Рішення

від 22.04.2014 по справі 917/311/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2014 Справа № 917/311/14

За позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Приват Агро", 37700, Полтавська область, смт. Оржиця, вул. Миру, 46

До відповідача Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька", 37734, Полтавська область, Оржицький район, с. Тарасенкове,

Про стягнення збитків в сумі 52 696,20 грн.,

Суддя БУНЯКІНА Ганна Іванівна

Представники:

від позивача : Потреба С.М. (див. протокол судового засідання);

від відповідача: Коба М.Г. (див. протокол судового засідання);

22.04.2014 року у судовому засіданні відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України оголошено вступну і резолютивну частину рішення, додано до справи та повідомлено про строк виготовлення повного тексту рішення.

Рішення виноситься після перерви, оголошеної в судовому засіданні 20.03.2014 р. в порядку ст. 77 ГПК України з огляду на необхідність поповнення матеріалів справи додатковими документальними доказами.

Суть спору: Розглядається позов Приватного сільськогосподарського підприємства "Приват Агро", смт. Оржиця до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька", с. Тарасенкове про стягнення збитків в сумі 52 696,20 грн., з яких: 9 196,73 грн. шкода внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, 2 921,00 грн. витрат, сплачених за оренду земельної ділянки, 40 578,47 грн. безпідставно отриманого доходу.

Позивач на позовних вимогах наполягає за мотивами позовної заяви, посилаючись на самовільне зайняття відповідачем орендованої позивачем земельної ділянки та її використання шляхом проведення у 2013 році обробітку земель та посіву насіння кукурудзи під урожай 2013 р. без достатніх на те правових підстав.

Відповідач проти позовних вимог заперечує за мотивами відзиву на позовну заяву вх. № 3289 від 17.03.2014 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши надані докази, суд

в с т а н о в и в:

Позивач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Приват Агро" - є користувачем земельної ділянки загальною площею 8,6 га, яка знаходиться на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області, кадастровий номер 5323684600:00:003:0092 з 29.04.2013 року . Доказом цього є Договір оренди землі від 25.04.2013 року, укладений між ОСОБА_4, яка відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1-849 від 18.07.2012 року є власником земельної ділянки площею 8,6 га кадастровий номер 5323684600:00:003:0092 в межах території Райозерської сільської ради Оржицького району, та Приватним сільськогосподарським підприємством "Приват Агро". Вказаний договір зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.04.2013 року за № 3101024.

Приступити до використання відміченої земельної ділянки з моменту набрання чинності договором оренди землі (з 29.04.2013 року) позивач не зміг, оскільки:

- земельна ділянка використовувалась товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька" за укладеними між останнім та ОСОБА_4 договорами оренди землі від 01.01.2012 року, згідно яких орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування дві земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,3 га кожна, які знаходяться на території Райозерської сільської ради Оржицького району Полтавської області строком на 10 років (земельну ділянку передано згідно Акту прийому - передачі, вказані договори в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровані);

- земельну ділянку засіяло товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оржицька" ще до укладення договору оренди земельної ділянки позивачем, що підтверджується Актом обстеження земельної ділянки, складеним Державною інспекцією сільського господарства в Полтавській області 18.09.2013 р. та не заперечується відповідачем.

За даними Приватного сільськогосподарського підприємства "Приват Агро", внаслідок самовільного зайняття відповідачем у 2013 році земельної ділянки, яка належить позивачу на праві оренди, останній був позбавлений можливості користуватися нею та отримувати доходи, сплачуючи при цьому протягом всього терміну орендну плату за цю земельну ділянку.

З огляду на викладене, позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою з вимогою щодо стягнення з відповідача збитків у сумі 52 696,20 грн., з яких: 9 196,73 грн. - шкода внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, розмір якої обчислено відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, зетвердженої постановою КМУ України № 963 від 25.07.2007 року, 2 921,00 грн. - витрати у вигляді сплачених за оренду земельної ділянки грошових коштів громадянці ОСОБА_4 за договором від 25.04.2013 року з посиланням на статті 224 та 225 Господарського кодексу України, 40 578,47 грн. безпідставно отриманого доходу з посиланням на частину 1 статті 1214 Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у позові, виходячи з нижченаведеного.

I. Стаття 125 Земельного Кодексу України передбачає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено поняття "самовільне зайняття земельної ділянки" - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Частинами 1, 2 ст. 212 Земельного Кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Частинами 1-3 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода ). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За приписами статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Статті 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України визначають, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що договір відповідача з орендодавцем дійсно не був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, але він не визнавався судом недійсним. Договірні відносини у позивача з орендодавцем виникли з 29.04.2013 року (з моменту державної реєстрації договору), в той час як відповідач, керуючись укладеним строком на 10 років договором оренди від 01.01.2012 року, значно раніше провів обробіток землі та засіяв кукурудзу.

Спірна земельна ділянка відповідно до Акту приймання - передачі Приватному сільськогосподарському підприємству "Приват Агро" не передавалась. У матеріалах справи відсутні докази особистого звернення позивача до орендодавця стосовно такої передачі, інформація про наявність судових рішень щодо спонукання ОСОБА_4 до передачі спірної земельної ділянки, а також до відповідача - про її повернення.

За викладеного, підстави для стягнення з відповідача шкоди в порядку статті 156 Земельного кодексу України, до якої відсилається позивач, відсутні.

II. Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для відшкодування шкоди необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина завдавача шкоди. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (Ухвала Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21.12.2005 р.). Оскільки протиправність поведінки завдавача шкоди є однією із підстав відповідальності, шкода, завдана правомірними діями за загальним правилом не відшкодовується.

Позивачем не доведено наявності усіх фактів, які б давали підстави для відшкодування шкоди.

III. Позивач у позовній заяві посилається на положення статей 224 - 225 Господарського кодексу України, відповідно до яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, будь - які господарські зобов'язання між позивачем та відповідачем відсутні. Твердження Приватного сільськогосподарського підприємства "Приват Агро" щодо понесених додаткових витрат у вигляді орендної плати судом не приймаються, оскільки будь-які договірні відносини між сторонами відсутні, а вказана сума (2 921,00 грн.) сплачувалась позивачем на виконання умов Договору оренди земельної ділянки від 25.04.2013 року орендодавцю ОСОБА_4.

За викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність вимог в частині стягнення з відповідача 9 196,73 грн. та 2 921,00 грн..

IV. Відповідно до приписів статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає обов'язок доведення, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі використання спірної земельної ділянки. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Так, позивач розрахував розмір безпідставно отриманого відповідачем доходу від збору врожаю на спірній земельній ділянці (врожаю кукурудзи), базуючись на даних про середню урожайність та середню реалізаційну ціну зерна кукурудзи. За розрахунками Приватного сільськогосподарського підприємства "Приват Агро" такий дохід склав 40 578,47 грн. На підтвердження вказаної обстивини надано довідки Управління агропромислового розвитку Оржицької районної державної адміністрації Полтавської області № 03-05/51 від 31.01.2014 р. та Відділу статистики в Оржицькому районі № 3 від 31.01.2014 р. про середню урожайність кукурудзи на зерно по району станом на 01.12.2013 року. Такі розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не свідчать про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у позові в частині стягнення з відповідача 40 578,47 грн. безпідставно отриманого доходу.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки позивачем не доведено чотирьох складових правопорушення відповідно до чинного законодавства (наявність неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та понесеними позивачем збитками і розміром відшкодування) з боку відповідача щодо понесених позивачем збитків, визначених як ціна позову, відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову та витрати на правову допомогу (за послуги адвоката), покладаються на позивача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 22, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

У позові відмовити.

Повне рішення складено 05.05.2014 року.

СУДДЯ БУНЯКІНА Г.І.