предмету продажу, тобто вказана заява за своєю правовою природою є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

За таких обставин, позивач, не прийнявши пропозицію відповідача 1, фактично відмовився від свого переважного права на купівлю частки відповідача 1 у статутному капіталі Товариства, з огляду на що відповідач 1, продавши спірну частку відповідачу 3, не порушив ані приписів законодавства, ані умов Статуту.

Колегія суддів враховує і те, що вказані вище обставини були предметом дослідження судами під час розгляду справи № К13/191-11/23-12 за позовом ОСОБА_9 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Капітал», ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_6 про переведення прав та обов'язків покупця, рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2012 у якій, відмовлено позивачу у задоволенні його позовних вимог та визнано доведеним дотримання відповідачем 2 (згідно з нумерацією у цій справі) вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства щодо надання можливості учасникам Товариства реалізації свого переважного права на придбання відчужуваної відповідачем 2 частки у статному фонді Товариства, а відтак, вказані обставини, в силу приписів ст. 35 ГПК України, не потребують доведення під час розгляду в суді цієї справи.

Крім викладених вище обставин, слід зазначити і про таке.

Згідно з ч. 4 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Про вказані правові норми йдеться в п. 31 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» в якому встановлено, що продаж учасником частки (її частини) з порушенням переважного права купівлі інших учасників (частина друга статті 147 ЦК, частина друга статті 53 Закону про господарські товариства) не зумовлює недійсність такого правочину. У цьому разі будь-який учасник товариства має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця за аналогією з нормою частини четвертої статті 362 ЦК.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця, тобто захист переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності здійснюється у інший спосіб, ніж захист права сторони недійсного правочину з метою припинення договірних зобов'язань та повернення всього отриманого за цим правочином, оскільки власник порушеного права може скористатись конкретним способом захисту свого права, визначеного законом.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, невірно обрав спосіб захисту свого порушеного права, в той час як встановленим законом способом захисту вже скористався шляхом подачі відповідного позову у задоволенні якого позивачу було відмовлено (справа № К13/191-11/23-12).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не доведено наявність законних підстав для визнання укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд» від 26.05.2011 недійсним, тому суд першої інстанції законно і обґрунтовано відмовив позивачу у вимогах про визнання цього договору недійсним.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Київської області від 23.06.2014 у справі № 911/586/13-г відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на ОСОБА_4.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Київської області від 23.06.2014 у справі № 911/586/13-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 23.06.2014 у справі № 911/586/13-г залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/586/13-г.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

Л.Г. Сітайло